Раді Вас бачити!

- Меліссо, - звернувся він, коли ми опинилися на дворі.

- Що?

- Вам не холодно в цьому одязі?

Я оглянула себе і зрозуміла, що після виступу так і не переодягнулася. Забігалася, запереживала, забула і у висновку – зріднилася з цим… «костюмом». Мені не було холодно, але коментарій Марка Романовича мабуть не стосувався моєї терморегуляції. Можливо(тільки можливо) він не хотів(чи занадто хотів) дивитися на той неприкрито-сексуальний вигляд, який я мала завдяки цьому вбранню.

- Ні, Марку Романовиче, - відповіла я поки він підкурював цигарку, - мені зараз тепло. - Тепер моя черга вас розпитувати, - я підійшла ближче, щоб говрити тихіше і через те, що до судом хотіла знову відчути його аромат і тепло, яке випромінює тіло. І, повторюючи його слова, - горіти мені в пеклі.

- Що ж такого ви хочете знати, Меліссо? - пішов він на запропонований мною бартер і сів на стільчик, який був у зоні перекурів. Після цього він вербально вказав мені на стільчик навпроти. Я теж сіла.

- Ну, найперше - звідки і чому ви знаєте і співаєте пісню "A Little Death"? Запитую тому, що це моя найулюбленіша пісня і я порекомендувала взяти її для виступу.

- Ооо, то в нас з вами схожі смаки, дуже приємно це знати. І як я розумію, то ще буде по-друге і по-третє? - доброзичливо засміявся чоловік.

- Побачимо, залежно від вашої поведінки.

- Пісню я знаю і обожнюю давно, - почав відповідати Марк попалюючи цигарку, - це мабуть одна з моїх найулюбленіших і найкраще знаних напам′ять англійських пісень. Співаю я її тому, що колись, як я вже згадував, у мене були вокальні виступи, але потім доля склалася трішки інакше.

- Співчуваю, мабуть вас це засмутило?

- Не варто співчувати, Меліссо, особливо людям, які мали більші, ніж у вас ресурси, але чогось не досягли, а потім прийшли розповідати свою "печальну" історію. Якби такі люди дійсно хотіли, то вони досягли б багато чого, принаймні з допомогою матеріальних благ.

- Але ви, під впливом сім`ї, вирішили цього не робити, - стверджуюче констатувала я дивлячись у сумні синьо-блакитні очі і на вологі червоні вуста.

- Так, Беднарська. Присягаюся богом, що інколи мені здається, що ви або відьма, або відчуваєте мене настільки, наскільки жодна жива істота досі не відчувала, - вигукнув він в запалі.

 - На жаль, але я не відьма, хоч як би не хотіла нею бути!

- Нічого, від цього ви не менш приваблива, - на цих словах в мене перехопило подих, а він як ні в чому не бувало загасив цигарку і пішов назад.

   Тобто, як це не менш приваблива? Тобто? Я ж не нафантазувала? Мені ж не почулося? І що мені тепер робити?

- Ай, - я так сильно задумалася, що випадково врізалася в Марка в темному коридорі, посеред якого він зупинився і раптово відтиснув мене до стінки та приклав свій палець мені до губ. Він дійсно виглядав збудженим, невідомо, що робилося в його голові, тому що очі палали синім вогнем і лише крок залишався до...

- Меліссо, - прошепотів він майже торкаючись своїми вустами мого вуха.

- Що, Марку..? - "Романовиче" я так і не спромоглася додати відчуваючи як його тіло все ближче притискається до мого, а його долоні невагомо окреслюють вигини моєї талії. Я закрила очі і майже застогнала від задоволення. Він мені був потрібен. До мурах, потрібен. Я відчувала кожною клітинкою тіла, що ми ідеально поєднаємося, поки від дихав мені на незахищену ділянку шиї, від чого хотілося розслабитися в його руках і повиснути, як прекрасна дівиця, яку от-от вкусить готично-сексуальний вампір. Але цей «вампір» був іншої думки.

- Меліссо, навіщо ти постійно плутаєш мої думки? Я тепер кожної вільної хвилину думаю лише про тебе! Ти знаєш, що мені заборонено це робити, я викладач, але присягаюся небом, що ще ніхто не дарував мені стільки емоцій, як ти, - його губи ледь торкалися моєї шиї, як легкий поцілунок теплого вітерця і я важко дихала. – Будь ласка, попроси мене зупинитися, інакше я втрачу голову, будь ласка…- шепотів він роблячи перший цілунок на шиї.

- Що завгодно, тільки не зупиняйся, - видихнула я зариваючись пальцями глибше в його густе волосся і мліючи від насолоди, я хотіла ще і ще, і ще…

   Здалеку почулися голоса і чоловік відсторонийся від мене настільки швидко, наче і взагалі того всього не відбувалося і це була лише моя мара. Я судомно втягнула повітря. Марк глянув на мене шаленим поглядом і кивнув головою, мовляв пішли. Я не хотіла йти, тому що…не можна так просто піти! Але все-таки послідувала за чоловіком, коли геть поруч почулися кроки Руєвіта і Жевонії, які – о, чудо, - теж вирішили піти подихати повітрям.

-    Марк, ми зараз поїдемо додому, тож прощаємося, побачимося завтра, па, Мел, - сказав Руєвіт і махнув рукою разом з дівчиною.

-    Не забудь, якщо запізнитеся – можете не приходити, - буденно нагадав Марк Романович.

-    Мінус двоє, - констатувала я, порівнюючись в коридорі з чоловіком, який півхвилини тому змусив мене тремтіти. І як скажіть, на милість, тепер поводитися?!

-    Можливо навіть мінус четверо, - таємниче сказав Марк, коли ми дійшли до столика у VIP-кімнаті.

-    Тобто?.. – я не встигла договорити, коли сенс сказаного дійшов до мене за відсутності моєї сусідки по кімнаті, - чекайте, - я шоковано глянула на чоловіка, - ви ж не хочете сказати, що вони…

-    Беднарська, запитай завтра особисто свою подругу, але не сьогодні.

-    Ну, от, знову Беднарська, - розчаровано зітхнула я і повернулася спиною до Галицького. Він знову поодиться, наче нічого між нами не сталося, як тоді після ситуації в аудиторії. Образа і жаль до себе перекрили всі адекватні думки. Захотілося просто піти геть і я вже зробила рішучий крок у бік виходу…але мене перехопили і притиснулися ззаду, зариваючись носом у потилицю, було дуже приємно.

-    Що ви?..

-    Ми хіба не на ти, Меліссо? – хрипло шепотів Марк.

-    А ви.., ти не боїшся, що хтось побачить? – запитала я навіть не намагаючись пручатися.

-    Всі розійшлися, кожен знайшов свою пару і твоя подруга поїхала з Ді уже з годину тому. Вона мені повідомлення прислала, щоб я не хвилювався і щоб тобі переказав не хвилюватися.

-    Добре, тоді відпусти.

-    Відпускаю, але попереджаю – дожену за секунду, - засміявся він мені у волосся.

-    Я тобі не героїня мелодрами, щоб мене доганяти, - хоча секунду тому я була готова відстоювати протилежне!

-    Добре, Меліссо, - він виконав обіцяне.

-    І, що в такому разі ти запропонуєш далі? – я обернулася до нього і моє обличчя опинилося за кілька сантиметрів від його. Я знову відчувала його сандаловий парфум та аромат ментолової жуйки. Коли він встиг її дістати? Його погляд раз у раз стрибав від моїх очей до моїх губ. Я несвідомо підсунулася ще ближче. Хоча здавалося – куди ще ближче?!

-    А чого б ти хотіла, Меліссо? – з придихом відповів він майже торкаючись моїх вуст своїми.

-    Отак добре, можеш продовжувати…Марку, - на цих словах його погляд став на мить хижим, тоді знову неймовірно ніжним, а потім раптом він мене поцілував. Отак просто. Я очікувала, що зараз хтось зайде всередину чи офіціантка принесе рахунок, чи хтось із Галицьких повернеться, чи комета впаде. А потім я відкинула всі переживання і острахи, розлабилася в теплих руках Марка та дозволила почуттям наповнити мене до країв.

   Його вуста ніжно і гаряче торкалися моїх, їх м′якість і вологість зводили мене з розуму і дурманили. Кінчиками пальців однієї руки Марк торкався моєї шиї, а іншою рукою гладив мою спину через сукню. Мої руки були в його волоссі і псували, таку завжди ідеальну, зачіску. Це був перший поцілунок і він був рівно настільки ідеальним, наскільки це можливо. Достатньо ніжний, помірно гарячим і недостатньо брутальним, бо саме цю «чоловічу» брутальність я і ненавиділа. Здавалося, що не я його думки читаю, а він – мої.

-    Чого б ще тобі хотілося, моя принцесо? – зі смішинкою в голосі запитав чоловік, перериваючи поцілунок і слухаючи мій незадоволений протест.

-    Як мімімум, щоб це тривало довше, ніж двадцять секунд.

-    Хм, шкода, Меліссо, але в мене на цей вечір інші плани і цілуватися в цьому барі в них не входило.

  Поки я ошелешено витріщалася на нього і намагалася зрозуміти чи дійсно він щойно мене так «красиво» відшив, сказавши, що я в його плани не входжу? Марк в цей час одягнув куртку, зібрав усі наші речі, залишив кілька куп′юр на столі підійшов до все ще нічого не розуміючої мене.

-    Можемо йти, - скомандував він

-    Куди? – як баран, тупо запитала я.

-    Ну, для початку – прогуляємося прекрасним вечірнім містом, можливо поїмо морозива абощо. А далі я можливо проведу тебе до гуртожитка, – він хитро глянув на мене і, подарувавши швидкий поцілунок, відчинив двері.

Поки ми виходили я дуже повільно почала розуміти, що ніхто мене не кидає, а навіть дуже навпаки – мені пропонують… побачення?  І можливо, якщо я забажаю, то й продовжити це побачення. Але, якщо я відмовлюся, то Марк не залишить мене саму і галантно доправить до місця проживання. Але я не хотіла, щоб мене проводили. Я хотіла прокинутися в його обіймах суботнім ранком, але сподівалася, що вийде хоча б ранком вівторока. Для себе я все вирішила.

-    Меліссо, ти чого? – стурбовано запитав Марк. - Ти, що образилася? Чи ти не хочеш прогулянок? Ти тільки скажи і я зрозблю все, що принесе тобі радість, - якось розгублено відказав чоловік.

-    Ні, все гаразд, Марку, - я радісно усміхнулася, виходячи зі своїх думок.

-    Ти впевнена? – недовірливо перепитав той. – Я не хочу видатися наполегливим абощо…

-    Так! – щоб підтвердити свої слова я подивилася по бокам чи нікого немає зі знайомих на вулиці і міцно обійняла цього непередбачуваного і такого…мого чоловіка. А потім поцілувала коротко, але пристрасно.

-    А ти зараз вже не боїшся, що нас побачать разом? - запитала я, коли ми відправилися гуляти по місту.

-    Ні, навіть якщо побачать, то нічого не зроблять.

-    А, точно, в тебе ж «привілегії» так би мовити.

-    Якщо ти про гроші чи владу, то ні, я їх не використовую як метод переконання.

-    А що тоді?

  Галицький криво посміхнувся.

-    Ти мабуть не пам′ятаєш, але на першій парі я розповідав, що лише до кінця року викладатиму.

-    Справді? Я мабуть була зайнята залипанням на твою прекрасну персону і не вловила таку важливу інформацію!

-    Що ж, якби не твоє, як ти кажеш, «залипання», то нас би тут не було, тож я пробачаю твою неуважність, - підловив мене Марк. - Куди саме я перейду - поки не можу розповісти. Все буде відомо згодом. - Марк взяв мою долоню у свою, підніс до губ і ніжно поцілував.

-    Ти хочеш сказати, що тепер можеш вільно гуляти зі студентками і я перша у твоєму списку? – напіврозважливо і напівсерйозно запитала я.

-    Меліссо, в мене немає жодного списку і ніколи не було! - Марк суворо подивився своїми синіми очима в мої карі і продовжив. - Я і з тобою не мав би бути, та я ні з ким не мав би бути, але ти…настільки…я незнаю, що ти зі мною зробила, але ще з першої пари я почав втрачати здоровий глузд і в голові були лише думки, як я тебе торкаюся…і не тільки… Я казав, що ти відьма, ти мене приворожила – не інакше! Мене ніхто ніколи зі студенток не цікавив і дехто навіть почав задумуватися чи не гей я часом. Багато студенток робили якісь натяки, інколи, ті, що без гальм, навіть прямо казали – давайте потрахаємося! Ти уявляєш?! – він поглянув на мій здивовано-зляканий погляд і стишив голос, бо до цього його емоції вирували настільки, що він майже зривався на крик! – Вибач, не хотів тебе лякати, просто дівчата чомусь вирішили, що я мішень для флірту і що на когось та поведуся… Я це розповідаю не для того, щоб показати, що ось подивися, який я весь із себе приголомшливий – на мене вішаються всі, кому не лінь, - він засміявсяі торкнувся кінчиками пальців моєї щоки - приємно, - я це розповідаю, щоб дати тобі зрозуміти, що студентки мене не цікавили від слова «взагалі» і я б ніколи не мав би жодних відносин з ними. Аж тут - з′являєшся ти – вся така смілива, непокірна, нічого не боїшся і водночас така ніжна і беззахисна…і чарівна…

-    І відьма, - додала я.

-    Так, Меллі, саме так, і відьма, - він різко зупинився прямо глянув мені в очі. А мені перехопило подих від того як він назвав мене «Меллі» і від всіх цих ніжностей, від яких я розсипалася на атоми. – Я шалено хочу тебе поцілувати.

-    А відколи ти запитуєш дозволу? – я схилила голову на бік.

-    Від зараз, - він обійняв мене і ледь-ледь торкнувся своїми вустами моїх. Потім поцілунок ставав все палкішим, я хотіла показати, що розділяю всі ті слова, які він мені щойно казав і що я теж втрачаю, та, що там – ось уже втратила голову від нього! Я не могла ним насититися і відчувала, що мені треба більше, поцілунків мені ставоло мало!

-    Маарк, - судомно простогнала я йому у відкриті вуста, продовжуючи відповідати на поцілунок, втягуючи його нижню губу і відчуваючи як кінчик його язика обережно досліджує гладкість моєї верхньої губи. Це було гаряче. Мені було гаряче. І Марку було гаряче…це відчувалося від тісного контакту наших тіл.

-    Пропоную закінчити нашу екскурсію вечірнім містом і перебратися кудись, де можна принаймні присісти, - сказала я, коли відкрила очі і зустріла здивовано-затуманений погляд Марка.

-    Як забажаєш, моя чарівна Меллі, - усміхнувся той і став викликати таксі.