Раді Вас бачити!

Будильник дзвонив уже хвилин п'ять. 

Та здавалося, що новий робочий день може не настати, якщо вона не відкриє очі. От тільки мелодія пішла по десятому колу, і Яна, відчуваючи розбитість у тілі, перевернулася на бік та наосліп намацала телефон. Потім натиснула на екрані на кнопку «вимкнути».

Голова чомусь була важка, а тіло — таке, ніби вона знову спала на бабусиному ліжку радянського зразка, а не на ортопедичному матраці.

— Вставай, Янко, вставай! Гроші самі себе не зароблять… — пробурмотіла вона сама до себе, намагаючись налаштуватися на новий день. Але тут же захникала, утикнувшись носом у подушку.

По спині пробігли мурашки. Подушка пахла… не її кондиціонером для білизни. І під руками не відчувалося м'якості бамбукової постільної білизни, яку дівчина спеціально замовляла, щоб влітку було не так спекотно спати. Про це вона колись вичитала в інтернеті, і порада спрацювала. Так, це вам прохолода від кондиціонеру, але п'ятірку можна ставити без роздумів.

Вона різко розплющила очі. Погляд зачепився за рожеві обої в квіточку, перемістився на вінтажну люстру на стелі й тріщину поруч, яку хтось замазав не так давно. На вікнах замість звичних жалюзі висіли штори, які майже зливалися з обоями, бо були такого ж кольору.

— Так… — повільно сказала Яна вголос і одразу ж забула, що хотіла сказати. Її голос звучав інакше. 

Серце забилося швидше, а питань ставало усе більше, бо вона сіла на ліжку і відразу відчула, що щось не так. Дуже сильно не так. 

Опустивши погляд туди, де замість одинички була жирна трієчка, у неї ледь очі на лоб не полізли. Обтисла футболка (чужа, явно не її) нічого не приховувала, але дівчина про всяк випадок відтягнула комір та заглянула всередину.

 Що відбувається? За ніч тіло встигло апгрейднутися? Останній спогад був про те, як вчора вона спускалася сходами і все. Проте алкоголь не пила і на пригоди не могло потягнути. Невже через постійний стрес та недосипи у неї почалися ментальні проблеми? З’явилась друга особистість, чий характер кардинально відрізняється від її власного?

Ця думка сильно налякала. Вона машинально випрямилась, поглянула на довгі нігти (хоча правильно було б назвати їх кігтями) з рожевим манікюром, потім торкнулася довгого, гладкого та світлого волосся.

— …Ой. Я збожеволіла?

На ватяних ногах вона дійшла до трюмо поруч з ліжком та витріщилася на власне відображення у дзеркалі. Побачене змусило перелякано застигнути. Там була зовсім незнайома їй блондинка з блакитними очима. З губами, які виглядали так, ніби їй приліпили на обличчя два вареники. І з третім розміром грудей, заради яких треба відвалити величезну суму, або брати кредити.

— …Ха, — видавши тихе зітхання, вона намагалася усміхнутися, аби якось себе заспокоїти. Дівчина в дзеркалі теж повторила її нервову усмішку. — Це галюцинації від перевтоми?

Аж ніяк не хотілося допускати можливості, що все реально. Подібні речі трапляються тільки з героїнями фентезі, а вона зазвичай читає тільки сучасні любовні романи. Ніяких драконів, вампірів чи перевертнів там не пробігало. Одні лише мафіозі, мільярдери та генеральні директори.

В її голові раптом пролунав звук сповіщення і хтось заговорив рівним, неживим голосом, схожим на роботизований:

[ Вас вітає система дотримання сюжету, хост.]

Яна відскочила від дзеркала так швидко, що ледь не перечепилася через пуфик, який стояв біля трюмо. Вона озирнулася довкола, щоб зрозуміти, хто це розмовляє, але в кімнаті з ремонтом, який робили ще при Кучмі, нікого більше не побачила.

— Господи, у мене справді поїхав дах?

[ Ні, хост, з вашим психічним здоров'ям все добре. Ваша душа перебуває у світі художнього твору. Фізичне тіло у рідному світі втратило свідомість через хронічну перевтому. ]

— Дуже смішно! – видала вона іронічно, не вірячи власним вухам.

Хоча кілька новел із подібним сюжетом колись таки читала. І прекрасно знала: поява системи ніколи не означає нічого хорошого.

Але переживання хоста систему не хвилювали. Дівчині беземоційно повідомили, що наразі вона перебуває в тілі Яни Жук — секретарки генерального директора.

Чомусь це ім'я здалося знайомим і вона зацікавлено перепитала:

— Я – хто?

[ Секретарка генерального директора транспортної компанії “Ткаченко Логістик Груп”.]

Повільно підтягнувши до себе пуфик, вона сіла. Ім’я і назва компанії мали б щось підказати — але в голові було порожньо. За роки читання накопичилося стільки історій, що тепер важко пригадати навіть сюжети, не кажучи вже про імена.

— Стоп, — мовила вона. — Ти кажеш, що я в романі і працюю секретаркою. І що я втратила свідомість від перевтоми. Останнє ще звучить правдоподібно. Але навіщо ти затягнула мене в цей клятий роман?

[ Бо ви остання, хто читав "Мій бос – моя спокуса". І для вашого повернення необхідно виконати низку умов. ]

Яна готова була вилаятися. 

Вночі лунала тривога і, не дивлячись на страшенну втому, вона попленталась на підземну парковку. Світла не було, тож йти довелося сходами. Щоб не було так нудно, вирішила послухати в аудіо форматі офісний роман. Легка історія, яку вже майже прочитала і залишилося шість невеликих розділів.

Виходить, вона втратила свідомість десь на тих сходах? А може просто забилася головою і тепер їй ввижається всіляке?

— Ага… — Яна потерла обличчя. — Скажи ще, що я не головна героїня.

Пауза.

[ Ви не є головною героїнею. Я вже це повідомляла, хост. ]

Цього разу в голосі системи з’явилося щось схоже на роздратування, ніби та мала справу з нерозумною дитиною. 

[ Ви – секретарка, а не претендентка на серце головного героя. ]

— Ну звісно, — не стрималася від фиркання вона. — Навіть у романі потрапила на другорядні ролі.

Видихнувши, Яна спробувала знайти бодай якийсь вихід. Вона не мала жодного уявлення, як опинилася тут і чи є спосіб повернутися назад. Їй же не доведеться прожити залишок свого життя у чужому тілі?! 

Ні! Вона проти!

[ Хост, у вас немає часу на істерики. За півтори години вже починається робочий день, а вам ще треба нафарбуватися, одягнутися та встигнути на маршрутку. ]

Стривайте.

Їй не почулося і система сказала про маршрутку? Яна на мить заплющила очі. Стільки понаднормово працювала на роботі, відкладала кожну зайву гривню, відмовляла собі у відпустках і спонтанних радощах життя на кшталт другого коктейля. А коли нарешті здійснила свою мрію, її закинули в тіло дівчини, яка повинна їздити на громадському транспорті?! 

Всесвіте, ну чому?! В тебе якесь хворе почуття гумору?

— Я не буду цього роб...

[ У разі успішного завершення місії передбачена фінансова винагорода. ]

— … – всі заготовлені прокльони були проковтнуті назад, а сама дівчина миттєво пожвавішала. Її очі сяяли в передчутті. — Скільки?

Система озвучила суму. 

Яні здалося, що вона відлетіла у рай раніше потрібного, уявляючи суму на рахунку з шістьма нулями, а потім купує власне житло... А, ні, спочатку краще поїхати кудись відпочити. Закінчивши з мріями, вона мовчки подивилася в дзеркало. Їй не подобалися оці вареники на нижній частині обличчя, але загалом зовнішність її тезки була цілком привабливою.

Якийсь час можна потерпіти і губи, і груди, які в будь-яке приміщення точно будуть заходити раніше за неї. Майбутня компенсація перекриває усі незручності.

Вона кивнула своєму відображенню, ніби укладала контракт сама з собою.

— Добре, — сказала вона нарешті. — Я згодна. 

 [ Подальший перебіг подій вам відомий? Чи варто нагадати? ]

Уточнення системи змусило Яну скривити губи. Авжеж відомий. Це ж була остання книга, яку вона читала. І навіть поставила лайк.

—Ага. То яка в мене роль у сюжеті?

[ Ви – NPC в цій книзі. Ви присутні, але не є ключовою фігурою. Ваше завдання — стежити за дотриманням сюжетної траєкторії та коригувати відхилення. ]

— Тобто, — гмикнула Яна, — стежити за особистим життям героїв?

[ Коректне формулювання: “забезпечувати реалізацію ключових подій”. ]

Їй дуже кортіло закотити очі, але з начальством не сперечаються.

– Та як забажаєш!

Далі вона пройшлася подумки по сюжету. Головним героєм був Ткаченко Роман Ігорович. Він же генеральний директор. Він же холодний багатій, з травмою у минулому і обов’язково в дорогому костюмі-трійці. Банально, але таке люблять читати. І Яна в їхньому числі. Єдине, що її трохи дратувала його ідеальність та солодкі фрази. У реальності таких не буває.

Головну героїню звали Павлюк Анастасія, яка кілька тижнів тому влаштувалася працювати в компанію нашого боса-мільярдера. Тиха, сором’язлива, їй складно спілкуватися з людьми і власний характер заважає зблизитися з іншими. Але на новій роботі вона намагається вийти із зони комфорту і знайти друзів.

Система повідомила, що Яна знаходиться на самому старті історії. Зараз Настя десь переживає за здоров'я батька і ще не знає, що зовсім скоро в неї буде “випадковий секс, який змінить усе життя”.

— Ну що ж, пішли спостерігати за нашими голуб’ятами! – Вона вже пірнула в шафу, влаштовуючи ревізію одягу, який їй доведеться сьогодні одягнути.

Але тут система ніяково прокашлялася та заявила, що спочатку вони мають підписати контракт.

 Яна відкинула в сторону рожевий халат з пір'ям та взяла до рук папери, які з'явилися нізвідки. Вона пробіглася поглядом по тексту, намагаючись виглядати серйозно і відповідально. Але, як і будь-яка нормальна людина, читала по діагоналі.

 На її думку тут не було нічого підозрілого, тому й підписала. На жаль, згідно з другим пунктом заборонялося змінювати зовнішність чи образ персонажа у тілі якого вона перебуває.

Але…кому зараз легко заробляти гроші?

Окинувши поглядом шафу, де, здається, існував культ рожевого кольору, вона тяжко зітхнула. Нехай. Врешті-решт, вдома можна носити усе, що забажаєш. А поки доведеться одягати цей класичний рожевий костюм, який складався з піджака та короткої спідниці. Під піджак ще йшов білий топ і загалом усі стратегічно важливі місця прикриті. 

Схопивши речі, Яна заходилася перевдягатися в шаленому темпі. Ще ж нафарбуватися треба. З волоссям вона вирішила нічого особливого не вигадувати. Досить зібрати в елегантний низький хвіст. Система не почала бурчати, тож все в межах допустимого.

От тільки вже в кафе, куди білявка забігла за кавою й тістечком, система показала свій характер та різко пояснила: її персонаж ніколи не їсть тістечка. Ані на сніданок, ані на обід. А ввечері вона п’є лише воду. Такі налаштування у Яни Жук і їх варто дотримуватися.

«Та не з голоду ж мені помирати! Я їсти хочу!» 

[ Хост, ви можете з'їсти мигдаль, який персонаж носив на такі випадки. ]

Почувши таку «люб’язну» пораду від системи, дівчина ледь стрималася, щоб не придушити цю безтілесну істоту. Бо з таким харчуванням дотягнути до фіналу історії буде ще тим квестом.

І взагалі... завмерши посеред кафе, Яна почувалася повною ідіоткою. Погляд уперся у вітрину, у голові точилася запекла суперечка з системою, а її спину вже спопеляли нетерплячі погляди людей у черзі.

Бариста втретє перепитала про замовлення. Вислуховувати нову лекцію від системи зовсім не хотілося, тож довелося змиритися з правилами цього дивного нового життя.

— Мені матчу, будь ласка. – Усміхнулася Яна, подумки проклинаючи свого персонажа, яка робила виняток тільки для цього напою.

І це був тільки початок ранку.