Раді Вас бачити!

Піднімаючись на шостий поверх я розмірковувала про події цього вечора. Мої роздуми були перервані світлом, яке лилося із дверей моєї кімнати. Отже, моя сусідка нарешті з′явилася в гуртожитку. Я постукала.

-    Привіт, - віталася з порогу темноволоса струнка дівчина в піжамі, відчиняючи двері, - я – Міра.

-    Привіт, Міро, я – Мелісса, - усміхнулася я у відповідь і з полегшенням зрозуміла, що дівчина звичайна, без викрутасів і що ми з нею уживемся.

-    Ти – першокурсниця, так? - з′ясовувала Міра і коли я кивнула, вела далі, - А я – на третьму курсі. Старшим курсам можна в перші дні дати слабину і не з′являтися на парах кілька днів, чим я і скористалася. Тому ми не зустрілися в перший день.

-    Ааа, це добре, бо я вже почала думати, що ти дівчина, яка забиває на навчання і потім закриває всі хвости в один день, вибач, – я поглядом намагалася показати, що мені дійсно шкода.

-    Та все нормально, я на таке не ображаюся. Ти вже зорієнтувалася по університету? Коли що – я можу провести тобі екскурсію.

  Ні, ну ми точно з нею подружимося!

-    Дякую, Міро, але мені допомогли з орієнтирами, - ухильно відказала я, але подумавши додала – Сим Галицький мені допоміг в перший день з пошуками аудиторії.

-    Щооо?? Ти зараз не жартуєш?! – очі Міри передавали весь спектр хаотичних емоцій від цікавості та недовіри до співчуття і… заздрощів?

-    Ні, не жартую, він був зі мною дружелюбним і вже другий день допомагає мені знаходити потрібні корпуси і аудиторії, - розповідала я поки роздягалася і присілана своє ліжко. Міра теж сіла навпроти і почала розповідь, якої я очікувала.

-    Якщо ти не чула, то я тобі скажу прямо, - не вагаючись заявила дівчина, - Сим Галицький – страшенний бабій і ловелас! І це не той випадок, коли він просто «гуляє» з усіма, ні, він уже не один рік вишукує саме першокурсниць, гуляє з ними, потім… - на цих словах Міра замовкла, але знайшовши в собі сили продовжила, - потім запрошує до себе і… займається з ними сексом. Мабуть він їх не примушує, але сама розумієш, що якщо з тобою такий красень спілкується і хоче чогось більшого, то щоб не руйнувати «стосунків» більшість дівчат погоджуються. А потім він їх кидає. А вони, нещасні, бігають за ним. На першому курсі я була свідком тааакиих драм, що Шекспір позаздрив би! Але минулого року все стало більш спокійніше, оскільки до складу викладачів приєднався його брат. Ні, дівчат він і далі зваблює, але уже чомусь без дівчачих ридань в коридорах. Я собі навіть якось подумала, що він їм погрожує чи що? Словом, це коротка історія, тож, будь ласка, Меліссо – будь з ним дуууже обережна. Особливо, якщо ти…

-    Особливо, якщо я що? – перпитала я зображаючи збентеження, хоча насправді я знала всю брудну інформацію ще до того, як я їх всіх побачила. - Особливо, якщо ти – незаймана, - закінчила Міра і стривожено глянула мені у вічі. Її очі були кольору теплої карамелі і виражали глибокий сум. Мені стало її шкода і захотілося обійняти - дивне бажання, зважаючи на те, що обіймаю я лише близьких мені людей. 

-    А він лише з незайманими, кхм, «зустрічається» так би мовити?

-    Особисто я не знаю до кінця, але я…чула від інших дівчат, що більшість з тих, кого він кидав – були незаймані. Це типу така гра в нього…

Запала мовчанка, я думала, що їй сказати у відповідь, паралельно підіймаючись і вмикаючи чайник. Нарешті я відказала:

-    Дякую, Міро, за всю цю інформацію, я буду поводитися з ним обережно. Тепер, звісно моя думка стосовно нього круто змінилася! А він такий милий на вигляд і дружелюбний…- грала я розгубленість.

-    Так, він, на жаль, такий і саме цим і підкупляє своїх жертв, - погоджувалася Міра, поки я заварювала собі і їй чаю. Міра обрала зелений жасминовий, а я – зелений з ароматом апельсину.

-    Слууухай, - неочікувано навіть для себе вигукнула я подаючи їй чай і всідаючись зі своїм назад на ліжко, - а брат його – Марк Романович – закриває на це все очі, виходить? – це дійсно було саме те єдине питання, на яке я незнала відповіді. Єдиний варіант дізнатися справжню відповідь – запитати у Галицького старшого напряму. Але ми не друзі, щоб таке робити з ходу. Та чом би не почути думку Міри стосовно цього?

-    Ні, мені здається, що Марк Романович абсолютно про всі походеньки свого брата не в курсі. Я ж кажу, що той став тихіше поводитися, коли Галицький старший прийшов викладати. Якщо немає драми і криків, то ніхто і не знає, що це все відбувається. Окрім студентів. Звісно, я гадаю, що наш викладач засудив би такі дії свого брата і можливо покарав би, але ніхто йому про це не скаже… просто тому, що ми – студенти, а він – викладач, між нами прірва і будь-який викладач з недовірою поставиться до такого звинувачення без доказів…

-    Ну, так, згодна, - задумливо мовила я і згадала ще одне питання, яке мене хвилювало. – А як так вийшло, що Сим і Жевонія – руді, а Марк Романович – брюнет? Вони від різних чоловіків? Бо я не хотіла запитувати таке у Сима, вважала, що це занадто особисте і посоромилася.

-    Та ні, тут немає ніякої таємниці, всю інфу розповів сам Марк Романович ще на першому році викладання, завчасно випередивши всі плітки – він прийомний.

-    Оооо, такої інформації в мене не було, - бовкнула я і подумала, що про нього в мене взагалі жодної інформації не було, мабуть тому, що він не входить в коло «пекельної четвірки».

-    Ну, тепер маєш, - усміхнулася Міра. – А, що, ти накинула на нього оком?

  Я глянула на дівчину і подумала, що я напевно не одна така, хто в цьому підозрювався, але з абсолютною незворушливістю відповіла:

-    Ні, він якось не мій типаж, - і мені повірили. Знала б вона, що цей не мій типаж півгодини тому довіз мене до гуртожитка…

   Мій телефон завібрував – надійшло сповіщення. О, біс би його вхопив, я майже забула за танці! Повечеряю завтра сніданком мабуть, - думала я поки переодягалася у зручніші речі.

-    Міро, в нас одна дівчина взялася готувати якийсь танок до дня представлення, тому я побіжу і коли повернуся – невідомо. Ти будеш в кімнати чи брати ключі?

-    Ні, я буду в кімнаті, але якщо раптом що, то ключ покладу в туалеті під килимок.

-    Ок, домовилися, - і я вийшла з кімнати мандруючи на дев′ятий поверх, де Естер збирала дівчат для тренування.

Естер уже накидала план приблизного танцю, вона в школі займалася такими постановками, тож досвід має. Але ми ще не обрали пісню під танець і вже десь з годину кожен пропонував композицію і ми намагалися уявити методом проби, яким буде танець, але жодна пісня поки ще не підійшла. Танець планувався в стилі Vogue dance. Я вже запропонувала три пісні і всі вони виявилися занадто якимись: швидкими, сумними, незрозумілими.

   Посеред дискусії в мене задзвенів телефон, я вхопила його й підтюбцем пішла подалі, щоб додзвонювач не чув цього галасу. Абонентом була мама, яка швиденько запитала чи все в мене добре і сказавши кілька слів про себе, відключилася. Я любила свою маму за те, що коли ми на відстані, то їй достатньо одного дзвінка на день і почувши, що в мене все добре – йде по своїм справам. Зате, коли ми бачимося вживу – це вже інше, глибинне спілкування, тому що в телефонному режимі – це все одно не ті відчуття.

Після розмови я повернулася до одногрупниць і Естер звернулася до мене.

-    Меллісо, - сказала вона, підійшовши ближче, - а що в тебе за пісня на дзвінку?

-     Ммм, - я задумалася, не одразу згадуючи виконавця, - «A Little Death» гурту The Neighbourhood.

-    Вмикай, - скомандувала та.

І я вмикнула.

-    Супер, підходить, беремо, не 100% те, що я хотіла, але по рухам ми вписуємося.

Наступні 2 години ми тренувалися і я повернулася в кімнати замучана, наче після марафону. Міра ще не спала і побачивши мій стан лише співчутливо провела поглядом до ліжка, на яке я просто завалилася.

-    Ти ж знаєш, що  завтра ти ходитимеш перевальцем, - додала хмизу до вогнища Міра.

-    Мммммхххх, не кажи мені про це зараз - я завтра про це подумаю, коли вмиратиму.

-    Добре, сусідонько, спи, - засміялася вона.

Я би кинула в неї подушкою, але сил на це не залишалося, тому я просто вирубилася.