Раді Вас бачити!

Тікати нікуди. Раптом один із заражених студентів кидається на нього, хапаючи за горло крижаними пальцями. Кайрен не встигає захиститися, адже рухатися він просто не може.

​Аж ось реальність навколо пливе і розмивається. Він раптом бачить усе ніби зі сторони, в тому числі й себе. Бачить власне обличчя. Очі стають суцільною чорнотою Еха. На обличчі повільно розтягується моторошна, зламана усмішка, а з рота виривається гучний, нелюдський, істеричний сміх. Доволі моторошно спостерігати за собою зі сторони в такій ролі.

​Проте вже за мить десь нескінченно далеко за межами цього пекла лунає подвійний удар. 

Тук-тук... тук-тук.

Два серця Чорного. Цей знайомий потужний ритм стає якорем, який пробиває стіни ілюзії. Якась невидима сила хапає Кайрена і з неймовірною швидкістю висмикує його з кошмару.

​Він різко розплющує очі й усвідомлює, що скрикнув. А потім відчайдушно хапає ротом повітря, ніби його щойно дістали з-під крижаної води. Тіло настільки напружене, що він не витримує — різко зіскакує з ліжка на ноги та починає розминати затерплі м'язи. Лише трохи згодом знесилено осідає на підлогу, намагаючись відновити дихання. Футболка та волосся промокли від холодного поту.

​На сусідньому ліжку вовтузиться Торік. Флоріанець сонно піднімає голову, мружачись у темряві кімнати.

​— Бро, ти там помираєш чи що? — невдоволено бурмоче хриплим голосом.

​— Поки що ні, — насилу вичавлює із себе Кайрен, поки намагається вгамувати шалене серцебиття.

— Тоді тихіше, я ж сплю, — бурмоче обурений Торік. А далі вже миттєво перевертається на інший бік, натягує ковдру на саму голову і за декілька секунд знову тихо сопе.

​Кайрен змінює одяг на сухий та зручніше вмощується на ліжку. Він намагається розслабитися та зосереджується на ментальному каналі, через який практично кричить своєму дракону:

«Що це, в біса, було?!»

​Цього разу Чорний не відгороджується стіною і не уникає відповіді. Низький голос лунає у свідомості важкими словами:

«Ехо знову активізувалося».

​Кайрен приголомшено завмирає. Адже після тієї катастрофи воно стихло, і вони всі вирішили, що загроза тимчасово відступила.

​«Пройшло так мало часу, — тривожно проноситься в голові. — Я ще не готовий... чи готовий? До біса все».

​«А те, що знаходилось під ним? Що це за первісна темрява?» — питає хлопець у ментальному каналі, згадуючи слова Ліори.

​Повисає напружена пауза. Дихання велетенського звіра відчувається рівним, проте якимось дивним.

«Я не знаю».

​Кайрен міцніше стискає кулаки, бо не вірить своїм вухам.

«Ти не знаєш, чи просто не хочеш мені говорити?»

​Проте Чорний відповідає так, що не залишається жодних сумнівів:

«Цього разу — справді не знаю».

​Це зізнання лякає Кайрена чи не більше за сам кошмар. Чорний, який завжди здавався втіленням стародавньої сили, вперше відкрито визнає перед ним свою безпорадність. Але водночас це означає, що їхня довіра вийшла на новий рівень. Дракон більше не збирається зачиняти перед ним ментальні двері, що б не сталося.

Вранці Торік швидко збирається, бурмоче щось про те, що має якісь справи ще до сніданку, і тікає. 

​Кайрен залишається наодинці зі своїми думками. Він не знає, що робити далі і що думати. Згадує того дивного студента, якого вчора побачив на Бойовому факультеті.

​«Це не може бути правдою. Все не може розвиватися настільки швидко. Чому саме зараз?»

​Із цими тривожними думками він наводить лад у кімнаті, одягається, виходить у коридор та прямує в бік їдальні.

​Навколо вирує звичайний буденний ранок. Студенти поспішають, перегукуються, хтось голосно сперечається біля голографічного розкладу. Деякі на ходу перевіряють свої конспекти. Ця звична метушня трохи заспокоює Кайрена та змушує повірити, що нічний кошмар залишився лише в його голові, далеко за межами реальності. А щодо того студента з ангара... можливо, йому просто здалося.... Проте треба буде уважно за всім стежити.

​Назустріч йому йдуть двоє високих старшокурсників. Вони жваво обговорюють учорашнє тренування. Кайрен звично зсувається ближче до стіни, щоб дати їм дорогу, як раптом один із них різко зупиняється просто посеред коридору.

​А далі повільно повертає голову і впивається поглядом у Кайрена.

​Занадто дивно. Занадто дико.

​Кайрен умить відчуває, як холоне кров, і ніби намертво прилипає спиною до стіни. Зіниці старшокурсника стрімко розширюються та затоплюються мертвою чорнотою, до болю знайомою йому з нічного видіння. Губи старшокласника повільно розтягуються в неприродно широкій, хижій усмішці.

— Ось він, — напрочуд чітко вимовляє студент.

​А потім починає реготати. Проте цей регіт абсолютно не належить хлопцю. Він подвійний, скрипучий, ніби виривається з глибокої прірви, шкрябаючи по каменю.

​Кайрен завмирає, паралізований побаченим. Навколо рухаються інші студенти, сміються, щось обговорюють, але ніхто нічого не помічає. Здається, це ілюзія саме для нього.

​Тим часом заражений студент повільно простягає руку і торкається плеча свого товариша, який саме обернувся, не розуміючи, чого його друг зупинився. Зараження переходить миттєво, наче невидимий електричний розряд. Другий хлопець різко здригається, і його очі теж демонструють таку саму мертву чорноту.

​Він упивається поглядом у Кайрена. Тепер вони обоє дивляться на нього і посміхаються абсолютно однаково. Моторошно.

​— Тепер ти бачиш, — вимовляють вони ідеально синхронно своїми чужими, багатошаровими голосами.

​Кайрен відсахується назад, але нікуди — його майже приперли до стіни. Він міцно стискає кулаки, інстинктивно готуючись до нападу, але... вже за секунду все зникає.

​Старшокурсники одночасно кліпають, чорнота відступає, і повертається звичний колір очей. Вони розгублено трясуть головами, ніби відганяють раптове запаморочення. А потім фокусують погляди на блідому Кайрені, який стоїть перед ними майже в бойовій стійці.

​— Ти чого витріщився? — грубо кидає один із них, хмурить брови і потирає скроню. — Забув, куди йти?

​— Пішли, у мене щось різко голова розболілась, — бурмоче другий, навіть не чекаючи відповіді першокурсника.

​Вони проходять повз, продовжуючи свій шлях. Обидва абсолютно нічого не пам'ятають.

​Кайрен відчуває, як тілом пробігають табунці крижаних мурах. Ехо еволюціонувало і навчилося використовувати людей короткими імпульсами. Брати їх під контроль на лічені секунди й одразу відпускати, не залишаючи жодних слідів свого перебування, свого впливу. Це страшніше за відкритий напад.

​Кайрен миттю згадує, як вони знайшли ту заборонену книжку в закритій секції бібліотеки. Там писалося про те, що заражені дракони здатні передавати хворобу іншим звірам. Але тепер він із жахом розуміє, що не тільки дракони можуть заражатися одне від одного. Це діє і на інших істот. На вершників.

​І Ехо щойно наочно показало йому, як саме це працює. Достатньо заразити лише одну істоту, і вона запустить ланцюгову реакцію, заразивши всіх навколо.

​«Не дозволяй їм торкатися тебе», — раптом вібрує в голові низький голос Чорного.

​Кайрен здригається, повертаючись до реальності.

«Чому? Щось станеться?»

​«Я не знаю, що саме тоді станеться», — відгукується дракон.

​«Ти мене дуже заспокоїв», — нервово ковтає слину хлопець, озираючись на натовп студентів у коридорі. Тепер кожен із них здається йому потенційною загрозою. Будь-хто може стати тим самим носієм.

​Але Чорний не відступає, його наказ лунає жорстко і безапеляційно:

«Розкажи Дракену. І тому, хто чує мережу».

Кайрен поспішає на перше заняття. Сьогодні це пара в професора Кровіса. Хлопець мимоволі здригається і подумки всміхається: «Хоч би сьогодні обійшлося без блювотного рефлексу».

​Спускаючись у напівтемне підземелля, він вловлює знайомий, специфічний запах. Та сьогодні до нього домішуються ноти терпких цілющих трав і ледь відчутний аромат стерильної магії. Кайрен заходить до аудиторії та озирається. Професор уже навів лад після недавньої розрухи, і приміщення знову набуло свого колишнього моторошного вигляду.

​Уздовж холодних кам'яних стін тягнуться високі стелажі з десятками скляних посудин. У мутній рідині плавають законсервовані зразки драконячих органів, луски та кісток. Але найстрашніше виглядають фрагменти мозку та серця. Кайрен несподівано ловить себе на думці, що заворожено розглядає масивне драконяче серце в одній із колб. Милується.

​Сьогодні на столі перед кожною парою курсантів стоять три магічні кристалічні контейнери із живими зразками тканин.

​— Тема сьогоднішнього заняття — «Регенерація та патологічні зміни драконячої тканини», — оголошує Кровіс, строго заклавши руки за спину. — Перед вами три різні зразки. Ваше завдання — не просто описати їхній стан, а глибоко проаналізувати та зрозуміти природу змін. Приступайте.

​Зіірі негайно схиляється над своїм столом та починає уважно й прискіпливо розглядати вміст контейнерів. Вірея одразу приєднується до нього. В очах обох студентів спалахує справжній дослідницький азарт. Як найкращі анатоми у групі, вони швидко й злагоджено беруться за сортування.

​Торік, який сидить поруч із Кайреном, нахиляється і тихо шепоче йому на вухо:

— Які ж вони нудні заучки.

​Кайрен переводить погляд на зосереджених друзів і лише злегка всміхається у відповідь.

— Перший зразок — це абсолютно здорова тканина, — впевнено констатує Вірея, уважно роздивляючись структуру крізь збільшувальне скло контейнера. — Клітинний поділ у нормі, жодних відхилень.

​— Другий зразок демонструє чіткі ознаки термічного та магічного виснаження, — підхоплює Зіірі та швидко щось записує у своєму планшеті. — Типові пошкодження після важкого бойового злиття. А от третій... — він раптом замовкає та спантеличено хмурить брови.

​Вірея теж завмирає, пильно розглядаючи третій контейнер. Кайрен із Торіком аж витягують шиї, щоб розгледіти, що ж такого аномального побачили друзі. Спочатку Кайрену здавалося, що всі зразки більш-менш однакові. Та коли він вдивляється уважніше, побачене змушує дрібні волоски на його руках стати дибки.

​Тканина в третьому контейнері не просто пошкоджена. Її клітини поводяться неприродно, агресивно й хаотично. Вони пульсують, змінюють форму і ніби живуть власним, темним життям. Вони до болю нагадують Кайрену ту саму моторошну чорноту, що затоплювала очі заражених студентів у коридорі та в його нічному кошмарі. Цей хаос звивається та буквально намагається пожерти здорове середовище навколо себе.

​— Вона ніби... заражена, — нарешті вдається вимовити Кайрену.

​Він і сам не помічає, що висловив цю страшну думку вголос. Професор Кровіс, який саме проходить біля їхньої парти, різко зупиняється. Кайрен бачить, як миттєво змінюється обличчя викладача — воно стає незвично серйозним, навіть похмурим.

​Професор бере контейнер з аномальною тканиною, довго вдивляється в пульсуючу масу, а потім повертається до класу.

​— Ви маєте рацію, Вокс, — лунає напружений голос, що змушує всіх курсантів відірватися від завдання і подивитися на викладача. — Ці клітини поводяться неприродно, тому що вони були змінені штучно.

«Як це — штучно?» — тільки й встигає промайнути в думках Кайрена, коли поведінка професора Кровіса різко змінюється.

​Він повільно відставляє контейнер і, здається, поринає у власні, дуже непрості спогади — студенти помічають на його обличчі хворобливу гримасу.

​— Багато років тому, ще задовго до того, як я почав викладати в цій Академії, я брав участь в одній закритій дослідницькій програмі, — несподівано починає професор.

​Студенти миттєво напружуються, намагаючись вловити кожне його слово.

​— Офіційно ми працювали з драконами, які отримали критичні ушкодження нейронних зв'язків. Програма нібито займалась їхнім відновленням. Ми розробляли способи регенерації та штучно змінювали їхні тканини, щоб вони ставали міцнішими і могли витримувати сильніше нейронне навантаження від зв'язку з вершником, особливо в моменти бойових завдань.

​Далі він на мить замовкає, дивлячись кудись крізь студентів. Здається, ці спогади завдають йому справжнього болю.

​— Ми думали, що вчимо тіло виживати після злиття, — продовжує Кровіс, і в його очах читається застарілий жах та гіркота прозріння. — Значно пізніше я зрозумів, що їх цікавило зовсім інше. Наприклад, як зробити так, щоб звірі могли витримувати навантаження, яке не стосується звичайного занурення. Їм потрібно було, щоб тіла витримували те, що знаходиться значно глибше, ніж занурення.

​Кайрену стає відверто недобре.

​«Глибше, ніж занурення». Архонти. Ті, хто стоять над Радою.

​Вони не займалися відновленням чи лікуванням звірів. Вони ще з давніх часів намагалися пробитися крізь Ехо! Спуститися до темного дна мережі, яке Кайрен бачив у своєму кошмарі. Вони жорстоко модифікували драконів лише для того, щоб їхні тіла не виходили з ладу під колосальним тиском стародавньої темряви.

— Про кого ви говорите, професоре? — обережно запитує Вірея.

​Але Кровіс ніби виринає зі свого трансу. На його обличчя знову повертається звична професійна маска.

​— Я говорю про тих, хто стояв за цим проєктом, курсантко, — доволі сухо відказує. — Але програму зрештою згорнули. Тканини, які були штучно змінені, все одно не витримували лімітів. Дракони... просто божеволіли. Я не зміг витримувати цього знущання над звірами. Вони цього не заслужили.

​Кровіс різко відвертається і швидко йде до свого викладацького столу.

​— Запишіть свої спостереження у журнали. Будь ласка, на цьому огляд патологій завершується. Зараз перейдемо до конспектування.

​Кайрен багатозначно перезирається з друзями. Здається, він зрозумів ще одну надзвичайно важливу річ. Професор Кровіс знає далеко не всю правду про те, з чим вони насправді тоді зіткнулися. Але викладач щойно, сам не усвідомлюючи того і, можливо, навіть випадково, дав їм іще один ключовий шматок цієї страшної головоломки.

Професор Кровіс вмощується за столом. Далі він активує запилений кристал, і просто над головами з'являється об'ємна, пульсуюча червоним світлом анатомічна голограма кровоносної та нервової системи дракона.

​— Записуйте, — монотонно диктує, поки курсанти поспішно дістають свої планшети та електронні пера. — Регенерація драконячої тканини — це не магія зцілення у її класичному, примітивному розумінні. Це агресивна, безжальна біологічна реакція на руйнування. Коли ви входите у злиття, ваші людські нейронні імпульси буквально розривають мікроструктуру їхніх судин.

​Кровіс повільно підводиться і знову починає міряти кроками простір біля дошки. Ліва рука злегка тремтить — Кайрен уперше помічає цю ледь вловиму деталь, що видає глибоке внутрішнє напруження професора.

​— Біль — це лише сигнал, — продовжує викладач крижаним тоном. — Під час глибокого резонансу нервова система звіра перевантажується. Але запам'ятайте: тканини починають відмирати не від самого магічного струму. Вони руйнуються тоді, коли свідомість фокусується на пошкодженні. Зрозумійте головний принцип: не дозволяйте болю ставати центром існування. Якщо дракон або його вершник концентруються лише на стражданні, регенерація миттєво зупиняється. Тіло просто здається. Ваше завдання — не блокувати їхній біль, бо це фізично неможливо. Ваше завдання — змістити фокус. Трансформувати руйнівний імпульс у контрольовану лють. І не забувайте про техніку "Вузол Тиші", яку ви всі вже мали освоїти.

​Кайрен швидко занотовує ці слова, відчуваючи, як вони дивним чином перегукуються з його власним станом. Це стосується не лише анатомії — це стосується виживання загалом.

​— А тепер щодо вашого домашнього завдання, — змахує рукою, і темна дерев'яна шафа за його спиною відчиняється.

​У повітря здіймаються крихітні ампули. Вони плавно розлітаються аудиторією та м'яко опускаються на парти перед кожним студентом. Усередині в'язкої жовтуватої рідини плаває щось схоже на чорний, зморщений шматочок сухожилля, вкритий дрібними шипами. Торік з відразою відсахується від парти.

​— Це неактивна форма некротичного паразита, який зазвичай вражає омертвілі тканини крил після магічних опіків, — спокійно пояснює професор. — Він харчується кортизолом і реагує виключно на гормони страху.

​Кровіс зупиняється і моторошно всміхається, насолоджуючись страхом в очах студентів:

​— Ваше завдання — щовечора протягом тижня додавати в ампулу рівно одну краплю власної крові та детально конспектувати фази пробудження і мутації паразита. Якщо ви вмієте тримати розум холодним, зразок просто змінить колір. Але якщо до наступного заняття паразит розростеться настільки, що розтрощить скло вашої ампули... що ж, це означатиме, що ви абсолютно не здатні контролювати власну паніку. І тоді Вам доведеться розбиратися з цим паразитом. Повірте – Вам це не сподобається. Усім усе зрозуміло? Заняття закінчено. Можете бути вільні.

Щойно пара закінчується, курсанти швиденько покидають моторошну аудиторію Кровіса. Прагнуть якомога швидше опинитися подалі від підземелля.

​Вірея йде коридором трохи позаду друзів, коли чиясь міцна рука несподівано перехоплює її за лікоть і м'яко, але наполегливо тягне в темний, прихований від сторонніх очей куток.

​— Привіт, квіточко, — лунає оксамитовий голос Моргата.

​Вірея спирається спиною на стіну і вигинає брову.

— Щось новеньке. Зазвичай я «крихітка».

​— А сьогодні будеш квіточкою, — старшокурсник спирається рукою об стіну поряд, нависаючи і таким чином перекриваючи шляхи до відступу. — То що, ти подумала про наше побачення?

​Вірея обережно поглядає на нього, не поспішаючи з відповіддю.

​— Якщо вже подумала, — Моргат не відводить від неї пронизливого погляду, — то я чекаю твоєї позитивної відповіді.

​— Ти, як зазвичай, нестерпний, — дівчина закочує очі, але все ж не витримує і злегка всміхається, хоча зовсім не хотіла показувати йому свої справжні емоції. — Ти взагалі не міняєшся. Такий самий нестерпний нахаба.

​— То що? Підеш зі мною? — не здається Моргат, та непомітно підступає ближче.

​— І ти обіцяєш, що точно не використовуватимеш той магічний космічний пил? — з підозрою примружується.

​— Ну, я ж уже сказав тобі, — театрально притискає одну руку до грудей. — Невже ти мені не довіряєш?

​— А варто?

​— Тепер — так.

​Моргат якось дивно, надзвичайно м'яко всміхається. А потім скорочує останні сантиметри між ними і плавно загортає її в ніжні обійми. Від нього пахне небезпекою....і свободою.

​— Ти знову без дозволу торкаєшся мене, — Вірея впирається долонями в його груди, але, по правді кажучи, не докладає особливих зусиль, щоб відштовхнути.

​— Не можу витримати, — тихо відказує він десь біля її маківки. — То що, ти згодишся?

​— Так. Але тільки якщо ти пообіцяєш тримати руки при собі.

​— Добре, я почекаю, поки ти сама захочеш мене обіймати і цілувати, — хлопець намагається стримати сміх. — Так піде?

​— Звісно. Адже я ніколи не захочу тебе обіймати і цілувати.

​— Ти впевнена? — Моргат трохи відсторонюється, щоб зазирнути в її очі, і його погляд стає хитрим. — Адже... 

​— Моргате, замовкни, інакше я взагалі не піду з тобою на зустріч! — Вірея обриває його, відчуваючи, як до щік приливає зрадницький рум'янець. — І хай це буде просто дружня зустріч, а не побачення.

​Моргат починає щиро реготати.

— Добре-добре, як скажеш, квіточко.

​— Все, мені ніколи, — Вірея нарешті виривається з його обіймів, поправляючи форму. — Я піду на пари.

​Але щойно вона робить крок в бік коридору, він знову хапає її за руку. Пальці гарячі й міцні. І Віреї не подобається, що вона помічає навіть такі дрібні деталі.

​— Сплануємо на вихідних, — кидає їй услід.

​— Так, давай пізніше домовимося, бо я вже спізнююся! — Вірея висмикує руку і швидко йде геть, намагаючись приховати усмішку, яка вперто не хоче зникати з її обличчя.

Після пар Кайрен перехоплює Рейнара біля виходу з навчального корпусу.

— Треба поговорити. Ходімо до Дракена в кімнату, він уже чекає на нас.

​Дракен впускає їх, ледь кивнувши, і швидко зачиняє за ними двері.

— Розповідай, що ти хотів, — коротко кидає старшокурсник, завалюючись на своє ліжко.

​Здається, за виразом обличчя Кайрена він уже чудово зрозумів, що той приніс новини, і ці новини паршиві.

​Кайрен не тягне час. Спочатку він розповідає про студента з чорними очима на Бойовому факультеті, який швидко зник. Далі вже детально описує свій нічний кошмар: темний океан, голос, що проголосив початок зараження, і сотні студентів із мертво-чорними очима та їхні дракони з такими ж очима. А потім одразу ж переходить до найгіршого — до того, що сталося вранці у коридорі. Він розповідає, як чорнота на кілька секунд захопила старшокурсника, як миттєво передалася іншому через звичайний дотик і як обидва абсолютно нічого не пам'ятали після того, як Ехо їх відпустило.

​— Чорний сказав попередити вас, — підсумовує Кайрен, відчуваючи, як від власних слів знову холоне кров. — А ще він попередив... не дозволяти нікому торкатися себе. Здається, мій дракон теж наляканий.

​Рейнар завмирає, повільно заплющує очі, зосереджуючись. Обличчя напружується, коли він намагається зануритися в ментальну мережу Академії, шукаючи жахливий гул Еха. Бо якщо Ехо почало свою діяльність, то він зможе знову до нього підключитися.

​Дракен і Кайрен зосереджено спостерігають за ним. Звісно ж, вони тривожаться за свого друга.

​Потім Рейнар розплющує очі.

— Поки що нічого не відчуваю, — вимовляє шоковано.

— Як це «нічого»? — хмуриться Дракен.

— Абсолютно чисто. Тихо. Я не відчуваю ніякого шуму, не відчуваю ніякої діяльності, — Рейнар нервово потирає скроню. — І я вам скажу, що це лякає мене навіть більше. Раніше Ехо було гучним, воно било хвилями, заповнювало всю мережу, кричало тисячами голосів у моїй голові. А можливо... тепер воно навчилося заповнювати мережу тихо.

Дракен зіскакує з ліжка і починає нервово міряти кроками кімнату, аналізуючи ситуацію. Коли він у такому стані, Кайрен, чесно кажучи, навіть трохи його побоюється.

​— Отже, домовимось про таке, — лунає нарешті від інструктора. — По-перше, не дозволяємо незнайомцям торкатися себе без нагальної потреби. У натовпі, на полігоні — намагайтеся тримати дистанцію. По-друге, уважно стежимо за раптовими змінами в поведінці оточуючих. Запам'ятовуйте, хто з ким контактував.

​— Можливо, треба когось повідомити в Академії? Вейл повинен знати, — пропонує Кайрен.

​— Поки що давайте не здіймати паніку, — різко перериває його Дракен. — Ми ще не знаємо реального масштабу. Можливо, це дійсно ілюзія, хоча я в цьому дуже сумніваюся. А якщо ми зараз почнемо розповсюджувати інформацію про зараження через дотик, почнеться хаос. Ми втратимо можливість виявити джерело або хоча б зрозуміти логіку, якщо вона взагалі є в Еха. До того ж, якщо хтось із викладачів уже під впливом... — робить багатозначну паузу. — ...ми просто видамо себе і станемо мішенями. Тебе-то вони навряд чи зможуть зачепити, Кайрене. Рейнаре, ти періодично перевірятимеш мережу, шукатимеш будь-які аномалії.

​— Зрозумів, — серйозно киває той.

​Кайрен важко зітхає і тихо бурмоче:

— Але ж мій дракон сказав, що не впевнений, чи цього разу на мене це не подіє. Це божевілля заразне. Що з ним робити — поки що невідомо, і це мене відверто лякає.

​Рейнар раптом починає всміхатися.

— Принаймні Торіка воно не зачепить.

​Кайрен дивується:

— Чому ти так кажеш?

​— Бо просто ніхто не помітить різниці, він і так божевільний! — гучно регоче Рейнар.

​Дракен лише стиха пирхає, хоча його обличчя залишається доволі похмурим. Цей раптовий гумор трохи розряджає напругу, але всі троє чудово розуміють: якийсь невідомий жах почав розповзатися Академією, і вони грають у дуже небезпечну гру наосліп.

​— Все, хлопці, розходимось, — раптом повідомляє Дракен, кидаючи швидкий погляд на магічний годинник. — До мене має зайти Вірея.

​— Вірея?! — в один голос дивуються Рейнар і Кайрен, витріщившись на Дракена.

​— Так, Вірея. Чого ви так дивуєтесь? — Дракен злегка зводить брови, і в його голосі чується ледь вловима м'якість. — Ми... почали спілкуватися. Як друзі. Поки що. Я обіцяв їй з дечим допомогти.

Кайрен не може втриматися від шпильки. 

— То що, — кепкує, — мені вже не треба працювати свахою? Я можу звільнятися з цієї почесної посади?

​Рейнар переводить розгублений погляд з Кайрена на Дракена.

— Якою ще свахою? — щиро дивується він, досі не вловлюючи підтексту.

​Дракен, замість відповіді, просто хапає Кайрена за комір, а іншою рукою підштовхує Рейнара до виходу.

— Все, валіть звідси. По-доброму, — бурмоче, випроваджуючи їх у коридор.

​ Хлопці здивовано переглядаються та повільно йдуть у бік своїх кімнат.

​— Ти віриш у це? — нарешті порушує тишу Рейнар, коли вони відходять на достатню відстань.

— У що саме? — уточнює Кайрен.

— Що вони з Віреєю спілкуватимуться просто «як друзі»?

​Кайрен тихо пирхає, згадуючи наполегливість Торвальда і нахабство Моргата.

— Звісно, що ні, — впевнено відказує. — Дракен не з тих, хто так легко здається. Та, зрештою, і Моргат теж. Але я думаю, Вірея сама розбереться з цими хлопцями. Вони вже зрозуміли, що вона колюча, і по-старому — маніпуляціями чи нахабством — з нею не пройде.

​На його обличчі з'являється хитра посмішка.

— Тим більше, нам цікаво за цим спостерігати. Хто кого переможе у цьому поєдинку за її прихильність.

​— А-ха-ха, згоден з тобою, — Рейнар голосно сміється, – хоч якась розвага в цій похмурій Академії з усіма цими жахливими подіями.

Вранці першокурсники поспішають на пару до професора Драгорна. Сьогодні надворі стоїть доволі дивний, густий туман, який щільним кільцем огортає високі шпилі Академії. Крізь цю молочну пелену студенти ледве бачать одне одного, тому переходити від одного навчального крила до іншого доводиться ледь не навпомацки.

​Аудиторія професора Драгорна розташована на самісінькій вершині Південної вежі. Після недавньої реставрації замість звичайної кам'яної стелі над головами розкинулася масштабна магічна ілюзія відкритого космічного простору. Там, у безмежній височині, безшумно спалахують зірки та повільно обертаються незвідані планети, створюючи в залі унікальну атмосферу абсолютної величі та прихованої напруги.

​Друзі ледь встигають зайняти свої місця, як лунає глибокий, вібруючий удар гонга, що сповіщає про початок заняття.

​Професор Драгорн не заходить через двері — він ефектно матеріалізується з вихору гарячого попелу та сліпучих багряних іскор просто в центрі зали. Студенти від несподіванки аж розкривають роти. Сьогодні очі професора світяться кольором розплавленого золота, а кожен його рух демонструє небезпечну, хижу і навіть трохи нелюдську грацію.

​— Магія — це не просто формули, мляво зазубрені з підручників, — гучний, могутній голос миттєво заповнює кожен куточок аудиторії та змушує курсантів завмерти. — Це жива, пульсуюча сила. І коли ви вступаєте в бій, ваш розум має бути гострішим за будь-яку зброю.

​Драгорн різко змахує рукою. Тієї ж миті в центрі аудиторії спалахує величезна сфера з чистого сріблястого світла. Вона повільно обертається, випромінюючи м'яке, але неймовірно щільне сяйво. Від цього могутнього джерела енергії по шкірі миттєво біжать сироти, а в голові тихо дзвенить.

— Сьогодні ми перевіримо вашу здатність зберігати ясність розуму під зовнішнім тиском, — продовжує професор, поки повільно обходить кулю. Він уважно сканує обличчя кожного студента. — Ця сфера — генератор ментальних перешкод. Вона не завдасть вам фізичної шкоди, але спробує дезорієнтувати, хаотично впливаючи на вашу свідомість і витягуючи на поверхню найсвіжіші страхи чи тривоги. Ваше завдання — виставити бар'єр і відбити її імпульс, використовуючи лише чисту волю та внутрішній резерв без магії.

​Студенти напружено мовчать. Після нічних подій та новин про Ехо стикатися з чимось, що впливає на свідомість і грає зі страхами, — це останнє, чого зараз хочеться Кайрену.

​— Хто бажає продемонструвати свої рефлекси першим? — Драгорн усміхається, оцінивши загальне напруження. — Можливо, ви, курсанте Вокс? Прошу до центру.

​Кайрен намагається проковтнути важкий клубок, що зібрався в його горлі, та все ж піднімається з місця. Під пильними поглядами однокурсників він повільно наближається до сріблястої сфери. Проте, що ближче він підходить, то відчутнішим стає тиск на скроні.

​«Тільки не пускай її глибоко», — несподівано лунає в голові застережливий голос Чорного.

​Дракон теж відчуває цю енергію, і йому вона відверто не подобається. Кайрен зупиняється за кілька кроків від кулі, міцніше стискає кулаки, намагаючись очистити розум, і готується до невидимого удару.

Професор Драгорн змахує рукою, і сфера починає пульсувати. Від неї відривається напівпрозорий сріблястий імпульс і вдаряє Кайрена просто в груди.

​Хлопець не відчуває фізичного болю, але в голові миттєво вибухає хаос. Невидимі крижані пальці безжально проникають у його свідомість, розсуваючи тонкі природні бар'єри. Срібне світло під заплющеними повіками стрімко темнішає. Імпульс безпомилково знаходить його найсвіжіший і найсильніший страх.

​Стіни аудиторії зникають. Кайрен знову опиняється на березі мертвого чорного океану. У ніс вдаряє нудотний запах гнилої води. З темряви на нього насуваються старшокурсники із моторошною порожнечею замість очей. Вони всі хижо всміхаються, і чути чужий багатошаровий сміх Еха, що вібрує просто в його черепі, сковуючи тіло панікою.

​«Відбивай!» — гарчить у ментальному каналі Чорний. Його голос силоміць проривається крізь ілюзію.

​Кайрен відчуває, що втрачає контроль, ще секунда — і він здасться. Раптом у пам'яті виринають вчорашні слова Кровіса: «Трансформувати руйнівний імпульс у контрольовану лють». Хлопець стискає зуби, хапається за свій страх перед зараженням і свідомо, через силу, перевертає все в агресію. Він відчуває злість на те, що хтось чи щось сміє лізти в його розум, колупатись там і вказувати йому, чого боятись.

​Зібравши всю свою волю в один тугий вузол, Кайрен різко видихає і подумки б'є у відповідь. Він вибудовує перед собою непохитну стіну з чистого наміру, і таким чином протистоїть ілюзії.

​Це діє. Повітря навколо нього змінюється. Від центру зали розходиться потужна енергетична хвиля. Вона вдаряє так сильно, що відчувається, ніби аудиторією пройшовся ураган, скуйовдивши волосся студентів. Усі інстинктивно прикривають обличчя руками.

​Морок розсіюється. Кайрен стоїть усе на тому ж місці. Дихання важке. По скронях котиться холодний піт. Він досі міцно стискає кулаки.

Торік, відкривши рота, витріщається на друга.

— Жесть... — тільки й може вичавити із себе він.

​Професор Драгорн повільно підходить ближче та з цікавістю розглядає свого студента.

— Доволі незвично, курсанте. Ваш страх має дуже глибокий, специфічний присмак. Але ваша здатність перетворювати паніку на агресивний ментальний щит — похвальна. Що ж, ви впорались, повертайтесь на місце. Хто наступний?

​Усі студенти миттєво втягують голови в плечі. Ніхто не хоче бути наступною жертвою ілюзії.

​— Ну чого ви? Невже ви такі слабаки? — Драгорн всміхається, очима пробігається по решті і погляд зупиняється на зантеріанці. — Зіірі, давай ти будеш наступним.

Після занять втомлені студенти плентаються до своїх кімнат. Проте надвечір їх збирає куратор Вейл. Точніше, не тільки їх — збирає всіх курсантів першого та другого курсів у Великій залі Академії.

​Простір засліплюють десятки магічних сфер, що плавають під високою стелею. Та все ж студентів більше цікавить новина. Кайрен, Зіірі, Торік, Вірея та Рейнар займають місця в середніх рядах, спостерігаючи, як куратор неспішно піднімається на трибуну. Він піднімає руку, і гул у залі миттєво стихає.

​— Вітаю, курсанти, — лунає чіткий голос. — Як ви вже знаєте, наближається час традиційних міжкурсових змагань. Це не просто перевірка ваших фізичних здібностей чи магічного потенціалу, а й випробування на тактику, витривалість та вміння працювати в екстремальних умовах злиття.

​Вейл на долю секунди замовкає, щоб напруга в залі стала ще сильнішою.

​— Та цього року Рада Академії ухвалила рішення підвищити ставки.

​За його спиною з'являється голографічна проекція невеликого, але неймовірно складного кристала, всередині якого мерехтять сріблясті нейронні нитки.

​— Цього року переможець або переможниця отримає Легендарний нейрозліпок командора Кассіана Вейна.

​По залі проноситься колективний зойк, а потім вибухає збуджений шепіт. Кассіан Вейн був одним із найвеличніших вершників минулого століття, неперевершеним майстром повітряного бою та тактичного маневрування. Отримати його рефлекси та пам'ять означало перестрибнути роки виснажливих тренувань.

​Вірея аж підстрибує на місці, і в її очах спалахує фанатичний вогонь. Вона потирає руки та ледь не пищить від радості.

​— Я думала про цей зліпок ще з першого дня в Академії, — палко шепоче вона друзям, не відриваючи погляду від голограми. — Але щоб купити його за бали досягнень, треба було не вилазити з полігонів і бібліотек років зо три. Та й то не факт, що їх би вистачило. А от виграти його в змаганнях — це набагато цікавіше!

​— Офіційна реєстрація відкрита, — перекриває гомін голос куратора. — Хто з вас готовий кинути виклик і вписати своє ім'я в історію? Усі охочі можуть заявити про свою участь прямо зараз.

У рядах другокурсників миттєво здіймається цілий ліс рук. Вони вже мають досвід, відчувають свою перевагу і точно не збираються втрачати такий шанс. Серед першокурсників сміливців значно менше. Особливо серед тих тридцяти новеньких, які зовсім нещодавно прибули до Академії. Більшість налякано мовчить, чудово розуміючи, що вистояти проти старших буде надзвичайно важко.

​Вірея без жодних вагань високо підіймає руку. Зіірі так само спокійно і впевнено підіймає свою.

​Кайрен, Торік та Рейнар лише мовчки перезираються. Кайрен чітко розуміє, що зайва увага і фізичне виснаження — це останнє, що йому зараз потрібно. Торік взагалі здригається від самої думки про добровільну участь у чомусь настільки небезпечному. А Рейнар надто занепокоєний аномальною тишею в ментальній мережі.

​Тому хлопці вирішують утриматись і не піднімають руки, лише з щирим подивом спостерігаючи за нестримним азартом їхніх друзів.

Коли Зіірі та Вірея сідають на місця, Торік нахиляється ближче до них і нажахано шепоче:

​— Ви що, здуріли? Пустити мерця всередину себе... Забули, про що нас попереджував Вейл, коли вперше розповідав про нейрозліпок? Він може потім просто не захотіти піти з вашої голови....