Спочатку:
На сторінку книги
Злата отримала справжню насолоду, спостерігаючи за тим, як витягнулося незадоволене обличчя пані Йо. Якщо першу перемогу наглядачка ще могла списати на звичайне везіння, то успішне повернення з ферми Сато вщент розбило її скепсис. Вихопивши звіт із рук дівчини, Йо з гордо піднятою головою та поглядом, повним невисловленого презирства, зникла у своєму кабінеті.
Вечір минув спокійно. Злата нагодувала павучиху, з подивом помітивши, що та встигла сплести в банці дивний густий кокон. Втома взяла своє: дівчина лише знизала плечима й провалилася в глибокий сон під мірне сопіння Котаро.
Ранок розпочався за вже звичним ритуалом: сніданок із тушкованого м’яса та рису від Злати й демонстративне миття посуду від Котаро. Проте біля входу до класу їх перехопили друзі.
— Нас хоче бачити пані Йо, — без зайвих вітань кинула Інарі. Її голос звучав незвично серйозно.
— Що ви вже встигли накоїти, поки нас не було? — підколов друзів Котаро, намагаючись розрядити атмосферу.
— Під словом «нас», Котаро, Інарі мала на увазі всіх чотирьох, — сухо зауважив Сузако.
— Ох, не подобається мені це, — прошепотіла Злата.
Коли четвірка увійшла до кабінету наглядачки, та вже чекала на них, тримаючи в руках конверт — такий самий, як ті, що видавали для практичних завдань.
— Пані Йо, ви викликали? — запитав Сузако.
— Так. Викликала. — Наглядачка навіть не намагалася приховати роздратування. — Хоча практичні завдання закінчилися нещодавно, ця справа не терпить зволікань.
— Настільки серйозно? — запитала Інарі
— У прибережному місті Сагі зникають люди. Троє за тиждень. Архімаг Ода підозрює, що це справа рук групи Дакі. Ви відправляєтеся туди негайно, щоб розібратися з цією загрозою.
Йо простягнула конверт Сузако. Коли двері кабінету за ними зачинилися, Злата ледь чутно запитала:
— Сузако, а хто такі ці «Дакі»?
Екзорцист зупинився.
— Це... жінки-вампіри. Але замість крові вони висмоктують саму життєву енергію, залишаючи від жертви лише висохлу мумію. І якщо Академія відправляє нас учотирьох — ситуація в Сагі близька до катастрофічної.
*****
Місто Сагі, один із найбільших портів Тайо, зустріло їх солоним прибоєм та криком чайок. Воно дивовижно нагадувало Златі Хачбей: той самий розголос багатомовного ринку, де торговці з усіх усюд пропонували дивовижні товари, і той самий специфічний запах рибних рядів, звідки величезні діжки з уловом роз’їжджалися по всій країні. Як і в її країні, тут панував культ Сайрена — бога морів. Його величний храм височів у самому серці міста, наче непорушна скеля.
Проте, попри всю барвистість, у повітрі зависла липка напруга. Місцеві мешканці, зазвичай галасливі, тепер з острахом позирали на обрій. Тільки-но тіні ставали довшими, люди поспіхом зачиняли лавки, вірячи, що поріг рідного дому — єдиний захист від Дакі. Бо вважалося, що Дакі не можуть зайти у оселю.
Капітан міської варти Йоші виглядав як людина, що бачила саму смерть і не раз давала їй відсіч. Міцна статура, сива борода та обличчя, поцятковане шрамами, робили його схожим на старого лева. Чого не можна було сказати про його підлеглих — молодики з варти переминалися з ноги на ногу, стискаючи руків’я мечів так сильно, що біліли кісточки пальців.
— Ми б і самі дали раду цим тваринам, — прохрипів Йоші, зневажливо кивнувши в бік своїх воїнів. — Якби в мене були справжні бійці, а не ці сопляки, що ледь тримають зброю.
— Де саме бачили Дакі? — голос Сузако звучав сухо й зосереджено.
— Усюди. Але найбільше їх тягне до води, на узбережжя.
— Усюди... — луною повторив екзорцист. — Якщо їх п’ятеро — це ще пів біди. Але якщо більше... Схоже, хтось цілеспрямовано прикликає їх у це місто.
Сонце почало повільно занурюватися в океан, фарбуючи небо в колір запеченої крові.
— Час прийшов, — мовила Інарі, мружачись від останніх променів. — Злато, Котаро, візьміться за руки. Негайно.
Злата слухняно вхопила долоню Котаро, відчуваючи його звичне тепло, і з надією подивилася на подругу.
— Це допоможе нам у битві? Якийсь захисний магічний зв'язок?
Інарі озирнулася, і на її обличчі розквітла та сама хитра лисяча посмішка.
— Звісно, ні. Просто ви так неймовірно мило виглядаєте на фоні заходу сонця. Треба ж ловити момент, поки нас не намагаються перетворити на мумії!
Мелодійний, але такий тужливий звук флейти прорізав тишу, що запала над містом. Він лунав звідкись здалеку, наче з-під води. А за мить почулося жахливе, пронизливе жіноче виття, від якого кров застигла в жилах навіть у найсміливіших вартових.
— Ось там! — вигукнула Інарі, вказавши рукою в бік узбережжя, де туман ставав густішим.
Злата побачила, як чотири худорляві жіночі фігури в брудному лохмітті, що колись було одягом, прямують до них. Довге, сплутане волосся закривало їхні обличчя, залишаючи видимим лише рот, застиглий у хижій, дикій посмішці. Жовті, гнилі зуби виблискували в сутінках. Їхня шкіра була синьою та зморшкуватою, як у втоплеників, що пролежали у воді занадто довго.
Але що приголомшило Злату ще більше, ніж вигляд Дакі, так це трансформація подруги. Права рука Інарі миттєво вкрилася густим, чисто-білим хутром. Нігті перетворилися на довгі, вигнуті леза, не менші за мисливський ніж, і блищали наче були виковані зі срібла.
— Найкращий спосіб вбити Дакі — це відрубати їй голову, — спокійно зауважив Сузако, оголюючи свій меч. Лезо його катани завібрирувало від сконцентрованого ефіру.
Котаро, не гаючи ні секунди, витягнув руку вперед. У його кулаку спалахнув тонкий стовп вогню. Він ставав щільнішим і тоншим, поки не перетворився на демонічну катану з червоним, наче розпечена лагма, лезом.
— Ем... у мене немає таких заклять в арсеналі, щоб створити собі меч, — Злата розгублено подивилася на свої руки.
— У тебе інша ціль. Твоє завдання — чекати, коли з’явиться «музикант» із флейтою. Його мелодія підсилює їх. Треба знешкодити його або відібрати флейту, — Сузако простягнув ей невеликий кунай із рунами на лезі. — І бажано діяти миттєво, коли він з’явиться.
З обрію, виринаючи з-під води, на узбережжя почали виходити ще кілька Дакі.
— Ну добре, — прошепотіла Злата. Вона не мала вогняної сталі Котаро чи срібних кігтів Інарі, і фехтування ніколи не було її сильною стороною. Але захист — це те, у чому магія льоду не мала рівних.
Дівчина заплющила очі, дозволяючи силі вільно текти жилами. Прохолода миттєво розійшлася тілом, виступаючи на шкірі інеєм. За мить Злата вже була вкрита тонкою, прозорою крижаною скоринкою. Ця броня виглядала крихкою, як скло, але за міцністю не поступалася найкращій загартованій сталі. Тепер будь-який дотик Дакі загрожував самій вампірші миттєвим обмороженням.
Сузако не чекав, поки ворог зробить перший крок. Він кинувся вперед, наче розчерк блискавки. Одним блискавичним рухом його катана відсікла голову першій Дакі. Іншою рукою, вкритою магічними ієрогліфами, він завдав удару наступній істоті. У момент зіткнення татуювання на його шкірі спалахнуло яскравим світлом, вивільняючи очищувальну енергію ефіру — і тіло вампірші розсипалося на сірий прах, не встигнувши навіть скрикнути.
Інарі рухалася поруч, немов розлючена біла лисиця. Її сріблясті кігті розсікали повітря з хижим свистом, залишаючи за собою сяючі дуги магічної енергії. Дует екзорциста та кіцуне був вражаючим: вони діяли як єдиний організм. Інарі прикривала Сузако, а він своїм мечем розчищав шлях для її нищівних атак.
Котаро ж працював грубою силою. Його демонічна катана лишала в повітрі шлейф із розпеченої магми. Кожен помах перетворював Дакі на палаючі смолоскипи, які за секунди догорали до попелу.
Проте Дакі лише розпалювалися. Їх було вже не десять. З туману виринали все нові й нові постаті, і тепер їх було щонайменше два десятки. Зрозумівши, що перед ними не легка здобич, а досвідчені маги, вампірші змінили тактику. Вони почали рухатися швидше, неймовірно вигинаючи тіла, щоб ухилятися від ударів.
Злата відчула, як звук флейти став гучнішим і настирливішим. Мелодія змінилася: тепер вона не просто заколисувала, а наповнювала Дакі дикою, неприродною силою. Наче цей невидимий музикант вливав у їхні мертві тіла нове життя.
Чисельність Дакі стрімко зростала.Мелодія флейти лунала голосніше, ритм прискорювався, ніби невидимий диригент вливав у мертві тіла нову, неприродну швидкість. Вампірші рухалися вже не просто швидко — вони мерехтіли, розпливалися в повітрі, ніби сам туман перетворювався на їхні кігті та гнилі посмішки.
Перша Дакі прорвалася крізь стрій до Злати. Її довгі, кістляві пальці вже торкнулися плеча дівчини і в ту ж мить руки вампірші спалахнула крижаним блиском. Лід блискавично розрісся від точки дотику, скувавши всю кінцівку, а потім рука розкололася на тисячі гострих уламків, що посипалися на землю, як розбите скло. Злата не вагаючись штовхнула істоту вперед. Безрука Дакі похитнулася, а дівчина вже вдарила кунаєм Сузако. Лезо з рунами увійшло точно в центр лоба. Тіло вампірші затремтіло, розсипалося сірим попелом.
Злата не зупинилася. Звук флейти тепер чувся чітко — він линув згори, з даху невеликого приморського храму. Дівчина метнулася до найближчої діжки з рибою, скочила на неї, вхопилася за край черепичного даху, підтягнулася... і ось вона вже нагорі.
Музикант повільно опустив флейту.
Червоний, неймовірно довгий ніс, схожий на кривавий спис. Під широкими полями солом’яного капелюха горіли два смарагдових полум’я. Це були очі в яких не було нічого живого, лише бездонна порожнеча небуття. Чорні, величезні крила з блискучим пір’ям злегка тремтіли, ніби ловлячи нічний бриз. Темно-зелене кімоно, розшите містичними візерунками, що здавалося рухалися самі по собі — хмари, ворони, змії, звірі, що звивалися в танці. У довгих, кістлявих пальцях була древня кістяна флейта, вирізьблена з чогось, що колись було живою кісткою.
Він повільно, неприродно повернув голову на 180 градусів. Його хребет мав би тріснути, але не тріснув. Зелені очі вп’ялися в Злату, ніби пронизуючи її наскрізь. На мить здалося, що весь світ завмер: шум хвиль, крики внизу, навіть вітер.... все це затихло під його поглядом.
Це був король гірських лісів Тайо, володар ілюзій, вітру і музики жаху. Його ім'я — Дайтенгу, було у верхівці демонічної ієрархії Тайо.
