Раді Вас бачити!

Розділ 15. Дзеркало відьми

Я і без слів розуміла, що ритуал вдався на славу і хтось з демонічного поріддя тут був. Весь склеп ни просмердів. Сірка, солодкий до приступів блювоти запах старих кісток, задушливий фіміам та терпке, червоне, наче кров, вино. Мої зіниці розширилися від хвилювання. Це був той самий смак сили, який я відчула ззовні. Як я змогла його поглинути?

— Можливо, разом з зовнішністю Ілсе я ще щось отримала від нього? Чи справа в іншому? — подумала я, розглядаючи каблучку з білою лілією на пальці, — Перша срібна прикраса в житті, яку я так довго ношу по своїй волі, майже не відчуваючи дискомфорту. Що ж ти таке?

— Що це в біса таке? – вражено вигукнула Белла.

Я крадькома глянула на відьму та видихнула. Це було не до мене. Для її обурення знайшовся інший привід. Жінка стояла на пару кроків попереду та роздивлялася майстерно виконане магічне коло.

— Дзеркало з вілканічного обсидіану в чорному склепі, — криво посміхнулася я, — І як вони його не загубили на підлозі під час роботи?

Насправді, смішного було мало. Обряд Спекулум Стрігум, або простіше – дзеркало відьми, був один з методів викликати демона. Я цокнула язиком. Ритуал зробили настільки майстерно, що хоч зараз записуй в підручник з чаклунства. На пожовклих від часу черепах стояли чорні, червоні та білі свічки, утворюючи додекаграму, дванадцятикінцеву зірку, яка слугувала захистом.

— Зірка Ерцгамма, — захоплено прошепотіла я, — Сто років її не бачила. У когось тут була гучна вечірка. В інших випадках її не використовують.

Судячи з того, що віск встиг рясно обрости пилом — обряд проводили доволі давно. Енергію кола стабілізували чорним та білим оніксом, розклавши кристали у формі двох трикутників. Я би обрала біль дешевий та розповсюджений гішер, та це вже діло смаку. Невелике плоске дзеркало з окасамитового обсидіану не відбивав світло від ліхтаря. Природнє вулканічне скло, поглинало його. Промені потрапляли на гладку чорну поверхню та губилися в безмежних глибинах каменю.

— Вважається, що воно проводить енергетичні потоки поміж світами для зв'язку з потойбічним світом. Древні жреці використовували подібні дзеркала для виклику демонів, — промовила Белла, обережно торкаючись магічного кола, — Рослини Сатурна: беладона, чорна блекота та могильник. Вони символізують смерть та обмеження. Тут викликали Беліала, не інакше.

Горлянка вмить пересохла від важкої суміші горілого мирта та порошку беладони. Присмак у роті став солодким і задушливим — так пахне суха земля, що століттями не бачила сонця та води. Саме в цьому мареві, згідно з гримуарами, мав з’явитися той, хто не має господаря. Натомість, я смачно сплюнула на чорний мармур та весело відповіла:

— Відмінно, подруго! Базовий іспит по демонології ти здала на відмінно.

— Але я не відчуваю в ньому магії, — здивовано прошепотіла відьма, — Дивно. Магічне коло ціле, а в середні – порожньо.

— Може відпрацювало своє та згасло? – жваво запропонувала я, — Нічого вічного не буває в цьому світі.

— Може, — невпевнено кивнула жінка, та кинула на мене задумливий погляд, – Звідки в тебе взялося стільки ентузіазму?

— Ми нарешті знайшли хоч щось! – нетерпляче вигукнула я, — Все було не дарма!

Всередині мене вирував справжні тайфун. Я була сита, жива, трохи збуджена і головне – нарешті змогла чогось досягти. Тільки ось, чого саме? Знайти чорне дзеркало в старому склепі – не велика вдача. Можу заклястися, що в інших похованнях на цьому кладовище і гірші скелети можна відкопати, якщо знайти лопату потрібного розміру. Коли вельможі зрозуміли, що нова віра прийшла надовго і вкоренилася, то багато хто ховав старих богів разом зі своїми небіжчиками.

Белла лише покривила вустами, насупила брови та витягла з корзинки скляну сільничку з срібним вензелем. Солі в ній було не багато, та більше нам і не було потрібно.

— Прихопила з палацу, — ніби виправдовуючись промовила вона, — Так і знала, що обов’язково знадобиться.

Відьма обережно розсипала сіль, розділила на чотири купки і на одній з них намалювала праве око богині з символом ключа по центру. Я взяла жменьку і повторила те саме по інший бік. Стандартна практика для деактивації магічного кола. Краще було б добавити в сіль тертий місячний камінь, але і без нього піде.

Виконавши зображення на кожній стороні світу, можна пробити будь-який захист без задіяння великої кількості сил. Чим сильніше коло, тим більше потрібно було для цього часу. Ходять чутки, що наші жриці тижнями сиділи біля воріт капищ старої віри, спокійно очікуючи, коли богиня відкриє шлях. Чому не можна це зробити швидше за допомогою магії? Можна, але чим менше сил витратиш, тим більше залишиться для битви.

— Дідько, Белла має рацію! Нас вчили битися, як воїнів, – подумала я, крадькома поглянувши на зайняту останнім малюнком відьму, — Я миттю згадала які руни малювати для захисту, які закляття краще підійдуть для стримування Беліала, і подумки почала шукати додаткові джерела сили. Мій розум знайшов їх аж сім на території кладовища. Раніше б я подумала, що це сім вершників зі смолоскипами, але зараз не була настільки впевненою. Раніше я відчувала тільки вогонь, але сьогодні правила гри змінилися.

— Дай-но я спробую дещо, — прошепотіла я, наближаючись ближче до кола.

Белла почала застерігати, що чаклувати не можна і я веду себе не обачно. Та я не слухала її белькотіння. Сила магічного кола кликала мене. Я знову відчула той потяг, який змусив мене задовольнити голод. Якщо до цього я поснідала, то зараз хотілося десерту. Я обережно торкнулося до одного з черепів та почала всмоктувати його силу, ніби сок зі стиглих фруктів.

Відьма дивилася на мене вражено викотивши очі, та не посміла нічого сказати. Магічне коло тануло, а я ставала сильнішою. Методично, ковток за ковтком я пила його, як бедуїн воду з оазису в пустелі. Коло гасло, стрімко втрачаючи свою силу. Белла це бачила, хоч і не розуміла, що коїться. Я й сама до кінця не розуміла, та мені було байдуже. Щоб то не було - це працювало, а отже було гріх цим не скористатися.

— Досить, — нарешті зупинила мене чаклунка, — Ти вже почала поглинати мертв’ячину, а для живого організму користі від цього мало. І коли тільки встигла стати некроманткою?

— Ну, от як в неї виходить постійно мати рацію? – невдоволено подумала я, поглянувши на подругу, — Бідний Фредерік. Шаг вправо, шаг вліво - гарантована дорога на ешафот.

— Нічого він не бідний! Знала би ти, які дурниці він коїть час від часу! — в’їдливо відрізала Белла, — Як я виховую сина – не твоя справа! Заведеш своїх дітей, будеш ще питати порад.

— Я це вголос сказала? – якось по дурнуватому посміхнулася я, — Він вже не дитина, Белло, а дорослий чоловік. Доволі вродливий, як на мій смак.

Чаклунка не стала витрачати час на суперечки. Вона стрімко переступила коло з черепів і схопила чорне дзеркало з підставки. Оксамитовий диск вулканічного скла був обережно завернутий в шаль та схований в корзину. Схопивши мене за руку, вона майже силою витягла мене зі склепу.