Раді Вас бачити!

Іман легко знайшла дев’ятий намет. У його затінку лежали і сиділи шестеро чоловіків, магів семнашки, на вигляд мало чим відмінних від інших «дикунів». Ну, тобто тільки портупеями і відмінних. Серед них вирізнявся здоровий мужик із великою об’ємною червоною родимкою на щоці. Оце він і є, Іман готова битися об заклад.

— Добрий день, мейстри! Мені потрібен Барбарис.

— І тобі добрий день, красуне, — усміхнувся мужик із родимкою. — Я Санчо Барбарис.

— А я Іман Шпилька Бланко, стрілець металом. Житиму і битимусь з вами, мейстри.

— Що ж, мейстри, нам із вами привалило щастя, га? Така краля нюхатиме твій пердьож, Естебане, і слухатиме твоє хропіння, Зайко. У нас у наметі немає жінок, Шпилько. Може, передумаєш?

— Я маг-стрілець, Санчо. Мені похєр, хто тут у нас як пердить. Покажи мені ліжко.

Барбарис схвально кивнув:

— Як скажеш, Шпилько, — але з місця не підвівся, — ти займеш місце стрільця північної чверті. Твоїм щитом буде сам магістр, тож, думаю, в тебе теж є всі шанси дожити до пенсії, як у твого попередника Федеріко, — Барбарис усміхнувся. — Узагалі, у північній чверті багато всього блатного, Іман. І Рись, і Дієго, і магістр, і купа дуже крутих геррерос. Але, сама розумієш, як північна чверть, ви йдете попереду інших.

— Що ж, подивимося, як воно, Санчо, — усміхнулася йому Іман. Вона була вдячна за інформацію, звісно. І, чесно кажучи, надихнулася тим фактом, що працюватиме поруч зі Штормом.

За наступні дві години Іман встигла порозпихати речі в скриню під ліжком, умитися, змінити запилену і пропітнілу туніку на свіжу та навіть нашити тарч сто сімнадцятого на рукав. А ще вона сходила до зброярні, довго сперечалася з майстром і переміряла певну кількість легких шкіряних обладунків, доки не залишилася задоволена. Її полиця ще була підписана ім’ям мейстра Фредеріко, але майстер зброярні обіцяв це виправити. Загалом, без діла Іман не сиділа, але ж треба було й магістру відрекомендуватися, тож вона попрямувала просто туди, куди їй вказав комендант.

Великий намет насправді великий. Це місце, де, за влучним зауваженням Агата, тусуються афсари. У штандарті їх не так уже й багато: чіф, магістр, комендант та четверо, звісно, афсарів чвертей. Загалом вони цілком дають раду двом сотням геррерос, а в паузах між інцидентами розбавляють нудьгу чим можуть. У Великому наметі є обідній стіл на дванадцять персон, різьблені меблі, м’які дивани, більярд і картярські столи. І афсари, звісно.

І, очікувано не виявивши варти біля входу, Шпилька просто ввійшла.

— Вітаю!

Усі шестеро повернулися. Боже мій! Свята діва! Ось же він! Прямо ось він, диявол забирай!

— Сліпий, це, певно, твоя нова красуня, — сказав Дієго Шторм, кинувши на Іман короткий байдужий погляд, і відвернувся до більярда. Чого ж вона сьогодні в усіх красуня? Втім, якщо Шторм так вважає, Іман згодна бути красунею саме для нього, стільки, скільки йому буде завгодно.

Афсар, якого Шторм назвав Сліпим, саме стояв біля грандіозного й цілковито недоречного в польовому таборі буфета і наливав собі якесь спиртне. Він скривився:

— Ти Бланко, новий стрілець?

— Так, магістре!

— Не кричи, мейстре. Я тебе побачив, я тебе запам’ятав, ти будеш стрільцем північної чверті в парі зі мною, можеш бути вільна.

Іман подумала, що гавкати статутне «Так, магістре!» мабуть не варто, розвернулася, щоб піти, але її зупинив тихий голос:

— Мейстре.

Та задовбали ви! Крутитися тут дзиґою Шпилька не наймалася! Але все-таки розвернулася, звісно.

— Підійди, Шпилько, — сказав афсар, який сидів у глибокому кріслі.

Іман підійшла, дивуючись про себе, звідки він знає її прізвисько.

На вигляд афсару було близько тридцяти, він не був таким красенем, як комендант, і вже, звісно, навіть поруч не стояв із чіфом Каррансою. Просто обличчя, просто ніс, просто чисто виголене підборіддя, просто губи, трохи пихаті, і уважний погляд темних очей. Ось хіба що волосся в нього було не просто розкішним, а навіть розкішнішим, ніж у чіфа.

— Я Енріке Вальєнте, афсар північної чверті, мене називають Рись, — сказав афсар дуже спокійно. — Ти стрілятимеш під моїм командуванням. Сідай, Іман, — і кивнув на сусіднє крісло.

Іман секунду вагалася, як слід поводитися за таких обставин, однак у дев’яносто третьому афсари нерідко спілкувалися з магами по-простому, тож вона вирішила здаватися такою ж спокійною, як цей Рись, і сіла.

— Мені дуже шкода через дев’яносто третій, Іман, — продовжив той.

Шпилька кивнула.

— Тобі щось потрібне? Ліжко краще чи пайок ситніший?

— Послухай, Рись, — сказала Іман, дивлячись йому в очі, — я маг-стрілець і служу на Лінії з повноліття, уже сім років. За ці роки я бачила певне лайно, знаєш, і, повір, поховала багатьох хороших людей. Дев’яносто третій був моїм штандартом п’ять років. Я сумую за кожним своїм братом і сестрою, але я вижила і направлена сюди, щоб стріляти. Я не чекаю жодних особливих умов, афсаре. Просто дочекаємося заварухи, і подивишся, наскільки я їх потребую.

Енріке усміхнувся:

— Добре, мейстре, не треба особливих умов, але чи можу я принаймні пригостити тебе ковточком? — і підвівся, не чекаючи відповіді, пішов до буфета, біля якого досі стояв магістр.

Фігура в нього чудова, втім, серед афсарів Дикого не було жодного мужика з поганою фігурою. І навіть жінка, яку Іман тільки тепер роздивилася, здається, була такою ж стрункою і широкоплечою, як інші. Цю жінку Іман знала, її багато хто знав — Лаура «Чайка» Рохо, доволі відома своїми подвигами. Вона, як не дивно, була вдягнена в сукню. Іман уже зрозуміла, що на форму одягу в Дикому плювати хотіли, але репутація Чайки якось не передбачала шовків і мережива. Проте сукня мала місце.

Рись підійшов до Іман із двома келихами, і їй довелося взяти один.

— За твоє здоров’я, Шпилько, — сказав Рись, салютуючи їй келихом.

Цієї самої секунди над табором заревів сигнал.

***

Служба забезпечення в Дикому працювала ідеально, ось що. Уже за п’ятнадцять хвилин Іман була вдягнена в захист, перев’язана своєю портупеєю, спорядженою чарами під зав’язку, і тримала за вуздечку спокійного рябого коня. І стояла в оточенні геррерос північної чверті, найменша з усіх.

— Ну що, сеньйори дикуни, — рознісся над табором голос Шторма, — розімнемося?

Відповіддю йому був дружний рев геррерос.

— На коней, — скомандував Рись і першим скочив у сідло.

***

Ніхто не знає, де й коли відкриється розлом. Ніхто не знає, скільки тварюк встигне вийти з нього до тієї миті, поки він не схлопнеться. Ніхто не знає, що вони встигнуть накоїти, доки штандарт ділянки дістанеться місця. І скільки людей загине, винищуючи безмозких бестій і хитромудрих ноблів, теж ніхто не може знати заздалегідь.

А що ж узагалі відомо? Мейстри служби спостереження бачать ознаки розлому. Іноді за годину, іноді за три хвилини до його відкриття, іноді лише слід від схлопування. На цій їхній здатності й заснована вся система оборони Лінії: маги бачать, сигнальники сигналять, штандарти скачуть, а потім бійня.

І ще достеменно відомо, що Дикий сто сімнадцятий штандарт відповідає за п’ять миль Лінії. Тобто, враховуючи її ширину в ті самі п’ять миль, ділянку близько двадцяти п’яти квадратних миль. І ще те, що його часто смикають на швидке реагування до сусідів. Іноді перекидають у найнесподіваніші місця, а на його місце заводять інші штандарти. Загалом, нудьгувати семнашці не доводиться.

П’ять миль — це означає, що з табору до дальнього краю сорок хвилин бадьорої рисі. Іман, ось каламбур, рисила за Риссю. Ну, точніше, за Рисем, так його називали. А попереду їхав на лискучому чорному жеребці сам сеньйор Шторм. Іман якось стикалася з дівчиною-фанаткою, справжньою фанаткою, а не просто дівчиною, яка визнавала, що Шторм до біса гарний, як Іман. Ця дівчина знала про Шторма все, буквально все. Дату народження, імена предків до десятого коліна і, зокрема, ім’я жеребця. Іман не знала, але спостерігати, як закутий у сталь Шторм очолює свій штандарт, було захопливо, попри те що їдуть вони просто тварюкам у пащу і чекає їх аж ніяк не романтична прогулянка.

А потім почалося саме те, що і є її роботою, і роботою всіх геррерос у штандарті, і роботою прекрасного Шторма теж.

Тварюки пішли від місця розлому, про який повідомила служба спостереження, доволі далеко. Вони встигли також зорієнтуватися на місцевості, і бестії, яких гнали ноблі, розставили непогану пастку, у яку і влетів би якийсь інший штандарт, але не Дикий. Вони спішилися, коли Шторм підняв руку, розосередилися, слухняні змахам і тихим командам афсарів, і рушили на ворога продуманим залізним кулаком. І Іман уперше билася разом з дикунами.

На жаль, вона не встигла потренуватися зі своїм новим штандартом. Не встигла нічого обговорити зі своїм щитом-магістром, не встигла навіть зрозуміти, чи зможе вона знову піти в бій після всього того, чим закінчився минулий. Вона злетіла з коня, просто в стрибку вихоплюючи перший кристал, і зробила те, що кожен стрілець описує по-своєму.

Іман пустила чари по венах, ось так це найкраще описати. Вона зробила чари продовженням своїх рук, кінчиками пальців. І цими примарними пальцями витягала з небуття свої снаряди, дванадцять гострих шматочків металу. Іноді їй удавалося викликати цілих шістнадцять штук, але в середньому це була дюжина. Вона тримала їх у кулаці, не по-справжньому, звісно, а в примарному кулаці чар.

Частка секунди на вибір цілі, ще частка на прицілювання і… Постріл, на видиху, на найглибшому його дні, коли повітря в легенях зовсім не залишилося і здається, що серце зараз перестане битися. Постріл! Деякі стрільці описують мить пострілу як стрибок, деякі як падіння. Іман відчувала його як звільнення від напруги, маленький внутрішній вибух, зосереджений десь за грудиною, у тому місці, де народжувалася її магія. Метал летить, зі свистом розтинаючи повітря, розпорюючи тіла тварюк. Іман негайно вихоплює з портупеї наступний кристал.

Кристал! Метал! Приціл! Постріл!

Магістр Сліпий працює щитом. Його магія накриває всю північну чверть і заважає двом десяткам ноблів накривати геррерос потоками льоду, вогню, киплячої пари, кислоти, каміння й металу. Яке різноманіття, га? У людей тільки метал, камінь і вогонь.

Іман машинально помічає інших мейстрів. Стрілець вогнем Естебан Сірник, чий пердьож так рекламував Барбарис, працює у своїй зоні, його щит Пабло Зайка накриває передню лінію західної чверті. Попереду своїх людей прорубується крізь хвилю бестій Лаура Чайка, незрозуміло як устигла за п’ятнадцять хвилин змінити шовкову сукню на сталь.

Стрілець вогнем Ангел, чиє ім’я Шпилька не запам’ятала, відповідно працює праворуч, його щит, за силою цілком співмірний зі Сліпим, накриває всю східну чверть, це Барбарис, звісно.

Стрілець каменем Хав’єр, про якого Іман не пам’ятала прізвиська, стоїть найдалі, він резервний стрілець і вступає в бій останнім. У тому бою Іман була резервним стрільцем.

Ноблі, у яких вона стріляє, перебувають на звичній для стрільця відстані, звідси вони здаються не страшними. Цікаво, наскільки страшними вони здаються Шторму? У секундній паузі між пострілами Іман змінює рішення та випускає всі тринадцять снарядів у нобля, з яким рубається чіф. Зрештою, стрілець сам вирішує, у кого стріляти, якщо не наказано інше.

— Шпилько, допоможи східній, — гаркає Сліпий, і вона робить кілька пострілів у чорну масу бестій, що пруть на правий фланг штандарта.

Резерв вступає, слухняний крику Шторма. Кристали закінчуються, і це не дивно за такої інтенсивності бою. Ноблів залишилося всього четверо, але бестій іще дуже багато, тож геррерос переднього ряду пробиваються до них із великими труднощами.

Нарешті останній нобль оголошує передсмертним ревом ріденький лісок. Рештки бестій тепер являють собою просто безмозку зграю, і вирізати їх не становить жодної проблеми. Все зупиняється. Бій закінчено. Він тривав дев’ятнадцять хвилин, а зовсім не три доби, як здалося Іман.

Дев’ятнадцять хвилин. Шестеро вбитих, дюжина поранених, килим із тварючих трупів, звична картина зупиненого прориву.

Дієго Шторм сидить на якійсь колоді й жадібно п’є з фляги. Поруч із ним стоїть Рись і щось тихо говорить. Та вже ж, у бою він реально шторм, усі розповіді про нього правдиві. Як би тобі поговорити з ним, Іман? Може… Ні, це тупо. Що взагалі за дурні думки? Де ти, а де Дієго Шторм? І все ж вона дивиться на його губи довше, ніж варто було б.

— Шпилько, — сказав Сліпий, підходячи, — ти добре стріляєш. Завтра зранку попрацюємо разом, є низка нюансів, я хочу, щоб ти їх знала.

— Так, сеньйоре магістр, — автоматично відповіла Іман.

— Драний нобль тобі сеньйор, — пирхнув Сліпий і відійшов до Барбариса.

— Іман, — цього разу до неї звертається Рись, — ти добре стріляєш.

— Дякую, афсаре… Рись.

— Не халтур на тренуваннях, ти маєш навчитися працювати з нами. Ми північна чверть, це тобі не в резерві стояти.

— Звісно.

— Великий прорив, добре, що ми не гальмували.

— Чіф чудово прорахував бій, не дивно, що за такого прориву так мало втрат, — сказала Іман, захоплено дивлячись, як Шторм сідає на свого коня.

— Так, — сказав Рись, — чудово прорахував, — і в голосі його Іман почулося щось таке… Втім, вона гадки не має, як узагалі має звучати його голос. Це її перший день у Дикому, перший бій, перше все взагалі, і почувалася вона як незаймана після першого разу, ні дати ні взяти. Однак, і вона чудово це знала, після першого разу обов’язково буде другий.