Раді Вас бачити!

— Вина? — сказав Сліпий, запитально дивлячись на своїх гостей, Дієго, Енріке та Іман, які сиділи в його наметі заради важливої розмови про заборонену магію.

— Так, дякую, — сказав Рись.

— І мені, — Іман теж хотіла вина.

Так, звісно, їй хотілося вина. Вина, персик, полежати з Енріке ще годинку, насолоджуючись його тілом і зізнанням. Але натомість їй довелося зім’яти чудовий секс, дуже швидко помитися та бігом бігти до намету Дієго, щоб там обжиматися з ним короткі й пристрасні сім хвилин, бо більше не було часу, бо на них чекав Сліпий.

Дієго сидів праворуч від неї з невдоволеним обличчям, бо він теж хотів вина, персик і пару годин із нею в ліжку, а натомість мусив удавати інтерес до питань Катастрофи. Рись, який сидів ліворуч від Іман, навпаки, був цілком задоволений долею, і для повного щастя йому бракувало лише можливості взяти її за руку. Ну або Іман так здавалося, бо права рука Рися весь час так рухалася, у такому положенні перебувала. На все це Сліпий дивився мудрими очима старого мейстра, і, якби йому запропонували це обговорити, напевно навів би кілька надзвичайно цікавих спостережень щодо мейстра Бланко, нерозбірливої у зв’язках і непостійної в почуттях.

— Наливай, — буркнув Дієго.

— Що ж, після того як ми з’ясували природу властивості тих, хто вижив, нам необхідно зрозуміти, для чого ця властивість була закладена в них мейстром Ектором і які сходи вона може дати. Конвент не вважав за можливе дати нам якісь вказівки з цього приводу, оскільки це могло б порушити задум великого мага давнини. І отже, нам доведеться щось вигадати самим. Чи є в когось думки?

— Ти сьогодні жахливо пафосний, Хуане, — сказав Рись, усміхаючись. — Простіше кажучи, ми ніхріна не уявляємо, що робити з цим знанням.

— На тебе вся надія, — усміхнувся Сліпий у відповідь, — навіщо потрібні люди, яких не чіпають бестії?

— Щоб ефективно вбивати ноблів? — припустив Дієго.

— Не все на світі зроблено для того, щоб ти міг убивати ноблів, Шторме! — реготнув Рись.

— Але ж логіка є! Якщо тебе не чіпають бестії, ти просто підходиш до нобля та вбиваєш його всією бойовою групою, не розпорошуючись на бестій.

— Саме так, — сказала Іман і навіть нахилилася вперед від прозріння, що її відвідало, — підходиш до нобля! Я торкнуся нобля, сеньйори!

— Ні!

— Ні!

Вони сказали це одночасно, чорт забирай! Чого ви так тремтите за прекрасну дупцю Шпильки, га? Якщо нобль її зжере, вам тільки краще буде, не доведеться нічого ні від кого приховувати, поплачете одне в одного на грудях, а за оцим усим станете їздити до Базового, а там, дивись, і заведете собі когось гіднішого, га?

— Я торкалася бестії, сеньйори! І дещо дізналася. Тому я надягну сталеві обладунки, ви всі мене страхуватимете, нехай він буде напівмертвий, я не знаю, але я хочу торкнутися нобля. І якщо ви не допоможете, то просто підійду до нього сама, — і подивилася на Сліпого. — Хуане, ти мені допоможеш?

— Так, — кивнув магістр, — я допоможу. І сеньйори афсари допоможуть, правда?

— Це ідіотська і смертельно небезпечна затія, — сказав Рись неприємним тоном. — Давайте ще покрутимо, має ж бути ще якась думка? Не пов’язана з мертвими Шпильками? Чи ви забули, що ноблі її якраз-таки чіпають, саме нобль подарував тобі твій шрам!

Ах ти драний кіт! Про шрам заговорив?! І Дієго одразу зробив таке обличчя! Так, ви обоє його бачили, клятий шрам! Із цією історією час закінчувати, Шпилько. Ти надто довго граєш у цю гру.

— Пропонуй, — кивнула Іман, почекала п’ять секунд, дивлячись на мовчазного Рися, і продовжила, — якщо ідей ні в кого немає, значить, давайте просто дочекаємося розлому і помацаємо нобля.

— Добре, — сказав Сліпий, — домовилися.

***

Стемніло. Іман усе сиділа в дев’ятій, навіть носа назовні не показувала. І все думала, як же закінчити дурнувату ситуацію з двома чоловіками. Зрештою, із самого першого дня їй подобався Шторм. Не її провина, що клятий Рись такий вправний у ліжку. І не її провина, що він у неї закоханий. Її єдина провина — те, що вона досі з ним не поговорила, не розійшлася по-хорошому, щоб за пару тижнів нарешті перестати ховатися від усіх і стати дівчиною Дієго Шторма. І це потрібно зробити, бо не далі як сьогодні опівдні вона ляснула по плечу не Енріке Рися. І це дуже погане рішення, продиктоване, Шпилько, лише твоєю невгамовною хіттю! Ти повинна з ним порвати! Повинна порвати!

Іман натягнула туніку, підперезалася ременем, зібрала волосся в гладку косу. Він не має до неї торкатися, інакше нічого не вийде. А вона повинна порвати з ним просто сьогодні. Просто зараз! Іман рішуче попрямувала до Великої.

Афсари розважалися у звичній для них манері — Чайка базікала з Мерцем, який розкладав пасьянс, Шторм і Агат грали в більярд, Сліпого очікувано не було, він відпочивав з дороги, не було й Хмаринки з Карменсітою, імовірно, у них знайшлися кращі заняття. І Рися не було!

— О, Іман! З приїздом! — Чайка широко усміхнулася і навіть підвелася, обійняла її.

Решта теж привіталися, Шторм залишив більярд і налив їй вина. Навіть Мрець відпустив у її бік цілком невинний жарт, і вона відповіла приблизно в тому ж дусі.

— Афсари, а де Рись? — діловито запитала Іман. — Узагалі-то я прийшла поговорити з ним у справі, а не пити з вами вино.

Шторм зробив невдоволене обличчя, але нічого не сказав. Відповів Агат:

— Сидить у штабній, розбирає якісь папірці. Каже, дуже важлива справа. Може, хтось із нас зможе допомогти тобі з твоєю справою, Шпилько?

— Ні, — вона допила вино, — я поговорю з ним і потім ще зайду, якщо ви не проти, — вона посміхнулася та й вирушила до штабної.

У штабній було порожньо, світився єдиний канделябр на столі Рися, і сам він сидів над папірцями точнісінько так, як сказав Агат. Він побачив Іман і розплився в усмішці:

— Іман! Як добре, що ти прийшла, я саме збирався закінчити і піти до себе. Тепер піду не сам, — він підвівся й ступив до неї, але вона зробила крок назад:

— Енріке, мені потрібно поговорити з тобою.

— Звісно, — він кивнув і зробив ще крок, маючи намір обійняти її, але Іман знову відступила.

— Це серйозна розмова, не переводь її в площину балачок між стогонами! Не чіпай мене!

Рись зупинився, обличчя його стало серйозним і якимось тривожним:

— Що сталося, Іман?

Ну давай, Шпилько! Давай, ти ж стрілець металом, ти тварюк не боїшся, а сказати десять слів боїшся?! Давай!

— Енріке, я багато думала про те, що відбувається… Це неправильно і нечесно щодо тебе. Я не відчуваю до тебе тих почуттів, яких ти, ймовірно, від мене очікуєш. Увесь наш зв’язок для мене — це чиста фізіологія, можливість добре потрахатись, розумієш? І виходить, що я тебе використовую, користуюся твоїми почуттями до мене. А це неправильно і нечесно. Я прошу тебе більше до мене не торкатися, Енріке. Я більше не хочу такої… неправильної ситуації. Свої сексуальні питання мені слід було від самого початку вирішувати самій. Пробач мені, будь ласка, — Шпилька випалила заготовлену промову, дивлячись у підлогу.

Запанувала тиша. Іман підвела очі на Рися. Він стояв, склавши руки на грудях, дивився повз неї і кусав губу. Шпилька залилася фарбою. Господи, як тобі не соромно? Ти ж знаєш, що він відчуває! Знаєш, сама була в його шкурі! Як узагалі могло все так вийти? Чому, чорт забирай, ти не сказала йому тоді, одразу, як приїхала з Кадіша з Дієго? Ти рівно вісім годин тому трахалася з ним у лазні та слухала, як він освідчується тобі в коханні, а зараз говориш йому такі речі! Їй було нестерпно соромно і шалено шкода його. Але ця розмова давно була необхідна.

— Можна я поставлю тобі одне запитання, Іман? — сказав Рись і подивився на неї.

— Так… звісно… — пробелькотіла Іман.

— Якщо виявиться, що ти помиляєшся і що він не та людина, ти скажеш мені про це?

Ах ти драний кіт!

— Е… Я не…

— Не бреши, будь ласка, Іман. Ми обоє прекрасно знаємо, що справа в іншому чоловікові. І я думаю, що навіть знаю, у кому саме.

— Рись, я…

— Іман, ми дорослі люди і вільні робити зі своїм життям усе, що хочемо. Ти нічого мені не обіцяла, тож мені нема чого тобі пред’явити. Я не брехав тобі жодного разу від самого першого дня, Іман. Я кохаю тебе і хочу бути з тобою. Але я розумію, що почуття працюють інакше, і якщо їх немає, то немає. Дякую, що була зі мною весь цей час. А тепер прошу мене вибачити, мені потрібно піти, — сказав Енріке Рись, повернувся до неї спиною і швидко вийшов зі штабного намету.

Іман із досадою тупнула ногою. Ну а чого, власне, ти хотіла, га? Чого очікувала від нього? Ну, біжи тепер до Дієго, скажи йому! Він зрадіє, так. А от ти не рада, чорт забирай!

Вона вийшла зі штабної і зупинилася. Бігти до Дієго? Чи піти в дев’яту і поплакати на грудях Барбариса? Другого хотілося сильніше. Але раз уже вона нарешті зробила те, що повинна була, то слід сказати про це тому, заради кого, власне, це й було зроблено. Іман пішла до Великої.

— Чіф! Можна тебе на хвилину! Ти нам теж потрібен, — сказала Іман і вийшла. Дієго вийшов за пів хвилини, окинув поглядом порожній майданчик перед наметом і, переконавшись, що ніхто не бачить, притягнув її до себе:

— Іман! Ну нарешті! Ходімо до мене!

Іман поклала руки йому на груди, подивилася в очі:

— Дієго, я поговорила з Рисем. Я з ним порвала.

— Слава богу і святій діві! — радісно вигукнув Дієго. — Більше ніяких мук!

— Він сказав, що впевнений, що справа в іншому чоловікові, і що він навіть здогадується, у кому саме. Я боюся, що він може щось зробити, Шторме.

— Ні! Нічого він не зробить! Він мій друг, розумієш? Він просто не повинен був знати, що в нас із тобою щось почалося, поки у вас із ним усе ще тривало. Більше нічого жахливого не сталося, ми вільні, Іман!

— Мені так соромно перед ним, Дієго! Жахливо, — Шпилька важко зітхнула.

— Дурниці, — сказав Шторм і поцілував її.

Красивий, добрий, веселий, надійний Шторм, найкращий чоловік на світі, той, про кого ти мріяла, Шпилько! Чого ж тебе так викручує від усього, що сталося?

— Ходімо до мене, — прошепотів Дієго їй у шию, — ходімо, я так скучив!

— Пробач, — сказала Шпилька, — я… не можу зараз, розумієш? Дай мені трохи часу.

— Коли… ем… ну, це закінчиться і ти знову зможеш?..

Господи, ти думаєш, це місячні, так? Ну й думай, не стане Шпилька тобі нічого пояснювати.

— Пара днів, — вона поцілувала його, — я піду до себе, гаразд? Я жахливо втомилася.

— Провести тебе?

— Ні, не треба, ще побачить хтось. Побачимося завтра!

Вона прослизнула між наметами, швидко пішла до дев’ятої і раптом побачила. На тренувальному майданчику хтось був. Голий до пояса, із двома мечами в руках, він відпрацьовував якісь дуже різкі, злі прийоми, місячне світло спалахувало на клинках. Щось знайоме привиділося їй у цьому нічному бійцеві, вона зупинилася на секунду і раптом упізнала. Енріке Рись з усіх своїх сил і вмінь рубав двома мечами невидимого супротивника, а його розкішні чорні кучері злітали й падали на широкі плечі.

Іман бігом кинулася до дев’ятої, влетіла, переполохала сонних мейстрів, мовчки полізла до шафи, дістала пляшку рому, витягла корок і зробила три великих ковтки просто з горла.

— Оце тебе розібрало, мейстре Шпилько, — стурбовано сказав Барбарис. — Може, випити з тобою, га? Поговоримо?

— Ні, — кинула Іман і зробила ще ковток.

— Ну то скажи хоча б, усі живі? Це особисте чи нам варто щось дізнатися?

— Лягай спати, Санчо.

— Добре. Якщо ми можемо допомогти або ти захочеш поговорити…

— Я вже наговорилася, Барбарисе…