Раді Вас бачити!

— Театр ми точно пропустили, — сказав Дієго за кілька хвилин і поцілував її ніжно й коротко. — Треба хоча б піти повечеряти, га?

— Як скажеш, чіф, — відповіла Іман і звелася на ноги, знайшла рушник, почала приводити себе до ладу.

— Іман, щось не так?

— Усе так, усе чудово, Дієго.

— Іман, — він теж встав, підійшов до неї, розвернув до себе. — Послухай, я пару місяців намагався тебе спокусити, і коли це нарешті сталося і я вже обмірковую, як поставлю до себе в намет двоспальне ліжко для нас із тобою, саме в цей час ти тікаєш від мене на інший бік кімнати з таким обличчям, і я не знаю, що мені робити тепер.

Що? Що ти робив пару місяців? Поки Шпилька пускала на тебе слюні, поки вигадувала привід зайвий раз тобі усміхнутися, виявляється, дери тебе нобль, ти намагався її спокусити? Гей, Шпилько, ти не на те звернула увагу! Це не одноразовий секс, ти чула? Він щойно це сказав, про ліжко і намет. Ти впевнена, що не спиш?

— Ти… Хочеш мені сказати, що Дієго Шторм, який може отримати будь-яку, хоч королівську доньку, дійсно хоче якогось продовження з Іман Бланко, стрільцем металом?

Дієго розсміявся і пригорнув її до грудей, поцілував у маківку:

— Ти така смішна, Іман Бланко, стрілець металом, — взяв її за підборіддя, підняв її обличчя до свого. — Ти навіть не уявляєш, про що говориш. Я Дієго Шторм, я можу отримати будь-яку. Знаєш, скільки у мене їх було?

Іман похитала головою.

— На пару штандартів вистачило б, разом із службою забезпечення, — він торкнувся губами її губ. — Знаєш, скількох із них я хотів бачити повторно?

Іман знову похитала головою.

— Трьох. Ні з одною в результаті нічого не вийшло. Ти мені подобаєшся, Іман. Ти відважна, наполеглива, у тебе гострий розум і гострий язичок, ти вмієш жартувати і сміятися, ти не боїшся ні Дієго, ні Шторма, ти справжній скарб, Іман. І ти красуня, навіть якщо вважаєш за краще ховати це під форму чи обладунок. Я хотів би спробувати знову, спробувати з тобою і подивитися, що вийде. Ти хочеш?

Іман дивилася на нього, на найкрасивіше у світі обличчя, в сяючі чорні очі і боялася прокинутися. Господи боже і свята діво! Дякую вам від щирого серця!

— Так, Дієго. Так, я хочу. Ти мені теж подобаєшся, Шторме.

І, звісно, він її поцілував, та ще й як! І вечеряти вони, зрозуміло, не пішли…

***

— Сліпий буде в шоці, — усміхнувся Шторм і погладив Іман по стегну. Вони їхали поруч, повільним кроком, розмовляли і сміялися.

— Від чого? — не зрозуміла Шпилька.

— Ну, він здивується, що ми з тобою разом, — сказав Дієго. — Усі здивуються, хоча я й не розумію, чому дивуватися, що я запав на найкращу дівчину на Лінії.

Усі здивуються. Чорт забирай! Усі здивуються, ти правий. Особливо Енріке Рись.

— Дієго, не зрозумій мене неправильно, але, можливо, ми не скажемо Сліпому зараз? Повернемося в сто сімнадцятий і тоді вже всім скажемо. Тому що нам їхати ще вісім днів, і… Мені якось незатишно, знаєш. Йому точно буде не дуже приємно спостерігати, як ти весь час мене мацаєш, а я висну у тебе на шиї. Давай не скажемо йому?

— Ти що, думаєш, я витерплю вісім днів без тебе? Я просто зараз хочу стягнути тебе з коня і розкласти на травичці, мейстере Шпилько!

Навіщо ти йому брешеш? Ну скажи правду, скажи, що ти трахалася з Рисем. І що, щойно ви повернетеся, ти негайно поговориш з Енріке і на цьому все. А Сліпий просто знає про це, єдиний з усіх у Дикому штандарті. І Шпильці буде дуже незатишно обжиматися з Дієго на очах Сліпого. Прямо уявляє собі Шпилька цей єхидний вираз обличчя і осудливо підібрані губи. Не надто хороший фон на найближчі вісім днів.

Але ж вона не… Господи, вона не зрадила Рися, тому що вона не у відносинах з Рисем. Вона з ним просто трахалася, та ще й тримала це в повному секреті. Вона нічого йому не винна, ось що. І ще: з чого ти взяла, Шпилько, що значиш для Рися щось більше, ніж пару оргазмів на тиждень? Ти вчиниш красиво і правильно, приїдеш назад і відразу ж скажеш Рисеві, що більше нічого не буде, тому що ти зі Штормом. І ось після цього нехай дізнається весь штандарт.

Іман, ти брешеш не тільки Шторму.

Ну й начхати. Вона все одно буде щаслива з Дієго Каррансою і, чим чорт не жартує, ще стане справжньою афсарською дружиною! Під мереживним, мать його, зонтиком!

— Що ти замислилася? Вирішуєш, під яким кущем це краще зробити? М-м-м?

— То ми домовилися, Дієго? Не скажемо Сліпому, добре?

— Не розумію цього, але якщо мене просить моя дівчина, хіба я можу відмовити?

Він нахилився до неї, вони поцілувалися.

— Але обіцяй, що, коли старий буркотун засне, ми втечемо від нього і побудемо вдвох, добре?

— Добре, — Іман усміхнулася і погладила його по стегну.

***

По дорозі туди Шторм їхав попереду майже весь час, по дорозі назад попереду їхав Сліпий. Дієго так правдоподібно набрехав йому щодо карти, коней і ще чогось такого, що магістр погодився, і навіть з ентузіазмом. Це дозволило Шторму безсоромно лапати Шпильку всю дорогу.

Вони обговорили кожне слово, сказане вцілілими, обсмоктали всі ідеї та версії, але, окрім як помацати бестію, інших усе одно не народили. Вони не ночували в двісті третьому й сто сімдесят сьомому, і в сто сорок шостому, звісно, теж не ночували. Вони повернули на Південний рукав вранці шостого дня і до вечора дісталися мосту через Санкару.

І як і минулого разу, Шторм розпалив багаття, Сліпий зварив каву, і вони повечеряли в підступаючій темряві. І Дієго знову покликав Сліпого плавати, а Сліпий знову смішно відмовився, а потім Дієго та Іман опинилися на березі річки.

Річка, Шпилько. Знову річка.

— Іман, — прошепотів Шторм, повертаючи її до себе. — Хочеш, зробимо це у воді? Попливемо на той валун?

Хочеш, зробимо це у воді? У теплій воді, Шпилько. Він триматиме тебе на руках, і ти кінчиш у невагомості. І це назавжди зітре, змиє з твоєї пам’яті руки й губи Енріке Рися, чуєш?

— Так, — прошепотіла Іман, розстібаючи ґудзики на його бриджах. — Попливемо туди голими і зробимо це у воді… Ти триматимеш мене на руках… І я кінчу в невагомості…

— Чорт, я не допливу, — він підхопив її на руки і, розбризкуючи воду, вніс у річку. — Давай нікуди не попливемо, Іман… Я візьму тебе прямо тут…

Так, чіф Карранса, ти вправний, і Іман хоче тебе, і кінчає з тобою, але чому, чому вона не може викинути з голови клятого Енріке Рися? Чому замість того, щоб кінчити в невагомості, вона заплющує очі й уявляє, що з нею не Шторм, а Рись? Саме зараз, саме в річці, саме з тобою все не так, не так! Не так, як має бути, не так, як з Енріке…

— Не так… Сильніше, Дієго… І пальці… Так, так… О, господи… Та-а-а-к…

***

— Сліпий захропів, — сказала Шпилька, сідаючи поруч зі Штормом біля вогню.

Сто двадцять шостий штандарт, остання ночівля, тимчасовий намет і Дієго Шторм, який погано спить.

— Завтра ми нарешті будемо спати разом, так? І, можливо, я спатиму краще, коли ти будеш зі мною, Іман?

Вони трохи поцілувалися, не встаючи з чурбаків, але, судячи з усього, Шторм був не в настрої.

— Я скучив за моїм штандартом, за Рисем і навіть за бестіями, Іман, — він усміхнувся. — Варто іноді виїхати, щоб зрозуміти, наскільки дорогий тобі твій дім.

— Я думала, твій дім у Толедо.

— Мій дім — це мій штандарт, мені здається, це очевидно. Ми всі, стражі Лінії, ми давно не знаємо інших домівок, крім наших наметів. Інших рідних, крім наших братів і сестер по зброї.

— Ти правий, Дієго.

Вони трохи помовчали, дивлячись на полум’я.

— Я хочу розповісти Рисеві про нас, якби ти знала, як хочу!

Дьявол і всі його ноблі! Розповісти Рисеві… Скажи йому, Шпилько, нехай він дізнається зараз і від тебе.

— Але перш ніж ти розповіси, Дієго… Мені потрібно з ним поговорити.

— Про що?

— Про те, що я з тобою і між нами з Рисем більше нічого не буде.

Афсарський значок Червоного Едуардо тихо впав на пісок.

— Що?! — і це такий звук… хрип.

— Дієго, я… зрозумій, я не хотіла тобі брехати, я просто боялася, що… Так вийшло, що я переспала з Рисем… І потім, ну… ми були самотні, і було непогано іноді скинути напругу… Але тільки це, Дієго! У нас ніколи не було жодних стосунків чи чогось іще! Я просто скажу йому, і все… Просто скажу йому.

— Ти спала з Енріке Рисем? Як давно?

— З весни. Місяці три чи близько того.

— Іман, ти сама не розумієш, що сталося.

— Що? Нічого такого.

— Іман, я відбив дівчину в Енріке Рися.

— Я не його дівчина!

— Він тобі не пропонував нею бути?

Чорт! Ну, не так як ти, але… Я хочу бути з тобою, Іман. Що потрібно для цього зробити? Я зроблю…

— Ні, не пропонував!

— Іман, Рись вважає, що ви разом. Це абсолютно точно. І я тебе у нього відбив! Чому, чорт забирай, я не знав?! Чому він мені не сказав? Ти мені не сказала? Іман!

— Звідки ти знаєш? Що вважає Рись?

Дієго відвернувся від неї, підняв значок, блискуча штучка швидко-швидко завертілася у нього в пальцях.

— Енріке Рись приїхав у сорок четвертий через тиждень після смерті Червоного Едуардо. Якби не він, я пішов би під трибунал у найкращому разі. Або здох би від рому. Або від нобля. Я живий тільки й виключно завдяки йому. Більше того, я чіф Дикого штандарта тільки завдяки йому. Я, чорт забирай, Дієго Шторм тільки завдяки йому!

Мовчазний афсар Вальєнте, ровесник Дієго, випускник аж столичної Академії, який загримів у найпаршивіший штандарт на Лінії. Дієго не відразу зрозумів, що сталося. Коли протверезів, склав два і два, пішов до Енріке. «Як тобі вдалося?» — «Я посмикав за деякі ниточки».

Вони розмовляли, пили, билися, виїжджали в буйні вилазки в Базовий і знову розмовляли. Дієго в житті ніколи не зустрічав людини з таким розумом, как у Рися. Він бачив усіх наскрізь. Він міг прорахувати реакцію, передбачити слова. Він викликав у Шторма величезну повагу і захоплення. І найдивовижніше, що Рись захоплювався ним у відповідь! Гаразд, бився Дієго й справді добре, завжди добре, тому що з того самого першого бою тварюк він не боявся. Не боявся ноблів, а вбивав їх із таким аж еротичним солодким почуттям. Але гарненька морда дісталася йому від природи, ніякої його заслуги в цьому не було, і незрозуміло, чому Рись так напосідав на його красу.

І зрештою Рись придумав цілий план, як позбутися сорок четвертого штандарта, і спирався цей план на красу Шторма і мізки Рися. День за днем, місяць за місяцем, слово за словом, через рік Дієго Шторма знав увесь відрізок. Через два він отримав найвищу нагороду Коаліції стражів і власний сто сімнадцятий штандарт. Через три Енріке зробив сто сімнадцятий найкращим на сфарадській частині Лінії, Диким штандартом.

— Ми з ним ближчі, ніж друзі, більше, ніж брати. І я ніколи ні за що не доторкнувся б до тебе, якби знав, що у тебе щось є з Рисем. Я б ніколи його так не зрадив, не образив, розумієш?!

Господи, Шпилько, що ти наробила?! Навіщо, дери тебе нобль, ти застрибнула в ліжко до Енріке?! Адже він не Шторм! Абсолютно не Шторм! Він тобі навіть не подобається! Ти просто хтиве стерво, Іман Бланко! Зараз найкращий чоловік у світі погоне тебе в шию, тому що ти, Шпилько, так хотіла трахати клятого Енріке!

— Я зрозуміла, — прошепотіла Іман. — Я все зрозуміла.

— Що, чорт забирай, ти зрозуміла?! — він знову розвернувся до неї, схопив за плечі. — Я втюрився в тебе по вуха, Шпилько! І я не можу бути з тобою, тому що це означає зрадити Рися! Чому?! Чому ти мені не сказала?!

— Я думала… це не важливо…

— Усі ці роки він був кращим за мене, Іман. У всьому, крім двох речей. Ноблів і жінок! І саме в це болюче місце я його і вдарив, чорт забирай!

— Я зрозуміла, Дієго. Прости мене. Я розумію все, ми не будемо разом. Я вдам, що нічого не було. І… переведи мене в інший штандарт, Дієго.

— Дурна! — він ударив кулаком у долоню. — Я не можу! Я хочу бути з тобою, як завгодно, будь-якою ціною! Але якщо я так вчиню, він мені не простить! Нехай він мій друг і брат, але ти не можеш не розуміти, що він насамперед Рись! І може знищити нас одним рухом пальця…

— Що ж нам робити? Дієго, я хочу бути з тобою, але не розумію, що робити…

— Він дав би вам пораду, молодь, — сказав Сліпий, роблячи крок до вогню. — Мудру, як і всі його поради. Я не Рись, але ось моя порада. Їдьте в табір, вдайте, що між вами нічого немає. Через тиждень Іман порве з Рисем, через пару тижнів ти почнеш до неї демонстративно залицятися. І з найбільшою ймовірністю Рись не буде проти. Все! Припиніть горланити, дайте мені відпочити! — він розвернувся і пішов назад у намет.

Ну звісно! Іман усміхнулася з полегшенням.

— Ми ж так і зробимо, так?

Дієго потягнувся до неї, легко торкнувся її губ і тихо сказав:

— Ми так і зробимо. Це вирішує всі проблеми, крім однієї. Він же захоче тебе, Іман. І хотітиме весь час, доки ти не порвеш із ним.

Ну так, і після того, як порвеш, теж хотітиме, ти ж розумієш, Шпилько? А ще розумієш, що ти зовсім не проти цього, взагалі не проти. Але ж не можна сказати про це Дієго!

— Але якщо я не... Він же зрозуміє, здогадається про все.

— Не можна, щоб здогадався. — Дієго опустив голову. — Чорт забирай, я не знаю...

— Я не проти, Дієго. Щоб план спрацював, я... Нічого, я ж робила це раніше, і мені подобалося. Зроблю ще раз чи два, перш ніж «охолонути» до нього. Ти ж потерпиш?

Шторм подивився на неї довгим промовистим поглядом і кивнув:

— Так. Якщо ти підеш на це, то й я піду.