Раді Вас бачити!

Вікторія прокинулась дуже рано. Легкий подих ранкового повітря наповнив кімнату, а перші промені сонця обережно проникли через вікно. Вона підійшла до нього, не відриваючи погляду від горизонту та плавно відсунула штори. Тепле сонячне світло обійняло її, як ніжне плетиво тепла, наповнюючи кімнату м'яким золотавим сяйвом. Вікторія затримала погляд на горизонті, серце її наповнилось заспокійливим спокоєм.

Вона зупинилась біля дзеркала, її погляд затримався на відображенні. Легкий, майже невидимий усміх доторкнувся до її губ, коли вона вивчала своє обличчя. Сьогодні був її день. День, коли їй виповнилося двадцять років. Вона знову і знову перебирала цей момент у своїй свідомості, відчуваючи, як хвилює її серце. Весь цей час, усе її життя, кожен подих вів її до цієї миті. Мить, коли обіцяне Білим братством прощення стало майже у її руках.

Вікторія дивилась на себе в дзеркалі, бачила, як світло м'яко грає на її обличчі, та відчувала в серці невелике розмірковування. Завтра все зміниться, і вона відчує це прощення, яке чекає так довго. Її душа прагнула цієї свободи, цього відчуття звільнення від тягаря, що так довго висів над нею. Зараз вона могла лише насолоджуватись моментом, з нетерпінням чекаючи на завтрашній день, коли все, про що вона мріяла, здійсниться.

Дівчина обережно відкрила шкатулку, золотисте світло ніжно осяяло її обличчя. Її пальці торкнулися кулона, який брат подарував їй рівно рік тому. Він виглядав таким знайомим, але водночас мав якусь нову магію, що звучала у ньому. Повільно одягнувши його на шию, вона поглянула у дзеркало. Її обличчя відбивалось у ньому, а на губах з'явилася мила, загадкова посмішка. Кулон, відбиваючи світло, загравав таємничим сяйвом, наче повертаючи її до тих часів, коли цей подарунок був даний з любов'ю й надією. Вона відчула, як щось тепле та незбагненне наповнює її серце, усмішка ставала все глибшою.

Під час лекцій в університеті всі одногрупники помітили, як сьогодні Вікторія була особливо радісна. Її очі, зазвичай спокійні та стримані, сьогодні сяяли якимось невідомим світлом, немов відображали внутрішнє тепло, яке вона не наважувалась показати раніше. В її посмішці було щось загадкове, щось таке, що змушувало людей навколо звертати увагу, хоча вона навіть не намагалася цього робити.

Вікторія намагалась бути уважною до лекції, але її думки постійно повертались до завтрашнього дня, до того, що вона могла відчути, що скоро зміниться. Її свідомість була охоплена передчуттям, що завтра вона зробить великий крок уперед, і це, без сумніву, було причиною її особливої радості сьогодні.

Вечері Вікторія стояла біля столу, оточена ароматами святкової вечері, яку так ретельно приготувала. Кожна деталь була продумана, кожна страва чекала на свого господаря. Вони з братом домовились, що сьогоднішній вечір буде особливим, подвійним святом, але чим довше вона сиділа на самоті, тим більше відчувала, як туга починає заповнювати кімнату.

Вікторія взяла свій телефон і знову спробувала зателефонувати братові, але у відповідь пролунало лише холодне повідомлення — абонент поза зоною досяжності. Вона важко зітхнула та поклала пристрій на стіл, відчуваючи, як розчарування розливається в її грудях. Він обіцяв, що сьогодні проведе з нею вечір. У неї ж сьогодні свято… Її очі м'яко опустились на келих із вином, який стояв поруч. Вона взяла його в руку, ковзаючи пальцями по холодному склу, і, затримавши погляд на червоному напої, повільно підняла бокал до губ. Вино було м'яким, ніжним, з нотками солодкого післясмаку. Але відчуття свята вже не було таким яскравим, як на початку вечора.

Вона важко відсахнулась та зробила ковток, але її думки були далекими. Вона поглянула на стіл, де були дві порції їжі, і засумувала, що сьогодні так порожньо. Вона поглянула на годинник. Час невпинно йшов, а її брат не з’являвся. Сьогодні їй було важко приховати розчарування. Вона знову спробувала подзвонити, але абонент усе ще був поза зоною досяжності.

У кімнаті стояла тиша, яку порушувала тільки її легка посмішка, коли вона намагалася заспокоїти себе, не звертаючи увагу на той порожній стілець навпроти. Вікторія підійшла до столу, де вже чекали страви, але її погляд знову заблукав на вікно, немов чекаючи, що брат от-от повернеться. Вона затримала погляд на тумані за вікном, який накривав місто, як темний покрив.

Вікторія підняла бокал, спробувавши знайти хоч краплину спокою серед цього вечора. Сонце вже сховалось за обрієм, залишивши небо в темних відтінках фіолетового та чорного. Її очі горіли червоним полум'ям, і в тиші кімнати вона відчувала, як усі емоції починають перетікати одне в одне. Вона дивилась у вікно, але її погляд був порожнім, як і вечір. Вікторія опустила очі, важко зітхнувши.

Повільно піднявшись на другий поверх, Вікторія пройшла до своєї кімнати. Коли вона підійшла до дзеркала, погляд її спинився на відображенні — але його не було. Тіні навколо, мов невидимі сили, приховали її присутність. Її обличчя не відбивалося, в цей момент здавалось, що вона дійсно перетнула межу між світами. Рука мимоволі потягнулась до шиї, пальці обережно торкнулись кулона, який колись подарував їй брат. Він був холодним, але від цього ще більш відчутним на шкірі. Вона поправила його та посміхнулась, наче в цей момент знайшла своє місце серед всього того, що залишилося поза видимим світом. Усмішка була ніжною, але з тією загадковою силою, що завжди була у Вікторії.

Зранку Вікторія прокинулась від різкого болю в грудях. Вона намагалась зібратися з силами, але тіло здавалось чужим, немов не її власним. Повільно сівши на ліжко, вона відчула, як її тіло не слухається, наче важке й чужорідне. Голова крутилась, наче в тумані, а руки тремтіли, не підкоряючись її волі.

Вікторія схопилась за краї ліжка, опираючись на нього, піднялась на ноги, але вони не тримали її. З великими намаганнями вона піднялась, здолавши біль та повільно направилась до дзеркала. Проте, коли вона подивилась у нього, не побачила нічого. Дзеркало залишалось порожнім, відчуття тривоги пронизало її. Дівчина підняла руки — і побачила, як на їх кінцях довгі чорні кігті блимають в слабкому світлі кімнати. Вона замерла, не розуміючи, що сталось.

Раптом відчувши неспокій, вона повільно попрямувала до вікна, вмикаючи настільки потужний внутрішній біль. Рука тремтіла, коли вона обережно відсунула штори та почала відкривати вікно. Сонце, наче ворожий ворог, повільно проникало в кімнату. Вікторія піднесла руку до світла, і враз відчула, як її шкіра почала палати від жахливого болю. Відразу ж її рука почала пекти, наче вона торкалась розпеченого металу, вона не змогла стримати крик. Від болю вона відсмикнула руку від сонячного проміння та впала на коліна, звиваючись у муках. Під її тілом почала пульсувати біль, який рвав її нутро. Закричавши від страшної болі, Вікторія відчула, як її тіло наче розривається на частини.

Кожен подих був як останній. Вона намагалась вдихнути, але в повітрі не було сили, що змусила б її легкі рухатись.Тремтячими руками вона торкнулася грудей, але не відчула ритму серця, що колись так сильно билось всередині неї. Без стуку, без пульсації — порожнеча. Все, що залишилось, це шалений біль, що стискав її, відбираючи останні надії на зцілення. Тіло стало чужим, її душа рвалася, але вона вже не могла зупинити це.

Вікторія не могла йти, не могла навіть піднятись. Вона лише повзла, відчуваючи, як кожен рух дається їй через неймовірний біль. В її тілі було більше порожнечі, ніж сили. Повільно, поступово, вона опинилася в темному кутку кімнати. Там, у тіні, що захищала від світла, вона заспокоювалась, хоча біль не відступав. Молилась, що це кінець, або хоча б тимчасове полегшення.

Вона обхопила коліна руками, немов намагаючись затиснути весь біль у собі, залишитись в темряві, де хоч трохи можна було б забути про все, що сталось. Та навіть у темряві її серце не знайшло спокою. Тіло тремтіло від болю, а душа, здавалось, падала в безодню. Вікторія закрила обличчя руками та заплакала, забувши про все, що сталося до цього моменту. Тільки сльози й біль залишались її єдиними супутниками.

І раптом, мов ударом молота, новий біль пройшов через її тіло, ще сильніший, ніж попередній. Вона не змогла стримати крик, який вирвався з її грудей, і впала на підлогу, розбитою й змученою.

Хелена підсипала Вікторії зілля в напій, який та випила — і стала повноцінним вампіром.

Що чекає на Вікторію далі?

Читайте у наступних главах…