Спочатку:
На сторінку книги
Четвер у офісі почалася так само, як і завжди: приготування кави, стук клавіатури і зосереджені обличчя, за якими ховалася майже мистецька ілюзія бурхливої діяльності. Яна саме закінчила розмовляти по телефону, коли краєм вуха почула гучний сміх з коридору. За мить у дверях мигонуло щось яскраве й абсолютно недоречне, після чого кольорова пляма впевнено попрямувала у відділ логістики.
[ Зафіксовано появу другорядного важливого персонажа. Молодший брат головного героя. Богдан. ]
О. Тільки цього щастя бракувало.
У пам’яті одразу спливли слова з книги, які описували цього персонажа. Він був повною протилежністю старшого брата. Якщо один жив роботою й, здається, міг би офіційно з нею одружитися, то інший існував виключно для того, щоб витрачати сімейні гроші й перетворювати життя на нескінченну вечірку.
А ще з ним була не дуже приємна сцена. Сьогодні він мав вперше помітити Настю і запасти на неї. Звичайно, не дивлячись на рішення робити вигляд, що між ними нічого не відбувалося, Роман не міг пройти повз. Для нього Павлюк вже була його жінкою.
А що ж буде тепер?
[ Сцена потребує втручання. Головний герой відсутній, а хтось повинен сказати: “Ти що тут робиш?”. ]
— Та скільки можна?! — не змогла втриматися від нової хвилі обурення Яна, та все ж підвелася, готова виконати завдання.
Вона мусила швидким кроком рушити коридором та зайти у відділ логістики. Гавайська сорочка виділялася на фоні сірих піджаків та білих сорочок, і було безпомилково визначено Богдана, який зараз намагався фліртувати з Настею. Бідна дівчина не знала, як позбутися від такої несподіваної та зовсім не бажанної уваги.
Схоже, знову доведеться вкотре відігравати крутого хлопця. Налаштувавшись на потрібний образ, Яна підійшла ближче до них й холодно звернулася до Богдана:
— Ти що тут робиш?
Реакція не змусила чекати. Усмішка розквітла на його обличчі миттєво — щира, безтурботна, ніби перед ним не сувора секретарка, а подруга, яку давно не бачив.
— О, Янка! — радісно вигукнув хлопець. — А брат у себе?
Віконце з репліками нікуди не зникало. Як і герой не хотів з'являтися та рятувати Настю. Ну добре.
Вона прочистила горло. Конфлікти ніколи не входили до списку улюблених занять, а тут ще й доводилося наїжджати на людину, яка, по суті, нічого особисто їй не зробила. Просто… опинилася не в той час і не в тій сцені.
— Мої слова ти не сприймаєш всерйоз? — голос прозвучав різкіше, ніж планувалося, але відступати вже було пізно. — Як і наказ не з’являтися в офісі?
В офісі стало дуже тихо. Аж надто тихо. Здавалося, що чутно лише як гудять комп'ютери.
Першим отямився Богдан.
— Чого?! — здивування змішалося з відвертим нерозумінням. Погляд був таким, ніби перед ним щойно підмінили людину. Бо раніше секретарка брата завжди лестила йому. — Ти серйозно?
А далі було ще гірше...
— Кажу, що батьки мають нарешті зайнятися твоїм вихованням!
О боже, вона це сказала! Та видихати було зарано. Система перегорнула уявну сторінку і Яна ледь втрималася на ногах. Лише завдяки тому що поруч був стіл і дівчина притрималася за нього, вдалося уникнути падіння.
[ Наступна дія: фізичний контакт. ]
Система думала, що підказала їй. Ні. Для Яни це був наче смертельний вирок. Але діватися з підводної лодки нікуди і рука вже схопила Богдана за вухо.
— Ай! — закричав він, намагаючись позбутися від її хватки. — Зовсім здуріла? Ти що робиш?!
— Те, що давно мали зробити дорослі, — буркнула Яна, тягнучи його в бік кабінету гендиректора.
Картина, без перебільшення, була історична.
Колектив спостерігав за цією сценою, не моргаючи. Наче знаходилися в трансі й не розуміли, а що взагалі відбувається?
— Вона…
— …його…
— …за вухо?! – донеслися до неї уривки розмови шокованих колег.
Втім, довго цей цирк тривати не міг.
Богдан швидко отямився, різко смикнувся й відштовхнув Яну. Звичайно, на відміну від Романа, вона програвала в комплекції та не могла тягатися з іншим чоловіком. Ще й підбори зрадницьки ковзнули по підлозі і світ хитнувся.
Цей офісний роман був кимось проклятий? Інакше чому жінки тут падають так часто?
Втім, до класичного приземлення справа не дійшла.
Сильні руки перехопили на півдорозі, легко повертаючи у вертикальне положення, ніби нічого критичного й не сталося.
— Обережно, — почувся знайомий голос.
Роман.
Він ніжно тримав Яну та дивився на неї пронизливим поглядом, який змушував серце забитися швидше. Але він не дав їй літати десь у хмарах, бо відпустив, а увага миттєво змістилася в інший бік.
— Богдане, — холод у голосі міг би заморозити половину офісу. — Що ти тут робиш?
О. Майже ідеальна репліка головного героя.
— Це вона винна! — швидко випалив хлопець й демонстративно тицьнув в її бік пальцем. — Твоя секретарка! Вона на мене накричала, образила й узагалі…
— І правильно зробила, — спокійно, але без жодного шансу на дискусію, відбив його напад Роман. — Ти знову прийшов без попередження. Влаштовуєш хаос і заважаєш роботі. Батькам справді давно варто зайнятися твоїм вихованням.
Оце поворот.
Здивування на обличчі молодшого було майже зворушливим: відкрив рот, закрив, знову спробував щось сказати, але нічого не виходило. Він точно не очікував, що брат стане на бік секретарки.
— …Вау, — з його губ зірвався ошелешений видих. — Вона що тобі подобається?
Та у відповідь почув коротку пораду вийти з офісу.
Реакція була передбачуваною: невдоволене гмикання, погляд в бік Яни, яким можна було б спопелити на місці. Та вдіяти нічого не міг. Інакше брат міг заблокувати його картки. Тому без слів покинув приміщення.
— Дякую, — тихо сказала дівчина, коли усі розійшлися по своїх місцях і вони з босом також повернулися до його кабінету.
— Це моя робота, — так само сухо, як і завжди, промовив Роман. — І ви все правильно зробили.
На її обличчі з’явилася ледь помітна усмішка й далі послідувало кивання. А у героя справді є вміння завойовувати прихильність людей. Тільки прокидається це вміння рідко і завжди однаковий вираз обличчя усе псує.
Почувся дзенькіт.
[ Сцену зараховано. Хост перевищив повноваження, але результат прийнятний. ]
Кутики губ сіпнулися.
Який ще результат?
Жодного результату тут і близько немає. Ніякого розвитку історії, ніякого пристрасного роману між героями — тільки хаотичне латання дірок у сюжеті, який уперто розсипається на очах. Але, схоже, це хвилює всіх, крім самої системи. Бо та наче уявлення немає в яку прірву все летить.
Але кого це хвилює? Нехай зараховує свої галочки й оцінює її ефективність. Головне, щоб врешті-решт Яна отримала свої гроші та мала змогу повернутися додому.
А десь у глибині офісу нова хвиля пліток розросталася з космічною швидкістю, підживлена невинним, але дуже влучним припущенням брата генерального директора про те, що тому припала до душі власна секретарка.
