Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

Хелена стояла перед дзеркалом, м'яка посмішка не зникала з її обличчя, немов вона тримала в собі якусь таємну радість. Повільно опустивши голову, вона заплющила очі, відчуваючи, як тепло спливає з її серця. Лише кілька годин минуло, як вони розлучились з Віктором, а вона вже відчувала, як величезна туга розцвітає в її душі. Вона сумувала за ним страшенно, її серце тремтіло від бажання знову бути поруч з ним. Як вона хотіла знову побачити його, відчути смак його губ на своїх та зануритись в обійми, які дарували відчуття безпеки та тепла. У її думках він був поруч, навіть якщо їх розділяла відстань.

Раптом вона відчула холод, що немов хвиля накотилась з кожним подихом. Хелена підняла голову та побачила у відображенні дзеркала відкриті вікна. Легкий вітер, як таємничий привіт з нічного світу, тихо ворушив штори, що плавно колихались у повітрі, мовби танцюючи з вітром.

Коли Хелена повернулася до вікна, її серце замерло від жаху. Перед нею стояла Вікторія. Її червоні очі, немов два вогняних світила, палали в темряві, а на обличчі грала зловісна посмішка, оголюючи гострі ікла. Вікторія була не та, яку Хелена знала. Вона була чимось іншим, чимось незрозумілим та страшним.

— Тебе знову підвело дзеркало! — Її голос звучав неймовірно ніжно.

Хелена відчувала, як її тіло завмирає від цього страху, але не встигла реагувати, як Вікторія підняла руку. Раптом, без попередження, вона щосили вдарила її. Біль, що пронизав її, змусив усе навколо поблякнути.

Хелена відчула, як холодний біль пронизує її, коли вона повільно підняла руку до обличчя. Кров текла з розбитої губи, залишаючи червону пляму на її пальцях. Вікторія сіла поряд з нею, її холодні пальці, що торкнулись Хелениної губи, залишили червоний слід на шкірі. Вікторія підвела свої пальці до рота та скоштувала кров, її очі палали червоним світлом, а на обличчі грала зловісна посмішка.

— Солоденька, тобі страшно!? Твоє серце так гучно б’ється! — Промовила вона, її голос був ніжним, але в ньому чітко звучала загроза.

Хелена не могла повірити своїм очам. Це було так страшно, так несподівано. Вікторія вже не була тією дівчиною, яку вона колись знала. Вона стала чимось іншим, непередбачуваним та страшним.

Вікторія різко встала та поглянула у вікно, її погляд був холодним та зосередженим. Вона повернулась до Хелени.

— У нас мало часу. Твій хлопець поспішає врятувати тебе, — сказала вона, зловісно посміхаючись. Потім, мовби змінюючи тему, підійшла до столу з книгами, переглядаючи їх зі значним інтересом. — Мушу визнати, що твій подарунок на мій день народження був унікальним, настільки, що я повинна тобі віддячити.

— Я не знаю, як так сталось, — Хелена вимовила слова тремтячим голосом. — Зілля повинно було зцілити тебе...

Зі швидкістю світла Вікторія опинилась поруч, її присутність в темряві виглядала ще страшнішою. Вона схопила Хелену за горло, її пальці міцно вчепились, вона зловісно посміхаючись, вдарила її об стіну.

— Якби не ти, я б стала людиною! — Кричала Вікторія, її слова були сповнені гніву і болю. — Сьогодні Біле братство дарувало б мені прощення. Ти навіть не уявляєш, як сильно я бажала цього! Так сильно прагнула цього! Ти хоч уявляєш, як це — кожну ніч стримувати себе, щоб не вкусити людину? Кожну ніч, кожну ніч бороти в собі звіра!

Хелена намагалась видертись, її руки тремтіли, коли вона спробувала розжати пальці Вікторії. Однак Вікторія лише посміхнулась та безжально відпустила її. Тіло Хелени з глухим ударом впало на підлогу. Вона почала повільно повзти до вікна, відчайдушно кашляючи. Вікторія йшла за нею, її посмішка ставала дедалі більш зловісною, неначе вона отримувала задоволення від того, як вона страждає.

Хелена, відчуваючи, що сили залишають її, зібрала останні сили, її руки перетворились на червоні, гарячі крила, що з’являлись в темряві, як спалахи вогню. Вони були яскравими, як кров, навколо них почала вібрувати магія.

Вікторія давно чекала цього моменту. Вона миттєво схопила Хелену та з неймовірною силою відкинула її якомога далі від вікна. Хелена, намагаючись використати останні сили, не змогла перетворитися на птаха — її трансформація зламалась, вона впала на холодну підлогу. Важко дихаючи, Хелена підняла очі. Вікторія, мов темна тінь, повільно наближалася до неї. Її посмішка була безжальною, в ній не було ані жалю, ані співчуття. Хелена відчувала, як серце б’ється все швидше, відчай охоплював її, але в той самий момент в очах Вікторії відбився весь холод її прагнення до помсти. Останнє, що побачила Хелена, це був той самий замах Вікторії, її рука, що здіймалась в повітрі, готова була завдати удар.

Хелена повільно відкрила очі, але світ здавався їй нечітким, розмитим, немов туман, що не хоче відступати. Відчуття болю пронизувало все її тіло, змушуючи її важко зітхати. Кожен рух був мов мука, вона не могла зрозуміти, де знаходиться. Її серце билось швидше від жаху, але вона змусила себе затримати подих та залишитись спокійною.

Потрібно було кілька хвилин, щоб прийти до тями. Вона відчула, як біль поступово відступає, хоч й залишалось відчуття важкості у кожній частині її тіла. Коли перед очима знову почали складатися обриси, Хелена озирнулась навколо. Темрява наповнювала приміщення, а холод, що пронизував повітря, здавався неприступним та неприязним.

Раптом її погляд зупинився на фігурі, що сиділа на підвіконні. Це була Вікторія, спокійно розглядаючи свої довгі чорні кігті. Її погляд був холодним та безжальним, але водночас невимушеним.

— Ми знаходимось у старому замку, далеко від міста, — тихо сказала вона, не піднімаючи погляду. — Можеш кричати, але ніхто тебе не почує.

Вікторія продовжувала оглядати свої кігті, а її слова лунали у просторі кімнати, як відлуння вироку. Хелена відчула, як її серце стискається від страху та розпачу.

Вікторія підняла погляд, її червоні очі світились в темряві, немов два яскравих вогники, що пронизували Хелену наскрізь. Її слова звучали зловісно, від кожного її руху на шкірі Хелени ставало холодно, немов відчуття чогось небезпечного.

— Ти б тут не опинилася, якби послухала мене. – Її голос був наповнений гіркотою, але й насолодою від кожної миті, коли її слова лунали в цій темряві.

Хелена намагалась стримати сльози, але їх тепло все одно огортало її серце. Вона не могла зрозуміти, як втрачені надії так легко перетворилися в страх.

— Мені так шкода. – Її голос тремтів, вона відчула, як її сила йде з неї.

Вікторія опустила голову, її посмішка була повна таємничості та лукавства. І раптом, без найменшого попередження, вона знову опинилася поруч з Хеленою. Вітри та темрява, що заповнили кімнату, здавались непомітними в порівнянні з її присутністю.

— Я про єдине зараз думаю... – її голос став ще м'якшим, але в ньому відчувалася зловісна грайливість. – Як насолодитись тобою? Швидко? Чи повільно пити тебе?

Її обличчя, її присутність стали ще більш чарівними, але все це було пасткою. Чарівний аромат, що витав навколо неї, нагадував солодкий, але смертельний нектар. Вікторія була не просто красивою, її краса була смертельною. І кожен погляд на неї затягував Хелену в нескінченний вир.

Раптом двері з гуркотом відчинились, в кімнату, немов буря, увірвався Віктор. В його очах палахкотіла рішучість, поруч із ним, мов тінь, стояли перевертні — його незламні союзники. Темний простір кімнати наповнився енергією, що враз змінила атмосферу. Віктор, не вагаючись, стрімко наблизився до дівчат, його рухи були швидкими та точними, як у хижого звіра.

З невимовною силою він відштовхнув Вікторію в бік, змусивши її впасти на підлогу та миттєво став між нею та Хеленою. Вікторія стиснула зуби, не чекаючи такої агресії. Віктор, з непохитною рішучістю, захищав Хелену, його погляд був холодним, мов лід, але від нього віяло силою, яку неможливо було ігнорувати.

Віктор нахилився до Хелени, її тіло тремтіло від страху та холоду. Вона дивилась на нього, а сльози безсило текли по її щоках. Віктор, сумно поглянувши на неї, відчував, як важка тиша обгортає їх. Раптом він різко встав, його рухи були швидкими, мов блискавка. Погляд його очей був гострим й холодним, він подивився на свою сестру.

Вікторія швидко піднялась. Її червоні очі раптово змінились на яскраво-блакитні, як безкрай небо. Вона широко посміхнулась, ця посмішка була одночасно привабливою та крижаною, як лід. В її погляді було щось страшне, щось, що могло зламати будь-кого, хто наважиться заглянути в глибини її душі.

Віктор та Вікторія стояли один навпроти одного, їх погляди, як дві стихії, зустрічались та випромінювали холодну загрозу. Обидва готові до боротьби, кожен напрочуд зібраний та сповнений внутрішньої сили. Перевертні, зібравшись у тугу лінію, спостерігали за кожним їх рухом, очі блищали від готовності прийняти команду та втілити її миттєво.

Раптом вожак повернув голову, поглянувши на Хелену, його очі стали твердими, як камінь. Він віддав наказ, голос його був ясний й рішучий:

— Заберіть її.

Перевертні, не кажучи ані слова, обережно підтримали Хелену, допомагаючи їй підвестись. Вікторія залишалась на місці, мовчки спостерігаючи за тим, що відбувається, її обличчя не виказувало жодної емоції. Віктор не відривав погляду від сестри.

Садислав зробив кілька кроків, стоячи біля Віктора, між ними виник мовчазний діалог. Очі Віктора були повні рішучості.

— Залиште нас, – суворо промовив Віктор, його голос був низьким, але чітким.

Перевертні швидко й без жодного слова покинули кімнату. Кожен їх крок звучав мов грім у тиші, а потім вони зникли за дверима, залишаючи Віктора та Вікторію на самоті. Простір між ними став напруженим, мов невидимий щит, який перегороджував їх серця. Повітря було важким від тиші, кожен рух, кожен погляд ставали вогняними та важкими. Віктор не відводив очей від сестри, а вона своєю чергою, зустрічала його погляд із холодною посмішкою, наче розуміла, що кожна мить наближає їх до того, що вони не можуть уникнути.

— Ти переступила межу, Віка, — холодно вимовив він, його голос був пронизливим, як лезо ножа.

— Не тобі судити мене, — її слова відлунювали холодом та впертістю. — Віддай її мені.

Вона зробила крок уперед, її рухи були певні, але брат миттєво опинився між нею та метою, ніби зростаючи ще вище, як стіна, яку неможливо подолати.

— Ти знаєш, на що я готовий піти, — суворо сказав він, його погляд був непохитним, немов скеля.

Вікторія посміхнулась, очі загорілись насмішкою, її голос став ще більш проникливим.

— І ти посмієш? — В її словах звучала загроза, вона крок за кроком наближалась, наче хижак, що виходить на полювання.

Віктор мовчки стояв, не відводячи погляду. Між ними на короткий час стояла абсолютна тиша.

— Я вип'ю всю кров з неї та ніхто мені не завадить, — промовила вона, її очі світилися червоним, а усмішка була вже не такою грайливою, як раніше. Вона була страшною, обіцяючи неминучу розплату.

Але щойно вона зробила ще один крок, Віктор перетворився на величезного чорного вовка. Його шерсть здавалася чорною безоднею, а очі світились холодним, лютим вогнем. Він миттю перекрив їй дорогу, вишкіривши гострі ікла. Глибоке, загрозливе гарчання заповнило кімнату.

— Все це марно, Вітю. Ти не налякаєш мене! — Закричала вона, намагаючись перекрити його рик своїм голосом.

Та щойно вона ступила вперед, вовк кинувся на неї. У мить її руки видовжились, чорні крила розправились за спиною. Вікторія перетворилася на великого кажана, різко злетівши вгору, прямуючи до вікна.

Проте вовк був швидший. Він з усією силою стрибнув уперед, його щелепи зімкнулись на її крилах й він зірвав її з повітря. Кажан захитався, Віктор жбурнув її об стіну й за мить перед ним уже лежала дівчина.

Вікторія повільно підвелась. В очах читалася розгубленість. Вона поглянула на брата — величезного вовка, який гарчав, готовий до нового удару.

— Не можу повірити… Ти проміняв мене на неї!? — Її голос здригнувся від ледь вловимого страху.

Вовк тільки ще сильніше загарчав. Його очі, наповнені люттю та рішучістю, немов палали, вперше за довгий час у погляді Вікторії промайнув справжній страх.

— Я не збираюсь з тобою битись! — Закричала Вікторія, відступаючи.

Але вовк не зупинявся. Його кроки були важкими, впевненими, гарчання низьким та глибоким. Він повільно наближався, кожен його рух видавав загрозу. Вікторія розуміла — треба тікати.

Різкий рух й вона знову стала чорним кажаном, стрімко злетівши до вікна. Але вовк зреагував миттєво. Стрибок — його щелепи зімкнулися на її тілі. Вони вп’ялись глибоко, різкий біль пройшов крізь усе її тіло. Кажан закричав, розмахуючи крилами, намагаючись вирватись, та вовк лише сильніше зціпив зуби. Його паща стискала жертву, не даючи ані шансу на втечу.

Раптом вовк щосили рвонув головою вбік та з розмаху жбурнув її в протилежну стіну. Тіло вдарилось, впало на підлогу, за мить перед ним знову лежала дівчина. Вікторія скорчилась від болю, обхопивши себе руками. Червона кров стікала з її тіла, збираючись у калюжу на холодній підлозі. Її погляд потьмянів.

Раптом її погляд впав на золотий кулон, що зі слабким дзвоном упав на підлогу. Ланцюжок порвався під час сутички. Вікторія здригнулась, усвідомивши це. Її закривавлена рука повільно потягнулася до прикраси, пальці тремтіли від слабкості, але, перш ніж вона встигла торкнутися кулона, важка лапа вовка опустилася на нього, притискаючи до кам’яної підлоги. Вікторія підняла погляд — Віктор стояв перед нею, все ще у звірячій подобі, його очі палали холодним світлом, у якому не було ні жалю, ні сумнівів. Вовк зробив ще один крок вперед.

— Не потрібно! — Її голос зірвався на шепіт, тремтячий, сповнений паніки.

Але вовк не зупинився. Його гарчання стало глибшим, глухим та загрозливим, наче грім перед бурею. Він ступав вперед, плавно й безжально, ніби хижак, що вже виніс вирок.

Вікторія відповзала назад, не зводячи погляду з червоних вовчих очей, у яких не лишилось нічого від її брата. І ось — стіна. Холодний камінь уперся їй у спину, позбавляючи останнього шляху до втечі.

— Ні... — прошепотіла вона, судомно стискаючи пальці.

Вікторія затремтіла. Вона різко притиснула руки до грудей, ніби сподіваючись, що це зупинить неминучий удар. Її губи беззвучно шепотіли слова, яких навіть вона сама не розуміла. Вовк напружився. Наступної миті він стрибне.

Раптом двері з гуркотом розчинилися, в кімнату увірвались вампіри, тримаючи у руках палаючі факели. Вогонь тремтів у їх долонях, відкидаючи дикий танець світла на стіни. Вони почали розмахувати факелами перед вовком, змушуючи його відступати. Жар охопив простір, навіть лютий звір не міг ігнорувати інстинктивний страх перед полум’ям.

Вікно рипнуло, ще кілька вампірів, мов темні примари, безшумно влетіли до кімнати. Вони рухались швидко, злагоджено, витісняючи вовка далі, поки той не був змушений поступитися перед їх атакою. В його гарчанні звучав гнів, коли вогонь відрізав йому шлях.

Владислав кинувся до Вікторії. Його очі пробіглись по її зраненому тілу, по закривавленому одягу, по слабкому, тремтячому погляду. Без жодних вагань він нахилився, обережно піднімаючи її на руки.

— Швидше! Перевертні вже близько! — Голос Владислава був твердий.

Вампірів не потрібно було двічі просити. Вони розкрили свої темні крила та один за одним, мов тіні, зникли у нічному небі. Владислав, міцно притискаючи Вікторію до грудей, востаннє глянув на вовка, що залишився позаду, розриваючи ніч гучним, сповненим люті виттям.

Темрява поглинула їх, залишивши у замку лише відгомін битви.

У цій главі ми бачимо, як Віктор пішов проти сестри… Пророцтво здійснилось... Брат зрадив сестру.

  • Повернути все назад уже неможливо.
  • Кожен зробив свій вибір і наробив купу помилок.
  • Але чи є шанс на порятунок? Адже у пророцтві сказано, що Обраний врятує всіх.
  • Але хто справжній Обраний серед «Покликаних»?

Читай далі, щоб дізнатися!

Діана Лисенко
Покликані: Кров і клятва. Книга 1

Зміст книги: 42 розділа

Спочатку:
Анотація до книги "Покликані: Кров і клятва. Книга 1"
1772921210
3 дн. тому
Пролог
1772921749
3 дн. тому
Глава 1. Кулон серед осіннього проміння
1772922247
3 дн. тому
Глава 2. Обійми страху
1772922391
3 дн. тому
Глава 3. Пастка під місяцем
1772922441
3 дн. тому
Глава 4. Під озером змін
1772922498
3 дн. тому
Глава 5. Становлення в тіні
1772922556
3 дн. тому
Глава 6. Крила над безоднею
1772923007
3 дн. тому
Глава 7. Половина для порятунку
1772922989
3 дн. тому
Глава 8. Чорні троянди
1772922958
3 дн. тому
Глава 9. Пробудження хижачки
1772922931
3 дн. тому
Глава 10. Місто, що спостерігає
1772923186
3 дн. тому
Глава 11. Червоне пір’я над містом
1772923292
3 дн. тому
Глава 12. Мить перед бурею
1772923428
3 дн. тому
Глава 13. Ті, що живуть у темряві
1772923593
3 дн. тому
Глава 14. Тихі обійми перед бурею
1772923712
3 дн. тому
Глава 15. Останні троянди
1772923959
3 дн. тому
Глава 16. Під молодим місяцем
1772986849
3 дн. тому
Глава 17. Останнє попередження
1772986999
3 дн. тому
Глава 18. Еліксир для душі
1772987072
3 дн. тому
Глава 19. Світло, що обпікає
1772987162
3 дн. тому
Глава 20. Очі кольору спокуси
1772987242
3 дн. тому
Глава 21. Зраджена надія
1772987354
3 дн. тому
Глава 22. Сестра темряви
1772987436
3 дн. тому
Глава 23. Помилка закляття або Відчай чаклунки
1772987537
3 дн. тому
Глава 24. Тепло, що не гріє
1773008521
2 дн. тому
Глава 25. Ніжність посеред провини
1773008607
2 дн. тому
Глава 26. Молитва перед світанком
1773008699
2 дн. тому
Глава 27. Сльози з присмаком срібла
1773041194
2 дн. тому
Глава 28. Тиша між ударами часу
1773041380
2 дн. тому
Глава 29. Новий гравець
1773041433
2 дн. тому
Глава 30. Коли слабкість стає силою
1773041484
2 дн. тому
Глава 31. Ніч останнього польоту
1773041525
2 дн. тому
Глава 32. Вогонь у темряві
1773041643
2 дн. тому
Глава 33. Серце Вожака
1773041732
2 дн. тому
Глава 34. Знак вовка
1773041817
2 дн. тому
Глава 35. Вітер над зимовим садом або Між сніжинками й кров’ю
1773079806
2 дн. тому
Глава 36. Коли сніг ховає рани
1773080060
2 дн. тому
Глава 37. Сяйво і тінь
1773080279
2 дн. тому
Глава 38. Рідний ворог
1773137053
1 дн. тому
Глава 39. Сторож таємниці
1773137377
1 дн. тому
Глава 40. Перемовини під крижаним небом
1773147600
1 дн. тому
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу куплену книгу!