Раді Вас бачити!

Місце було обране бездоганно — саме там, де їй нічого не заважає бачити взаємодію головних героїв. Класична сцена “випадкове падіння” повторювалася знову і на цей раз повинна відбутися в їдальні. Де блондинка зараз і сиділа, роблячи вигляд, що жує салат, який більше підходив для кроликів, а не для людини. Та насправді уся увагу була прикута до входу. Погляд її був напружений, майже хижацький, ніби варто лише кліпнути — і все пропустиш.

Першою з’явилася Настя. Вона взяла тацю й почала обирати, що сьогодні буде їсти. Дівчина не поспішала, як і головний герой. За планом чоловік вже мав маячити десь за її спиною. А на ділі там повна порожнеча. 

Чіпкий погляд швидко просканував їдальню, чіпляючись за кожну постать, перевіряючи ще раз — раптом пропустила? Але ні. Його ніде не видно...і як, цікаво, у таких умовах має статися падіння?

[ Хост, головний герой не виконує функцію. Ймовірність падіння головної героїні: 87%. Ситуація потребує негайного втручання. У вас п'ятнадцять секунд. ]

Ага, себто фатальний крок буде зроблено навіть при відсутності іншого героя.

— От капець, — не була задоволена таким поворотом вона. Не те, щоб їй подобалося жувати листя салату, та меню Яни Жук залишалося стабільним за будь-яких умов і не змушувало стресувати через новий злам сценарію. Зітхнувши, довелося підкорятися наказам й бігти рятувати панянку в біді. — Завжди я, звісно. Хто ж іще.

Вона вчасно підлетіла до дівчини. Рівно в ту секунду, коли Настя оступилася.

Рука лягла на талію, перехоплюючи тіло, що вже втрачало рівновагу. Інша — вчепилася в тацю, яка небезпечно нахилилася. Можна сказати, що Яна проявила свій талант до еквілібристики. 

Зі сторони це нагадувало сцену з корейського серіалу. Час ніби сповільнився. Настя напівлежала в її обіймах, широко розплющеними очима дивлячись на неї. Складалося враження, що вона боялася навіть дихати. Не вистачало тільки додати повільний поворот камери та романтичний саундтрек.

Та Яні було не до цього. Дивлячись на розгубленість в зелених очах, вона наказала поквапитися й швидше ставати нормально! Рука вже починала німіти, таця підозріло здригалася, а тарілки дзенькали, натякаючи, що може не втримати чийсь обід! 

Героїня нарешті перестала вдавати рибу, яку викинуло на берег, через що вона тільки й може хапати ротом повітря. Дівчина випрямилась і забрала свою їжу.

— Ой! Я… — Настя сконфужено замовкла, але ненавдовго. Вже за мить прийнялася звично вибачатися та дякувати за порятунок.

У відповідь їй дісталася стимана усмішка, тоді, як подумки білявка висувала купу претензій одному знайомому мільярдеру. Бо це, взагалі-то, його сцена. І він мав робити вигляд, що грає в дорамі та ловити свою милу.

 Плече неприємно нило. Пальці самі потягнулися розтерти напружений м’яз, ніби це могло щось змінити. Чи можна просити у системи збільшити зарплатню через травму на робочому місці? Сотня тисяч зверху їй не завадить. А що? В цьому капіталистичному світі варто бути нахабною, інакше ніколи не виберетеся із бідності. 

— Можна… — несміливий голос вирвав із роздумів. — Можна я сяду з тобою?

На губах Насті з’явилася обережна, трохи ніякова усмішка, ніби саме прохання вже було чимось надто сміливим. Знаючи характер дівчини, таке прохання далося їй не просто. Певно, кілька разів прокручувала його в голові перш, ніж озвучити в голос.

Яна озирнулася. Ткаченка все ще не було поруч. Але чекати його далі не мало сенсу. Сцена уже відбулася. Спільна присутність в одній кімнаті вже нічого не змінить.

— Звичайно.

Дівчата вмостилися разом за столиком. Кілька хвилин вони просто їли і кожна думала про своє. До прикладу, Яну цікавила імпотентність Романа, як головного героя. Коли взагалі розпочалася ця криза в сюжеті? Наскільки вона глибока? І чи довго доведеться підміняти його? 

Тишу розірвав обережний голос:

— Знаєш… може… будемо дружити?

Це прозвучало так несподівано, що ледь не змусило Яну поперхнутися.

Оце так поворот.

Це що, потрапивши до героїні у друзі, вона вже встигла обігнати “обраного”, який досі застряг десь на рівні “холодний бос"? Сміх та й годі!

— Чому б і ні? – без роздумів знизала плечима Яна. 

Хоча за сюжетом між ними такого й близько не було.

Далі прозвучала пропозиція додати одну одну в соцмережах. Це ні на що не впливало, тож вона погодилася, дістаючи телефон. І саме в цей момент у полі зору з’явився він. Роман Ігорович спокійно йшов між столиками, ніби нічого й не сталося. Таці з їжею у нього в руках не було, тільки стаканчик з кавою і він прямував не в їхній бік. 

Ріжучий погляд Яни вп’явся в його спину – вона була готова роздерти чоловіка на клапті.

 «Некваліфікований головний герой. Тільки й уміє, що папірці перекладати, — подумки процідила вона».

— Яно? Щось не так?

— А? — білявка моргнула кілька разів, відганяючи роздратування. Дівчина ж ні в чому не винна. На відміну від Романа, свою роль вона хоч іноді виконує. — Та ні. Нічого.

Настя кивнула, прийнявши відповідь без зайвих питань, і повернулася до їжі.

А погляд Яни на мить затримався на віддаляючій постаті, яка мала б бути в центрі усіх подій… але вперто відмовлялася це робити. І якщо так піде й далі, системі справді доведеться переглянути основний каст.

Бо один із героїв явно не хоче грати свою роль.

***

Яна щойно сіла за робоче місце, відкрила пошту й морально готувалася до нового дня, коли система раптово озвалася:

[ Увага. Критичне відхилення сюжету. ]

Її пальці застигли над клавіатурою. Що вже сталося?! От у нормальних людей ранок тільки починається, а ці – ще не встигли переступити поріг офісу, а від них одні проблеми.

[ Головна героїня передчасно покинула зону події. Сцена “емоційний контакт у коридорі” під загрозою зриву. ]

«Стоп, — спантеличенно нахилила дівчина голову в бік. — В якому сенсі покинула?»

[ Головна героїня приїхала раніше та пішла одразу на робоче місце, а сцена має відбутися за хвилину. ]

Останні гвинтики відмовлялися нормально працювати і мозок ніби спорожнів. Або Яна вже розуміла потенційні наслідки відсутності героїні (дарма тільки вчора її хвалила), але вирішила зіграти роль наївної дурепи.

«То… — прозвучало дуже обережне уточнення. — Це що ж виходить…?»

Недосказана фраза повисла в повітрі, однак усі чудово розуміли, що саме Яна хотіла сказати. Зловісна пауза ситуацію не покращила, як і наступні слова:

[ Хост тимчасово заміщує головну героїню. ]

«……Слухай, той збій, про який ти говорила, вже схожий на серйозний баг?!»

Як думаєте, що? Правильно. Система її проігнорувала. Сказала виконувати дії, репліки та емоційні реакції головної героїні. А ще обов’язково дотримуватися канону.

Яна повільно відкинулася на спинку крісла.

 Ще можна якось змиритися із заміною байка. Або навіть героя. Але героїню — та ще й у романтичних сценах?.. Це вже не просто проблема, а повноцінна шизофренія. 

Якщо так піде й далі, доведеться відігравати тут усіх підряд. Зранку буде секретаркою, в обід — головним героєм, ввечері… ким? Сам собі партнер по побаченнях? Крутитиме роман із собою же? Піде на побачення в кінотеатр, буде дивитися фільм, сідатиме то в одне крісло, то в інше, аби сказати репліки героїв, а під кінець її прямо звідти і відвезуть на лікування.

Клас! Просто круто! 

«Системо, а...»

[ Заперечення не приймаються. Об’єкт “Роман Ігорович” уже рухається коридором. ]

«…Ой йой».

На цьому дискусія, як завжди, закінчилася.

Довелося в швидкому темпі йти на місце призначення, де мала відбутися сцена та її новий перфоманс.

Коридор був майже порожній. Яна подумки похвалила себе за те, що вистачило розуму взяти папку з документами і тепер робила вигляд, що не просто так стояла біля копіювального апарата.

Впевнені кроки почулися ще до того, як з’явився сам їхній власник.

[ Початок сцени. Ви маєте впустити документи. ]

І саме в цей момент папка випала з її рук. Ніби хтось перехопив контроль над тілом й змусив пальці розтиснутися. Папери розлетілися по підлозі.

— Ой! — автоматично вирвалося у неї й сама ж здригнулася від свого високого тону. Що відбувається? Справа рук системи?

[ Тепер нахиліться. ] 

Продиктувала система, ігноруючи не лише її питання, а й наростаючу тривогу всередині.

«Це ж ти зробила? — невдоволено прошипіла Яна подумки, але, як й звеліли, вона нахилилася.»

У ту ж секунду хтось теж присів поруч.

— Дозвольте, я допоможу, — пролунав голос Романа.

 « О-о-о, тепер він бездоганно виконує свою роль, — промайнула злісна думка. — Саме тоді, коли я заміщаю героїню».

Руки потягнулися до одного й того ж аркуша і — звісно — випадково торкнулися пальцями. У книзі Настя відчула, ніби її вдарило струмом. Що відчула Яна? У Яни була алергія на словосполучення «вдарило струмом». Вона на власному досвіді переконалася, що це не має нічого спільного з нинішньою ситуацією. Роман був дуже гарним чоловіком і, звичайно, його доторк дарував лише приємні відчуття.

[ Пауза. Зоровий контакт.]

 Негайно озвалася система, коригуючи дії нерозумного хоста.

Погляд піднявся і зіштовхнувся з карими очима, що пронизували наскрізь. Він міг зазирнути прямо в душу й витягти всі таємниці. Однак, вона не могла відвести погляд. Дивилася, як зачарована й була готова поділитися усіма своїми секретами.

[ Легке збентеження. На обличчі головної героїні з’являється рум’янець. ]

Ага. Ще б вміти червоніти за командою! Яна подумала, а чи варто було нанести підходящий для сцени макіяж? Бо якби вона не старалася – навіть уявивши героя без одягу – потрібної реакції досягнути не вийшло. 

— Я… — почав Роман і тут же осікся. 

Вічно відморожене обличчя показало трохи емоцій: розгубленість, з домішками ніяковості. А ще кінчики його вух були червоні. Як і в перший день перебування Яни в книзі.

Білявка ледь не відсахнулася назад. Якого біса? Вона розуміла, що канон каноном, але ж вона не Настя! Чого це головний герой червоніє поруч із звичайною секретаркою? Так не повинно бути!

[ Канонічна репліка. “Перепрошую, я така незграбна…”. ]

Почувся наполегливий голос системи, коли її хост вже хотіла дати драпака. 

— …Перепрошую, — вичавила з себе вона тим самим тоном, який мав відповідати героїні. — Я така незграбна.

— Нічого страшного. Знаєте…

Роман замовк. Емоції в його темних очах було важко розібрати. Його історія розкривалася крізь сприйняття Насті, тому «залізти» йому в голову не вдалося і про його життя, думки читачі знали поверхнево. А їй би справді хотілося дізнатися його ставлення до нинішньої ситуації. Все ж таки, не дивлячись на відігравання ролі, Яна не була головною героїнею. Проте чоловік все одно видає прописані реакції.

Це типу канон відбувається, бо так задуманно?

— Ви сьогодні… — повільно мовив він. — Трохи інша.

«Ще б пак! Я з вами скоро стану майстром перевтілення! — пирхнула вона подумки».

[ Сцена завершена. Можете відійти. ]

Нарешті заповітні слова!

Випрямившись, Яна швидко зібрала останні папери й зробила крок назад. Дистанція між ними дозволяла їй повернути здатність нормально думати.

— Та я просто змінила макіяж! Гарного дня, Романе Ігоровичу! — нервово випалила білявка і майже одразу втекла.

Звернувши за ріг, вона з видихом притулилася до стіни. Пальці міцно стискали документи. Такі рольові ігри до добра не доведуть. Особливо, коли головний герой настільки привабливий чоловік в повному розквіті сил.

[ Тимчасове заміщення було ефективним. ]

 Повідомила система і услід за цим пролунав звук виконаного завдання.

Та звісно! Вона вже не вперше виконує заміщення і з кожним разом її акторські навички покращувалися. Тільки от є маленька така проблема, яка скоро переросте у дуже велику.

[ Уточніть. ]

«Якщо так піде й далі, — в її голосі почувся відтінок іронії, — то я стану центром історії. А головні персонажі…для декорації».

Система не зважала на її скарги. Просто повідомила, що сюжет буде скориговано по ситуації. Яні хотілося б в це вірити, а не рухатися прямісінько до шляху з її сольним перфомансом як повною заміною героїв.