Раді Вас бачити!

Після вечірки наші першачки, звісно, трохи розслабилися. Але в суботу ввечері згадали, що приємні моменти швидко закінчуються, а домашнє завдання від професорки Селестін залишилося. І хочуть вони того чи ні, його доведеться виконати. Реальність здається ще більш суворою. Тому студенти неохоче розходяться по ангарах, прихопивши із собою спальні мішки та теплі ковдри.

​Вони не знають, що на них очікує. Та хіба це має значення? Тут, в Академії, нікого не хвилює, що думають першачки. Реальність жорстока. Ніхто не обіцяв, що навчання буде легким. Тому доводиться зціпити зуби та плентатись виконувати домашнє завдання.

​Торік, звісно, до останнього не втрачає надії уникнути ночівлі в ангарі.

— Я все ще вважаю, що ми могли б магічно розширити двері нашої кімнати. Або використати закляття зменшення, — ниє, поки Кайрен буквально за комір тягне його до сектора драконів. — Десять балів, Кайрене! Десять балів на дорозі не валяються. Мій дракон би помістився, якби склав крила і трохи втягнув живіт!

​— У твого дракона немає живота, Торіку, на відміну від тебе після вчорашніх закусок, — незворушно відповідає Кайрен, штовхаючи важкі стулки воріт. — Розкладай спальник і припини скиглити.

​Спочатку все виглядає навіть затишно. Величезні дракони вже вмостилися на своїх кам'яних платформах, згорнувшись у масивні лускаті клубки. Важке дихання наповнює ангар заспокійливим гулом. Десь у кутках тихо потріскують обігрівальні магічні кристали, від чого по підлозі розливається м'яке помаранчеве світло. Курсанти облаштовуються поруч зі своїми звірами, кладуть реєстратори поруч і, як вимагала професорка, частково відкривають ментальні канали.

​Свідомість повільно занурюється в сон, переплітаючись із чужим розумом.

​Але солодких снів не отримує ніхто. Селестін хотіла, щоб вони відчули, наскільки тонкою і небезпечною може стати межа між людиною та звіром. І саме це відбувається.

​Торік бачить себе високо в небі. Вітер б'є в обличчя, але він дивиться на світ не своїми очима. Зір гостріший, кольори інші, а в грудях потужно б'ються два серця. Він відчуває неймовірну силу у величезних смарагдових крилах, якими розсікає хмари. Ейфорія польоту переповнює його. А потім простір різко ламається. Крила зникають. Замість масивного драконячого тіла залишається слабка людська оболонка, яка каменем летить у бездонну прірву.

Флоріанець прокидається від власного несамовитого крику. Він підскакує, дико озирається і перші кілька секунд цілком реально нишпорить руками по своїй спині, шукаючи відірвані крила, поки не розуміє, що лежить на підлозі ангара.

​Вірея у своєму сні полює. Вона мчить над гострими засніженими вершинами гір, відчуваючи чужий, дикий голод. Азарт переслідування п'янить, у ніздрях стоїть чіткий запах крові здобичі. Вона готова завдати фінального удару, аж раптом небо темнішає. Звідкись зверху падає товстий, іржавий металевий ланцюг. Він безжально обвивається навколо шиї її дракона, але зашморг здавлює саме горло Віреї. Метал ріже шкіру, перекриваючи кисень. Дівчина різко розплющує очі в темряві, хапаючись за власну шию. Груди важко здіймаються, на лобі виступив піт. Цей фантомний контроль, ця неможливість вирватися резонує з її найглибшою ненавистю. Їй потрібен час, щоб заспокоїти тремтіння в руках.

​Зіірі отримує, мабуть, найбільш дивний і моторошний у своїй абстрактності сон. Спочатку він бачить безкінечну чорну порожнечу, в якій спалахують тисячі світлових точок. Математично прекрасна, ідеально вивірена драконяча мережа. Зантеріанець із захопленням спостерігає за цим алгоритмом. Але раптом гармонія руйнується. Одна за одною світлові точки завмирають і повільно, синхронно розвертаються до нього. Ніби мільйони очей одночасно помітили спостерігача. У вуха вривається пронизливий шепіт тисяч голосів, що зливаються в єдиний гул. Зіірі розплющує очі. Обличчя залишається безпристрасним, але пальці нервово вистукують по підлозі складний математичний ритм, так він намагається повернути логіку в цей хаос.

​Рейнару ж найгірше. Він знову опиняється там, куди найбільше боявся повертатися — в центрі колективної мережі. Навколо вирують тисячі чужих драконячих свідомостей, вони тиснуть, переплітаються, загрожуючи розчавити його розум. Але цього разу Ехо немає. Замість чорної гнилі він відчуває дещо інше. Хтось стоїть по той бік мережі. Невидимий, але абсолютно реальний Спостерігач, який дивиться просто крізь товщу чужих думок прямо на нього. Чужий погляд проникає під шкіру, колупається в пам'яті.

Рейнар ривком сідає, важко дихаючи. На губах відчувається солоний присмак. Він торкається обличчя — з носа тонкою цівкою тече кров. Хлопець дивиться на свій реєстратор: кристал продовжує агресивно пульсувати фіолетовим світлом ще кілька довгих секунд після того, як Рейнар уже закрив свій ментальний канал.

​Але справжнім епіцентром нічного жаху стає сон Кайрена.

​Він знову там. У тому самому місці. Але цього разу Кайрен не стоїть на холодному кам'яному березі.

Він під водою.

​Навколо — безкінечна, непроглядна темрява чорного океану. Вода густа, холодна, вона здавлює груди мертвим тягарем. Кайрен не може вдихнути. Не може поворухнути руками, щоб виринути на поверхню. Розум юнака б'ється в паніці, але тіло залишається паралізованим. Поруч, у цій чорнющій товщі, безшумно ковзає його Чорний дракон. Кайрен чітко відчуває присутність свого звіра. Відчуває його два серця, що б'ються зовсім близько, створюючи знайомий подвійний ритм.

​«Ось воно, — з полегшенням думає хлопець крізь пелену сну. — Це просто серця мого дракона. Ось що я чув усі ці ночі. Це просто він».

​Але наступної миті ця крихка надія розбивається.

​Ритми не збігаються.

​Два серця Чорного б'ються поруч із ним. Але з бездонної глибини океану, звідти, куди не сягає жоден промінь світла, підіймаються ще два удари.

Тягучі. Гігантські. Вони змушують вібрувати саму воду.

​Отже, те, що спить на дні Безодні, справді має власні два серця.

​Щось неймовірно величезне ворушиться в темряві прямо під ним. Кайрен не бачить цілого тіла — лише моторошний фрагмент гігантського силуету, який фізично неможливо охопити поглядом. Луска, що поглинає світло. Рух масиву, який змінює течію всього океану.

​І вперше ця стародавня істота не просто пасивно відчуває його присутність у мережі. Вона свідомо реагує.

​Прямо в його мозок вривається нищівна думка, від якої закипає кров:

«Нарешті».

​Кайрен виринає з кошмару з різким, болісним вдихом. Підскакує, вчепившись пальцями в спальний мішок, і озирається. Навколо знайомі стіни ангара, світло обігрівальних кристалів. Біля його голови лежить реєстратор Селестін. Посередині камінця з'явилася глибока, нерівна тріщина.

​Поруч лунає тихий шурхіт луски. Чорний дракон не спить. Звір лежить, поклавши масивну голову на передні лапи, і дивиться на вершника в напівтемряві.

​Кайрен ковтає клубок у горлі. Зв'язок між ними досі частково відкритий, тому він не може приховати свого жаху.

«Ти... ти теж це бачив?» — подумки запитує, сподіваючись, що дракон звично віджартується або скаже, що це просто їхня спільна ілюзія через стрес.

​Але Чорний не ухиляється. Звір повільно кліпає і відповідає в його голові абсолютним, крижаним спокоєм:

«Це був не мій сон».

Кайрен завмирає. Паніка крижаними пальцями стискає його горло, коли він усвідомлює значення цих слів.

​«Що взагалі відбувається? — відчайдушно запитує, відчуваючи, як по спині стікає холодний піт. — Ти знову нічого мені не розповідаєш. Ти ж чудово бачиш, що зі мною коїться. Ти знаєш, що я бачу в цих снах. Ти знаєш, що це таке!»

​У ментальному каналі лунає тиха, шелестлива відповідь, подібна до шурхоту стародавньої луски об каміння:

«Так. Знаю».

​«Але чому? Чому все відбувається так само, як минулого разу? — Кайрен відчуває, як у ньому закипає злість на цю драконячу таємничість. — Ти знову не відкриваєшся мені. Приховуєш правду. А потім може статися найгірше, і ми знову будемо не готові!»

​Дракон лише випускає з ніздрів струмінь гарячого повітря. Його голос у голові хлопця звучить неквапливо, з прагматичною мудрістю давньої істоти:

«Вершнику, тобі зараз треба відновитися після катастрофи. У нас ще є час. Цього разу ти значно підготовленіший. Нічого катастрофічного поки не відбувається. Я захищаю тебе так, як можу. Але не думай зараз про це. Поринь у навчання. Зверни особливу увагу на дисципліни з бойових елементів. Навчайся, а я буду поруч із тобою. Тобі потрібно відточити всі свої навички».

​Кайрен мимоволі кидає погляд у темряву ангара, туди, де на сусідніх платформах неспокійно сплять його друзі.

«Але якщо знову станеться найгірше? — з гіркотою запитує. — Якщо цього разу постраждають мої друзі?»

​«Але ж вони не постраждали, правда?» — заспокоює звір.

​«Так, але постраждали інші! Багато інших курсантів!»

​Очі Чорного в напівтемряві спалахують холодним, нещадним розумінням.

«Як я і казав тобі раніше, Безодня завжди забирає свою частину, — жорстоко, без краплі жалю лунає від дракона. — Війни не буває без втрат. І ти тоді погодився з цим. Тому не тіш себе ілюзіями, що все буде так, як ти захочеш. Усе буде тільки так, як повинно бути».

​Після цих слів звір опускає ментальний бар'єр, давши зрозуміти, що розмову закінчено. Кайрен злиться, але розуміє, що треба довіритися.

У неділю вранці п'ятірка зустрічається за сніданком у стані людей, які колективно пережили дуже погану ніч. Зазвичай галаслива їдальня Драксарії сьогодні здається їм занадто яскравою і надто гучною. Вони сидять за своїм звичним столом, ліниво копирсаючись у тарілках і нагадують скоріше групу повсталих мерців, аніж елітних курсантів.

​Торік, підпираючи голову рукою, з невимовним стражданням дивиться на свою порцію.

​— Я вимагаю повернути звичайні домашні завдання, — заявляє голосом, позбавленим будь-якої надії. — Реферати. Тести. Триста сторінок анатомії на пам'ять. Народ, я готовий навіть добровільно слухати монотонні лекції Кровіса на вихідних! Але я більше не хочу прокидатися від того, що шукаю на спині відірвані крила.

​Розмова неминуче переходить до обговорення снів. Кожен коротко, ніби неохоче, розповідає свою частину нічного жаху.

​Вірея, елегантно розмішуючи ложечкою чай, згадує холодні гори і той моторошний іржавий ланцюг, що стискав її власне горло. Зіірі, не відриваючись від якихось підрахунків на планшеті, монотонно розповідає про нескінченну драконячу мережу, яка раптом розвернулася і подивилася прямо на нього.

​А от Рейнар мовчить найдовше.

— Просто купа голосів, — зрештою знизує плечима та відводить погляд. — Шум у колективній мережі. Нічого такого, з чим би я не стикався раніше.

Він вирішує приховати найголовніше — моторошне відчуття невидимого Спостерігача, особливо після їхньої із Зіірі знахідки про його власне дитинство.

​Коли черга доходить до Кайрена, хлопець натягує на обличчя свою фірмову легку усмішку.

— Мені пощастило більше за вас. Я просто літав над Академією очима Чорного. Звичайний сон, нічого особливого.

​Проте у кишені важким каменем лежить тріснутий навпіл кристал-реєстратор. Кайрен міцніше стискає кухоль із гарячим напоєм. Вперше за цим столом виникає дивна, невидима стіна: вони пройшли разом через пекло, вони стали справжньою командою, але відтепер Кайрен, Рейнар і Зіірі носять у собі таємниці, якими не готові ділитися навіть із найближчими.

​В понеділок у них перше заняття з майстром Драгорном. У них ще не було занять після катастрофи, і дехто з першокурсників уже плекав надію, що не побачить найсуворішого викладача бойових мистецтв ще й цього тижня.

​Марно.

​Драгорн вже стоїть посеред просторої тактичної аудиторії, схрестивши на грудях руки. Пошрамоване обличчя виражає абсолютну нещадність до студентських слабкостей.

​Спочатку все проходить напрочуд цивілізовано. Майстер активує величезну бойову голограму, що заповнює центр кімнати. Світлові фігури драконів сходяться в складному танці. Драгорн детально розбирає кожен маневр: перехоплення противника знизу, різкий розрив формації, захист партнера крилом у сліпій зоні, бойову спіраль, блискавичний вихід із вертикального переслідування та зміну ведучого просто в піке.

​— Ви звикли битися з окремими цілями, — з його вуст це звучить загрозливо. — Але після прориву Ядра ви повинні усвідомити одну річ: заражені Ехом діють не як окремі ящери. Це колективна свідомість. Якщо один противник бачить ваш класичний маневр, його бачать усі. Тому стандартні схеми з підручників стають передбачуваними. А передбачуваність у небі означає смерть.

Різко вимикає голограму. Світлові дракони розчиняються в повітрі.

​— Теорію побачили? — обводить курсантів важким поглядом. — Чудово. Тепер спробуймо не повбиватися. Всі на злітний майданчик!

​На свіжому повітрі студентів чекає сюрприз. Біля краю кам'яного плато, невимушено спершись на свого дракона, стоїть Моргат.

​— Сьогодні моїм помічником з нестандартної тактики буде молодший інструктор Моргат, — оголошує Драгорн, і по його тону зрозуміло, що він уже трохи шкодує про це кадрове рішення Академії.

​Моргат виходить наперед, хижо всміхаючись. Цей момент ідеально підкреслює прірву між ним і Торвальдом. Якщо Дракен на своїх заняттях навчає точності, єдності та контролю через довіру до звіра, то Моргат грає за зовсім іншими правилами.

​— А тепер, першачки, — весело плескає в долоні, — забудьте рівно половину з того, що вам щойно показував професор.

​Драгорн закочує очі, але не перебиває.

​— Противник, який знає правильний маневр, знає і вашу траєкторію, — продовжує Моргат вже серйозніше. — Тому іноді треба зламати власну схему. Використовуйте все: скелі, сліпуче сонце, чужий повітряний потік від крил ворога. Навіть власне падіння можна перетворити на зброю, якщо воно робить вас непередбачуваними. По сідлах!

​Тренування вже скоро стає керованим хаосом. У небі Драгорн змушує курсантів розбитися на пари і відпрацьовувати класичні бойові схеми, але Моргат постійно ламає їхні плани. Він нападає несподівано, виринаючи з хмар або з-за гострих шпилів веж, атакуючи рівно тієї миті, коли курсанти перебувають у найбільш вразливій точці маневру. Змушує їх імпровізувати на межі власних можливостей.

​Вірея викладається на всі сто. Вона чекає, що Моргат почне чіплятися до неї, використовуватиме тренування для якихось своїх нахабних жартів чи звичного флірту. Але відбувається дещо зовсім інше.

​Під час чергової атаки Моргат блискавично заходить їй у фланг. Вірея різко кидає свого дракона в круте піке, ламаючи траєкторію і виходить з-під удару саме так, як він і вчив. Вирівнюється, намагаючись відновити дихання, і готується до уїдливого коментаря.

​Але Моргат, пролітаючи повз, лише коротко киває.

— Маневр виконано задовільно, курсантко, — холодно кидає він і миттєво переключається на Торіка, який якраз намагається не врізатися в хмару.

​Вірея завмирає в сідлі. «Курсантко?!»

Моргат демонстративно не виділяє її. Не фліртує. Не провокує. Не торкається навіть поглядом. Поводиться з нею рівно так, як вона сама й вимагала під час тієї розмови біля оглядового майданчика.

​І, хай йому грець, саме це починає її дратувати значно більше, ніж його колишні нахабні залицяння! Гордість обурюється від такої крижаної байдужості.

​Увечері, знесилені після божевільних польотів, курсанти збираються в кімнаті Рейнара та Зіірі. На відміну від розкішних апартаментів Віреї, тут усе значно простіше, а простір візуально поділений навпіл: бездоганний порядок на половині Зіірі та звичний творчий безлад у Рейнара.

​Кайрен якраз розповідає, як Чорний ледь не відкусив шматок хвоста ілюзорному дракону, коли двері різко відчиняються. Заліта Торік. Обличчя флоріанця сяє так, ніби він щойно виграв річний запас інопланетних солодощів. Тріумфально розмахує стильним чорно-золотим кристалом, що слугує офіційним запрошенням.

​— Ви вже чули?! — з порога волає, застрибуючи на ліжко Рейнара. — Новина тижня, народ! Наші улюблені інструктори-садисти, Дракен і Моргат, організовують грандіозну офіційну вечірку на честь свого нового статусу!

​— Так, я бачив розсилку, — спокійно киває Кайрен, дістаючи з кишені такий самий чорно-золотий кристал.

​— Викладачі дали офіційний дозвіл, — додає Зіірі, дістаючи своє запрошення з ідеально рівної стопки підручників. — Захід відбудеться в Залі Зоряного Купола. Локація була закрита на реставрацію після Еха. Статистично, це буде найпрестижніша подія семестру. Запрошені всі старші курси і як не дивно, вся наша група першокурсників.

​Рейнар теж мовчки крутить у пальцях свій пропуск.

​Вірея, яка до цього байдуже гортала конспект, раптом піднімає голову. Поглядом ковзає по кристалах у руках хлопців. Повільно опускає руку до кишені своєї мантії. Пусто. Вона перевіряє свій комунікаційний браслет. Жодних нових повідомлень.

​— А мені нічого не прийшло, — розчаровано констатує. 

​У кімнаті на кілька секунд запановує абсолютна тиша. Усі переводять погляд на Вірею, яка сидить ідеально рівно. Всередині все кипить і палає, та дівчина, звісно ж, нічого не показує. Принаймні намагається. 

​— Чудово, — раптом фиркає вона, показово закочуючи очі. — Просто прекрасно. Саме цього я й хотіла. Щоб вони нарешті залишили мене в спокої.

​Торік, відчувши запах крові, хитро примружується.

— Ну звісно. Це ж ідеально.

​Минає десять хвилин. Розмова переходить на інші теми, але Вірея раптом різко закриває конспект.

— Мені абсолютно байдуже на їхню дурну вечірку. Терпіти не можу пафосні заходи.

​— Абсолютно, — серйозно киває Кайрен, намагаючись не усміхнутися.

​Минає ще година. Вірея міряє кімнату кроками, нервово розмахуючи руками.

— Ні, ви тільки подумайте! Це навіть смішно. Організувати вечірку для всієї групи і демонстративно не запросити одну людину! Дитячий садок!

​Зранку наступного дня, коли вони знову зустрічаються в коридорі перед заняттями, Вірея виглядає так, ніби не спала всю ніч. Вона підходить до хлопців, пропалюючи їх поглядом.

​— А чому, власне, мене одну не запросили?! — обурюється, відкидаючи красиве волосся за спину. — Я найкраща на курсі! Телепні. Передасте це їм від мене!!!

​Торік просто світиться від щастя. Підходить до неї, співчутливо прикладаючи руку до грудей.

— Але ж, Віреє... ти сама сказала їм тебе не переслідувати.

​— Замовкни, Торіку, — спопеляє хлопця поглядом.

​— Вони просто поважають твої особисті кордони! — не вгамовується флоріанець, витираючи уявну сльозу. — Які чудові, свідомі, зрілі чоловіки. Справжні джентльмени!

​— Я тебе вб'ю. Повільно. 

​Кайрен відвертається, щоб приховати відвертий регіт, а Рейнар лише співчутливо хитає головою. Найгіршим для Віреї стає усвідомлення того, що Дракен і Моргат справді, буквально виконують її правила. Вони не бігають за нею. Не вмовляють. Не намагаються пробитися крізь її відмову ігноруванням.

​І вона з жахом для себе виявляє, що ця їхня слухняність просто нестерпно її дратує. Звісно, залишатися в кімнаті в той час, як усі розважатимуться в Зоряному Куполі, вона не збирається. У її голові вже формується зухвалий план помсти.

«Я сама вимагала, щоб вони трималися подалі. От і маю. Бач які слухняні котики. Не переслідують, не нав'язуються. Я б мала радіти, а натомість готова їх прибити.. », — подумки гарчить сама на себе, швидким кроком міряючи коридор. Вона чудово розуміє власний самосаботаж. Логіка в її голові вже давно капітулювала перед ураженою гордістю. Мучитися до самої п'ятниці, поки ці двоє вже смакують як святкуватимуть у Зоряному Куполі? О, ні. Тільки не вона.

Ну я Вам покажу дурники..! Це ж принизливо....Е ні, буде так як я захочу. – злість накочує новою хвилею.

​Вірея швидко знаходить офіційні правила проведення вечірок в Академії. Умови прості: запрошений студент має право привести одного супутника. Їй просто потрібен квиток. І супутник, на тлі якого Дракен і Моргат відчують себе звичайними, сірими тінями.

​Кандидата вона знаходить на тренувальному майданчику старших курсів. Четвертокурсник-інопланетянин. Високий, із неймовірною темною графітовою шкірою, по якій в'ються срібні геометричні візерунки, і тонкими роговими відростками вздовж лінії щелепи. Але головне — чотири ока, що світяться розплавленим золотом.

Ідеально...те що треба для мого плану.

​Вірея підходить до нього ідеально спокійно, наче королева, що інспектує свої володіння.

— Привіт. Мене звати Вірея.

​— Я в курсі, — вібруючим голосом відказує той.

Звісно, він у курсі. Після історії з Моргатом, Торвальдом та її витівками, цю першокурсницю знає вся Академія.

​— Я знаю, що ти запрошений на вечірку в п'ятницю, — Вірея дивиться прямо в його золоті очі. — Але так склалося, що мене не запросили. Тому... якщо тобі потрібна супутниця, я б хотіла піти з тобою.

Схиляє голову і так ніжно, беззахисно кліпає очима, що інопланетянин не витримує. На його обличчі з'являється зваблива усмішка.

​— Звісно ж, мені потрібна супутниця. Та що мені за це буде?

— Що забажаєш, — легко кидає дівчина .

— Ого! — наближається, нависаючи над нею. — А якщо я забажаю чогось екзотичного?

— Думаю, зможемо домовитись.

— Добре. Я згоден, — широко всміхається — До речі, мене звуть Зейран.

​— Приємно познайомитись.

Вірея простягає руку, і він міцно тисне її долоню. Зейран пропалює дівчину поглядом — здається, ця зухвала першокурсниця йому теж подобається.

​— Отже, ти хочеш змусити його ревнувати, — безпомилково зчитує її мотиви, натякаючи на Торвальда.

— Я хочу змусити ревнувати не тільки його, а ще одного нахабу.

​— Моргата? — куточок його губ сіпається вгору. — Я згоден, звісно. Але нам доведеться грати переконливо. Мені доведеться тебе торкатися і, можливо, не тільки.

​Вірею пересмикує від самої думки про чужі дотики, але вона миттєво придушує цю слабкість. Заради своєї мети вона готова піти на це. Готова переступити через власні принципи.

​— Гаразд. Але руки не розпускати далі дозволеного, —демонструє вбивчий погляд, повертаючи собі крижаний тон. — А після вечірки домовимося про твою ціну.

— Звісно, — екзотичний красень схиляє голову, а його погляд повільно опускається на її губи. — Я тоді тебе заберу, і ми разом підемо на вечірку.

​— Дивитися мені в очі, красене! — різко обриває його Вірея.

​Зейран нахабно посміхається, піднімає руки в примирливому жесті та каже, що йому пора на заняття.

​Вірея проводжає його поглядом, після чого швидко знаходить знайому дівчину з іншого сектора і домовляється про ідеальне вбрання на п'ятницю. Справу зроблено. Тепер і їй самій час поспішати на лекцію, щоб не спізнитися. Вона ніколи не спізнюється. Завжди і в усьому прагне бути кращою — нехай ці нахабні чоловіки просто вдавляться слиною, коли зрозуміють, кого вони вирішили проігнорувати.

​Але до п'ятниці ще треба дожити. Попереду на неї та її друзів чекає найгірше домашнє завдання тижня від Фламберґа — нічний політ через Каньйон Попелу.

Нарешті наші студенти наважуються виконати це безглузде, страшнюче на їхню думку, домашнє завдання. Всі збираються в Каньйоні Попелу. Вітер тут не просто дме. Він виє, наче тисячі змучених душ. Темрява тут густа і холодна, як дихання самої смерті. Здається, що вона тисне на плечі, заповзає під одяг. Світла ніде немає, лише бліде, хворобливе світло далеких зірок злегка окреслює гострі, як зуби хижака, вершини скель. Шурхіт крил у цій порожнечі здається наближенням зараженого Ехо-монстра.

​П'ятірка стартує з невеликими інтервалами, розчиняючись у нічному небі. Це не просто політ. Це падіння в безодню, де єдиний твій шанс на виживання — довіритись істоті, на спині якої ти сидиш.

​Торік летить так, ніби його вже ховають. Вчепився в сідло з такою силою, що аж тріщать кістки.

«Я не бачу абсолютно нічого! — волає його внутрішній голос. — Якщо я розмажуся по цих скелях, хай на моєму надгробку напишуть, що я ненавидів Фламберґа до останнього подиху!»

Різкі маневри його дракона змушують серце флоріанця зупинятися. Повітряний потік б'є в обличчя, дракон раптом різко падає вниз, уникаючи кам'яної арки, якої Торік навіть не помітив. Хлопець відчайдушно пищить, заплющуючи очі. Молиться всім богам, щоб цей жах закінчився.

​Для Зіірі цей політ стає справжнім зламом свідомості. Зантеріанець звик контролювати все через цифри. Але зараз, у цій непроглядній темряві, його мозок не може вирахувати відстань до скель. Швидкість вітру постійно змінюється. Ймовірність зіткнення, за його підрахунками, сягає фатальних вісімдесяти дев'яти відсотків.

«Недостатньо даних. Недостатньо даних!» — б'ється в голові панічна думка.

Проте дракон несподівано робить крутий віраж, і Зіірі ледь не вилітає із сідла. Він розуміє: якщо продовжить аналізувати — загине. І тоді зантеріанець робить те, чого не робив ніколи в житті. Він просто вимикає логіку. Закриває очі, припиняє рахувати і повністю віддає тіло на поталу інстинктам звіра. Це жахливо. Це нераціонально. Але це працює.

​Вірея ж, навпаки, в цій темряві розквітає. Вона завжди будувала стіни навколо свого розуму, але в небі, у фізичному просторі, її тіло і дракон — це ідеальна, смертоносна зброя. Холодне повітря обпікає їй щоки, але дівчина навіть не мружиться. Вона відчуває рухи м'язів свого дракона. Вони прослизають між гострими шпилями каньйону з такою грацією, ніби самі є частиною цієї темряви.

«Я буду кращою. Я виживу, і ви всі ще вдавитеся своєю зверхністю», — б'ється в її скронях злісний, пульсуючий азарт. Вона не боїться ночі — вона змушує ніч розступатися перед нею.

​Але справжнє пекло зараз переживає Рейнар.

Його трясе. Густа темрява каньйону надто сильно нагадує йому ту іншу темряву — чорноту колективної мережі, де за ним спостерігало Щось. Щоб орієнтуватися без зору, йому необхідно відкрити ментальний канал своєму дракону. Повністю. Але після Еха, після того жахливого сну і правди про своє дитинство, його мозок кричить відмовляючись це робити.

«Тільки не знову. Будь ласка, тільки не туди», — Рейнар задихається.

Дракон нервує, відчуваючи паніку вершника. Вони ледь не черкають крилом гострий виступ. Іскри сипляться в темряву.

«Відкрийся, або ми розіб'ємося!»

Рейнар стискає щелепи. Боляче, проте він змушує себе послабити ментальний бар'єр. Обережно. По краплі. Раптом у його свідомість вриваються відчуття дракона: ехолокація, сприйняття повітряних потоків, інфрачервоний зір. Рейнар здригається, очікуючи удару чужих голосів, але їх немає. Тільки він і його звір. Це маленька, але неймовірно важка, вистраждана перемога над власним страхом.

​Кайрен летить останнім.

Для нього цей Каньйон Попелу — не просто кам'яна ущелина. Це суха проекція його нічного кошмару. Навколо така ж безпросвітна темрява, як і під водою. Він сидить на спині Чорного і згадує ті жахливі чотири серця. Згадує слово: «Нарешті».

Кайрен опускає руки. Він відпускає повіддя.

«Ти знаєш темряву краще за мене, — подумки звертається він до свого звіра, повністю передаючи йому контроль. — Веди».

Чорний дракон ніби розчиняється в ночі. Він не летить — він ковзає крізь неї. Кайрен заплющує очі, слухаючи лише потужні удари двох сердець у грудях свого звіра. Це моторошно — бути абсолютно безпорадним, летіти наосліп над прірвою, покладаючись лише на істоту, чию природу він до кінця не розуміє. Але в цьому відчайдушному падінні крізь темряву є своя дика свобода.

​Коли вони один за одним виринають із чорної пащі каньйону і приземляються на освітленому плато, ніхто не наважується заговорити.

Курсанти змокріли від холодного поту, руки трясуться, а в очах відбивається пережитий жах. Але вони вижили. Усі п'ятеро.

Минають дні, і після успішного виживання в Каньйоні Попелу першокурсники нарешті можуть трохи видихнути. У вільний час вони тільки те й роблять, що відсипаються, сперечаються над конспектами або жваво обговорюють виконані завдання.

​— Я досі не вірю, що ми не розбилися, — театрально зітхає Торік, розвалившись у кріслі в загальній вітальні. — Але знаєте що найгірше? Я з жахом чекаю, яке ще садистське завдання вигадають наші професори-монстри наступного тижня. Може, попросять стрибнути в жерло вулкана без драконів? Я б не здивувався!

​Усі вже давно здали професорці Селестін свої реєстратори. Усі, крім Кайрена. Він тягнув до останнього, зважуючи всі за і проти. Проте в п'ятницю вранці все ж наважується і мовчки кладе його на стіл викладачки. Ліора лише примружилась, побачивши пошкодження, але нічого не сказала..

​Тим часом головною розвагою компанії залишається підколювання Віреї.

​— Ой, здається, я забув, о котрій точно починається вечірка в Зоряному Куполі, — невинно кліпає очима Торік, відкушуючи якийсь фрукт. — Віреє, ти випадково не пам'ятаєш? А, почекай. Тебе ж не запросили! Які ми нетактовні.

​Дівчина у відповідь лише гарчить і пропалює його таким поглядом, що флоріанець інстинктивно ховається за спину Кайрена. Вона не дає друзям жодного натяку, що вже знайшла вихід із ситуації. Нехай це буде сюрпризом для всіх. І для її зухвалих одногрупників також.

Іншого дня в бібліотеці Рейнар, від якого ніхто взагалі не очікував підступу, раптом перегортає сторінку свого конспекту абсолютно незворушним голосом видає:

​— Зате уяви, які в цьому плюси, Віреє. Поки ми будемо страждати від гучної музики, ти зможеш у тиші вивчити анатомію крила за підручником Кровіса. Ти ж завжди прагнеш бути найкращою. Це просто їхня турбота про твій академічний рейтинг.

​Вірея різко повертає до нього голову. Не вірить, що навіть Рейнар вирішив над нею познущатися. Але тут естафету підхоплює Кайрен. Він ховає відверту усмішку за своїм підручником і кидає з показовим, майже театральним співчуттям:

​— Абсолютно згоден. Я навіть готовий підійти до Торвальда і Моргата на вечірці та подякувати їм за те, що вони так свято бережуть твої кордони. Скажу: «Хлопці, ви молодці, Вірея просто в захваті від вашої дисципліни».

​Вірея звужує очі так, що вони стають схожими на дві крижані щілини.

​— Я вас усіх отрую, — дуже переконливо обіцяє , дивлячись на них по черзі. — Навіть не сумнівайтеся.

Хлопці регочуть, смакуючи її гнів. 

Вечір п'ятниці і Вірея стоїть перед великим дзеркалом у своїй кімнаті, та наносить останні штрихи. Сьогодні вона впевнена в собі як ніколи. Макіяж — мов бойове розфарбування: виразні стрілки роблять погляд хижим і небезпечним, а на ідеальних вилицях іскриться холодний блиск хайлайтера. Волосся випрямила до дзеркальної гладкості й недбало відкинула на одне плече.

​Дівчина роздивляється себе. Сукня просто кричить про неприступність і спокусу одночасно. Темна, щільно обтисла тканина, абсолютно відкрита спина та глибокий розріз на стегні. Дрібні металеві вставки переливаються на світлі, нагадуючи чорну драконячу луску.

​«Ви хотіли тримати дистанцію? — мстиво всміхається вона своєму відображенню. — Отже ігнор? Хмммм....Ну подивимося, як довго ви протримаєтесь, коли побачите мене в цьому».

​О восьмій лунає тихий стукіт. Вона відчиняє двері. Зейран сьогодні в бездоганному темному костюмі, який чудово підкреслює його графітову шкіру та срібні візерунки на скронях. З неприхованим захватом ковзає поглядом по Віреї згори донизу. А те, що він робить це чотирма очима змушує дівчину злегка почервоніти.

​— Визнаю, я недооцінив твій арсенал, — з легкою хрипотцою промовляє, завабливо всміхаючись. — Ти виглядаєш приголомшливо. Ті двоє нахаб точно втратять сон. Ну і мені подобається мати таку супутницю на вечір. Буде весело!

— Дякую! Це лише частина плану, — холоднокровно відповідає дівчина, хоча комплімент приємно лоскоче її самолюбство.

— Тоді почнемо нашу виставу? — він галантно підставляє лікоть.

​Вони йдуть коридорами Академії, обмінюючись легким фліртом. Зейран виявився не лише ефектним супутником, але й чудовим актором. Його жарти змушують її щиро всміхатися, знімаючи напругу перед головним виходом.

​Зала Зоряного Купола вражає своєю пишнотою. Крізь прозорий магічний купол видно нічне небо і граціозні силуети драконів, що пролітають над вежами. Усюди мерехтять кристалічні вогні, лунає приємна музика, повсюди розкішно вбрані студенти.

​Вірея миттєво знаходить поглядом головних винуватців свята. Моргат і Дракен стоять у самому центрі зали, купаючись в увазі. І, звісно ж, навколо них уже в'ється ціла зграя дівчат зі старших курсів та кілька екзотичних інопланетянок, які відверто підморгують, сміються і намагаються привернути їхню увагу.

​Вірея відчуває, як всередині спалахує гаряча, пекуча хвиля роздратування. Вона міцніше бере Зейрана під руку, щільніше притискаючись до його плеча.

​— Вони там, — муркоче на вухо, ідеально граючи зацікавлену.

— Бачу. Твій вихід, королево, — відповідає інопланетянин, нахиляючись до її обличчя так близько, ніби ось-ось поцілує, і впевнено кладе долоню на її талію.

​Вони повільно йдуть просто в їхній бік. Вірея дзвінко сміється з якогось шепоту Зейрана, граціозно відкидаючи голову назад. Її хода — це суцільна, нищівна провокація.

​Моргат помічає її першим.

Він якраз привітно шкірився до якоїсь рудоволосої третьокурсниці, коли його погляд випадково вловлює знайоме обличчя. Усмішка на його обличчі просто вимикається. Тіло миттєво напружується, як перед хижим стрибком, в очах спалахує темне, відверто небезпечне багаття, коли він роздивляється її сукню і... чужу руку, що так по-хазяйськи лежить на її талії.

​Дракен, помітивши різку зміну в настрої колеги, простежує за його поглядом.

На секунду здається, що він стане крижаною статуєю, із рота йде пара та очі льодяніють. Коли він бачить Вірею — таку спокусливу, таку неймовірно розкішну і абсолютно чужу, ще й в компанії високого чотириокого інопланетянина, — ледве не втрачає розум. Нервово стискає кулаки. Очі звужуються до вузьких, льодяних щілин, дихання на мить завмирає.

​Вірея ловить їхні погляди. Пропалює поглядом обох, переможно піднімає підборіддя, притискається до свого супутника ще трохи ближче й подумки задоволено констатує:

«Хотіли залишити мене в спокої? Прекрасно, хлопчики. Тепер спробуйте».