Спочатку:
На сторінку книги
Дорога до офісу минула майже без розмов.
Яна сиділа на пасажирському сидінні й робила вигляд, що просто дивиться вперед. Хоча насправді вже втретє прокручувала в голові ранковий поцілунок і те, як Роман без жодного сумніву сказав: “Так, ми разом.”.
Вона відчула, як власні вуста починають її зраджувати і розпливатися в усмішці. Тому швидко перевела погляд вбік, ховаючи щасливий вираз обличчя.
Чоловік теж був підозріло зосередженим на дорозі. Вона хотіла лише швидко глянути на нього, але перетнулася з поглядами. Обидва одразу відвели очі, ніби їх спіймали на чомусь забороненому.
В офісі ця дивна атмосфера зніяковіння нікуди не зникла.
Вони не уникали одне одного, але щоразу, коли їхні погляди зустрічалися під час роботи, обоє згадували ранкові події й поспішали сховатися за паперами чи монітором. Яна кілька разів ловила себе на тому, що без причини усміхається, а потім швидко робить серйозне обличчя, коли хтось заходить до кабінету.
Роман поводився професійно, але в його голосі з’явилася м'яка нотка, коли він звертався до неї. Наче відкрито підкреслював, що їх тепер об'єднує щось значно більше за роботу.
Ввечері вони повернулися додому разом та приготували вечерю. Вони говорили про роботу, про Богдана, який, ймовірно, вже встиг рознести новину про їхні стосунки по всій родині, і навіть жартували з цього приводу. Дивно. Хоча все відбувалося занадто швидко, але у неї не було відчуття «не у своїй тарілці». Навпаки, їй подобалося і вона починала звикати до цієї версії життя.
Події розгорталися занадто швидко, але відчуття чужості так і не з’явилося. Навпаки — у цьому було щось привабливе. Наче ця версія життя поступово ставала звичною.
Після вечері вона побажала Романові доброї ночі й пішла до гостьової кімнати. Лежачи в ліжку, ще довго дивилася в стелю, прокручуючи в голові події дня. Пальці мимоволі торкнулися губ.
Можливо, усе не так уже й погано.
І саме тоді перед внутрішнім зором з’явився напівпрозорий інтерфейс. В голові пролунав голос, який здався їй знайомим:
[ Хост, перепрошуємо за незручності, що виникли раніше. ]
Дівчина хутко сіла. Який там сон, коли з’явилася та, хто був причиною усіх її проблем за останні дні.
— То ти справді існуєш, — чи то запитувала, чи то констатувала факт вона.
Ніхто не звертав уваги на її слова. Текст на панелі змінився, і новий рядок змусив напружитися:
[ Вашу пам’ять буде повернуто через три… два… один. ]
Та Яна не встигла відреагувати. Біль прийшов миттєво. Наче хтось розчинив у її голові всі двері одночасно. Спогади ринули лавиною: перші завдання, зламані сюжетні лінії, удари струмом, усе, що відбувалося під час провалів, кожна нав’язана репліка, кожна спроба повернути сюжет у «правильне» русло.
Вона схопилася за голову, стискаючи зуби, поки хвиля не вщухла.
— Ти… — видихнула вона, ледве стримуючи гнів і нецензурні слова, які так й хотіли зірватися з язика. — Ти стерла мою пам’ять!
Система беземоційно повідомила про застосування альтернативного методу корекції поведінки після неефективності електростимуляції. І, на жаль, цей варіант також не дав очікуваного результату.
— Не дав результату? — Яні здалося, що вона просто вибухне зараз від усіх емоцій, які буквально розпирали її зсередини. Себто, те, що деякі люди почали вважати її божевільною для неї не вважається результатом?!
[ Хост, сюжет продовжував відхилятися і я діяла згідно протоколу. ]
— Ага, а тепер, коли не вийшло зробити з мене маріонетку, ти повернулася до початкового плану?
[ Ні. Ми перейдемо до третього варіанту. ]
Яна повільно опустила руки. Питати, що це означає, зовсім не хотілося. А коли почула про повне заміщення головної героїні, то вирішила, що над нею точно знущаються! Вона стиснула кулаки, але мовчала. Коли тиша в кімнаті стала гнітючою, система теж відчула щось недобре і перепитала:
[ Хост? ]
— Що це означає? — у неї не було настрою грати якусь роль, тому не стримувала більше емоцій та роздратування в голосі.
[ Більшість ключових сцен уже виконано. Знайомство з матір’ю головного героя успішно зараховано. Робоча динаміка — зараховано. Спільне проживання — зараховано. Емоційна прив’язаність — частково зараховано. ]
Інтерфейс змінився та показали новий розділ під назвою фіналізація романтичної лінії.
Під ним цілий список без поставлених поруч галочок.
[ Поцілунок після особистого транспортування додому —
Розмова на балконі—
Нічна сцена фізичної близькості —
Інтимна взаємодія в робочому кабінеті — ]
Яна дивилася на це мовчки, але відчула, як наближається той самий пісець.
«Ти жартуєш ».
[ Ні. Поточний світ належить до романтичного сегменту. Відсутність фізичної консолідації пари знижує завершеність історії на 37%. ]
« Це обов’язково? »
[ Так. ]
Вона впала назад на подушку й втупилася в стелю. Після короткої паузи пролунало ще одне уточнення — уже без жодної надії почути іншу відповідь:
— Тобто… я тепер офіційно заміщаю головну героїню і в ліжку теж?
[ Саме так. ]
— І якщо я відмовлюся?
[ Сюжет буде примусово скоригований. ]
Прозвучало як завуальована погроза. Уява відразу підкинула варіанти, і жоден із них не хотілося перевіряти на практиці. Для цієї сутності люди залишалися лише інструментами — засобом, щоб поставити чергову галочку в сценарії.
Очі заплющилися самі собою.
За стіною було тихо. Роман, ймовірно, ще працював або вже готувався до сну, навіть не підозрюючи, що їхню історію щойно «оновили» до нової версії.
– А що будемо робити з головним героєм, який читає мої думки?
[ Я усунула цей баг перед своїм поверненням. ]
Тихий стогін заглушила подушка, якою вона накрила обличчя.
От і все.
Ейфорія від сьогоднішнього поцілунку розсипалася на дрібні уламки. Залишалося хіба що одне полегшення — пам’ять повернули. Принаймні тепер було зрозуміло, ким вона є насправді.
