Спочатку:
На сторінку книги
Яна стояла біля раковини, промакуючи волосся рушником і дивлячись, як з нього крапає вода просто на підлогу. Туш для вій таки не витримала, і під очима красувався макіяж у стилі "панда". Добре хоч одяг не промок.
Погляд впав на дощовик, який висів на гачку, як мовчазне нагадування про її цю безглузду поїздку.
Поруч стояла Настя, також сушила волосся і час від часу кидала на неї трохи сором’язливі, але водночас захоплені погляди.
— Яно… — нарешті сказала вона. — Я справді вдячна тобі за сьогодні. Навіть не знаю, що б робила без тебе! Стояла на тій зупинці, і в мене вже паніка починалася. А ти з’явилася і просто… — вона зробила неоднозначний жест рукою та на видиху промовила: — Все вирішила.
«Все для сюжету, моя хороша!»
Але ж їй цього не скажеш. Як і того, що має поступово розвиватися офісний роман між нею та генеральним директором!
— Та годі, — відказала блондинка, якій сподобалося грати роль крутої дівчини. — Ми ж колеги. Іноді варто приходити одне одному на допомогу!
Рушник обережно поклали на раковину. В зелених очах головної героїні промайнув відблиск вдячності, після чого вона несподівано тихо проговорила, наскільки їй пощастило мати таку віддану колегу. Ніхто інший в дощ не погодився б так ризикувати.
Ой-йой. Обережно, дівчинко. Не треба так дивитися. Тут не підхожий для того жанр. І сама Яна відчувала легке збентеження, почувши чергову похвалу.
— Гаразд, — сказала вона, відвертаючись і тим самим ховаючи рум'янець на щоках.
Їй теж варто не перетинати меж. Що не кажіть, а Настя була дуже гарною дівчиною і вкрасти може не тільки серце гендиректора.
— Ходімо вип'ємо гарячого чаю, бо ще застудимось, і тоді система… – Їй ледь вдалося вчасно зупинитися та не ляпнути щось дуже жахливе, за що та сама система б точно увімкнула свій електрошокер. Вона з усмішкою закінчила: – Е-е… лікарняний нам ніхто не оплатить.
Почувши щирий сміх Насті, вона відчула полегшення, тому що дівчина нічого не зрозуміла.
Коли вдалося повернутися на своє робоче місце, білявка сіла в крісло. Відкинувшись назад, її погляд втупився в стелю. Настав час для чергової серйозної розмови.
«Добре, — подумки сказала вона, звернувшись до системи. — Поясни мені одну річ».
[ Слухаю. ]
«Як у тебе взагалі в голові вкладається це… — зі складним виразом обличчя, Яна зробила жест рукою, немов хотіла показати щось незрозуміле для людського розуміння. — Заміщення? Я щойно відпрацювала роль байка, водія, – почала вона загинати пальці, – героя і долі в одному флаконі. Все було на мені».
[ Функція була виконана. Сюжетна подія відбулася. ]
Нічим її не проб'єш. Але чи варто очікувати співчуття від штучного інтелекту? Отож бо й воно!
«Та я не про це! Чому той самий герой сидить у кабінеті? – Яна з усіх сил старалася, аби не перейти на сарказм, хоча була дуже близька до того. – Чому не відчув жалість до головної героїні та не поспішив їй на допомогу?»
[ Можливо, сталася тимчасова похибка. Але сюжет зобов’язаний рухатися визначеним шляхом. Саме для цього існують Спостерігачі сюжету. ]
Не витримавши, дівчина скривилася й тихо сказала в думках:
«Ага. Тобто я. Кого ще мені доведеться заміщати? Охоронця? Чи ще крутіше – лиходія?»
[ Все, що допомагає сюжету – прийнятно. І зараз ваша ефективність задовільна. ]
Яна вперше дочекалася від системи похвали. Та це було не те, чого вона бажала.
«О, як мило, — бурмотіння стало її відповіддю. — Знаєш, якщо так піде й далі…»
Дівчина крадькома глянула в бік кабінету директора.
«…то Настя закохається не в Романа, — задумливо сказала вона, — а в мене. Замість стандартного роману про боса й підлеглу вийде юрі. Або, якщо вже по-модному, GL-роман».
[ Жанр не передбачає такого розвитку подій. ]
Відповідь системи була миттєвою. Ніби це означало апокаліпсис усього книжного Всесвіту. Незворушна система захвилювалася? Чи не запізно?
Яна хмикнула. Бо герой пальцем не поворухнув заради своєї коханою. Або вона мала бути коханою. На данному етапі пристрасної ночі не відбулося, як і переходу на новий рівень стосунків. Вони й досі лишаються просто колегами, яких пов’язував смішний та ніяковий випадок у готелі. І звичайно ж, в офісі між ними немає тієї напргуи, як в оригіналі.
Система вже мала просканувати усі її думки, та ідповіді вона не дочекалася. Навіть у вигляді трьох крапок. Звичайно, а що сказати, якщо це було чистою правдою?
«Я маю на увазі, — додала Яна, вмикаючи комп’ютер та повертаючись до своїх прямих обов'язків секретарки. — Якщо герої не виконують свої ролі, хтось інший може змістити їх назавжди»
[ Ваше зауваження зафіксовано. ]
Разом зі словами системи пролунав дзенькіт. Що, справді прийняла до уваги її слова? Аж дивно.
[ Рекомендуємо зосередитись на поточних обов’язках. ]
«Та я й зосереджена, — зітхнула Яна. — Просто трохи хвилююся за жанр. І за те, що ця історія вже почала жити своїм життям»
Система нічого не відповіла, а сама дівчина більше не хотіла продовжувати залякувати цю бідолашну істоту. Бо якщо раптом історія зверне на іншу жанрову доріжку... саме її очікує покарання за те, що не догляділа за персонажами.
