Раді Вас бачити!

Розділ 27. Тридцять шість карт чотирьох мастей

– Заплющ очі, – промовила ронська жриця, оксамитовим голосом, – Уяви, що ти знаходишся в спокійному місці, де ніхто не може тобі зашкодити
Я смикнулася від неприємного протягу, який пройшовся по моєму попереку, розплющила одне око і іронічно поглянула на Актавшан.
– Добре тобі казати. Це не твоя дупа зараз сидить в багнюці.
– Не відволікайся, – шикнула вона, – Сам намалював магічне коло на проході. Нічого тепер скаржитися.
– Справді, я якось не думала, що прийдеться самій тут сидіти. Збиралася Актавшан посадити в центр, щоб магічні символи зупинили мене, якщо я заберу в жриці багато сил, – подумала я, але вирішила не здаватися, – Навіщо очі заплющувати? Тут і так темно, як в домовині.
– Ми точно там опинимося, якщо ти не стулиш свій писок, і не будеш робити те, що я кажу, – нагримала на мене жриця, і вже спокійним голосом продовжила, – Уяви, що всередині тебе горить вогонь, який ніхто не може загасити. Це твоя Іскра. Вона знає шлях. Вона не питає дозволу. Вона просто є.
Концентруючись на диханні, я спробувала зосередитися. Краплі води, які падали звідкись згори, ритмічно барабанили по підлозі. Їх шум розрізав тишу підземелля і неабияк заважав.
– Звідки взятися вогню у вологій темряві катакомб? Ні, так не годиться, – вирішила я, – Подайте ліхтар, будь ласка. З ним мені буде простіше.
– Навіщо? – здивувалася жриця, – Ми зараз пробуємо достукатися до твоєї внутрішньої іскри. Ти шукаєш себе так, ніби ти загублена річ у запиленій кімнаті. Але істина в тому, що ти — не об’єкт. Ти — процес, вічне мерехтіння між темрявою та світлом. Ліхтар тобі нідочого.
– Він потрібен для правдоподібності, – серйозно відповіла, простягнувши руку, – Мені так легше налаштувати на потрібний лад.
– Тримай, невгамовний, – здалася вона, та поставила переді мною бляклу маслянку.
У мить, коли рука жриці перетнула контур магічного кола, руни, які я намалювала на вологій землі, спалахнули золотом.
– Принаймні, захист працює, – відзначила я, дивлячись, як повільно згасає пентаграма, і тут до мене дійшло, – Ти це бачила?
– Що саме? – не зрозуміла Актавшан.
– Коло зреагувало на магію, коли ви ставили ліхтар, – промовила я, вказавши на символи.
– Справді? Не звернула уваги, – здивувалася вона, – Як ти це помітив?
– Сам не знаю. Просто руни спалахнули і все, – знизала я плечима, а сама подумала, – Може це і є ключ?
– Актавшан, ви не могли б підійти ближче і сісти поруч? – запитала я.
– Можу. А нащо? – не зрозуміла вона.
– Хочу спровокувати резонанс, – пояснила я, – В тебе є активні сили, крім виклику духів?
– Як ти гадаєш, я би брала з собою ножиці, якби могла захиститися магією? – в’їдливо спитала вона, – Краще, розкажи що надумав.
– Ти розповідала, що емпати, як камертони – реагують на прояви вищої сили, але я бачу відголоски чужої магії тільки тоді, коли вона активна, – почала я, – Спочатку твоя хустинка почала мерехтіти. Гадаю, це через те, що морок постійно діє. Потім, засвітилася пентаграма, відредагувавши на вторгнення. Поки магія в спокої, вона залишається для мене невидимою. Отже, чимось потрібно її сколихнути.
– Сколихнути? – задумалася вона, – Давай–но поглянемо, що корисного в мене може бути в сумці.
Жінка акуратно відкрила шкіряні застібки та почала викладати свої речі. На мою думку, нічого цікавого там не було: доволі великий гаманець з грошима, невеликий пожовклий від часу записник, купа дріб’язкових амулетів, від яких і не пахло магією, кисет з тютюном та кістяню люлькою, і стара колода гральних карт.
– Не густо, – цокнула я язиком, – А карти навіщо? Щоб було чим зайняти руки, поки ми сидимо під землею?
– Це циганський оракул, дурбецало, – гримнула вона, – Довго знаходитися в катакомбах я не збиралася. Інакше б захопила чогось поїсти.
– А схожі на звичайні гральні карти, – здивувалася я, – Ось, і малюнок на обкладинці такий–самий, як був в мого батька. Вони з друзями любили в дурня перекинутися у вільний час.
– Сам ти дурень! – обурилася ворожка, – Так, це виглядає як звичайна гральна колода, але вона призначена для ігор, в для ворожіння.
– І це працює? – засумнівалася я, – Таро, я ще розумію, з її глибоким символізмом та історією. А ці що можуть?
– Все, – відрізала жінка, – Не дивлячись, що на відміну від Таро, вони не мають яскравих картинок – це дуже дієвий метод зазирнути у майбутнє.
– А в минуле? – поцікавилася я.
– Не гірші за інші методи. До чого ти ведеш?
– Виправите, якщо помиляюся, – одразу попередила я, – Наскільки я пам’ятаю, то карти ворожок та віщунок набувають силу з досвідом. Чим старіша колода, тим більше вона бачила в житті, тому її розклади точніші. Правильно?
Актавшан задумливо кивнула, поглянувши на свої побиті життям карти.
– Магія, це насамперед – мудрість та знання, а вже потім іскра. Наприклад, ви не маєте активних сил, не можете перетворити ворога на попіл, жонглювати камінням без рук в повітрі, або літати, та мудрість роду дає вам можливість спілкуватися з мертвими та зазирати в майбутнє.
– Літати ніхто не вміє, – відмахнулася вона, – Це старий забобон про відьом, який ходить в народі…
– Знаю, мова не про те, – перебила я її, – Я хочу сказати, що кожен розклад – це також магія. Дрібна і непомітна для чародіїв, але – магія.
– Що ти пропонуєш? – з ентузіазмом спитала жінка.
– Зробіть на мене розклад, – випалила я, – Попросіть їх показати хто вбив мого коханого, а я спробую підхопити магічну нитку та втамувати жагу чорноту в собі.
– Добре, але це працює не так, – знизала вона плечима, та почала перетасовувати колоду, – Розкажи про твого коханого. Яким він був?
– Вродливий, високий, статний, – почала перелічувати я.
– Ні, це все не цікаво, – покривила вона вустами, – Які в нього очі, колір волосся, ким був?
– Ким був? – прошепотіла я і задумалася, – Ні, такого точно не можна їй розповідати. Здасть мене за купу золота вартовим або монахам, і оком не поведе.
– Чого мовчиш? – нагадала про себе Актавшан, відволікаючи мене від роздумів.
– Очі світлі, волосся темне, – відповіла я, уникаючи ким насправді був Алкі.
– Тоді буде червовим, – кивнула вона, знайшла в колоді потрібного валета та поклала на землю.
Край карти торкнувся пентаграми і вона відреагувала на це бляклим сяйвом. Я захоплено дивилася, як руни переливаються мінливим світлом на чорній землі, і раділа – моя теорія виявилася вірною:
– Я бачу активний прояв магії. Ось, яким чином в давнину нас знаходили жреці старої віри, щоб спалити на вогнищі.
– Тридцять шість карт чотирьох мастей, – шепотіла ронка, перетасовуючи колоду,– Розкажіть мені всю правду: хто вбив коханого цього відьмака.
– Відьми, – поправила її я.
– Ти ж наче хлопець? – скривилася Актавшна, поглянувши на мене.
– Я ж казала – це марево. Я – відьма, чарівниця, тобто – жінка. Просто виглядаю інакше через морок.
– Ну, як тобі буде завгодно. Відьма, значить відьма, – прошепотіла віщунка та виклала карти, – Вісімка пік з тузом пік – рокові карти. Обмеження, глухий кут, «зв'язані руки», ретельно спланована пастка. Діяла не одна людина, це структурний підіх. Пікова вісімка уособлює бар’єри, які впливові люди звели навколо твого коханого. Це можуть бути юридичні гачки, компромати або обмеження, які роблять його подальший шлях неможливим. Та це, мабуть, його не зупинило, бо вони пішли на вбивство.
– Отже, він справді мертвий? – прошепотіла я.
Ця новина для мене не стала несподіванкою. Десь глибоко в серці я вже зрозуміла – всі сподівання на повернення Алкі до життя зірвалися в прірву разом з його екіпажем.
– Карти говорять, що так, – кивнула вона і виклала наступну карту, – Дама пік – джерело інтриг. Підступність, таємна жіноча влада, або тіньовий радник, – задумливо сказала віщунка, розглядаючи малюнок жінки, в чорній вуалі на обличчі, – У цьому розкладі пікова дама — це «сірий кардинал». Вона втілює саму суть інтриги: маніпуляції, отруйний шепіт на вухо та створення небезпечної ситуації. Вона — архітектор вбивства твого коханого.
– А ми, коли грали дітьми в карти, називали пікову даму відьмою, – чогось згадалося мені.
– Всі відьми плетуть інтриги, навіть я, – посміхнулася Актавшан.
– Та не всі йдуть на вбивство, – зазначила я. Жінка мовчки погодилася та виклала наступну карту:
– Десятка треф. Діловий інтерес, фінансовий успіх, влада через ресурси. Змова мала напрочуд матеріалістичний ґрунт. Це не якась коханка чи коханець, що вирішив йому помститися через розбите серце. Тут щось більш серйозне – змовники діяли не через особисту неприязнь, а заради вигоди. Трефова десятка показує, що їм потрібен зручний монарх або відсутність монарха взагалі, щоб зберегти контроль над фінансами та грошовими потоками. Він був лише перешкода для прибутку. Нічого особистого, тільки бізнес, люба.
– Я не казала, що мій коханий був принцем, – промовила я, повільно піднімаючись на ноги. В голові одночасно спалахнули безліч думок:
– Звідки вона про це знає? Хто їй розповів? Це все підстроєно від початку? І храм, і Фіфа з Анатолєм, і те, що ми застрягли в катакомбах?
– Сядь і дослухай до кінця, – наказала віщунка.
– Якщо ви не припините зараз свої ігри розуму, і не відповісте – звідки дізналися про принца, я обіцяю – денного світла ви більше не побачите!
– Тихіше, не голосуй, – зупинила мене рукою жінка , – Я терпіти не можу, коли мене тримають за дуру, дорогенька. Поки ти ходила в астрал погомоніти з примарною подружкою, я порозпитувала у духів, яку підливу мені підсунула Белла на цей раз. Диявол у спідниці, ця Ле’Гардіа. Якби вона щедро не платила за послуги – ноги цієї клятої відьми, не було б в моєму домі.
– Навіщо вона взагалі до вас звертається? В неї син провидець, – не витримала я.
– У кожного свої причини приходити «Храму тисячі голосів», – таємниче посміхнулася жінка, – Хтось шукає знань, хтось надії, а хтось – спокою.
– Її моряк, – зрозуміла я, – Вона досі хоче дізнатися хто випустив ту зачакловану стрілу.
– В будь–якому разі – це не твоя справа, – суворо відповіла вона, – Повертаючись до твого питання, можна зробити висновок: вбивство принца Алкінестра – це спроба замінити живу душу держави на злагоджений механізм, де корона – лише прикраса, а не символ влади.
– Фіфа говорила майже те саме, – прошепотіла я, – Пікова королева – це королева Вів’єн.
– На картах імен не написано, на жаль, – знизала плечима ронська ворожка, – Розклад я зробила. Пробуй те, що збиралася.
– Ваша правда, – подумала я і поглянула на мерехтливе сяйво пентаграми.
Її мінливе світло м’яко розрізало тіні підземелля. Я провела руками над рунами і спробувала підхопити золотаві нитки, які складалися в заплутані символи. Кілька з них піддалися, злетіли в повітря, ніби пір’їнки на невидимому вітру, і втягнулися в мої груди. Я заплющила очі, дослухаючись до своїх відчуттів. Магія торкнулася болючої рани та повільно почала стягувати її краї, але сили не вистачило і нитки розсипалися на іскри.
– Ну, що? Виходить? – обережно спитала Актавшан.
– Ні, – знесилено похитала я головою, – Метод дієвий, бо я змогла використати резонанс, але користі з цього ніякої.
– Я ж казала, що так не роблять, – покривила вустами жриця, – Тобі треба знайти світло, яке може вилікувати твій біль та дарувати спокій.
– І де мені тут взяти світло? – спитала я, піднявши вгору руки, – Темрява зовні, темрява всередині. Що робити?
– Згадай щось, – знизала вона плечима, – Б’юся об заклад, у чародійок достатньо хорошого було в житті.
– Не так багато, як ви думаєте, – скривилася я, – Прямо зараз, взагалі нічого підходящого в голову не приходить.
– Ну, давай зробимо інший розклад. Знайдемо потрібний момент, – знизала вона плечима. Ворожка зібрала карти, нашвидкуруч перетасувала їх та, пробурмотівши «тридцять шість карт…», почала розклад:
– Бубнова десятка, – мугикнула вона собі під носа, – Тріумф, багатство, світське сяйво, велике зібрання людей. Ця карта символізує «золоту клітку» заходу. Це блиск люстр, дорогий алкоголь і не щирий сміх. Вона створює декорації ідеального свята, де все виглядає бездоганно, але водночас – штучно. Далі йде піковий король поруч з чирвовою дамою. Присутність королі пік додає вечору напруги, а чирвова дама символізує тепло і відкритість. Їх поєднання в парі вказує на те, що ця зустріч не є сухою формальністю. Існував емоційний гачок, зацікавленість або навіть передчуття небезпечної гри.
– Це сцена, на якій відбулася наша перша зустріч з Алкі, – подумала я, – Було дуже схоже, що на тому прийомі щирою була тільки я і, мабуть, Белла. А якщо враховувати, що я була під дією підступного еліксиру, то це було попри моєї волі.
– Наслідок – пікова сімка, – промовила Актавшан, нахмуривши брови, – Це карта подвійного дна. Вона вказує на приховану таємницю: за приємними словами ховаються недомовки, а за посмішкою — план. Сімка пік каже, що на цьому заході не варто вірити всьому, що бачиш на власні очі.
– Знімаю перед вами капелюх, – захоплено промовила я, плеснувши в долоні, – Прийміть мої вибачення, пані жриця. Ваші карти просто дивовижно точно описали наше знайомство з Алкінетсром. Саме так все і було: і блискучий прийом в багатому домі, і передчуття великої гри, і подвійне дно з прихованими секретами.
– Дивний розклад, – мугикнула вона собі під носа.
– Що саме дивно? – не зрозуміла я, вдивляючись у карти, – Це ж вельможі, в них всі прийомі такі.
– Король змінив масть, – задумливо відповіла вона, вказавши на пікового короля, – Гадаю, що це і є твій принц. В минулому розкладі я загадала його червовим валетом, бо він молодий коханець, але насправді він виявився піковим королем.
– Це погано? – перепитала я.
– Та, наче ні, таке буває. Дивно, що вони одразу мене не виправили, – примружила очі ворожка, – У мові карт пікова масть не завжди означає зло, як багато хто вважає. Піки також говорять про силу та досвід, здобуті через випробування, – Актавшан закусила губу, та поглянула не мене широко розплющеними очами, – Король Пік — це не обов'язково лиходій, але ця людина грає за власними жорсткими правилами. Його темний бік може бути як загрозою, так і магнетичною глибиною. Він наче тінь серед яскравого світла свята.
– Так і було, – кивнула я, посміхнувшись, – На прийомі він був весь у чорному і виглядав справжнім чорним альбатросом серед барвистих птахів м’якувіні.
Перед очима, постали картини того вечора, мов живі. П’янкий аромат дорогих парфумів, блиск кришталя та цілий вихор яскравих суконь, серед яких різко виділялася до болю знайома постать в чорному камзолі. Він став майже реальним. Торкнись рукою, та відчуваєш на дотик.
Я не одразу помітила, що золоті нитки магії самі собою піднялися з пентаграми і почали сплітати навколо мене кокон. Такі роблять личинки перед тим, як остаточно перетворитися на імаго. На їх світло десь з глибин серця відгукнулася іскра і мене стрімко закрутило у золотому вирі.