Раді Вас бачити!

Наступного ранку Вірея вийшла з їдальні в цілком непоганому гуморі. Студенти навколо жваво обговорювали майбутній турнір, і дівчина вже подумки прокручувала в голові тактики, як раптом її шлях перегородили.

​Дракен спирався спиною на стіну коридору і просвердлював її поглядом, насупивши брови. Явно чекав саме на неї. Цей погляд спочатку налякав Вірею.

​«Ха, ще чого!» — майнуло в думках.

​— Ти справді зареєструвалася на турнір? — холодний голос хлопця звучить бездоганно ввічливо, але під цією стриманістю, як завжди, відчувається справжня буря. Це ж Дракен.

​Вірея зупиняється і видавлює із себе саркастичну усмішку.

​— Ні, Дракене. Я просто підняла руку, бо в мене різко затекло плече. Звісно ж, я зголосилась. Це ж такий шанс.

​Але Дракену не смішно. Він лише нервово хмикнув і знову втупився в неї своїм неймовірним поглядом.

​— Віреє, це не жарти, — цідить вже крізь зуби. — Кассіан Вейн мертвий уже багато років. А нейрозліпок — це не просто цікава штучка з набором бойових навичок. Це не звичайний інфокристал. Це шматочок чужої, неймовірно сильної особистості. Ти хоч уявляєш, що таке пустити мерця, та ще й такого сильного, у свою свідомість на цілу добу?

​Він нахиляється ближче до неї, і вона бачить в його очах цілком реальний страх.

​«Дракен злякався якогось нейрозліпка? Щось новеньке»!

​А він тим часом продовжує давати їй настанови:

​— Хіба куратор вам не розповідав? Якщо ти виявишся занадто слабкою, мрець може просто не захотіти йти з твоєї голови! — зривається на крик, продовжуючи нагнітати обстановку.

​— Я зараз скажу вкрай страшну річ, — несподівано лунає збоку знайомий оксамитовий голос. — Але Дракен має рацію.

Вірея різко обертається. З-за рогу неспішно виходить Моргат. Він зупиняється поруч, заклавши руки в кишені, і дивиться на Дракена без зневаги.

​«Невже подружилися? Ти диви на них. Чи обоє змовились проти мене, щоб не дати мені стати кращим пілотом?»

​Дракен кліпає, ніби не вірить власним вухам. З награним скептицизмом він кидає до суперника:

— Повтори ще раз. Я хочу це запам'ятати.

​— Та ти не звикай, — похмуро радить Моргат. — Але цього разу я з тобою згоден. Жесть, Віреє, це дійсно занадто небезпечна гра. Сильний зліпок може чинити шалений опір, коли ти захочеш вийти з цього стану.

​Вірея починає розуміти, що їй незручно. Вона навіть нервово переступає з ноги на ногу, розглядаючи цих двох нахаб. Та вже за мить відчуває, як усередині закипає лють. Тому дівчина лише гидливо струшує невидиму пилинку з форми і гучно пирхає.

​— Ви закінчили? Дістали мене! Я робитиму, що захочу. І ви мені не можете цього заборонити.

​Обидва хлопці миттєво замовкають.

​— Я доросла дівчинка, — випростовує спину. — Я чудово знаю, на що погодилась. І сама вирішуватиму, що для мене небезпечно, а що ні. Мені не потрібні дві няньки. Ясно вам?

​Торвальд важко ковтає і знову відкриває рота, намагаючись щось додати:

— Але ж...

​— Особливо ти, Дракене, — обриває його дівчина, зустрівшись із ним поглядом, від якого холодок повзе між лопаток. — Ми вже проходили цю історію, де ти вирішував усе за мене. Більше цього не буде.

​Ці слова — ніби удар батога. Залишки впевненості Дракена миттєво випаровуються. Тому йому залишається лише стиснути щелепи та відступити, визнаючи її межі.

​Моргат поруч тихенько відкашлюється і пробує подати голос. Вірея миттєво переводить і на нього вбивчий погляд і тицяє пальцем у його бік:

​— А ти навіть не починай.

​Моргат підіймає руки в примирливому жесті:

​— Але ж я ще нічого не сказав.

​— У тебе на обличчі все написано, — різко відрізає Вірея.

​Хлопці стоять мовчки. Здається, вони дійсно щиро хвилюються за неї, але дівчина щойно чітко дала їм зрозуміти: як би їм цього не хотілося, вона більше не дозволить перетворювати турботу на тотальний контроль. Ох і непроста ж дівчина їм дісталася.

Зрозумівши, що зараз сперечатися марно, Дракен лише киває, стискаючи щелепи, та мовчки йде геть. Вірея теж збирається рушити на заняття, проте Моргат несподівано перехоплює її за лікоть.

​— Почекай хвилинку, квіточко.

​Тепер його голос звучить інакше, якось навіть доволі ніжно. Вірея зупиняється і насуплює брови.

​— Щось іще?

​Він відпускає її руку і повільно облизує пересохлі губи. Виглядає напрочуд серйозним. Вірея раптом відчуває, що починає плавитись під його поглядом. Усе-таки якось надто дивно він на неї діє останнім часом.

​«Може, він користується якимось нелегальним пилком зваблення чи феромонами? Бо я відмовляюся вірити, що дійсно відчуваю до нього щось подібне».

​— Наша зустріч на вихідних... вона не відбудеться.

​Чомусь Вірея відчуває легкий, вкрай дивний укол розчарування десь під ребрами, але миттєво ховає його за маскою холодної байдужості. Не потрібно показувати свої справжні емоції. Тільки не тепер.

​— Уже передумав? — іронічно перепитує. — Образився на мої слова? Не надійний ти все-таки.

​Проте Моргат видавлює із себе саркастичну усмішку.

​— Квіточко, якби мене так легко було позбутися, Дракен би вже давно відкрив шампанське. Ні. Пам'ятаєш, я говорив, що мені потрібно буде полетіти на іншу планету? Так ось, тепер це потрібно зробити терміново. Завтра я залишаю Драксарію.

​Вірея здивовано витріщається на нього.

​— І куди ти летиш? Скажеш мені?

​Моргат озирається через плече, перевіряючи, чи ніхто з курсантів не підслуховує, і переходить на обережний шепіт:

​— Ти ж вперто відмовилась летіти зі мною. Може, ще передумаєш?

​Думки в голові Віреї швидко палахкотять, складаючи пазли. Зараз розпочалося активне навчання, з'явилася додаткова робота на факультетах, ще й підготовка до турніру та купа домашніх завдань. Вона чесно зізнається собі, що дійсно хотіла б полетіти з ним, бо пригоди в його компанії завжди доволі цікаві, але, на жаль, зараз це просто неможливо.

— Це твої контрабандні справи? — вона зустрічається з ним поглядом і підозріло примружується.

​— Я ображений самим припущенням, — Моргат театрально притискає руку до грудей, але в його очах танцюють знайомі хитрі бісики.

​— Отже, точно контрабанда.

​— Я цього не казав, — недбало вказує рукою кудись убік.

​— То що, скажеш, що це за планета?

​— Добре, квіточко, так і бути. Планета Неваріс — прикордонний світ. Це доволі дике й небезпечне місце, де процвітають чорні ринки старих артефактів. Там серед пісків ховаються уламки цивілізації перших вершників. І, скажу тобі ще по секрету, офіційна Рада Академії майже не суне туди свого носа.

​— Треба ж! — Вірея театрально закочує очі. — І ти кажеш, що це ніяк не пов'язано з контрабандою?

​— Квіточко, ну ти ж не думаєш, що я буду хорошим хлопчиком і працюватиму якимось там інструктором чи ще кимось нудним? Це, звісно, хороший досвід, але... мене вабить небезпека.

​Вірея лише хитає головою. Залишки напруги поступово відпускають її. Цей нахаба чудово вміє переключати увагу.

​Моргат відступає, ніби збираючись іти, але раптом зупиняється і нахиляється вперед, опиняючись зовсім близько до її обличчя. Тихий голос проникає прямо під шкіру:

​— І ще одне, Віреє. Зроби мені послугу. Якщо я не встигну повернутися до турніру, і ти все-таки якимось чином виграєш цей нейрозліпок, не використовуй його, поки я не повернуся.

​— Це ще чому? — дівчина знову схрещує руки на грудях, ніби оберігаючись.

​— Бо я хочу особисто побачити, як Дракен посивіє від стресу, коли ти це зробиш, — цілком серйозно заявляє він, а потім починає гучно реготати.

​Вірея нервово хехкає.

​— Моргате... ти нестерпний!

​А він уже кладе долоню на її талію та потихеньку притягує до себе.

​— То що, поцілуєш на прощання?

​Вірея відкриває рота, щоб сказати щось єхидне, та він не дає їй цього зробити. Моргат впивається в її губи таким неймовірно палким, пристрасним поцілунком, що в дівчини аж підкошуються ноги. Вона миттю забуває все, що хотіла сказати. Усе навколо розпливається, світ зникає. Неймовірно феєричне відчуття вибухає всередині.

​«Чорт, як же це приємно!»

​А хлопець лише міцніше втискає її у своє тверде, треноване тіло. А потім так само різко відсторонюється.

— Наша зустріч просто переноситься. Бувай, квіточко, сумуватиму за тобою, – вишкіряється своєю фірмовою усмішкою і за мить уже розчиняється в натовпі студентів. А Вірея залишається стояти, ніби просто приросла до підлоги, не маючи можливості навіть поворухнутись.

​Лише трохи згодом вона згадує, що взагалі-то потрібно бігти на заняття. Дівчина швидко озирається навколо, перевіряючи, чи ніхто бува не помітив цієї палкої сцени, стріпує головою, щоб прогнати залишки марення, і швидко чимчикує далі коридором.

Увечері вся п'ятірка першокурсників збирається в кімнаті Кайрена та Торіка. Робити домашнє завдання професора Кровіса наодинці немає жодного бажання ні в кого. Тому домовилися робити це щовечора разом, щоб у разі чого, якщо з пробірки дійсно виросте великий паразит і доведеться з ним якось справлятися, вп'ятьох вони точно зможуть це зробити.

​На столі в ряд стоять п'ять крихітних ампул з якоюсь жовтуватою рідиною, всередині яких плавають зморщені чорні шматочки сухожиль.

​— Ж-е-е-е-сть... ,– Торік схиляється над столом, і всі бачать, як його очі блищать від стримуваного блювотного рефлексу. — У мене аж шлунок звело. Боюся, що воно зараз вистрибне і відкусить мені носа.

​— Не ний! — Вірея першою бере спеціальну голку. — Це просто паразит. Якщо не будеш боятися, він нічого тобі не зробить.

​Дівчина впевнено проколює палець і капає рівно одну краплю крові у свою ампулу. Усі затамовують подих. Адже до біса цікаво, як він реагуватиме. Хоч і страшно. Зморщений шматочок на дні злегка сіпається і просто трішки темнішає.

​— Контрольований рівень стресу, — насупивши брови, констатує Зіірі і робить те саме.

​Його паразит узагалі майже не реагує. Лише ліниво перекидається на інший бік. Зіірі повільно облизує губи та швидко занотовує у свій планшет. Що з нього взяти? Заучка.

​Далі черга Рейнара. Коли його крапля крові падає в рідину, паразит різко здригається. На мить здається, ніби його вдарили струмом, та в розмірах він не збільшується. Рейнар видихає з полегшенням.

​Потім вже Кайрен проколює палець і додає свою кров. Його паразит раптом розкриває крихітні гострі шипи і якось підозріло чорніє. Холодок повзе між лопаток хлопця, але він мовчить, уважно спостерігаючи за аномальною реакцією.

​«Треба буде поділитися з Чорним», — вирішує він подумки.

​— Ну давай, бро, твоя черга, — Кайрен тицяє пальцем у бік флоріанця.

​Нервово переступаючи з ноги на ногу, Торік наближається. Хлопець відчуває, як долоні стають вологими. Йому це не подобається. Ой, як не подобається.

​«Внутрішні інстинкти підказують, що до добра це не доведе, — проноситься в голові. — Та коли тут, в Академії, щось доводило до добра?»

​— Народ, мені якось мутно від цього всього...

— Давай уже! — гарчить Вірея.

​Торік заплющує очі, проколює палець... і струшує краплю в ампулу.

​Тиша в кімнаті триває рівно дві секунди. А потім лунає тихе, але доволі чітке чавкання. Паразит Торіка миттєво роздувається, випускає шипи, і стінки ампули тріщать.

​Дзинь!

​Усі шоковано витріщаються на ампулу.

​— Що?! – Торік відсахується від столу, ледь не перекинувши стілець. Голос дає ганебного півня:

— Ви це бачили?! Воно хотіло вирватись і на мене накинутися! Я ж казав вам!

​Зіірі абсолютно серйозно відповідає:

— Твій організм щойно підтвердив те, про що ми всі й так давно здогадувалися.

​Торік кліпає:

— Що я особливий?

​— Що ти постійно перебуваєш у стані істеричної паніки, — з награним скептицизмом кидає Рейнар.

​І всі присутні, окрім Торіка, звичайно ж, пирхають, намагаючись стримати сміх.

​— Та ну бляха! — обурюється Торік, ображено поставивши руки в боки. — Я просто тонка, чуттєва натура!

​— Торіку, тобі потрібно навчитися стримувати свою паніку, — подає голос Кайрен. — Бо завтра він дійсно може вирватися з цієї ампули. Невідомо, що нам підкинув професор Кровіс. Може, це якийсь кровожерливий хижак, і нам доведеться відбиватися від нього.

Ніч минає без пригод, і паразит Торіка, на щастя, так і залишається сидіти у своїй ампулі. Хоча флоріанець декілька разів підскакував вночі і перевіряв, чи ціла ампула, чи бува не вибрався паразит назовні та не відкусив йому пальці, або випадково не з'їв його друга по кімнаті.

​Проте вже наступного ранку жарти про кровожерливих монстрів швидко забуваються. Перше заняття сьогодні — у професора Драгорна. Він, як завжди, максимально сконцентрований. Сьогодні він навчає курсантів розривати примусовий ментальний захват — вкрай складну техніку, яка вимагає не стільки магічної сили, скільки жорсткої внутрішньої дисципліни. Студентів розбили на пари, і їм доводиться тренуватися одне на одному. А Драґорн лише повільно ходить між ними та уважно спостерігає за тим, що вони роблять.

​Сьогодні з ними на занятті й інші першокурсники — новачки. Раптом один із курсантів, намагаючись відбитися від сильного ментального тиску свого партнера, робить щось не так. Замість того, щоб вибудувати щит і відштовхнути чужу свідомість, він інстинктивно застосовує вкрай агресивну, жорстку техніку придушення.

​Драгорн миттєво змінюється в лиці, а далі вже різко змахує рукою, і невидима сила силоміць розкидає двох студентів у різні боки.

​— Ану, зупиніться! — професор зривається на крик.

​Його голос лунає так потужно, що в аудиторії ледь не дрижать шибки. Курсанти завмирають, злякано витріщаючись на викладача. А Драгорн намагається відновити дихання. Здається, він погарячкував і, можливо, йому навіть шкода через це. Кайрен навіть помічає, що його очі на мить стають майже скляними.

​Професор повільно видихає, намагаючись опанувати себе, і вже спокійніше, але все ще з жорстким металом у голосі звертається до аудиторії.

​— Це саме те, чого ви не повинні робити. Агресія у відповідь породжує лише смерть або божевілля обох. Ви не знищуєте свідомість партнера, ви вислизаєте з неї. Вокс, Зіірі. До центру. Покажіть їм, як це робиться правильно.

​Кайрен та Зіірі перезираються і виходять на середину аудиторії.

​— Зіірі, атакуй, — командує професор.

​Зантеріанець повільно облизує губи, ледь помітно киває, і його очі спалахують холодною зосередженістю. Кайрен миттєво відчуває, як чужа, абсолютно беземоційна свідомість намагається прорвати його бар'єри. Це вкрай неприємно, в голові стає мутно. Зіірі тисне скрупульозно, холоднокровно шукаючи шпарини.

​Кайрен інстинктивно стискає кулаки, але замість того, щоб вдарити у відповідь, він контролює дихання і вибудовує ідеально гладкий, слизький ментальний щит. Він не бореться із захватом зантеріанця, а дозволяє йому зісковзнути. Зв'язок м'яко, але беззаперечно обривається, і Зіірі змушений відступити назад, щоб втримати рівновагу. Це відбувається без агресії і без болю. Хлопці яскраво демонструють контроль.

​— Ось так, — чітко констатує Драгорн, та обводить поглядом приголомшених новачків. — Захист, а не знищення. Наступного разу потренуємося ще. А тепер... заняття закінчено. Всі вільні. 

Студенти швидко хапають свої речі і натовпом висипають у коридор, де одразу ж починають тривожно перешіптуватися. Вірея, Зіірі, Торік та Рейнар теж прямують до виходу, але Кайрен нервово переступає з ноги на ногу і залишається на місці. Він здогадується про причини такої поведінки професора.

​Коли за останнім курсантом зачиняються двері, у величезній аудиторії залишаються лише вони вдвох. Драгорн стоїть спиною до хлопця та щось розглядає на своєму столі. Кайрен бачить, що його плечі напружені.

​— Я ж сказав: усі вільні, Вокс, — не повертаючись, втомлено говорить професор.

​Але Кайрен просто підходить ближче. Спочатку він злегка заминається, бо не знає, як правильно сформулювати те, що крутиться в голові, але все ж наважується.

​— Професоре... той ваш учень, який загинув... — він зупиняється, щоб важко ковтнути. — Він сам придумав спосіб підкорити свого дракона?

​Це питання для професора доволі болюче. Драгорн довго мовчить. Дуже довго. Кайрен уже починає думати, що перейшов межу і зараз його просто виженуть, але професор все ж таки обертається до нього. Він підозріло поглядає на свого студента. Та Кайрен помічає в цьому погляді застарілий біль, і хлопцю навіть стає не по собі.

​— Ні, — нарешті лунає тихий голос професора. — Не сам.

​Драгорн збирається із силами, щоб відкрити правду, яку ховав роками. Кайрен йому подобається, він особисто його тренував, але після подій з Ехо професор трішки відсторонився від усіх цих студентів, у тому числі й від Кайрена. Адже Ехо його теж захопило, і це неймовірно сильно засмутило викладача.

​— Незадовго до смерті мій учень почав використовувати техніки, яких я його ніколи не навчав, — продовжує він. — Він став жорстоким, а зв'язок із драконом — агресивним. Після тієї жахливої трагедії я перебирав його речі і знайшов записи. Це була детальна заборонена методика примусового проникнення у свідомість дракона і повного його підкорення. Записи, які я знайшов, невідомо чиї. Там не було жодних розпізнавальних знаків.

​Думки в голові Кайрена швидко палахкотять.

​«Треба ж таке. Цікава інформація»

​— І ви вирішили, що він знайшов цей заборонений матеріал сам? — обережно перепитує хлопець.

— Тоді я був у цьому абсолютно впевнений, — професор гірко хитає головою. — Але зараз... Після всього, що відкривається про Архонтів та їхні жорстокі експерименти над тканинами та мережею Еха... Я... Я вже ні в чому не впевнений.

​Професор підходить до вікна і похмуро роздивляється безкрайній горизонт Драксарії.

​— Я двадцять років думав, що просто не помітив змін. І це мої власні гордість та неуважність убили того хлопця, мого найкращого студента. А тепер починаю думати, що, скоріше за все, хтось дуже сильно хотів, щоб я саме так і думав.

​Професор замовкає. Кайрен не знає, що на це відповісти. Усе це схоже на величезну, майстерно сплетену павутину брехні, в якій Рада Академії та Архонти роками смикали за ниточки. Здається, вони втягнули сюди всіх: усіх професорів, усіх студентів. Усе пов'язано.

​«Він досі звинувачує себе», — несподівано лунає в ментальному каналі низький голос Чорного.

​Дракон усе чує і все розуміє. Кайрен злегка всміхається.

— Усе, Кайрене. Йди. Мені треба готуватися до наступного заняття.

​Кайрен виходить з аудиторії і тихо причиняє за собою двері.

​— Уф... — важко видихає він, відчуваючи, як накочується втома після цього напруженого діалогу.

​Другої пари в них немає, і є час до третьої, тому хлопець швидко прямує до своєї кімнати, сподіваючись, що всі свої зібралися там. Він заходить усередину й одразу ж щільно зачиняє за собою двері та про всяк випадок активує побутовий звуковий бар'єр.

​— Опачки, хто повернувся, — Торік сидить на своєму ліжку, підібгавши ноги, і нервово хмикає. Він намагається триматися подалі від столу, де в ампулі сидить його паразит, нервово поглядаючи на нього. — Тебе там не відрахували випадково?

​Кайрен озирається через плече, ніби перевіряючи, чи дійсно ніхто не пішов за ним, та свердлить друзів серйозним поглядом. Вірея, Рейнар і Зіірі теж тут.

​— Народ, справа дуже мутна, — тихо починає він. — Я щойно поговорив із Драгорном. Той учень, який загинув багато років тому... Пам'ятаєте? Його найкращий студент. Професор поділився зі мною, що він використовував якусь агресивну техніку підкорення дракона.

​Кайрен швидко переказує їм усе, що почув від професора про знайдені безіменні записи та підозри щодо Архонтів. Друзі, безумовно, шоковані всією почутою інформацією. Рейнар швидко підводиться зі стільця та гидливо скривлюється.

​— Бляха... — проціджує він крізь зуби. — Тобто ти хочеш сказати, що Архонти спеціально підкинули студенту ту смертельну методику, щоб подивитися, що буде? Як піддослідному щуру? Вони що, всіх нас тут за піддослідних щурів вважають?

​Вірея насуплює брови і видає:

— Схоже на те. Жесть. Якщо вони так спокійно гралися чужими свідомостями тоді, то що заважає їм робити це зараз? Може, і на нас щось випробовують?

​Від її слів майже в кожного в кімнаті холодок повзе по хребту. Навіть Зіірі мовчить та лише повільно облизує пересохлі губи. Здається, і його розважливий мозок уже прораховує найгірші сценарії.

​— Та ну! — раптом подає голос Торік, відсахнувшись так, ніби його вдарило струмом. Голос знову дає ганебного півня. — Я ж казав! Я завжди казав, що в цій Академії всі й усе намагаються нас вбити! А ви з мене сміялися!

​Кайрен дивиться на флоріанця і з награним скептицизмом кидає:

​— А ти ще сьогодні зранку боявся тільки Грікса у банці (Торік саме так назвав свого паразита). Прикинь, Торіку, Грікс — це найменша з наших проблем. Та ніхто з тебе не сміявся. Ти забув, що ми пережили разом? Але потрібно в усьому розібратися. А то знову постраждають невинні студенти.

​Вірея підходить до вікна, обдумуючи почуте.

​— Якщо Архонти дійсно маніпулюють усім... Тоді і цей турнір, і нейрозліпок можуть бути чиїмось експериментом.

​— Опа-на... — Рейнар сідає назад на стілець і тре обличчя руками. — І що ти думаєш? Відмовишся від турніру, від винагороди? Ну і встрягли ж ми.

​— Звісно, що ні, — фиркає Вірея. — Я маю все одно ризикнути.

Увечері наступного дня вони знову збираються в кімнаті Кайрена та Торіка. Треба виконати своєрідний ритуал — домашнє завдання професора Кровіса.

​Сьогодні третій день. За два попередні дні чорні шматочки сухожиль помітно підросли в ампулах і тепер більше нагадують в'язких, шипастих п'явок, які ліниво пульсують у рідині.

​У всіх, окрім одного.

​Торік стоїть на максимальній відстані від столу, підозріло поглядаючи на свою ампулу. А вона вкрилася сіткою тріщин, і паразит агресивно товчеться об стінки, наче відчуваючи наближення вечері.

​— Я не буду цього робити, — безапеляційно заявляє флоріанець. — Він дивиться на мене. Народ, я клянуся, Грікс уміє дивитися!

​— Ти ж наша чутлива натура! У нього немає очей, — пирхає Рейнар, упевнено проколюючи палець і струшуючи краплю крові у свою банку. Його паразит швидко поглинає червону краплю і здається, сито булькає. — Капай давай, бо якщо Кровіс дізнається, що ти пропустив хоча б 1 день , то сам із тебе всю кров зцідить.

​Вірея закочує очі і теж віддає свою данину. Її паразит просто трохи розбухає і темнішає.

— Капець, Торіку, не ний. Це всього лише шматок мертвої плоті, який реагує на твій адреналін.

​— Мій адреналін каже мені тікати звідси на іншу планету! — пищить Торік.

​Зіірі педантично капає свою кров. Його паразит згортається в ідеально рівний квадрат.

— Стабільна реакція на відсутність емоційних коливань, — бубонить собі під ніс.

​Настає черга Кайрена. Хлопець проколює палець, і коли його кров торкається рідини, паразит миттєво стає вугільно-чорним, випускаючи гострі, як голки, шипи. Кайрен хмуриться, відчуваючи слабкий відгомін інтересу Чорного у своїй голові. Здається, дракону ця істота чимось подобається.

​— Ну давай, бро. Твій вихід, — Кайрен відступає від столу, звільняючи місце.

​Торік глибоко вдихає, ніби перед стрибком у прірву, і підходить до столу. Він міцно заплющує очі, проколює палець і наосліп трясе рукою над тріснутою ампулою.

​Крапля падає.

​Грікс миттєво роздувається вдвічі, видає гучне чавк! і з такою силою кидається на скляну стінку, що ампула загрозливо хитається.

​Торік із вереском відсахується назад і ховається за спину Кайрена.

— Ви бачили?! Воно хотіло вискочити і вкусити мене!

​Зіірі поправляє форму, не відриваючи погляду від планшета:

— Дуже цікава динаміка. Твій рівень істеричної паніки живить його базові інстинкти хижака. Продовжуй у тому ж дусі, Торіку, і до кінця тижня Грікс навчиться матюкатися.

​Кімната вибухає сміхом. Регоче Рейнар, хихикає Вірея, і навіть Кайрен не може стримати широкої усмішки. Лише Торік ображено сопе, нервово поглядаючи на ампулу, де Грікс продовжує люто дряпати скло крихітними шипами.

Минає кілька днів. Після основних занять першокурсники розходяться по своїх факультетських тренуваннях. Кайрен вирушає на полігон бойового факультету. Сьогодні тут шумно.

​Він одразу помічає Зейрана. Помічає, як той уважно розглядає його своїми чотирма очима. Кайрен наближається до нього — хоч одна істота, яку він тут знає. Ну, як знає... Познайомилися-то вони нещодавно і майже не розмовляли, але це все одно додає якоїсь впевненості. Кайрен у відповідь розглядає хлопця, помічаючи, як на його графітовій шкірі виблискують срібні геометричні візерунки, коли на них потрапляють промені сонця.

​— О, привіт, наша знаменитість прийшла нарешті, — з легкою іронією тягне Зейран.

— Починається, — Кайрен стомлено закочує очі.

— Слухай, а це правда, що ти врятував Академію?

— Та ні, я просто випадково проходив повз.

​Зейран усміхається і, здається, холодна стіна між ними тане.

​— Та розслабся, бро, просто вирішив тебе підколоти. Я ще при знайомстві зрозумів, що ти нормальний чувак. Але тут у нас на факультеті непросто, дуже непросто, особливо тобі непросто буде перший час. Але якщо потрібна буде якась підтримка, допомога — звертайся. Друзі Віреї — мої друзі, — він підморгує.

​Кайрен відчуває полегшення. Можливо, вдасться знайти якихось друзів і тут.

​Та довго говорити їм не доводиться, бо поруч з'являються двоє постійних старшокурсників, які одразу привертають до себе увагу.

Кеор Ранн — третьокурсник, високий та міцний представник рептилоїдної раси. Його шкіру вкриває темно-мідна дрібна луска, вздовж скронь виступають короткі чорні рогові пластини, а карі очі з вертикальними зіницями дивляться з абсолютним, майже моторошним спокоєм. Він майже ніколи не підвищує голос, має специфічний сухий гумор і до легенди навколо Кайрена ставиться з відвертим скептицизмом.

​Поруч із ним — Найра Весс, четвертий курс. Темно-синя шкіра, розкішне біле волосся і холодні срібні очі без жодних видимих зіниць. Біля її скронь ледь тріпочуть дві пари тонких напівпрозорих сенсорних плавців. Вона неймовірно красива, стрімка, нахабна й просто обожнює перевіряти новачків на міцність.

Найра зупиняється прямо перед Кайреном, прискіпливо оглядає його з ніг до голови і кидає своєму супутнику:

— Це що, справді він?

​— Кажуть, що так, — меланхолійно відгукується Кеор. 

— Якийсь він маленький. І...

​Кайрен пирхає. Він не збирається мовчки терпіти такі коментарі, ніби його тут немає і він узагалі не чує.

— Вітаю. Я взагалі-то тут і все чую. Радий знайомству.

​Зейран нахиляється ближче і тихо шепоче Кайрену:

— Не хвилюйся, вони завжди такі нахабні. Але з часом, можливо, ви навіть подружитесь, — і хихикає.

​Проте над полігоном уже лунає наказ збиратися. Сьогодні чекає перше жорстке факультетське тренування після того, як додали першачків. Кайрен нервово озирається, помічає інших новобранців. Та поки що вони йому не цікаві. Йому треба роздивитися, чи немає тут того хлопця, погляд якого змінився, коли він перший раз був тут. Та поки що він його не бачить.

​А інструктор уже оголошує вправу під багатообіцяючою назвою — «Зламана орбіта». Правила такі: курсант разом із драконом входить у величезний повітряний полігон, що розкинувся між гострими скелями та левітуючими платформами. Але кожні тридцять секунд умови міняються. Раптово змінюється напрям гравітації, у повітрі спалахують хибні цілі, частина проходів між скелями закривається. А старшокурсники на своїх досвідчених драконах постійно атакують. Завдання — вижити в цьому хаосі, забрати три енергетичні маяки і повернутися на базу. Тут неможливо перемогти тільки силою. Потрібна ідеальна синхронізація зі звіром.

​Перший захід для Кайрена стає справжньою катастрофою. Інші новачки теж погано справляються. Проте Кайрену не до них, він надто багато думає. Мозок намагається прорахувати всі змінні, і хлопець постійно дає Чорному жорсткі команди. Дракона, звісно ж, це страшенно дратує– він злиться. Ментальний зв'язок іскрить від напруги. Через цю розсинхронізацію вони втрачають дорогоцінну швидкість.

Раптом Найра на своєму драконі пролітає повз них буквально впритул. Далі вже граціозно розвертається і безжально «збиває» Кайрена потужним навчальним імпульсом. Хлопець ледь не вилітає із сідла, дивом вчепившись у луску Чорного.

​«Вершнику мій, зберися», — лунає в голові голос дракона.

​Кайрен лише хмикає. Краєм ока він помічає, що збоку за ними спостерігає Кеор. Зависнувши на своєму звірі, старшокурсник якось недобре хитає головою — мабуть, вважає це провалом. Тоді підлітає ближче і кепкує:

​— Ти справді той, хто врятував Академію?

​Скоро вже підлітає і Зейран:

​— Не смикай його. Невже не бачиш, що в нього ще доволі повільний розігрів?

​— Як же ви задовбали! — гаркає розлючений Кайрен та намагається вирівняти свого Чорного в повітрі.

​Він розуміє, що так не треба робити. Згадує про всі можливі техніки, вирівнює своє дихання і заспокоюється.

Під час другого заходу справи йдуть краще. Кайрен і Чорний входять у зону скель, де намагаються синхронізуватися під час постійної зміни гравітації. Вітер свистить у вухах, збиваючи з пантелику. Перед очами все розмивається. Цей полігон дійсно нагадує справжню м'ясорубку. Кайрен розуміє, чому Торік так боявся сюди потрапити.

​Раптом повз них на шаленій швидкості пролітає студент другого чи третього курсу на своєму драконі. Вони пролітають занадто близько, ледве не торкаючись крилами. На якусь частку секунди вершник повертає голову до Кайрена.

​Усередині хлопця все холоне.

​Очі студента абсолютно чорні. Ні білків, ні райдужок. Там тільки непроглядна темрява. Тієї ж миті свою масивну голову повертає і його дракон. У звіра така сама моторошна чорнота замість очей. Обидва дивляться прямо на Кайрена. Кайрен відчуває, що ледве не провалюється крізь свого дракона, ледве не розчиняється в повітрі.

​Вершник повільно розтягує губи в химерній, неприродній посмішці і пролітає далі, де ховається за масивною платформою.

​Кайрен спантеличено кліпає. Здається, він не вірить самому собі.

​«Я справді це бачив? Чи я божеволію?»

​«Ти справді це бачив, вершнику, — відгукується Чорний. — Це справді відбувається, і далі все буде тільки погіршуватися».

​«То що робити?»

​«Ще не час. Потрібно готуватися».

​Кайрен вирішує відкласти цю розмову, бо за кілька хвилин студент уже вилітає знову із-за скелі на своєму драконі. І вони виглядають абсолютно нормально. Хлопець зосереджено вигукує команди своєму звірові.

​Жахлива здогадка б'є під дих. Ехо діє вже не лише через людей. Воно знову навчилося захоплювати пару вершник-дракон. А Рейнар досі не чує нічого у своєму каналі. Здається, Ехо змінило правила гри, і вони в ній поки що тільки пішаки.

​Від цього шоку Кайрен повністю втрачає фокус та пропускає момент, коли гравітація знову змінюється та його дракон починає завалюватись на бік. Ще мить — і врізався б у хибну ціль. Вони майже провалили вправу, бо втратили висоту.

​«Припини керувати мною», — різко лунає в голові голос Чорного.

​«Я й не керую», — огризається Кайрен та чіпляється за сідло.

​«Саме це ти зараз і робиш. Відпусти все. Стань зі мною одним цілим».

​Кайрен заплющує очі. Вітер нещадно б'є в обличчя. Внизу під ними — прірва полігону. Він змушує себе видихнути, забути, хто він такий, і відпускає контроль.

​Повністю.

​Не на три чи п'ять секунд. Уперше він знімає всі бар'єри, розчиняється та повністю довіряє своєму звірові. Вони входять у справжній, глибокий резонанс.

​Спочатку Кайрен чує лише гуркіт. Це потужно б'ються два серця. Цей гуркіт поступово зливається в один загальний надпотужний ритм. Потім він перестає розуміти, де закінчується його тіло. Масивні шкірясті крила стають його власними руками. Повітряні потоки відчуваються не на шкірі, а на кожній лусочці. Він відчуває все: зміну тиску, мікроскопічний зсув гравітації ще до того, як вона відбувається.

​Йому вдається втримати це злиття неймовірно довго. Це величезний прорив для них. І Кайрен відчуває цю свободу, дозволяє їй бути. Повністю розчиняється в ній. Усвідомлює, що це настільки неймовірно, що нема просто нічого кращого в цілому світі.

​Разом вони — як один ідеально налагоджений механізм. Чорний плавно огинає скелі, що раптом зімкнулися, уникає хибних цілей. І вони з неймовірною швидкістю забирають усі три енергетичні маяки, і за мить уже проходять «Зламану орбіту» майже бездоганно.

​Звісно, це не можна зрівняти з результатами найкращих старшокурсників. Проте, коли Чорний приземляється на базі, всі насмішки ненадовго припиняються.

​Кеор теж плавно приземляється поруч із Кайреном та уважно розглядає першокурсника.

— Ну гаразд, Воксе. Для першого разу дійсно непогано.

​Кайрен намагається прийти до тями, все ще відчуваючи себе драконом. Він відчуває у своєму тілі потужний відгомін серця свого звіра.

​— Справді? — єхидно перепитує.

​— Тепер все розумію, — рептилоїд киває до решти старшокурсників.

​Тут же поруч із шумом різко гальмує Найра, здіймаючи хмару пилу. Вона примхливо мружиться своїми срібними очима:

​— А я хочу ще раз його збити.

​— Встигнеш ще.

​І вони з рептилоїдом починають гучно реготати. Зейран спокійно підходить ближче і шепоче:

​— Це в неї такі компліменти. Вона любить бути кращою за хлопців, так показує свою перевагу. Я хотів із нею зустрічатися, так вона виламала мені два пальці. Добре, що в мене така конституція, що легко їх поставити на місце, але поки я не ризикую. Та я не здамся, і знайду до неї підхід.

​Кайрен може лише всміхнутися. Не очікував таких романтичних зізнань.

Тренування добігає кінця. Інструктор дає команду відбій, і курсанти полегшено видихають. Кеор несподівано плескає Кайрена по плечу.

​— Бувай, Воксе. Зустрінемось наступного тижня. Готуйся, далі буде ще гірше. З другого курсу заняття набагато інтенсивніші. Так що ти поки що на лайт-режимі. Щастить тобі. Далі ми тебе вже так шкодувати не будемо.

​Кайрен лише втомлено киває і за мить вже важко переставляє ноги після такого виснажливого злиття, поки плентається до своєї кімнати.

​У їхній із Торіком кімнаті вже зібралися всі. Стоїть суцільний гамір. Кожен на емоціях ділиться враженнями від першого справжнього дня на факультетах.

​— Ви б бачили мого інструктора, — обурюється Рейнар, розвалившись на ліжку Кайрена. — Якийсь хворий садист. Ганяв нас так, що я ледь не блював далі, ніж бачив.

​— Ой, не починай, — відмахується Вірея, що сидить на підвіконні. — А нас узагалі змусили розбирати багаторівневі ілюзії. Мізки плавляться так, що я, здається, своє ім'я забула. Зате тепер я знаю парочку нових жорстких фішок.

​Зіірі захоплено розповідає, як фантастично пройшло його заняття. Всі лише єхидно пирхають.

​Кайрен теж ділиться своїм неймовірним успіхом та повним резонансом із Чорним, але поки що мовчить про зараженого студента. Він не хоче сіяти паніку, поки сам до кінця не розбереться з тим, що побачив у небі. Потрібно буде поговорити про це з Рейнаром і Дракеном завтра.

​— А у тебе що, Торіку? — запитує Кайрен дружбана.

​— Нічого особливого. З нас знущалися, але в мене нема бажання сьогодні це розповідати. Так і знав, що нічого доброго з цього не вийде.

​— Можемо попросити, щоб тебе перекинули до мене на бойовий факультет, — Кайрен нагнітає обстановку.

​— Е ні, друже, дякую. Краще вже я там якось буду пристосовуватись.

​— Народ, час годувати наших домашніх улюбленців, — нагадує Рейнар та дістає голку. — Кровіс нам голови повідриває, якщо ми завалимо це дурнувате завдання.

​Усі по черзі підходять до столу і проколюють пальці. Паразити у кожного трішки підросли, і тепер ліниво поглинають свіжі краплі.

Черга доходить до Торіка. Він, як завжди, останній. Хлопець із величезною огидою проколює палець. Крапля торкається рідини.

​Лунає різкий хрускіт. Скло не витримує і розлітається на дрібні друзки. Рідина з ампули бризкає на всі боки. Чорний клубок сухожиль виривається на волю.

​— О ні, тільки не це...– Торік не встигає договорити.

​Прямо на очах шокованих студентів істота починає стрімко збільшуватись у розмірах. Вона роздувається, темнішає, гарчить. І за лічені секунди стає величезним монстром, до біса схожим на чорного гігантського восьминога.

​Товсті, вкриті слизом щупальця розповзаються в різні сторони. Лунають моторошні звуки.

​— Рятуйся, хто може! — це вже кричить Рейнар та миттєво відскакує кудись подалі.

​— Я ж казаааав! — не своїм голосом верещить Торік, втискаючись спиною у стіну. — Воно хоче нас зжееерти!