Раді Вас бачити!

Дорога в’юнилася між пагорбами, колеса екіпажу стиха поскрипували, коні дихали парою — і навколо стояла тиша, ніби світ видихав після невеликої магічної бурі.

Кожен із нас прокручував у голові власні думки:

Боб — сором через підвіконня, яке майже розтрощив;

принц — роздуми про життя з нареченою, що співає;

а я... а я все ще чомусь згадувала його сміх.

— І часто у вас бувають такі візити? — несподівано спитав Алдрік.

— Якщо ви про співучих наречених — трапляються, — відповіла я. — Співучі, чаклунки, з хвостами, з прокляттям, без прокляття, зате з характером… усякі бувають.

— І всі — у надії на любов?

— Іноді, — знизала я плечима. — Іноді — у надії на спадок. Іноді — просто щоб допекти сусідці.

Він усміхнувся.

— Тобто ви спеціаліст з… сортування намірів?

— Швидше з їх маскування, — поправила я. — Справжні почуття рідко виглядають пристойно. Їх доводиться підчищати, полірувати…

— То ви не вірите в кохання з першого погляду?

— Вірю, — сказала я. — Але після першого погляду зазвичай іде другий — і там уже видно характер, борги, амбіції, заздрість і чергу родичів.

Принц засміявся.

— Цинічно.

— Професійно, — відповіла я.

Ми ще трохи їхали мовчки.

Сутінки повільно спадали на поля, повітря ставало м’яким і теплим.

Принц раптом озвався:

— Знаєте, я ж не хотів цієї подорожі.

— Ах, — пирхнула я, — рідко який чоловік мріє про шлюбний тур під наглядом свахи.

— Це не сватання, — усміхнувся він, — це політика. Рада при дворі вважає, що народ має бачити, ніби я обираю наречену з любові. «Ближче до простих людей», знаєте ж.

— Ну і? — спитала я. — Може, серед «простих» і справді знайдеться хтось вартий уваги.

— Може. Тільки… — він замовк, підбираючи слова. — Важко закохатися, коли тебе привозять і виставляють, як призового барана на ярмарку. І все, що про тебе знають, — це зовнішність і титул.

Я усміхнулася:

— Ласкаво просимо у світ решти жінок, Ваша Високосте.

Він повернувся до мене, глянув прямо в очі:

— А ви? Шукаєте пару по любові?

— А ви бачили мої вуса? — спитала я з виглядом ображеного юнака. — З такою зовнішністю не до романів.

Він усміхнувся, проте тихо додав:

— А шкода. Вам пасує рішучість.

Я мало не впустила анкети з рук.

І саме в цю мить у сумці ожив зв’язковий артефакт — і пролунав бабусин голос:

— Гелє! Дивлюсь, у тебе там усе за планом, га?

— Усе під контролем, тітонька, — процідила я.

Принц, не відводячи погляду, запитав:

— А що сказала сваха?

— Що у вас є шанс.

— На кохання?

— На виживання, — уточнила я. — До кінця поїздки.

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Ну ось — трохи тиші, трохи дороги й зовсім трохи щирості.

Як думаєте, наш принц і сваха вже починають розуміти одне одного?

Не забувайте тиснути “Відстежувати автора” і додавати книжку до бібліотеки, щоб не пропустити наступний розділ.

Для мене це дуже важливо! Дякую!