Раді Вас бачити!

Віктор зайшов до будинку та одразу відчув, як щось не, так. Ще хвилину тому, його серце пульсувало від задоволення від спогадів про Хелену, але зараз його погляд різко змінився. Запах вогкості, змішаний з неприємною гнилістю, пройняв повітря, від цього його обличчя потемніло від гніву. Вампір... в будинку.

Хлопець швидко побіг до кімнати Вікторії. Коли він увійшов, відразу відчув холодну темряву, що огортала приміщення. Повітря було важким, від нього пахло гниллю. Його погляд мимоволі затримався на сестрі. Вона сиділа на підлозі в кутку кімнати, згорнувшись у клубок. Руки обіймали голову, її обличчя було сховане між колінами, а губи беззвучно шепотіли щось невизначене.

Він схилився до сестри, його серце тріпотіло від паніки, коли він побачив її такою. Холодний піт покрив його чоло, а нерви стали натягнутими, немов струни. Він міцно взяв її за плечі, намагаючись привести її до тями.

– Віка, що трапилось? – Його голос звучав тривожно.

Дівчина не рухалась. Її тіло залишалось холодним, немов камінь. Тільки її малі тремтячі рухи видавали її намагання витримати біль, але її погляд був відсутній.

– Віка, що з тобою? – Його тон став ще більш тривожним, коли він бачив, як вона віддаляється від нього.

Віктор замер, коли побачив її обличчя. Очі, що палали червоним вогнем, замінили знайому глибину її погляду на щось страшне й незбагненне. Шкіра, як молочний кістяк, контрастувала з чорним волоссям, яке тепер спадало на її плечі. Її вигляд був такий, що в душі Віктора відразу прокинулась тривога, але її слова прозвучали, як удар.

– Ти був з нею, – її голос був холодним, жорстоким, з непереборним відтінком люті. – Я відчуваю її сморід на твоєму тілі.

Ці слова пройняли його до кісток. Віктор відчув, як серце почало битись швидше, а в грудях розгорівся знайомий біль від вини. Він відступив, не в змозі зрозуміти, що відбувається.

– Нам потрібно йти на зустріч з Білим братством, – вимовив Віктор, його голос був немов з іншого світу, завіяний туманом невизначеності. Він намагався бути рішучим, але його слова губились у повітрі, немов не знаходили відлуння.

– Ти знущаєшся зараз з мене? Як мені йти по сонцю? – Її голос розривав тишу, в ньому була не тільки лють, а й біль. Вона підняла погляд, її очі зустріли холодні відблиски сонця, яке проникало через вікно. – Зараз день, а я… я в образі вампіра! – Її слова рвалися крізь біль, що накопичувався в серці, розриваючи все навколо.

Віктор не знав, що сказати. Він стояв, мовчазний, зі сльозами на межі очей та дивився на свою сестру з жахом. Її обличчя було спотворене від болю та відчаю, а її погляд був відображенням того, як катастрофічно змінилась її сутність.

– Мені так боляче, – Вікторія опустила голову, її слова звучали, як тихий стогін, що відлунював у порожньому просторі. – В мені помирає людина...

Віктор бачив, як її щоки були мокрі від сліз, а її руки тремтіли, ніби не могли витримати тяжкість її мук. Вікторія зібрала останні сили та підвелась. Вона повільно підняла погляд та зустріла його очі, а потім, з неймовірною рішучістю, зробила крок вперед. Вікторія простягла руки до нього, бажаючи знайти хоч якусь підтримку, хоч трохи теплоти.

Але Віктор, не усвідомлюючи, чому, зробив крок назад. Як удар струмом, це рішення пронизало її душу. Вона застигла, не вірячи своїм очам, розгублено дивлячись на брата. Її серце стискалось від болю, але вона не могла зрозуміти, чому це сталось. Чому її рідний брат відштовхнув її, немов вона була чужою, хоча вона була ще тією самою Вікторією, яку він любив усе своє життя. Між ними стояв невидимий бар’єр, який Вікторія не могла зрозуміти, це розривало її зсередини.

Сонце поступово сховалось за обрієм, кімната потонула в м’якому, вечірньому світлі. Вікторія підійшла до вікна й злегка повернула голову, її губи розтягнулись у таємничій посмішці. Вона показала свої гострі ікла, що блищали в мерехтінні останніх променів світла. В її погляді запалав вогонь, що відображався в червоних очах, а на її обличчі з'явилася незбагнена чарівність, яка відразу привертала увагу.

Від колишньої слабкості не залишилось й сліду. Тіло Вікторії набуло легкості, а її риси стали бездоганними, мов витвір мистецтва, яким неможливо було не захоплюватись. Вона стала тією істотою, яку неможливо було ігнорувати: її краса, сповнена таємниць й сили, світилась у темряві, зачаровувала та приваблювала погляд. Червоногарячі очі палахкотіли, немов два вогняні камені, все навколо стало затіненим перед її магічною присутністю.

— Я повністю стала вампіром. Прощення мені вже ніколи не отримати, — її голос був спокійним, але у ньому відчувався глибокий біль. Вікторія стояла біля вікна, не відводячи погляду, продовжувала: — Це твоя відьмочка наворожила все це.

Раптом, різко повернувшись до нього, вона посміхнулась, на її обличчі з'явилася загадкова, але водночас страшна посмішка.

— Я зроблю тобі подарунок, — сказала вона, її очі спалахнули червоним вогнем. — Залишу в ній трішки життя, щоб ти встиг попрощатись з нею.

— Тільки пальцем торкнись її… — його голос був сповненим погрози, коли вона підняла руки.

Вікторія на мить закрила очі, її руки поступово перетворились на чорні, розкішні крила, як у нічного чудовиська, які розправлялись із могутнім звуком шурхоту. Темний кажан, немов магія ночі, вже майже торкався землі, і з потужним поривом він піднявся в небо, обриваючи тишу. Чорні крила розгорнулись та понесли її в глибину темної ночі, забираючи з собою залишки світла й спокою. Її силует став частиною ночі — невловний та небезпечний.

Віктор приходить додому й бачить свою сестру в образі вампіра. Вікторія повністю зламана через те, що більше ніколи не стане людиною.

• Але хіба Вікторія залишить усе, як є?
• Чи Покликана коли-небудь пробачить Хелену?

Пророцтво вступило в силу. Між Покликаними пролетів червоний птах. Брат і сестра тепер налаштовані один проти одного.

Що чекає Покликаних попереду? Далі починається найцікавіше…