Раді Вас бачити!

Ніч вже повністю застелила землю, загорнувши все в таємничу темряву. Нічні зорі, як крихітні діаманти, слабо освітлювали білосніжний сніг, який, покритий морозом, блищав, мов покривало з дорогоцінних каменів.

Вікторія тихо ступила вперед, прагнучи не порушити тишу нічного лісу. Кожен її крок був продуманим, щоб сніг не хрустів під ногами. Вона відчувала, як холодний вітер пробігає по шкірі, але не звертала на це уваги — всі її думки були сконцентровані на меті. Ліс, з його темними тінями та мовчазними деревами, здавався живим свідком її рухів. Вона була частиною цього світу, що відзначався своєю суворістю та непередбачуваністю.

Недалеко від неї, майже непомітно, сховався заєць. Його біле хутро зливалось з білосніжним фоном снігу, майже невидиме серед морозного пейзажу. Але навіть у такій ідеальній камуфляжному маскуванні, Вікторія знала, що цей маленький хижак не може уникнути її уваги. З кожним його обережним кроком її очі ставали гострішими. Це був самець, молодий та сповнений енергії, його рухи були швидкими. Його кров буде м'якою та солодкою — справжня нагорода за успішне полювання. Але разом з цим спіймати його буде важче через його молоду енергійність.

Заєць раптом зупинився, насторожено поглянувши вдалечінь. Він відчув небезпеку та спробував кинутись у втечу. Але це була лише мить — за той короткий час Вікторія вже встигла опанувати ситуацію. Її рух був точним та швидким, немов частина природи. Вона схопила його в руки, він намагався вирватись. Але кожен його рух лише змушував її стискати його горло сильніше, не даючи шансу на втечу.

Перевертні патрулювали цю частину лісу, вдивляючись у темряву та прислухаючись до найменшого звуку. Їх тіла були напружені, а відчуття загострені. І раптом вони завмерли. У повітрі витав холодний, чужий аромат. Він був близько. Занадто близько. Не вагаючись, вони кинулися вперед, мов тіні, безшумно й швидко наближаючись до джерела запаху. І ось вони її побачили.

Вікторія стояла посеред лісу, мов темний силует серед білого безмежжя. Її чорний плащ різко контрастував із снігом, а біля її ніг червоніла калюжа свіжої крові, яка ще парувала в морозному повітрі. Вона повільно підняла голову та повернулась до них, зустрічаючи їх пильні погляди. Її губи розтягнулись в загадковій усмішці, а гострі ікла блиснули у тьмяному світлі. Повільно, майже граційно, вона піднесла пальці до губ, стираючи залишки крові та залишилась стояти на місці. Не намагаючись тікати. Не показуючи страху.

Перевертні зупинились, обмінюючись короткими поглядами. Раптом усе довкола залило яскраве біле світло. Воно було настільки сліпучим, що перевертні мимоволі зажмурились. Поряд із Вікторією стояла Янголіна. Її світла постать випромінювала ніжне, але водночас могутнє золотаве сяйво, яке розтікалося хвилями, змушуючи сніг іскритися тисячами сонячних відблисків. Від цього світла ставало тепло, ніби воно несло із собою спокій та умиротворення. Перевертні інстинктивно здригнулись. Щось у цій аурі було для них чужим, надто чистим, надто світлим. Вони не могли наблизитись, наче невидима стіна розділяла їх із двома дівчатами.

У цю хвилину Вікторія дивилася у бік Віктора. Їх погляди зустрілись, вона відчула щось схоже на удар у груди. Він не зрушив із місця, не виказав жодних емоцій, його очі залишались холодними, байдужими. Вікторія ледве помітно стиснула губи. Як він міг так дивитися на неї? Ніби вона була для нього чужою людиною. Болісний холод розлився в грудях. Її погляд мимоволі ковзнув униз, до його руки. Тепер же вона міцно стискала руку Хелени. Щось усередині похитнулось, ніби крихкий міст над прірвою. Вона стиснула кулаки, намагаючись заглушити гірке відчуття зради, але воно вже заповнило кожен куточок її душі. Очі Вікторії спалахнули червоним вогнем.

Янголіна, ніби відчуваючи її біль, зробила крок уперед та розправила свої великі білі крила. Вони світились, немов виткані з чистого світла, мов ковдра, огорнули Вікторію, приховуючи її від сторонніх поглядів. Мить — і дівчата зникли, ніби їх і не було. Лише біле сяйво на мить затрималося в повітрі, перш ніж згаснути.

Віктор залишився стояти, вдивляючись у те місце, де ще щойно була Вікторія. Але його обличчя, як й раніше, не виказувало жодних почуттів.

Дякую, дорогий читачу, за те, що залишаєшся поруч та читаєш мій твір.

Це надзвичайно багато для мене означає.

А якщо вам сподобалась глава — додавайте книгу до бібліотеки, щоб не пропустити оновлення)))