Раді Вас бачити!

У забитій студентами кав′ярні я помітила групу так би мовити лідерів. Вони виділялися на основному фоні як неоновий банер серед лісу. Одягнені вони були переважно в темні звичайні речі, але навіть неосвідчений шестирічка сказав би, які саме бренди вони носили. Навколо них кілька найближчих столів були вільні, хоча народу в кафе було тьма. А це могло означати лише одне – їх або боялися і не хотіли сідати поруч, або захоплювалися і теж не хотіли сідати поруч і заважати, а можливо і те, й інше. Я мала ризикнути. Було помітно, що вони до такої уваги чи її відсутності звикли, значить потрібно зробити таке, що їх збентежить і виведе з цього стану «pocker face». 

Я підійшла і сіла за найближчий від них столик. Моє серце шалено калатоло в грудях і мені було жах, як страшно, але я не могла зоставатися осторонь і нічого не робити. Я маю йти до своєї мети, маю це зробити.

- Привіт, я Мелісса, ви першокурсники, приїхали мабуть з передмістя? – запитала я у компанії з найщирішою та найневиннішою посмішкою, яка тільки можлива. Я знала, якщо я запитаю, як їм тут подобається, чи як настрій, чи як день – вони не дадуть мені відповідь. А якщо я запитаю про те, що може викликати емоцію невдоволення, наприклад, то хтось із них не витримає і піде на контакт. Так і сталося.

- Щооо? – повернула голову рудоволоса дівчина із зачіскою в стилі 60-х і стильній чоній сукні з фіолетовими вставками. Вираз її обличчя дав мені знати, що я поки маю перевагу. – Ти думаєш, що ми першаки і селюки?! - ще раз зневажливо мовила вона. Раптом її вираз змінився і я побачила в заспокійливому жесті чоловічу долоню на її руці.

- Жев, заспокійся, дівчина мабуть просто шукає свою групу, - розслаблено вимовив шатен, який сидів біля неї в максимально розслабленій позі. Він попернув в мій бік голову, як і всі вони. Я все ще усміхалася і намагалася не виказувати хвилювання. На мене дивилася, як я щойно дізналася, – Жев, її друг чи хлопець шатен, маленька блондинка, яка навіть усміхнулася кутиком рота(чи мені здалося?) та досить великий і накачаний(на фоні інших) рудоволосий хлопчина, який одразу мені видався схожим на Жев. 

- Так, я шукаю свою групу і подумала, що ви можливо її частина, але мабуть я помилилася, перепрошую, я тут абсолютно нічого і нікого не знаю, - сумно мовила я, адже жалість викликає співчуття, а співчуття – це вже щось навіть серед таких, як вони.

- Оо, давай я тобі допоможу, - кинувся до мене рудоволосий під гнівний погляд «сестри», - який у тебе факультет? - перепитав він беручи буклет, з яким я стояла. – Ага, психологічний, круто, ми теж там, тільки ми на третьому курсі.

- Ооо, - я зробила здивоване обличчя, ніби не знала цієї інформації до цього, - оце так пощастило, а де знаходиться цей факультет?

Краєм ока я спостерігала за іншими і вигляд в них був м′яко кажучи не дуже. Якби я цей момент їх вперше побачила, то подумала б, що хтось проблювався їм на взуття. Лише низькоросла блондиночка дивилася більш лояльніше.

- Це дуже просто – факультет на третьому поверсі. Тільки тобі треба буде йти в іншу будівлю, в тебе пари сьогодні біля флігеля, - розмірковував юнак, дивлячись у план занять, який я тримала. - Хоча тобі мабуть не просто, бо ти ж новенька, ти мабуть заблукаєш. Ми теж блукали перші дні, так, друзі? – він окинув поглядом друзів, які виглядали не, як друзі, а скоріше, як прибиті мішком по голові незнайомці.

- Симаргл! – багатозначно з притиском вигукнула руда.

Хлопець на неї глянув і відмахуючись сказав:

- Я покажу новенькій, куди йти.

- З яких пір ми допомагаємо бідним овечкам? – запитав уже шатен, який підтримував свою рудоволосу подругу.

- Закрийся, Руй, - відказав хлопець і несподівано взявши мене під лікоть повів до виходу. Боковим зором я бачила ці кислі незадоволення обличчя і в душі раділа, що все йде за моїм планом. Я знала це, як і знала те, що головний бодібілдер цієї компанії ласий до невинних сексуальних дівчат «в біді» і саме тому на мені червона міні-сукня з красивим декольте і взуття на шпильці. Хтось скаже, що так на пари не ходять, але не я…

- Я, до речі, Симаргл, але скорочено мене кличуть - Сим, - представився рудоволосий,  показуючи мені дорогу до флігеля. Я не стала уточнювати, що дівчина з їх компанії вже розголосила його ім′я. Руку він мою відпустив і добре, бо я погано переносила тактильні контакти. Погано – це значить з огидою, якщо мене лізли торкатися без дозволу незнайомці. З друзями – інша річ.

Симаргл дивився на мене з очевидними знаками питання в очах. Я певно пропустила його слова повз вуха.

- Вибач, я мабуть не почула, що ти запитав, я трохи гублюся серед натовпу, всі шумлять, - я далі продовжувала грати «ніжну невинність». Не вистачало лише віями заплескати, як у мультиках феї, тьху ти.

- Та нічого, перші дні – вони завжди такі, - посміхаючись на 28 затараторив хлопець, - я запитав твоє ім′я.

- Я – Мелісса, - нагадала я, - ти мабуть не запам′ятав, я казала як мене звати.

- Ааа, точно, сорян, вилетіло з голови, я на тебе задивився і мабуть не почув. В будь-якому разі – приємно познайомитися, Меліссо і ласкаво просимо в сім′ю психів. Це так ніжно нас називають всі інші факультети, - посміюючись пояснив Сим. – Ти, до речі, могла помітити наші дивні імена, отож кажу одразу – це хвора(в хорошому сенсі) фантазія нашої матусі. 

- Щиро дякую, Симаргле, мені теж приємно, - чемно відказала я, - імена у вас досить цікаві, сподіваюся, ти колись за зустріччю розкажеш їх історію.

- Так і я сподіваюся. До речі, ми прийшли, - Сим махнув у бік флігеля і вказав на будівлю поруч, - ось там твої перші пари проходитимуть. Мені вже теж час, в нас складний викладач, до якого краще не запізнюватися. – Симаргл підморгнув. - Скажу тільки по секрету, що він мій старший брат. До речі, він в тебе теж викладатиме, третя пара здається його. Все, бувай, до скорої зустрічі.

- Бувай, - помахала я хлопцю. Що ж перші кроки зроблено.