Раді Вас бачити!

Червоний сокіл кружляв у темному небі, його крила розпускались, мов полум’я в нічному просторі. Повільно, граціозно, він спустився нижче, наближаючись до землі, наче вимірюючи кожен свій рух. Вітер тріпотів його пір’я, і в одну мить, різким, майже невидимим рухом, птах зробив короткий, але потужний вимах крил. Його тінь промайнула над землею, а через секунду сокіл зник, поглинений темрявою, як і не було його.

Хелена йшла по кладовищу з повною впевненістю, ніби це місце було для неї рідним. Кроки її були тихими, але рішучими, вона знала кожну стежку, кожен поворот. Блакитні очі не відривалися від землі, бо саме тут вона шукала те, що було їй потрібно. Зупинившись біля куща, вона тихо зітхнула, погладивши шершаві гілки.

Раптом Хелена почула голоси. Вони були дуже близько, ледь чутні, але достатньо, щоб привернути її увагу. Вона зробила кілька кроків і, зупинившись, тихо пішла на звук, прагнучи не привертати до себе зайвої уваги. Виглянувши з-за дерев, вона побачила Віктора та Вікторію, що стояли обличчям до групи молодих людей. Невідомі стояли на відстані, їх погляди були зосереджені на сестрі та братові. Зараз вони мовчали, але з кожним кроком незнайомці повільно наближались до них. Один за одним, вони проходили біля Вікторії, їх тіні зливались з темрявою, вони зникали, наче ніколи не існували.

Раптом Вікторія засміялась, сміх був легким, але з відтінком чогось загадкового. Вона вирвала свою руку з Віктора, її рухи стали впевненими й рішучими. Вони пішли, направляючись кудись у глибину кладовища.

Хелена вирішила йти за ними, намагаючись не видавати себе, тримаючись на відстані. Її серце билося швидше, коли вона спостерігала за кожним кроком Вікторії. Дівчина поставила білі троянди на могили, цей жест, наповнений тишею, здавався якось особливим. Хелена підійшла ближче, коли почула суперечку між братом та сестрою. Їх слова були важкими, емоційними, але через стіну ночі не було чути чітко. І раптом, на мить, Вікторія різко подивилася в бік Хелени. Дівчина зупинилась, ніби замикаючи дихання, і, не вагаючись, миттєво сховалася за кущами.

Коли вона обережно виглянула з-за гілок, Віктора та Вікторії вже не було. Дивлячись на порожнє місце, де вони стояли ще кілька секунд тому, Хелена відчула паніку. Куди вони поділись так швидко?

Хелена відчула, як позаду її повітря стало важким. Вона швидко обернулась та побачила Вікторію. Її червоні очі світились, мов два полум’яних вогники в темряві, а бліде обличчя з гострими іклами лише посилювало відчуття жаху. Вікторія підняла руку, і до того, як Хелена встигла зреагувати, вона схопила її та різко потягнула вперед, мов ляльку, не даючи шансу вирватись. Все сталось так швидко, що Хелена не встигла навіть зрозуміти, що відбувається, коли Вікторія різко кинула її під ноги Віктору.

— Вона відьма?! — Крикнула Вікторія, її голос був переповнений відчаєм та люттю. – Пропоную вбити її просто тут. Місце якраз підходяще, щоб заховати тіло.

Хелена підняла очі, її серце билось в горлі від страху. Вона тремтіла, а на очах вже зібрались сльози. Віктор опустився на коліна перед нею, його погляд був холодним, але на момент з’явилась й якась м’якість у його очах.

— Що ти тут робиш вночі? — Запитав він, голос був спокійним, але суворим.

— Я не робила нічого поганого. Чесно, — відповіла Хелена, її голос тремтів, слова ледь виривались з уст.

Вікторія, не чекаючи на пояснення, вирвала сумку у Хелени, її пальці металися по тканині, шукаючи щось, що могла б віднайти.

— Подивимось, що тут назбирала на кладовищі, — сказала Вікторія з презирством, оглядаючи її сумку.

Але в сумці не було нічого. Хелена в ту хвилину відволіклась, щоб завершити те, що почала. Раптом Віктор, стоячи поруч, підняв руку та вирвав сумку у сестри.

— Перестань! — Наказав він, поглянувши на Вікторію. — Ти її вже до смерті налякала.

Віктор наблизився до Хелени. Він посміхнувся, і це була перша мить спокою. Спокійно простягнувши руку, він сказав:

— Пробач, вона інколи буває занадто запальна. Ти в порядку?

Хелена з непевністю подивилась на його простягнуту руку. Нічого не було сказано, але у її погляді була вдячність.

Вікторія дивилась на них, її погляд був суровим, мов з-під насуплених брів. Вона тільки хотіла щось сказати, але слова застрягли в горлі, коли Віктор, не озираючись, повів Хелену до виходу з кладовища.

Вікторія завмерла на місці, вражена відчаєм. Її розум відмовлявся вірити в те, що щойно сталось. Як Віктор, знаючи, що на неї полюють вампіри та перевертні, так просто залишив її саму в цю ніч та пішов з цією рудоволосою дівчиною, яка, здавалось, була лише тінню на фоні цього хаосу? Вікторія відчула, як відчай стискає її серце. Вона перевела погляд на землю, де ще кілька хвилин тому була Хелена. Там, між мертвими листям і старими каменями, лежало яскраво-червоне пір'я, яке на мить здавалось невід’ємною частиною ночі.

Її погляд змінював її відчай на лють. Вікторія не могла стримати гнів, який розливався по її тілу. Вона відчула, як вогонь підіймається всередині, мов буря, що готова вибухнути. Лють заполонила її серце, що розривала її зсередини.

• Що насправді Хелена робила на кладовищі вночі?
• Чи буде Вікторія сидіти, склавши руки, спостерігаючи за тим, що відбувається?
• Які дії наважиться зробити проти червоного птаха?
• А може, вона взагалі нічого не робитиме, адже нашкодити Хелені — це налаштувати проти себе рідного брата?
• Але що робити, коли на твоїх очах може руйнуватися твоя доля…

Всі відповіді — дуже скоро.