Раді Вас бачити!

Замок Сірого Клинка

Марина різко розчинила перед собою важкі двері, вони зі скрипом відчинились, випускаючи назовні подих квіткового повітря. Вона увірвалась в залу, де тіні, здавалось, жили власним життям, клубочилися по кутах, огортали меблі, жадібно поглинаючи світло. За столом сиділа Янголіна. Її руки спокійно лежали на колінах. Білосніжна сукня, легка, неначе виткана з найтоншого серпанку, м'якими хвилями спадала до землі, огортаючи її постать ніжним шовковим сяйвом. Вона сиділа спокійно, жодна її частина тіла не затремтіла від того, з яким гукітом увійшла Марина. Вона продовжила тихо сидіти далі, дивлячись у відкрите вікно, яке відкривало фантастичний вигляд на зоряне небо. Марина повільно підійшла до неї. В її погляді була рішучість та впевненість.

— Віктора немає. Він щойно пішов. – Спокійно промовила Янголіна.

— Чесно, кажучи я шукала не Віктора, а тебе.

— Я тебе уважно слухаю. – Янголіна зосереджено поглянула на Марину.

Марина зробила крок уперед, її голос звучав серйозно:

— Всі знають, про пророцтво. Ти білий птах, який за пророцтвом завжди буде захищати Покликаних. Ти не привид, не потойбічна сила. Хто ти?

— Я? – Янголіна ледь усміхнулась. - Я просто є.

— Але, хто ти насправді?

Навколо Янголіни замерехтіло м’яке світло, огортаючи її ніжним сяйвом. У повітрі зависла напружена тиша, немов сам простір затамував подих. І тоді, спокійним, але проникливим голосом, вона заговорила.

— Мою маму жорстоко вбили, коли вона була вагітна мною. Але вона вже знала, що у неї буде дитина. Матуся дуже хотіла дівчинку. Коли вона уявляла мене, чомусь вона бачила мене саме у такому віці. Тому люди мене бачать саме у такому образі.

— Виходить, що ти навіть не встигла народитись?

— Саме так,— сумно промовила вона .

Марина замислилась, а потім різко перейшла до головного:

— Чого від тебе чекати? Ти так палко захищаєш Вікторію, що перевертні обурені. Вони бояться, що твій захист може призвести до тяжких наслідків для Віктора.

— Я не можу нашкодити жодному з Покликаних, – спокійно відповіла Янголіна. – Вони для мене однаково дорогі й важливі. Мій обов’язок – захищати їх обох, не завдаючи шкоди жодному.

У цю мить Марина відчула, як від Янголіни вихлюпнувся ще сильніший аромат літніх квітів — насичений, майже відчутний на дотик. Він огорнув її, немов теплий вітер серед лавандових полів, змішуючись із легкими нотами медового нектару та свіжої зелені. Цей запах був таким живим, таким пронизливо-знайомим, що на мить їй здалось, ніби вона перенеслася в інший світ — світ, де сонце завжди високо в небі, а трава шелестить під босими ногами.

Але вона швидко опанувала себе, відкинувши мимовільний порив та зосереджено продовжила розмову. Її голос звучав рівно, без жодного натяку на хвилювання, хоча аромат літніх квітів ще бринів у повітрі, ніби намагався зруйнувати цю оманливу спокійність.

— Але Вікторії ти допомагаєш набагато частіше.

— Так склалось, що зараз їй потрібна моя допомога більше, ніж Вікторові.

Марина пильно подивилася на неї, в її очах з’явилася гостра підозра.

— А якщо тобі доведеться обрати між ними? Кого ти врятуєш?

— Я не можу обрати одного. Вони обоє Покликані, а це означає, що обоє однаково важливі для мене.

Марина стиснула губи.

— Але чому ти допомагаєш саме Покликаним? Що вас пов’язує?

Янголіна подивилася на неї загадково й усміхнулась.

— Я бачу, що ти не поспішаєш відповідати, – тихо сказала Марина.

— Це моя маленька таємниця. І вона стосується лише мене та Покликаних, – лагідно відповіла Янголіна.

Янголіна — не просто білий птах із Пророцтва. Насправді її серце береже великий біль минулого й каяття через те, що вона не могла нічого вдіяти, аби зупинити Пророцтво під час його створення. Чому? Ви обов’язково дізнаєтеся про це в наступних главах.

Але головні питання залишаються:

• Хто Янголіна насправді?
• Чому вона так допомагає Покликаним?
• І чому на цьому етапі вона особливо підтримує Вікторію? Яка спільна таємниця їх об’єднує?

Усі загадки й таємниці обов’язково будуть розкриті.