Спочатку:
На сторінку книги
Другий день
Артефакт мовчав до самого ранку. Принц уже майже змирився з тим, що вся «мудрість поколінь» обмежилася порадою про передоплату, аж раптом усередині пролунав уже знайомий, хриплуватий голос:
«Не задивляйся на інших жінок — тримайся однієї».
Альдрік здивовано кліпнув.
— Що ж… досить прямолінійно.
Він відкинувся на спинку крісла, ледь усміхнувшись провів пальцем по тріснутій оправі.
— Гаразд, бабусю. Дивитися — не буду.
***
— Ти чула?! — Василина буквально увірвалася до вітальні, розмахуючи газетою. — Кажуть, принц відхилив запрошення всіх столичних родів! Навіть від Ради з питань наречених!
Я підняла очі від чашки з трав’яним чаєм.
— І що?
— Як «що»? Він заявив, що «більше не потребує знайомства з новими кандидатками»!
Я ледь не поперхнулася.
— Прямо так і сказав?
— Прямо так і сказав, — кивнула Василина. — Газети вже сперечаються, чи не закохався він таємно в когось.
— Або просто втомився, — спробувала я відмахнутися, — чоловіки інколи виснажуються від уваги.
Василина фиркнула.
— Авжеж. Особливо якщо увага — від тридцяти шляхетних родин.
Я зробила вигляд, що не чую.
Але усередині щось стиснуло.
Що ж, він і справді нікого більше не хоче бачити?
Нісенітниця. Випадковість. Просто збіг.
Я відвернулася до вікна. На підвіконні стояла ваза з незнайомими квітами — рожево-золотавими, з ароматом диму й меду.
— Це ти принесла? — запитала я, вказавши на вазу.
— Ні, — здивувалася Василина. — Їх поставили сьогодні зранку. Поняття не маю, звідки.
