Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

Сонце вже сховалось за горизонтом, вогняне небо, що ще кілька хвилин тому горіло яскравими відтінками червоного та помаранчевого, тепер повільно поступалося місцем нічному спокою. Небо стало схоже на темну ковдру, що обгортає землю, з тисячами зірок, що пробивались крізь вуаль пітьми. Лише сніг залишався незмінним — він продовжував покривати землю сріблястим шаром, його поверхня виблискувала, відбиваючи м'яке світло, яке ще ледь торкалося далекого горизонту. Вся природа наче затихала, слухаючи, як вітер тихо шепоче, носить в собі спогади дня, але з новою тишею ночі.

Сніг знову почав повільно кружляти в повітрі, немов м’яко закружене у танці мереживо, яке обережно опускалося на землю, вкриваючи її білим покривалом. Віктор дивився на цей спокійний танець сніжинок, на його обличчі з’явилась легка посмішка, немов цей момент був його втечею від сумних думок, що важким тягарем нависали у його душі.

— Зима прийшла дуже рано, — тихо сказав він, втупившись у далечінь, де білий горизонт змішувався з темною смугою неба.

Янголіна стояла поруч, мовчазна й непорушна, ніби статуя, вирізьблена зі світла. Її білосніжний плащ м'яко огортав тендітну постать, а вітер грайливо підхоплював його краї, змушуючи розвіюватись у повітрі, наче крила. Її голос прозвучав спокійно, але з тією тонкою ноткою міркування, яка завжди була в її словах:

— Можливо, зима прийшла рано саме для тебе, бо сніг хоче замаскувати твої рани?

Віктор не відповів, лише опустив голову, його погляд став важким та задумливим.

— Я впевнений, що Вікторія зараз радіє снігу, — через кілька секунд, трохи розслабившись, промовив він, намагаючись знайти щось світле в цьому холодному моменті. — Вона завжди любила сніг.

Янголіна лише тихо посміхнулась.

Віктор повернувся до неї, його погляд став більш гострим, немов шукав відповіді на питання, яке давно його турбувало:

— Як ти думаєш, чи правильно я зробив, що вступив у зграю?

Янголіна замовкла на мить, важко вагаючись, а потім тихо відповіла:

— Це був твій вибір. Ти сам цього хотів.

Віктор знову глибоко вдихнув, його голос став більш низьким та сповненим сумнівів:

— Можливо, так я зможу захистити її?

Янголіна не погодилась з його думкою, але промовчала, аби не зламати його примарну впевненість, що було важливіше за будь-які слова. Вона тихо підняла капюшон свого білого плаща та повернувшись до нічного неба, замріяно вдивлялась у безкрайню темряву, що розцвітала міріадами зірок. Тиша між ними стала ще важчою, а сніг, який безперервно падав, ніби був єдиним свідком цього моменту.

***

Хелена вийшла з темного провулка, відчуваючи, як холодний вітер торкається її шкіри. Вона прямувала вгору по вузькій вулиці, коли раптом зупинилась. Віддалений, ледь чутний шкерпіт прорізав тишу нічного міста, змусивши її насторожитись. Вона прислухалась, намагаючись визначити джерело звуку та повільно почала озиратись, але нічого не побачила. Проте відчуття настороженості не покидало її. Раптом, знову повернувшись вперед, вона зробила крок, але одразу застигла. Від страху її серце ледь не зупинилось, коли перед нею виринула темна фігура. Молодий чоловік стояв, майже невидимий у темряві, лише його обриси виділялися на фоні слабкого світла вулиці. Хелена застигла на місці, її подих перехопило.

Дівчина опустила плечі, відчуття полегшення миттєво охопило її. Вона глибоко видихнула, ніби зкидаючи з себе всю напругу, що накопичувалась в тілі. Страх поступово відступав, залишаючи лише легке трепетне відчуття всередині, що ще не зовсім покидало її. Вона перевела погляд на темну фігуру перед собою.

– Вікторе, ти мені налякав до смерті, – з полегшенням сказала вона, її голос ледь тримався, коли вона намагалася відновити спокій.

– Чого ти ходиш сама так пізно? – Незадоволено спитав Віктор.

Дівчина важко дихала, відчуваючи, як серце все ще б'ється шалено. Вітер пройшов крізь її волосся, але вона не звертала увагу на холод. Кілька хвилин вони стояли мовчки, вдивляючись один в одного, ніби кожен намагався знайти відповіді в очах іншого.

– Вікторе, мені так прикро, – тихо промовила вона, її погляд опустився, важка тиша запала між ними. – Я навіть не знаю, як просити у тебе пробачення…

Віктор не дав їй закінчити. Він обережно нахилився та ніжно поцілував її, змушуючи її слова загубитися в тій миті. Її руки мимоволі обвили його плечі, вона прижалася до нього, ніби намагаючись знайти підтримку в його присутності. Між ними більше не було місця для слів — тільки відчуття, що вони обидва потребують цього моменту, цієї тиші, цієї близькості.

***

У цю мить чорний кажан ковзав над засніженими будинками. Його крила розрізали крижане повітря, намагаючись протистояти вітру, що раптово піднявся.

Коли у кажана вичерпалися останні сили, він опустився на дах одного з будинків. Склав крила й завмер, пильно дивлячись у вікна навпроти. В одному з них раптом спалахнуло світло. Кажан застиг, примружившись і вдивляючись у постаті, що поволі вимальовувались у сяйві.

До дівчини з вогненно-рудим волоссям підійшов високий молодий чоловік і ніжно обійняв її за стан. Його губи накрили її у поцілунку, жадібному й жагучому. Вона заплющила очі від насолоди й притулилася до нього, вплітаючи пальці в його чорне волосся. Та коли кажан побачив, як руки хлопця повільно розстібають ґудзики на її блузці, він не витримав. З його горла вирвався глухий писк, у якому звучав біль і відчай. Змахнувши крилами, він злетів високо в небо, вперто намагаючись протистояти вітру, що зносив його убік.

***

Вікторія йшла густим лісом. Сніг невблаганно сипався з неба, а вітер розганяв його гострими поривами, що різали обличчя. Вона пробиралася крізь заметіль і кучугури, не зупиняючись, хоча з кожним кроком відчувала, як сили наче відступають. Зробивши ще один крок, вона спіткнулася й упала в холодний сніг.

Дівчина сиділа у снігу. Пухнасті пластівці продовжували сипатися на її тіло та чорне волосся. Вона не могла піднятися. Раптом із грудей вирвався страшний крик, а сльози струмком покотилися по щоках. Вікторія підвела руки до обличчя й зосередила погляд на своїх чорних кігтях. Вона підносила кігті до обличчя та різала його, залишаючи на шкірі глибокі подряпини. Кров відразу ж зникала, а обличчя ставало чистим. Вікторія різала себе знову і знову, але шрами зникали миттєво, залишаючи її обличчя недоторканим.

Нарешті вона занурила руки у сніг. Без сил опустила плечі й тихо заплакала. Раптом почулися гучні кроки, що наближалися до неї.

— Яка сумна картина, — голосно промовив Святослав.

Вікторія повільно підняла на нього погляд. Він стояв спокійно, спостерігаючи за нею. Коли вона помітила його задоволену посмішку, знову опустила очі, дивлячись, як її червона кров, падає на білий сніг.

— Це невблаганний крик Покликаної, яка віддала своє зілля рідному братові. Віддала частину своєї душі, а натомість він відплатив їй, як людина з благородним серцем: проміняв рідну кров на руду скажену відьму, — повільно вимовляючи кожне слово, сказав він.

Вікторія заплющила очі, по щоках знову покотилися сльози. Вона піднесла закривавлені руки до обличчя, ховаючи його, щоб він не бачив її плачу.

— Якби ти випила зілля сама, ти б повністю зцілилася та стала людиною. І з тобою б не сталося всього того, що доводиться тепер переживати, — суворо промовив він. — Що ми маємо? Твій братик нічого не втратив: його вовча сила лише піде йому на користь. А ти? Ти тепер зраджена, сидиш на колінах, вмиваєшся сльозами та власною кров’ю.

— Що ти від мене хочеш?! — різко підвела на нього очі Вікторія й закричала. — Тобі подобається мучити мене ще більше?!

Вона притиснула руки до грудей, і нова хвиля ридань прорвалася з її серця. Святослав розгублено дивився на неї. Він зрозумів, що трохи перестарався. Коли побачив, як вона знову заплакала, не витримав. Тихо підійшов і ніжно взяв її за плечі. Вікторія повільно підняла на нього погляд і побачила в його очах ту особливу ніжність, якої їй так не вистачало зараз.

Він допоміг їй підвестися. Дівчина тихо піднялась і розгублено подивилась на нього.

— Ця… стерва зараз купається в його обіймах… а я… — тихо промовила вона. — Мені зараз так…

Вікторія не змогла стримати сліз і закрила обличчя руками. Плечі її знову затряслися від ридань. Святослав не міг дивитися, як ця дівчинка так страждає, як із її грудей виривається крик від болю.

— Тихо, крихітко, — прошепотів він.

Святослав ніжно обійняв її, притягнувши до себе. Він очікував, що вона відштовхне його, але коли Вікторія прижалася до нього, він здивувався. Вона зарилася в його обійми, і він відчув її дотики на своїх грудях — дивне й незвичне відчуття. За всі роки свого життя він ще ніколи не відчував такого трепету.

Хлопець обережно взяв її обличчя в руки й заглянув у карі очі, сумні й сповнені страшного болю, який зводив з розуму. Її обличчя було залите слізьми. Він ніжно провів долонями по її щоках, витираючи їх.

— Тільки не плач, моя дівчинко, — тихо промовив він.

Він відчував, як невидима сила тягне його до неї. Йому так хотілося відчути смак її губ, але водночас він боявся налякати цю дівчинку, яка тремтить від відчаю й болю.

— Він зрадив тебе, — наказово промовив він. — Ти повинна забути його, як він забув про тебе.

Вікторія лише опустила очі й мовчала, не знаходячи слів.

— Іди до мене, — вже лагідно промовив він.

Він знову ніжно притягнув її до себе. Він завмер, коли відчув, як її слабкі руки тихо обіймають його за торс й повільно піднімаються вверх по його спині. Святослав задоволено посміхнувся, провів пальцями по її чорному волоссю і ще міцніше прижав її до себе.

Діана Лисенко
Покликані: Кров і клятва. Книга 1

Зміст книги: 42 розділа

Спочатку:
Анотація до книги "Покликані: Кров і клятва. Книга 1"
1772921210
3 дн. тому
Пролог
1772921749
3 дн. тому
Глава 1. Кулон серед осіннього проміння
1772922247
3 дн. тому
Глава 2. Обійми страху
1772922391
3 дн. тому
Глава 3. Пастка під місяцем
1772922441
3 дн. тому
Глава 4. Під озером змін
1772922498
3 дн. тому
Глава 5. Становлення в тіні
1772922556
3 дн. тому
Глава 6. Крила над безоднею
1772923007
3 дн. тому
Глава 7. Половина для порятунку
1772922989
3 дн. тому
Глава 8. Чорні троянди
1772922958
3 дн. тому
Глава 9. Пробудження хижачки
1772922931
3 дн. тому
Глава 10. Місто, що спостерігає
1772923186
3 дн. тому
Глава 11. Червоне пір’я над містом
1772923292
3 дн. тому
Глава 12. Мить перед бурею
1772923428
3 дн. тому
Глава 13. Ті, що живуть у темряві
1772923593
3 дн. тому
Глава 14. Тихі обійми перед бурею
1772923712
3 дн. тому
Глава 15. Останні троянди
1772923959
3 дн. тому
Глава 16. Під молодим місяцем
1772986849
3 дн. тому
Глава 17. Останнє попередження
1772986999
3 дн. тому
Глава 18. Еліксир для душі
1772987072
3 дн. тому
Глава 19. Світло, що обпікає
1772987162
3 дн. тому
Глава 20. Очі кольору спокуси
1772987242
3 дн. тому
Глава 21. Зраджена надія
1772987354
3 дн. тому
Глава 22. Сестра темряви
1772987436
3 дн. тому
Глава 23. Помилка закляття або Відчай чаклунки
1772987537
3 дн. тому
Глава 24. Тепло, що не гріє
1773008521
2 дн. тому
Глава 25. Ніжність посеред провини
1773008607
2 дн. тому
Глава 26. Молитва перед світанком
1773008699
2 дн. тому
Глава 27. Сльози з присмаком срібла
1773041194
2 дн. тому
Глава 28. Тиша між ударами часу
1773041380
2 дн. тому
Глава 29. Новий гравець
1773041433
2 дн. тому
Глава 30. Коли слабкість стає силою
1773041484
2 дн. тому
Глава 31. Ніч останнього польоту
1773041525
2 дн. тому
Глава 32. Вогонь у темряві
1773041643
2 дн. тому
Глава 33. Серце Вожака
1773041732
2 дн. тому
Глава 34. Знак вовка
1773041817
2 дн. тому
Глава 35. Вітер над зимовим садом або Між сніжинками й кров’ю
1773079806
2 дн. тому
Глава 36. Коли сніг ховає рани
1773080060
2 дн. тому
Глава 37. Сяйво і тінь
1773080279
2 дн. тому
Глава 38. Рідний ворог
1773137053
1 дн. тому
Глава 39. Сторож таємниці
1773137377
1 дн. тому
Глава 40. Перемовини під крижаним небом
1773147600
1 дн. тому
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу куплену книгу!