Спочатку:
На сторінку книги
У кінотеатрі Яна вже на перших кадрах мимоволі притиснулася до Романа: на екрані з’явилися моторошні герої, і почалися криваві сцени. Він тихо обійняв її, не відводячи очей від екрану. Здавалося, вона чує розмірений ритм його серця під своєю щокою. Він лунав так рівно і спокійно, що діяв краще за будь-яке заспокійливе. Яна навіть не помітила, як почала усміхатися, незважаючи на жахливі сцени на екрані.
Коли титри прокотилися, він нахилився і поцілував її в лоб. Почувся новий дзенькіт за галочку — і вона зрозуміла, що забула про поцілунок між героями!
Піднявши очі, вона наштовхнулася на його надто уважний та зосереджений погляд, який затримався на її губах. І, не дивлячись на виконане завдання, потягнулася за справжнім поцілунком. Коротким, легким, але який все ще викликав у неї купу емоцій.
— Йдемо? — тихо видихнула вона йому в губи, відчуваючи, як напруга спадає. І навіть запропонувала перекусити після кіно.
Він лише усміхнувся у відповідь, і разом вони покинули зал, обмінюючись легкими, щасливими поглядами, які більше не потребували пояснень.
***
Яна збиралася піти у звичайне кафе, але Роман привіз її в дорогий ресторан, який знаходився на самому верхньому поверсі торгового центру. Картина, яка відкривалася звідси була просто неймовірна: нічне місто у вогнях. Навіть, якщо все розпочалося сьогодні через потребу системи у галочці, Яна більше не хотіла скаржитися. У цьому повному заміщенні героїні були і свої плюси. Наприклад, тепер Роман, його турбота та любов повністю належали тільки їй – Яні.
— Про твій день не питатиму, бо бачу, що офісна рутина тебе вже втомила, — пожартувала Яна, хоча вони обидва знали, що знаходилися поруч цілий день і знали абсолютно все один про одного. — Але можу запитати про щось особисте?
— Особисте? Ну давай, – схоже й самому Роману стало цікаво, що ж Яна спитає, і він навіть відклав виделку.
— А твоя родина… яка вона? — вона дивилася на нього, трохи іронічно піднімаючи брову.
У книгах про мільярдерів, директорів завжди головний герой має якусь травму з дитинства. Або ж батьки були такими суворими з ним та вимагали відповідати статусу родини, тому він і був таким скупим на емоції. Бо вперше чергу треба дбати про бізнес, а не про стосунки. А ще можливе розлучення батьків, чи взагалі мати чи батько покинули його.
Роман на мить задумався, і тоді в його карих очах промайнуло тепло.
— Любляча родина. Тобі не варто хвилюватися. Батьки завжди підтримували мене і, коли познайомлю тебе з ними, ти в цьому переконаєшся. Вони будуть дуже раді тобі.
Яна ледве вдалося стримати посмішку, але іронічний коментар на цю тему таки зірвався з її вуст:
— Зазвичай у СЕО в романах дитинство сповнене травм і конфліктів… Ти трохи не вписуєшся в шаблон.
Раптом вона відчула, наче її пальці торкнулися оголених дротів. По тілу пройшовся удар струмом. Ледь помітний, але достатньо, щоб змусити її трошки здригнутися.
— Все добре? – занепокоєнно спитав Рома, дивлячись на те, як її рука тремтить і вона швидко прибрала її зі столу.
[ Хост, вас попереджали дотримуватися інструкцій. Перший рівень покарання застосовано. ]
« Що за…? — Яна стиснула зуби, відчуваючи легкий спалах обурення та спитала, за що вона отримала клятву покарання.
[ Хост натякнула на відновлення пам’яті. Це порушення протоколу. ]
«Я просто пожартувала!»
[ Формулювання про “СЕО в романах” свідчить про обізнаність із жанровими шаблонами поточного світу. ]
«Він уже сам сказав, що ми в романі!»
[ Допустимий рівень поінформованості головного героя не дорівнює дозволу хосту демонструвати повне відновлення пам’яті. ]
Яна гмикнула, ледь стримуючи роздратування.
«Тобто я навіть пожартувати не можу?»
[ Рекомендовано змінити тему на нейтральну. ]
Яна стиснула серветку в руках, уявляючи на її місці одну маленьку систему, але зовнішньо залишалася спокійною. Навіть трохи усміхнулася і таки послідувала пораді.
— Так, все гаразд, — відповіла вона чоловіку, киваючи.
Роман уважно дивився на неї, неначе намагаючись прочитати її настрій:
— А ти завтра зайнята?
— Ні. А в чому справа? — запитала вона, трохи здивована, що він сам більше нічого не казав на тему книжкових шаблонів.
— Я ж тобі казав, що коли ти познайомишся з моєю родиною то... я мав на увазі ці вихідні. Родина влаштовує благодійний вечір, і ми обидва запрошені. — Його усмішка була теплою, трохи грайливою.
Яна моргнула. До такого повороту вона не була готова. Таке враження, що їхня історія мчить в прискореному темпі. З'їхалися ще до того, як почали офіційно зустрічатися. З мамою та братом вона, можна сказати, вже бачилися. А тепер і з усією родиною познайомиться.
Та благодійний вечір був у сюжеті, тому навіть, якщо їй було трохи страшно, вона мала погодитися.
— Добре… Але у мене немає підходящої сукні.
Роман лише спокійно знизав плечима:
— Не хвилюйся. Я подбаю про все. Завтра вона буде у тебе.
Яна кивнула, відчуваючи, як серце трошки калатає. Несподівано легко і приємно було усвідомлювати, що хтось так просто бере на себе дрібні проблеми. Все ж таки, коли твій хлопець головний герой та ще й має купу грошей, це зовсім інший рівень.
