Раді Вас бачити!

Психологія – цікава наука, особливо цікаво вивчати її, починаючи зі вступу, з визначень та філософського бачення. Саме воно мало бути в нас третьою парою. В назві дисципліни лаконічно значилося: «Філософія». Філософське бачення психології, цікаво… Я не встигла додумати думку, як в аудиторію ввійшов викладач.

-    Добрий день, майбутні психологи, вітаю вас із першим днем, - почула я міцний і хриплий баритон.. – Скажу одразу, - продовжував чоловік і я вирішила до нього придивитися: чорне густе волосся, суворе, але юне обличчя і бакитно-сині очі, від яких у мене чомусь пустилися мурахи, - хтось може вважати філософію другоряною і недотичною до психології, але… - Він зробив паузу і кинув льодяний погляд на задні ряди, звідки чулися голоси, які миттєво стихли. – Але, - продовжив він, - якщо ви не збираєтеся нею цікавитися, - викладач спямував руку вказівкою на двері, - прошу на вихід. Я вчиню банально і одразу вам повідомлю – трійку намалюю. Кому достатньо – до побачення. Екзамену в цьому році у вас немає, тому можете гуляти. З іншими – будемо працювати і якщо ви старатиметеся і мені сподобаєтеся, то можливо вас чекає 5. Можливо. Отож, чекаю на вихід друзі. Так, особливо це стосується останніх рядів. Ви, парочка, лебедів, шуруйте на вихід, тут не бар швидких побачень.

Я обернулася, як і більшість студентів зі мною, щоб повитріщатися на «щасливчиків». Звісно, що ті розпашілися від надлишку уваги. А містер Викладач, наче думки прочитав, тому що через мить повторив мої слова:

-    Що, не любите увагу, шановні? – промовив він, поки блондин і дівчина із чорно-зеленим волоссям збирали речі, - Потрібно було раніше про це подумати і бажано до того, як лизатися в мене на парі, певно, думаючи, що я старий кріт і глухий пеньок.

   По групі пройшовся легкий смішок, але не занадто сильний – ніхто не хотів потрапити наступним під роздачу. А в моєму баченні цей викладач став найкращим серед усіх вчителів і викладачів, з якими мені доводилося стикатися! Це було сексуально. Сексуально і гАряче. Ага, саме так, Меліссо, з тобою мабуть солідарні всі дівчата з групи – дала я собі уявного іронічного запотиличника і непомітно оглянула аудиторію. І дійсно – половина дівчат пускали вже слину і на промах стріляли сердечками з очей. Фу, гидота, я повернула свою увагу назад на викладача. І лише зараз згадала, що Сим мені говорив, наче вони брати, якщо я нічого не наплутала? Можливо наплутала, оскільки Сим - був рудим, а філософ – брюнет. Рудий же – домінантний ген чи не завжди?

-    Агов, люди, не бійтеся, - вже спокійнішим голосом продовжував викладач філософії, коли за «солодкою парочкою» зачинилися двері аудиторії, - що, нікому трійка не треба, всі стипендіати чи що? Я серйозно, три – і ви не відвідуєте мої пари! Я не жартую.

Студенти почали підійматися, коли зрозуміли, що філософ дійсно не жартує. Аудиторію сумарно покинуло 15 осіб, які напевно вирішили, що проживати студентське життя куди крутіше поза аудиторією, аніж в ній. Нас залишилося 12. Тут я почала переживати. А раптом я теж мала би піти? А раптом я нічого не петраю у філософії і мені будуть гайки?.. Але щось мене все таки утримало на місці.

-    Аж легше дихати стало, правда, - усміхнувся викладач до групи. – Я – Галицький Марк Романович. – Він написав це на дошці. Ще одне неспівпадіння. Там були інші, вичурніші, імена, а тут середньостатистичне, дивно…

  А я записала все жирним фіолетовим маркером із внутрішньої сторони обкладинки блокнота, щоб не забути. Моя тривожність не зникла, оскільки я чомусь вирішила обрати місце в перших рядах, сподіваючись, що на лекціях сюди увага не буде особливо прикута, це ж – лекції. Аж тут таке почалося…

-    Значить так, - Марк Романович підійшов впритул до мого столу і я відсахнулася від несподіванки, але він цього наче не помітив. Від нього відчувався приємний шлейф чоловічого парфума, який додавав йому дрібку розважливості та водночас своєрідності по типу «bad guy». Мені сподобалося. Можливо навіть занадто.

-     Всі часові рамки мого предмета, - продовжував викладач, - є у ваших розкладах. Якщо хтось не розуміє – запитаєте після пари. Ми вже й так багато часу згаяли. Я з вами буду до кінця року. Пізніше я маю переходити в інший вуз, тому біситиму вас недовго. Але це не значить, що я нічого від вас не вимагатиму. Навпаки, ви можливо пошкодуєте, що погодилися залишитися, - на цих словах він обвів поглядом аудиторію і його глибокий погляд зупинився на мені. Я ще не бачила в своєму житті таких прекрасних синіх очей, які, наче були зіткані з марева зірок горобиної ночі. Дивилися ці очі саме на мене і жодного разу не глянули в декольте моєї сукні.

-    Жартую, - засміявся викладач, - я вимагатиму, але не битиму вас, видихайте. І приступимо до нашої першої теми.

   Після цікавої і насиченої лекції навколо Галицького зібралися дівчатка-базікалки, які до цього пускали йому бісиків. Тобто, якщо я і хотіла б щось уточнити по темі, то вже явно не змогла б. Зібравшись, я вилетіла з кабінету, розглядаючи, куди мені потрібно далі йти за планом.

Раптом за рогом мене окликнули.

-    Гей, Мелісса! Ти ж Мелісса, так? – запитала дівчина з моєї групи, наздогнавши і порівнявшись зі мною.

-    Так, правильно. А ти – Естер?

-    Саме так, приємно, що ти запам′ятала. Словом, в мене до тебе справа. Ми з дівчатами збираємося робити музичне представлення першаків і потрібен танець. Буде кілька номерів, але саме для нашого потрібні гарні та сексуальні дівчата, якщо ти розумієш, про що я - вона по-зговірницьки мене штовхнула ліктем. Мені від цієї неповаги до особистих кордонів захотілося рикнути на неї.

-    Поясни? – перепитала я витріщивши на неї баньки, - ми, що стриптиз танцюватимемо для викладачів?

-    Щоооо? Ніі, звісно, ні, - її щоки покрив легкий рум′янець, - це буде драйвовий танець в одязі, але цей одяг буде…короткий, по типу кориткі шорти, майка, щось шкіряне.

  Здається я здогадувалася, в чому тут суть. Стриптиз заборонений, але такі танці – ні. А, що, я не проти взяти участь в такій цікавій грі, де буде більше можливості звернути на себе увагу. Знаю, що мені буде страшно, але головне цього не показувати і вірити, що тобі НЕ страшно.

-    Добре, Естер, я згодна, коли і де починати готуватися?

-    О, клас, супер-супер-супер!!! В нас буде тиждень, будемо тренуватися щовечора, після пар, по можливості самі будете повторювати рухи в кімнатах. Основні тренування починаються завтра о 19:00. Твій номер у мене є, я тобі напишу. Цьомики, - послала вона мені повітряний поцілунок і побігла далі завербовувати одногрупниць.

Остання пара була майже сонною, оскільки ще вчорашні учні не звикли докладати стільки зусиль до сидіння за партами. Лише я монотонно записувала за викладачем раз по раз ловлячи себе на думці, що воно мені не треба, взагалі-то, але тема була дійсно цікава і я не стрималася, хай буде, колись перечитаю.

Після дзвінка, я би з радістю пішла відпочивати, але в мене був ще нездійснений план на сьогодні. У курса Сима і його компашки – пара поверхом нижче, отже потрібно дочекатися їх виходу. Я спустилася на перший поверх і стала чекати. Через 5 хвилин почувся гидотний голос рудоволосої. Я почала повільно рухатися до виходу з будівлі. На порозі, якраз перед тим, як вони почали виходити крізь двері, в мене «випадково» висипається вміст рюкзака.

-    Чорт, я знову забула закрити рюкзак! - «спересердя» вигукую я і кидаюся збирати канцелярське приладдя.

 З двох боків біля мене присіли дві фігури і почали активно допомагати зі зборами.

- Уважнішою треба бути, Беднарська, інакше всі конспекти загубите і не зможете отримати в мене залік, - праворуч був ніхто інший, як наш нововідкритий філософ.

- Та вона ж перший день, таке буває з усіма, - заступився за мене Сим, який був зліва. Поки він це говорив я почула позаду шепотіння рудої, яка сказала щось про те, що її вже нудить від мене. Нехай нудить, стрункішою буде.

   Коли ми всі піднялся, я подякувала і зрозуміла, що знаходжуся в епіцентрі сімейки Галицьких, як я вже здогадалася.

- О, Марк, а я тебе не помітив. - здивовано закліпав Сим. - То у вас сьогодні перша пара була?

- Так, - поквапилая відповісти я, - дуже цікава.

- Ооо, можу собі уявити, - засміявся Сим.

  Марк на нього глянув і той в мить замовк.

- Дякую, Меліссо, за таку високу оцінку мого предмету. Я врахую це до наступної пари.

 Оскільки Галицький старший в мої плани не входив і щиро зізнатися - трохи порушив їх, то в цей момент все, що я могла - це кліпати і посміхатися. Адже, я гадала, що буде лише Сим і він мене можливо запросить на каву чи принаймні запропонує провести до гуртожитка. Навіть, якби він не запропонував, то я би зробила так, щоб він цього захотів. Але при Марку Романовичу вмикаються якісь мої внутрішні гальма, котрі чомусь не дають мені грати в ту гру, яку я собі обрала.

- Ти зараз додому? - запитав Симаргл те, чого я і очікувала. - Давай я тебе підвезу?

- Феее, я зараз проблююся, - уже не стрималася його сестра і потягнувши свого приятеля за руку, пішла на вихід до воріт університету. Тендітна блондинка безшумно пішла за ними.

- Вибач, Сим, але мені потрібно сьогодні з подругою зустрітися, - вміло брехала я, - ми домовилися ще тиждень тому... - Поки я це говорила, то чомусь намаглася боковим зором побачити хоч якусь реакцію філософа, але той залишався безпристрасним з їх фірмовим обличчям "pocker face".

- Та без проблем, - відказав рудоволосий, - тоді наступного разу не відвертишся. Ти мені винна, як мінімум каву за роботу гіда.

- Звісно, каву я гарантую!

- Тоді до зустрічі, - усміхнувся Симаргл.

- Бувай.

- До побачення на парах, Беднарська, - попрощався Марк Романович.

- До побачення, - вже тихіше мовила я відповідаючи на теплий погляд синіх очей.

  І лише дійшовши невдовзі до гуртожитка я зрозуміла суттєву річ. На філософії ми не представлялися перед викладачем. Він міг бачити моє ім`я та прізвище в журналі, але знати, що воно належить саме мені - не міг. Дивно.

*****************************

Я дуже ціную кожен ваш коментар і вдячна за кожну вподобайку!❤❤❤