Раді Вас бачити!

Прокидалася Яна повільно й неохоче.

Було настільки комфортно, що мозок щиро намагався переконати її не відкривати очі й розтягнути цей чудовий момент. Все одно на роботу їй не потрібно вставати. 

Розніжена дівчина позіхнула та спробувала потягнутися — і раптом зрозуміла, що не може. Не те, щоб руки її не слухалися, але вона ніби була скута чимось з усіх сторін.

« ...?? - саме така реакція була у її мозку, коліщатка якого тільки почали обертатися і забуксували». 

Стоп. Чому її кондиціонер для білизни раптом пахне чоловічими парфумами? І не просто парфумами, а дорогими, такими, якими зазвичай пахнуть або рекламні моделі, або один трудоголік мільярдер... Яна уся завмерла, бо здається тепло йшло зовсім не від ковдри, а від чужого тіла?

Трясця! У що вона знову вляпалася?!

Різко відкривши очі, білявка уткнулася поглядом у білу стелю з ліпниною, що автоматично означало одне: вона точно не вдома. І навіть не в квартирі Яни Жук.

Повільно, з обережністю сапера, вона повернула голову вбік — і погляд натрапив на сплячого Романа Ткаченка. Його рука впевнено лежала на її талії, притискаючи до себе з такою природністю, що це збивало з пантелику.

— …О, ні, — одними губами сказала вона, крізь туман пригадуючи вчорашні події.

Яна відчула ще одну руку на собі — з іншого боку. Меншу, тоншу і явно жіночу.

Повертати голову туди було страшно, але, враховуючи, що вони вчора святкували втрьох, ніякої інтриги не залишалося. Їй в потилицю точно сопить Настя.

[ О, хост, ви прокинулися! ] 

Голос системи звучав досить стримано. Та водночас її тон був, як у людини, яка вклала всі гроші в акції, прогоріла — і тепер робить вигляд, що все гаразд. Або просто тримається на останній ниточці. 

 «Що сталося? — подумки прошепотіла Яна, не наважуючись рухатися. Останній її спогад був про те, як вона витягує головних героїв з ресторану та намагається зорієнтуватися, де чортів готель».

[ Сталося критичне відхилення фіналу сцени! Хост не мав залишатися в ліжку. ]

«Краще б нормально все пояснила! — зціпила зуби Яна, бо справді мала провал в пам'яті. Хоча вчора й трималася куди краще за Романа чи Настю, але пити таки варто менше. Ще й голова болить.»

Вона обережно спробувала вислизнути з-під руки Романа. І справа була не стільки в тому, щоб не потрапити йому на очі після пробудження, скільки в куди прозаїчнішій потребі — якнайшвидше дістатися до вбиральні. Інакше сечовий міхур просто не витримає.

Втім, її планам не судилося здійснитися. Роман щось нерозбірливо пробурмотів уві сні й лише сильніше притиснув її до себе. О, які сильні, гарячі руки — навіть крізь тонку тканину сукні це відчувалося надто добре. А груди, в які вона впиралася…...справжній витвір мистецтва..

 Ні. Про це можна подумати потім. Коли вибереться звідси. І коли, нарешті, дістанеться до вбиральні.

 [ Рекомендуємо негайно залишити зону контакту. ]

Яна ледь не вилаялася, коли почула пораду від системи. Наче вона хотіла лишатися тут. 

Зробивши ще одну спробу вирватися вона не очікувала, що в цю ж секунду Роман відкрив очі. Їхні погляди зустрілися, і кілька секунд він просто споглядав її, немов восьме диво світу.

Потім нарешті кліпнув. Але в погляді й досі читалася недовіра, а сам чоловік мовчав.

Далі його погляд ковзнув униз, явно бажаючи перевірити рівень катастрофи. Ну що ж...на ньому були труси, а це вже добре.

І лише після цього подивився кудись за плече Яни. Та якщо при вигляді неї він був здивований, то зараз все буквально кричало, що він в...коротше, шокований був чолов'яга. Отак от. Ранок розпочинався цікаво не тільки у неї.

– Романе Ігоровичу? – почувся сонний голос. Стало зрозуміло, чого Ткаченко так витріщався в той бік. Значить, вона мала рацію і Настя теж спала поруч.

У цей момент за спиною почувся тихий шурхіт, і матрац ледь помітно прогнувся.

— Яно? Чому ми всі тут?

— Гарне питання, — не затрималася з відповіддю дівчина і рвучко сіла, вириваючись з обіймів ошелешеного боса. — Абсолютно доречне, я б сказала. Бо теж нічого не пам'ятаю. 

Роман важко зітхнув і провів долонею по волоссю, явно намагаючись зібрати докупи уламки спогадів.

— Я пам’ятаю ресторан, — повільно розпочав він, потираючи скроні. — А в наступному спогаді ми вже в ліфті. – Він замислився. – Чия ідея була прийти в готель?

Яна відчула, як на шиї й щоках починають розквітати зрадницькі червоні плями. Вона вже відкрила рота, щоб сказати, що їй терміново і бажано прямо зараз потрібно в туалет, як її перебила така ж червона Настя.

— Я… — дівчина запнулася, стискаючи край ковдри. — Ми ж… нічого не… так?

Фраза була не повністю сформульована, так і зависнувши в повітрі, але ніхто в цій кімнаті не мав ані найменшого сумніву, про що саме мова.

Відповіли їй одночасно, майже синхронно:

— НІ.

[ Вчора активних інтимних дій не зафіксовано. ]

Дивлячись на офіційне підтвердження від цієї бюрократки, Яна ледь стрималася від нового закочування очей.

Утрьох вони ухвалили спільне рішення, що все це одне велике непорозуміння. Цього було достатньо. 

Білявка підхопилася з ліжка й, більше не відкладаючи, рушила в бік ванної зі швидкістю світла. Розбиратися з усім іншим буде вже після того, як здійснить базові людські потреби.

***

Коли вона привела себе до ладу та вийшла з ванної, Роман уже сидів за столом із зосередженим виглядом. А ще він був повністю одягнений. Настя сиділа поруч з ним, ніяково відводячи погляд.

— Я замовив сніданок у номер, — повідомив він, жестом вказуючи на стіл, накритий на трьох осіб.

Яна кивнула і сіла поруч з шатенкою.

 Сніданок проходив в тиші. Було чутно, як дзенькали виделки. Погляди ковзали повз одне одного. Так, варто визнати, що їм ніяково знаходитися в кампанії одне одного. Ну. Було б дивно після прокинутися ледь не голими в одному ліжку і після цього стати друзями. 

Втупившись в тарілку, дівчина навіть не намагалась заговорити. Хотілося швидше доїсти та забути про сьогоднішній сором.

Та Роман, певно, хотів продовжити її катувати. Інакше нащо запропонував відвезти їх додому?

— Я… — Настя вагалася. — Мабуть, краще поїду на таксі.

[ ТРИВОГА. КРИТИЧНЕ ВІДХИЛЕННЯ. Головний герой має відвезти героїню додому і поговорити з нею. ]

Почувши волоння системи в голові, білявка поморщила носа. Реагувати на нове відхилення прямо зранку було лінь. З завзяттям Яна доїла яєчню, відчуваючи, що сили їй ще знадобляться. Потім повернулася до Насті.

— Не дурій, — прошепотіла вона їй. — Халявне таксі у вигляді генерального директора не кожного дня трапляється.

— Але…

— Без “але”.

Вже за хвилин десять вони спустилися вниз. Яна впевнено заштовхувала бідолашну Павлюк на переднє сидіння дорогої машини, відчуваючи дежавю, бо повторила вчорашню сцену. Всівшись назад, вона гучно наказала головному герою, щоб Настю відвіз першою.

«Я маю простежити, — було додано подумки. — Щоб ви нічого не зіпсували».

Усю дорогу в салоні запала ніякова тиша, а від великої кількості алкоголя вчора у Яни боліла голова і тема для розмови не хотіла знаходитися. Добре. Нехай. Можна і помовчати півгодини. 

Машина зупинилася біля будинку Насті. Залишилося ще трохи почекати і можна йти додому. Та не покидало стійке відчуття, що вона працює на двох роботах і одна з них була з ненормованим графіком. От як зараз.

— Дякую, — навіть не дивлячись на дівчину, Яна могла сказати, що та усміхається. Вона вже попрощалася, побажавши їм гарного дня.

[ ЗАТРИМАЙТЕ ГЕРОЇНЮ! ВОНА НЕ МОЖЕ ЗНИКНУТИ ПОСЕРЕД СЦЕНИ. ]

— Стояти! — сама від себе не очікуючи, стрепенулася вона й різко схопила Настю за руку. А глибоко всередині побажала системі купу багів за її крики. Чому не можна спокійно говорити? Вона ж не глуха. Хоча… такими темпами може стати.

Шатенка здивовано озирнулася, не розуміючи в чому справа.

[ Хост, ви знаєте, що вам треба робити? ]

Питання системи було чисто риторичне і перед очима дівчини з'явилися фраза, яку повинна була сказати героїня. А тепер доведеться все робити Яні.

На мить їй захотілося прикрити очі. Це справді зводить з розуму. Але ніхто не казав, що мільйони можна заробити просто сидячи в кріслі та спостерігаючи за цими двома. Нічого страшного. Можна трошки пограти в рольові ігри. Поки вони не зійдуться.

Поглянувши вперед, Яна вже посміхалася, готова до нового раунду з заміщенням. 

— Романе Ігоровичу, — звернулася вона серйозно до чоловіка. І витримавши ефектну паузу, видала: — Нам потрібно поговорити.

— Про що? — Він поглянув на заднє сидіння, де вона сиділа. В карих очах промайнуло нерозуміння.

— Про те, що сталося… цього ранку... цієї ночі.

— Все добре, — зрозумівши її слова по-своєму, Роман зробив лінивий жест рукою, немов цю розмову можна було й не починати. — Я вас не звільню.

— Ви ж розумієте, що це була просто помилка? — продовжила читати Яна репліки. Треба визнати, що інші обставини роблять сцену не напружено-романтичною, а вкрай безглуздою. Саме тому вона відчувала дискомфорт від такої кількості крінжу. — Таке іноді трапляється…

Настя мовчала, витріщившись на них обох. Але смішинки в очах видавали те, наскільки ситуація розважала її. Добре їй: навіть не підозрює, що Яна віддувається зараз за них.

— Я ж казав, що все добре! — дещо роздатовано зітхнув чоловік.

Дуже хотілося нарешті закінчити їхню розмову, але хіба могло все закінчитися так легко? В її мріях тільки. 

[ Наступна репліка. ]

Яна скривилася, коли система наполегливо її підштовхувала продовжувати. Гірше вже не буде. А якщо не скажу – ця маленька бюрократка перейде до погроз. Треба співпрацювати по хорошому. 

Ех. У неї вже виробився стокгольмский синдром?

— …Вперше, — її губи відмовлялися розліплятися, тож слова ледве вдалося вимовити. — Таке зі мною вперше.

Роман повільно кліпнув, нагадуючи дівчині сову.

— Вперше? — перепитав він. Вираз його обличчя зм'якшився, але розслаблятися було зарано, бо тепер його голос був просякнутий сарказмом: — Ну знаєте, Жук, з нами теж таке вперше! Не кожного дня напиваєшся й спиш в одному ліжку зі своїми колегами, та ще й майже голими!

Обличчя Насті палало, як помідор. Вона пискнула щось на зразок: « Може, я все ж таки піду?».

Білявка заплющила очі й ще міцніше вчепилася в руку дівчини, ніби та була її якорем посеред шторму. 

Клятий канон! Та доведеться йому підкоритися. Байдуже, наскільки принизливо вона при цьому виглядає і якою дивною здається іншим — п’ять мільйонів самі себе не зароблять. Лише тепер до неї дійшло, за що платять такі гроші. Тут крутишся, як білка в колесі: то підробляєш секретаркою, то підміняєш героя й ловиш дівчат, то невинно кліпаєш віями замість героїні. І десь між цим намагаєшся ще й звести цих двох разом, а тепер — будь ласка — видавай крінжові репліки за Настю, яка ні в зуб ногою про що вона торочить.

— В будь-якому випадку, усе має залишитися між нами і в офісі будемо поводитися, як завжди! – протараторила Яна, радіючи, що вони майже дісталися до кінця сцени.

Він зосереджено дивився прямо їй в очі, немов хотів перевірити чи все з нею добре.

— Жук, ви думали, що я в понеділок зранку розпочну нараду з розповіді про наші п'яні пригоди?

— От і добре, що ми на одній хвилі, Романе Ігоровичу! На все добре! – нарешті з репліками було покінчено. Щоб її не виперли з машини та не стали вважати ще більш пришелепкуватою, повторила: – На все добре, Настя! Ми все вирішили, тож, зі спокійною душею можеш йти! 

Хватка Яна послабилась, дозволяючи дівчині вивільнити руку. Настя виглядала трохи розгубленою через поведінку подруги, але, попрощавшись, вийшла з машини. 

Про що розмовляти з шефом наодинці, окрім роботи, Яна уявлення не мала. Тож просто сказала системі увімкнути музику, але та відмовчувалася, скільки б її не кликали. От падлюка! Як виконувати її накази то бігом біжи, а як музику увімкнути то нікому! 

В салоні заграла спокійна музика і з подивом дівчина глянула на чоловіка попереду. Його беземоційний вираз обличчя як і завжди не давав ані найменшого шансу людям розшифрувати, що ж відбувається в голові цієї людини. А у неї все ще боліла голова і хотілося не гадати про його поведінку, а спокійно доїхати додому.

— Велика та щира вам подяка, Романе Ігоровичу! – сказала вона, коли машина зупинилася біля її будинку та нарешті вони розпрощалися. 

Біля під'їзду сиділи якісь бабці, які уважно спостерігали за цієї картиною. Вони замовкли рівно на дві секунди, а потім зашепотілися так голосно, що це вже не мало нічого спільного з шепотом.

— О, диви, знову її возять хахалі!

— Ага, цей виглядає багатим!

— Отож-бо, губа не дура, і сама Янка теж!

Білявка зупинилася, глибоко вдихнула та видихнула. Коли повернула голову в їхній бік, то на її вустах вже сяяла сліпуча усмішка.

— І вам доброго ранку, — сказала вона їм, і швидко зникла в під’їзді, лишивши бабусь знову перемивати їй кісточки.