Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 9. По ту сторону дзеркального скла
- Маджері, нестерпне дівчисько! Ти що надумала? – пролунав у вухах знайомий вереск, - Прийди до тями та негайно повертайся!
- Свята богиня, ну чого так кричати? - подумала я, схопившись за голову, - Голова розколюється, ніби мізки прокрутили в м’ясорубці, а тут ще Фіфа не може дати собі ради.
Принаймні, я зрозуміла, що голова на плечах досі існує. Фантомні болі після втрати частин тіла бувають дуже підступними. Зібравши волю в кулак, я змусила себе розплющити очі і одразу ж закрила їх руками. Кімнату заливало ранкове південне сонце, що не мало пощади в будь-яку пору року. Яскраві променями різали немов розпечене лезо. До речі, а чому фіранки відкриті?
- Пора вставати, пані, - м’яко сказав поступливий жіночий голос. Я різко прибрала руки з очей:
- А куди поділася Фіфа?
Вона була єдиною жінкою у всьому всесвіті, чий голос з легкістю міг конкурувати з завиваннями Банші, привида смерті.
- Яка Фіфа? Тут тільки я, Соломе, – здивувалася покоївка.
- В якому сенсі «яка»? – скривилася я, - Моя вчителька з академії. Хто ж ще?
- Ви вчилися в академії? – ще більше здивувалася стара жінка, - Напевно, вам наснився сон, пані, - зробила вона висновок, - У вас зранку чаювання в апартаментах королеви Вів’єн. Мабуть, перехвилювалися, тому і наснилося всіляке жахіття. Вас можна зрозуміти - не кожен день сама королева запрошує на аудієнцію.
Я невпевнено поглянула на жінку, двічі кліпнула очима, проганяючи морок сну. Точно, сьогодні важливий день. Треба спробувати сподобатися матері Алкі, яка за сумісництво править цим королівством. Король теж існує, але ця особа затьмарила монарха своєю присутністю на троні. Народ її так і не полюбив, як і власні діти. І це було взаємно.
- Так, мабуть, - прошепотіла я, не в змозі позбутися липкого відчуття дежавю, - Я сильно запізнююсь?
- Якщо зараз встанете з ліжка, то ми все встигнемо. Обіцяю вам, пані, - посміхнулася покоївка та зникла за дверима будуару.
- Я спала чи мене били? – запитала я сама в себе, розтираючи закляклі руки. Питання було риторичним. Чим ще можна пояснили нестерпний ниючий біль у всьому тілі?
Кімнату заполонили відтінки небесного кольору. У багатих палацах та домах вельмож, особливо часто це практикували на півдні, майстри покривали стіни яскравими фресками та розписами. Ці картини перетворювали голу стіну на витвір мистецтва, часто зображуючи сюжети з місцевого фольклору, релігійні сюжети або складні орнаменти. На мою думку, може міфічні створіння і були доречними в храмах чи танцювальних залах, але ж не там де сплять люди! Другий день, я не могла оговтатися від шоку, що за мною пильно наглядають майстерно зображені на стінах очі голих морських дів. Мало мені прислуги, яка нишпорить поруч, так ще ці.
- Я ж наказала їх зафарбувати! – обурилася я.
- Ви про що, пані? - примружила зморшкуваті очі стара жінка, виглянувши з дверей будуара, - А, мабуть, ще один сон. Якщо бажаєте змінити обстановку, то після обіду я запрошу малярів. Принц Алкінестер дав чіткі вказівки зробити ваше перебування тут якнайбільш комфортнішим.
Я лише мовчки кивнула. Покоївка зникла за дверима, залишивши мене в роздумах.
- Що за чорт? Можу заприсягтися, що все це я вже бачила, – знаходячись у повному не розуміння, я розглядала кімнату.
Фіранки на вікні були з легкої мереживної тканини, яку я ненавиділа всім серцем і давно попросила змінити. Подушки на канапі також були не з ніжного золотавого шовку, а темно сині, з воланами та старомодною бахромою.
Вставши з білої постелі, я потерла лоба та наблизилася до дзеркала. Руде, палаюче в ранковому сонці, волосся лежало важкими пасмами на моїх плечах. Я вдивилася в зелені очі, розтягнула шкіру під ними, воліючи перевірити наявність гусячих лапок. Перших ознак старіння не знайшлося і я задоволено видихнула.
- Вродлива, як завжди. Щоб там не казала чорнорота Белла, - зробила я висновок, милуючись собою у дзеркалі, і заклякла.
Коли вона мені це казала? Ми з Арабеллой лише парою слів встигли перекинутися на прийомі! Але я точно пам’ятала, що ця відьма сказала мені, що вродливою я ніколи не була і мій козир – харизма.
- А квіти? – прошепотіла я.
В кімнаті стояли тюльпани, але я чітко пам’ятала настирливий запах півоній. Він ніяк не міг зникнути з мого носа.
- Як таке можливо? Півонії не квітнуть з тюльпанами разом. Щось тут не так. Що зі мною? Де я?
- Ну нарешті почалися правильні питання, - проскреготало десь в кімнаті.
Я різко озирнулася, але нікого не побачила. Покоївка шурхотіла в будуарі, з-за вікна лунав шум міста та тупотіння коней. Десь далеко дзвонили портові дзвони, сповіщаючи сонячне місто, що прибули каравани кораблів з далеких земель.
- А ти швидко допетрила. Я думала трохи довше поглумитися, - відповів невидимий жіночий голос.
- Хто ти? Покажись! - вигукнула я, блукаючи очима по кімнаті.
Відповіддю мені стало світло, яке било з дзеркала всупереч логіки. З глибин скла до мене прямувала жінка в чорній сукні з білим мереживом. Такі носять покоївки в багатих домах та палацах. Її риси обличчя та статури спліталися з сонячних променів, повільно набуваючи об’єму та фарб.
- Ти?! – здивовано вигукнула я, - Але ж ти тільки-но пішла з кімнати! Що це за магія?
- Відьми. Всі ви однакові. Шукаєте магію, як свиня трюфелі, навіть там, де нею і не пахне, - покривила вустами Соломе, - Не розумію, коли ви збагнете, що застаріли?
- Жартуєш? – я високо підняла брови, - Зі мною зараз розмовляє дзеркальний двійник Соломе. Одна в будуарі набирає мені ванну, а інша у дзеркалі несе маячню. Що окрім магії це може бути?
- Я пообіцяла допомогти і залишуся вірною своїм словам, - не слухаючи мене, продовжило дзеркало, - Прямо втручатися в майбутнє, я не маю права, бо сама стала минулим. Мої можливості обмежені законами потойбічного світу.
- Це Делія вигадала? Так? – не витримала я, - Вони разом за Анатолєм об’єдналися, щоб зробити з мене божевільну? Без цього білявого кнура точно не обійшлося. Він, як ніхто, любить ігри з примарами!
- Отже, я мала рацію - ти тупа відьма, - в’їдливо посміхнулася стара жінка, - Це не магія. Вірніше, не така, до якої ти звикла. Це книга пам’яті, яку ти відкрила. Торкнись дзеркала і ти згадаєш.
Недовірливо глянувши на дзеркальну поверхню я нервово стисла руку в кулак. А якщо це пастка? Хтось мені задурює голову, змушуючи торкнутися, щоб .. Щоб що? Затягнути крізь дзеркало кудись мене не зможуть. Ми в королівському маєтку, могутні чари переходу тут не подіють. Проклясти? Я читала про прокляття дзеркального двійника, але там твій власний образ повен приймати участь, а не старої шкапи.
- Перестрахуємося, про всяк випадок, - подумала я і прикликала вогонь.
Жінка в дзеркалі мовчки похитала головою. Вказівний та середній палець загорілися червоним, ніби сталева кочерга, яку тримали в жаровні, і я торкнулася ними дзеркального скла. Поверхня завібрувала, пішла хвилями, перетворившись на воду і на мить мені сталося, що пальці провалилися в глиб дзеркала. В мій розум гарячими цівками потекли болючі спогади, а разом з ними і гіркі сльози. Все, що ховалося десь на задвірках свідомості, вирвалося на свободу: страх перед падаючими брилями каміння, яке мало мене не розчавило, та останній п’янкий поцілунок Алкі, смердючий запах тісної тюремної камери та вологий блиск блакитних очей Ілсе, і, нарешті – аромат кислого флердоранжу та червоного альяніко з підвалу алхіміків. Все це стрімким потоком лилося з моїх очей, а я лише дивилася в дзеркало і розуміла – яка ж я дурепа.
- Що сталося, пані? – спитала справжня Соломе, схвильовано визирнувши з дверей будуару.
- Швидко збреши щось, - прошепотів її дзеркальний двійник, - Я була така ж тупа курка, як і ти, тому повірю всьому, що мені скажуть.
- Сонячний промінь в око попав, - пробурмотіла я, витираючи сльози краєм сорочки, - Тут такі легкі фіранки і таке яскраве сонце..
- Лишенько! – сплеснула руками справжня Соломе, - Минула хазяйка кімнати любила мережива і ми не встигли змінити нічого в інтер’єрі. Зараз вікна завісять.
Вона метушливо вибігла з кімнати, залишивши мене на самоті з її двійником та спогадами. Я витерла червоні очі, продула ніс в рукав нічної сорочки і спитала в дзеркала:
- Так, що це? Спогади, навіяні мерцем, чи часова петля?
- А я звідки знаю? - знизала плечима примарна Соломе, - Я ж не вчилася все життя всіляких відьомських штучок та прокльонів, щоб в них розбиратися. Мене вчили догоджати, складати постіль та набирати ванну, чи ти забула? - в’їдливо закінчила покоївка.
- Прокльонів тобі не треба вчитися, ти і так в них майстриня, - криво посміхнулася я, - Вибач мені. Я вважала, що ти шпигунка королеви, тому і не була до тебе доброю.
- Звичайно я все докладала королеві Вів’єн! - нахабно пурхнула покоївка, - Ну, не їй персонально, але все занотовувалося та передавалося через її фрейліну.
- Ну, ось. Приїхали, - цокнула я язиком. Якщо мені було трохи шкода цієї нещасної померлої жінки, то все співчуття зникло, як роса на сонці.
- А як могло бути інакше? – округлила очі покоївка, - Ти з’явилася нізвідки на прийомі того графа, причарувала принца одним поглядом і він почав бігати за тобою, ніби придворний паж за кухаркою. Не пройшло і пари тижнів, як він розпорядився готувати для тебе покої. Де таке бачено?
- Де-де? В реальному світі за межами мурів королівського палацу, - буркнула я собі під носа, - Спочатку я не знала, що він принц. Одягатися треба було відповідно статусу, а не що першим на голову впало. Все вийшло саме собою, я його не причаровувала.
- Знаю, знаю, - з кислим виглядом прошамкала Соломе, - Майстри перевіряли його по спеціальній книзі на предмет любовного мороку.
- Який ще книзі? Він проходив Корда Венефіка? – не зрозуміла я і вирішила змінити тему, - Ми тут не для порожніх теревень. Навіщо я тут? Що я повинна зрозуміти?
- Ти просилила про допомогу і я зробила те, що було в моїх силах – привела тебе до відповідей, - розвела руками примарна жінка. Для цього широкого жесту розмірів дзеркала не вистачило і вони зникли за золотавою дерев’яною рамою.
- І де вони? – вигукнула я, - Може під подушкою пошукати? Чи за картинами?
- Не роби з себе ідіотку. По перше, ти і так нею є, а по друге – актриса з тебе ще гірша, ніж панянка. Я б такій і мідну монетку на ронській площі не кинула, - примружила очі Соломе, - Все що треба, ти вже бачила, тільки через власну пиху не змогла помітити. Змова проти принца має довгу історію. Твоя поява в його житті лише прискорила оберти колеса. Не знаю, хто придумав цей ваш обряд з книгою пам’яті, але то була влучна ідея. Не кожному надається можливість подивитися на власне життя зі сторони.
- В якому сенсі «зі сторони»? Я ж бачу все на власні очі, - хотіла сказати я але не встигла.
В двері постукали і замість мене відповів хтось інший. Це було відчуття, ніби від мене відділилася тінь та попрямувала до дверей. Чи це я була тінню пам’яті, яка залишилася стояти біля дзеркала? В будь-якому разі, за роки практики чаклунських ритуалів нічого дивнішого я ще не бачила та не відчувала. Якимось незрозумілим чином моє тіло пішло без мене, а я залишилася млявою примарою.
- Як ви обжилися, пані? – усміхнено запитав хлопець, схиливши чоло.
Це був Ілсе. Його чорняву, підстрижену на столичний манер, кіпу волосся не можливо було переплутати з кимось іншим. Я стрімко попрямувала до нього і одразу зупинилася.
- Я пам’ятаю той день, - прошепотіла я, - Він приніс мені блакитні польові гіацинти. Королева дозволила лише тюльпани, а він знав, як я обожнюю ці маленькі духмяні квіти. Ілсе не зможе побачити мене?
- Ні, не зможе. Як і мене. Для всіх ми лише тіні, - м’яко проказала примарна Соломе з дзеркала, - Поки ти не мала пам’яті, то не могла вплинути на події та змінити рух часу. А коли отримала - великий змій Уроборос не міг дозволити тобі займати твоє тіло.
- Якби я не торкнулася дзеркала, то мала шан спробувати вберегти його, - прошепотіла я.
- Я стільки раз повторювала, яка ти недолуга, що навіть не можу порахувати, - розсміялася жінка, - Скільки колесо не обертай, поки шпиці цілі - воно буде обертатися завжди однаково.
- Більше ніж до десяти в школі для покоївок рахувати не вчать? – не втрималася я, - Я згодна, що не завжди мислю тверезо, але май совість, жінко. Я тільки-но втратила коханого і своє життя.
- Життя втратила я, - норовливо відгукнулася покоївка, - А ти, відьма проклята, ще можеш дихати, як і шанс врятувати своє ганебне ім’я. Облиш нити, підбери соплі та до діла.
- Мертва курва має рацію. Знайшла час для емоцій, - подумала я, і повернулася до дзеркала, - Що треба робити? На що дивитися?
- По перше, думки та слова в нашому стані це єдине ціле, тож про мертву курву я почула, - сварливо відгукнулася Соломе, - А по друге, ти вже побачила з чого треба почати. Як ти там казала мені колись – я покличу, коли знадобишся.
- Що? – не зрозуміла, я, - Я не побачила нічого важливого! Це ж просто звичайний ранок у палаці!
Дзеркало пішло хвилями та стало темним, немов нічне оксамитове небо у фазу Ліліт. Ані місяця, ані зірок, лише темна порожнеча. Вона захлиснула мене, залило очі та потрапило у ніс.
- Хлопець отямився, - вигукнув глибокий жіночий голос, - Зігі! Принеси води, в нього щось з очима! І тонізуючий еліксир не забудь.
Вочевидь, її не почули, бо жінка крикнула ще двічі і, не втримавшись, сама пішла на пошуки води. Очі пекли і їх не хотілося розтуляти. Я спробувала протерти їх краєм ковдри, якою мене накрили, та це не дуже допомогло.
- Наш сплячий красень прокинувся, - пролунав знайомий насмішливий голос, - Ти перелякав нас, Мардж. Що сталося?
- Сталося не те, що гадалося, - буркнула я, - Допоможи підвестися.
Міцні руки Фредеріка допомогли мені сісти. Хтось приніс води, витер обличчя вологою хусткою та зір ще до кінця не відновився. Очі різало від світла, ніби я давно не бачила сонця. Простір здавався розмитим, тому переді мною блукали кольорові плями, які несамовито вимагали правди.
- Розповідай, що ти бачила. Ти налякала нас до чортиків, - вигукнула мені у вухо сіра пляма.
По аромату ніжних, солодкувато-кислих цитрусових квітів, я зрозуміла, що це була Белла.
- Ти ніби була тут, а ніби і десь далеко. Як при астральній прогулянці, тільки якось інакше відчувалося, - додала коричнева велика пляма поруч від якої різко пахло морською сіллю.
- Мертва покоївка погодилася мені допомогти. Скло вибухнуло в руках і перенесло мене у спогади, в один з ранків в королівському палаці, - прошепотіла я.
- Тихіше, тихіше. Алхіміки пішли робити еліксир для тебе, - прошепотіла сказала чаклунка, - Викладай подробиці, поки у нас є трохи часу.
- Не знаю, що саме хотіла мені показати клята Соломе, але нічого важливого не було. Звичайний ранок: я прокинулася, не зрозуміла де знаходжусь, потім побачила її в дзеркалі та ми почали сваритися. Те ж саме, що і у підвалі, тільки обстановка інша.
- Не може такого бути, - заперечив Фредерік, - Ритуал повинен був змусити духа показати тобі вбивцю, або якось натякнути хто це був.
- Це я змусила дух допомогти, а не ритуал. Стара курва пручалася до останнього, - проскиглила я, невпинно протираючи очі.
- Не чіпай обличчя, ти робиш тільки гірше. За пару хвилин Зігі принесе еліксир і ми промиємо ним очі, - зупинила мене Белла, - Фредерік має рацію. Просто так померла не показала би тобі той ранок. Розкажи видіння повністю. Може разом зможемо знайти щось корисне.
Не вдаючись в подробиці, що це було не стільки ведіння, скільки повноцінним зануренням у минуле, я почала дослівно переказувати побачене. Чарівники сумлінно слухали, де-не-де задаючи уточнюючі питання або прохання прибрати зайві образливі епітети.
- Сподіваюсь, що нічого не забула, - нарешті видихнула я, - Я ж кажу - нічого важливого! Я бачила цей ранок раніше і без допомоги духа змогла би його пригадати.
- Не скажіть, тут є над чим подумати. Ми хоча б дізналися, що проти принца давно готувалася змова, і ти тільки стала каталізатором, - кашляючи промовив голос.
- Ката.. Що? – не зрозуміла я, - Хто ще в кімнаті?
- Ем.., - зам’ялася Белла, - Що ви чули, месере Теареусе?
- Абсолютно все, від початку і до кінця. В цьому будинку дуже тонкі стіни, мала. Мене не цікавить, чому хлопець жив на запрошення принца в його палаці і говорить про себе в жіночому роді. Це суто справа смаку і не має прямого відношення до справи, - посміхнувся старий, стримуючи кашель.
Я тільки обурливо видихнула. Отже, моя розповідь не була таємницею для алхіміків. Пройдисвіти зробили вигляд, що займаються цілющим еліксиром, а самі спокійно підслухали в сусідній кімнаті. Гарно придумали, сама б так зробила. Молодці, що ще можна додати.
- Ви звернули увагу, що відьми застаріли? Щоб це могло означати? Може вона мала на увазі науковий прогрес, який ми плекаємо, - пробуркотів чоловічий голос, прослизаючи в кімнату.
Чорна пляма, вочевидь, це був Зігрфрід, протягнув жінці червону пляшечку і почав давати вказівки:
- Додай рівно двадцять три краплі у воду, промочи в ній хустку і поклади хлопцю на очі. Рес завірив, що від цього тоніку, пройде запалення і зір повернеться. В одного його учня були сильні проблеми і це допомогло. А ми поки будемо думати, які знання отримали від духа.
- Ритуал спрацював - це факт. Дух прийшов і виконав прохання, - кивнув Тіареус,
- Але, що саме він показав – це вже питання, - покривив вустами Зігфрид.
Белла обережно накрапала еліксир у воду, і я відчула, як ароматна мокра тканина торкнулася мої очей. Щось-таки алхіміки вміють робити. Запалена шкіра коло очей захола від рідини і біль швидко почав зникати.
- Я погоджуюсь з шановним майстром: треба шукати вбивцю та його замовника в оточенні принца. Покоївка казала, що до тебе хтось вже жив в кімнаті. Хто це був?
Я задумалася. В Алкі було не багато пасій, наскільки я знала. Це відрізняло його від меншого брата. Він був не з тих, хто швидко закохувався та, тим паче, привозив у палац. Скоріше, я була винятком, ніж правилом.
- Якщо чесно, мене це не дуже цікавило, - трохи подумавши, відповіла я, - Була якась графиня, чи герцогиня, з якою їх звела королева. Дівуля блакитної крові. Одна з тих, хто з народження підтирався діамантами. Заради нього припхалась зі столиці і Пенефоріс. Наче ми зустрічалися пару разів, але не можу пригадати ані імені, ані зовнішності. Щось дуже не виразне.
- Де ви бачилася? Коли? - задумливо спитала Белла, - Покинута жінка багато на що спроможна.
- Точно! - вигукнула я, - Ми бачилися в той день на прийому у королеви. Я трохи запізнилася, а вона вже виходила з чайної вся в сльозах. В неї ще зачіска така буао, ніби волосся не природнє.
- Перука, кажеш. Здається я зрозуміла про кого ти, - задумливо пробурмотіла Белла, - Старша донька графа Ре Отіна любить перуки.
- Перуки на півдні? – здивувався Теареус, - Тут така спека! Своє рідне волосся хочеться підстригти, бо голова закипає, а ця, ще й шапку вдягає.
- В неї якась вроджена вада і дівчина цього сильно стидається, наскільки я пам’ятала, - пролунав голос чаклунки, - Чула, що вона лікувалася в Акритусі, та ваші колеги не допомогли. Ось, і робить, що може.
- Цим ми відрізняємося від вас, - похитав головою Зігі, - Є багато речей, над якими ми не владні.
- Ми також не всемогутні, - відмахнулася жінка, - Фредерік, спробуй до неї підступитися та рознюхати що до чого. Якщо треба - застосуй свої чари.
Чарівник покірно кивнув, похлопав мене по плечу та вийшов з кімнати. Його м’яких кроків було майже не чутно, поки він йшов до дверей. Хлопець пересувався наче великий волохатий кіт.
- Як твої очі? – турботливо спитала жінка, - Нам треба навідатися в ту кімнату і роздивитися.
- Що ти там хочеш знайти? – не зрозуміла я, знімаючи пов’язку, - Моїх пожитків вже позбулися. Скоріше за все викинули в море чи спалили на скотному дворі.
- Твої недолугі сукні мене цікавлять менше за все, - загадково посміхнулася Белла, - Стіни будинку можуть багато розповісти про його мешканців. Треба тільки правильно спитати.
Зір потрохи почав приходити до ладу, а кольорові плями набувати чіткості. Азартні обличчя алхіміків дали мені про це знати. Я не сумнівалася, що ця відьма може і мармурові статуї на центральній площі змусити співати їй оди, але щоб стіни королівського палацу. Подивимося, які таємниці приховують чари павучихи.
