Раді Вас бачити!

Ввечері було знову тренування.

   До кінця тижня я продовжувала зустрічатися з компанією, частиною якої була уже і я. Мені не було зрозуміло, чому Сим не намагається до мене якось залицятися, адже за планом це вже мало відбуватися. Невже я йому дійсно подобаюся? Ніі, не може такого бути, аж смішно.

   Пар з філософії в нас не було і я не мала змоги потопати у синьому морі очей викладача. Але це не заважало мені про нього думати. Особливо перед сном. Кілька разів він мені снився. Мабуть я влипла. Сильно.

Наступний тиждень теж минув спокійно. Все ті ж зустрічі з компанією, кілька походів до кав′ярень і в кіно з Мірою – ми дедалі більше зближувалися і ставали дуже хорошими подругами. Мені це неймовірно подобалося, тому що за все своє життя, як не  дивно, але я не мала щирих подруг.

   Пар з філософії не було, їх замінили парами з історії, бо Петру Святославовичу – історику - необхідно якнайшвидше їх вичитати і поїхати на курси підвищення кваліфікації. Але мого улюбленого філософа я бачила в навчальних корпусах. Ми лише переглядалися здалеку, проте навіть це показувало, що зацікавленість в нас з ним взаємна.

   На вихідних всі роз′їжджалися. Залишалося небагато студентів. Оскільки Сим був місцевим, то він запропонував зустрітися в місті і погуляти. Мені не хотілося, але я мала погодитися.

Я обрала світлу сукню і балетки. Сим приїхав на машині, коли я підійшла. Мені чомусь ностальгічно згадався Харлей Марка Романовича і він сам звісно. Мені приємно замлоїло в грудях.

Ми гуляли по найбільшому місцевому парку, їли морозиво і Сим розповідав про себе, про сім′ю, а я це все кропітливо занотовувала у своїй голові, розпитуючи про всі цікаві і незаконні діяння. Сим ділився, як чимось видатним усіма їх проступками, прикриваючись жартами, навіть не підозрюючи, що в цей момент сам собі копає могилу.

І звісно, що він розповів обіцяну історію про походження їх імен.

-    Наші з Жев, Руєм і Ді мами дружили, коли були вагітні, та й зараз дружать, звісно. І от моїй мамі – великій вигадниці – вздумалося обрати своїм дітям такі імена, щоб точно були ледь не єдині на планеті. Тож вона стала проводити глибокі дослідження слов′янської міфології в пошуках підходящих і гарних імен для всіх нас, а потім поділилася цією інформацією із мамою Руєвіта та мамою Дівонії і як ти вже зрозуміла – переконала їх вступити до її клубу нестандартних імен. Я всі значення імен вивчив напам′ять ще в дитинстві. Звісно з легкої руки любої матусі. Якщо коротко, то: Дівонія – богиня води, вічно юна діва; Жевонія - «та, що дає життя», втілення життєвої сили, що протистоїть смерті; Руєвіт – бог літа, землі, родючості; Симаргл – зображається у вигляді крилатого пса, дослівно: « Сидить під Світовим деревом, на якому росте все насіння світу, і помахами крил розсипає це насіння по всій землі».

-    І ти це все дійсно завчив?

-    Мені не дозволялося виходити гратися, поки я не переповім мамі всі ці означення. Так, вона тоді дуже заглибилася в цю тему. Але в кожного свої чудИнки в голові. Хтось своїх дітей називає на честь відомих акторів чи персонажів фільмів, комп′ютерних ігор, та навіть телеканалів! Тож, нам ще пощастило.

- До речі, - говорив хлопець, коли ми звернули до озера і цим самим змінюючи тему, - можна було б попити пива чи чогось міцнішого ввечері, - і він поклав руку мені на талію. Мені стало сильно неприємно.

- Ти знаєш, Сим, у мене сьогодні ввечері чергова репетиція, - брехала я, - тож, на жаль, доведеться перенести цю прекрасну ідею на якийсь інший вихідний, ти ж не проти?

Було видно, що він сильно проти, але оскільки причина була серйозна він не став наполягати.

- Добре, Мел, як скажеш, - криво посміхнувся він, - тільки наступного разу точно.

- Звісно! Я запевняю.

Сим довіз мене до гуртожитка і хотів поцілувати в губи, але я вдало викрутилася і він ковзнув своїми губами по моїй щоці.

Лише в кімнаті я нарешті видихнула з полегшенням, відкрила сумочку і вимикнула диктофон.

 Сам того не відаючи Сим розповів мені все про своїх друзів: про їх уподобання, про їх страхи, про те, що змусить боятися чи що змусить піти одне проти одного. Він думав, що ми просто розмовляємо і весело проводимо час, що ж, нехай і далі так думає.

В неділю, коли Естер та інші дівчата поз′їжджалися ми продовжували повторювати і повторювати танець.

-    Дівчатка, ви – молодчинки, - радісно пищала Естер, - все має бути добре, головне вам не злякатися сцени і не забути якийсь рух. Але, якщо щось подібне трапиться, ви не бійтеся - просто подивіться на сусідку і повторюйте за нею і тоді все згадається.

-    Нарешті, ці муки закінчаться, - втомлено видихнула я, - ще б костюми були не такі відкриті, неначе ми знімаємося для кліпа Ріанни.

-    Ти ж знаєш, що така задумка, - поправила мене Естер, -  і до того ж так ми показуємо найкращі свої сторони.

-    Звучить, як сексизм.

-    Та ну тебе, - махнула рукою Естер і повернулася на своє місце в першому ряді по центру. Я була в другому ряді зі ще двома дівчатами, але всередині пісні ми змінювали позиції і Естер з трьома іншими дівчатами танцювала позаду, а ми зі Златою та Лісанною – попереду. – Останнє повторення і розходимося, - скомандувала дівчина і вмикнула музику.

   Після танців ми йшли в душ і до кімнати я повернулася вже після 23:00.

-    Ооо, які люди, - радісно завпівала Міра. - А я думала, що ти там мінімум до півночі гарцюватимеш.

-    Ніі, ти, що?! Не вистачало мені ще невиспаною зірвати наш деб′ют, так би мовити.

-    А покажи, що ти танцюватимеш? Будь лаааска, мені дуже цікаво, - благала дівчина.

-    Ні, і не проси, все завтра.

Блиск в карих очах дівчини зник і вона нарочисто відкинула темне волосся і повернулася на ліжку до стінки. Я розуміла, що вона просто жартує і що насправді та не ображена. Аж, дивно, як швидко ми знайшли спільну мову і взаєморозуміння!

-    Чуй, Мір, сядеш завтра в першому ряді? Я хочу, щоб ти зняла наш танець, я потім подивлюся, наскільки я зганьбилася, - засміялася я.

-    Ага, звісно зніму. А чому ти не попросиш своїх дружків із елітної компашки? – все ще вдавано ображено говорила дівчина в стінку.

-    Ну, я невпевнена, що вони там будуть і до того ж, ми ще не настільки близькі.

-    А як же Сим? – на цих словах Міра порернулася корпусом і уважно на мене глянула, - я думала, що ви типу разом чи принаймні друзі?

-    Ні, ми не разом, він намагався стати звісно ближчим, ніж другом, але я зіслалася на репетицію танців і повернулася в гуртожиток.

-    Ого, а оце вже цікаво, - Міра заради цього навіть сіла на ліжку, готова слухати мене в два вуха, - давай викладуй детально, що і як, і коли, і де?

-    Та нічого такого, просто він запросив мене в суботу погуляти і ми гуляли в парку. А потім сим запропонував щось випити, бо вже вечоріло, але я відмовилася і він відвіз мене в гуртожиток. От і вся історія.

-    Але ти сказала, що в тебе танці, правильно зробила, не варто тобі з ним одній випивати вечорами. А він до тебе не ліз з поцілунками там абощо?

-    Ну, було таке, але я дозволила поцілунок тільки в щоку, – згадувати про його противні обійми за талію я не стала, та їй і не треба ця інформація.

-    Меліссо, - серйозно сказала Міра, - а він тобі подобається? Бо я не можу зрозуміти твої наміри. Ні, не подумай нічого такого, ти все правильно робиш, але якби я була з хлопцем, який мені подобається, то я би мінімум дала себе поцілувати. Звісно, цього…перекачаного мажора це не стосується і добре, що ти з ним не того… Але це значить, що ти з ним просто дружиш, при тому, що він хоче більшого? Вперше в історії нашого університету з′явилася героїня, яка відмовила Галицькому! - засміялася сусідка.

-    Одному так точно, шкода, що з іншим так не виходить, - пробурмотіла я про себе поки Міра валялася на ліжку в нападі сміху.

-    Що ти сказала? - запитала та витираючи сльози і повертаючи до мене голову.

-    Нічого, тобі щось почулося?

-    Так, мені почулося, що ти комусь не відмовила, - досміюювалась дівчина.

-    Еее, незнаю, я нічого такого не казала, - я намагалася як завгодно приховати те, що не втримав мій довгий язик. Завжди ж казала собі – спочатку думаєш, а потім бовкаєш!

-    Ти мені баки не забивай! Все ти казала і все я чула! Кому пощастиво викрасти твоє прекрасне сердечко на першому ж місяці навчання? – мрійливо запитала Міра.

  Відпиратися було марно, тож треба було вигадати щось правдопобібне. Правду я звісно, що нікому не розповідатиму!

-    Ну, добре, - ніби здаючись мовила я, вигадуючи на ходу, - є там один хлопець… Мене до нього тягне, наче магнітом, він такий харизматичний, розумний, смішно жартує, гарний і в нього такі сині очі, що хочеться в них потонути, як би банально це не звучало. Коли він поруч – в мене мурахи по шкірі і серце шалено починає калатати…

-    Оооо, дівчинко моя, в тебе діагноз – закоханість, - присвиснувши відповіла мені Міра.

-    Яка закоханість?! Це так – гормони грають, швидко почалося і швидко мине, - відфиркнула я

-    Ну, тим паче гормони грають! Якщо й так, то використовуй це почуття наповну – поки ми молоді.

-    Ти сказала, як моя бабуська.

-    Бабуська чи не бабуська, а я тобі правду кажу. Бери свого синьоокого і… ну, як мінімум зустрічайся з ним чи що? Чи він теж якийсь бабій?

-    Нііі, він хороший, - замріяно виправила її я, - хоча я насправді незнаю чи є в нього дівчина… - І мені, наче кухлик холодної води в обличчя линули: по-перше, я дійсно не знала чи є в Марка хтось, а по-друге, він був моїм викладачем і це говорило про те, що нічого з цього всього не могло вийти! Ще би пеерконати в цьому моє зрадливе серце.

-    Агоов, Мел, ти чого зависла? Про свого синьоокого замріялася? - знову засміялася Міра. - Синьоокий…щось зайоме… А в нас хіба багато синьооких красенів в універі?

Я злякалася, що мене тут же на цьому місці і викриють! Язик мій – ворог мій! То треба було вже одразу казати, що він філософ і їздить на Харлеї, і ще – звати його Марк Романович! Ото ідіотка!

-    Та я всіх і не знаю, мабуть якийсь першокурсник?

-    Так, так, - вхопилася я за рятівне коло, - він першокурсник, тому ти його наврятчи знаєш.

-    А фото є? Покажи фото?

-    Ні, немає, ми ж не зустрічаємося.

-    А Інстаграм, Facebook, Tik Tok, Viber, Телеграм – що завгодно? Чи ти хочеш сказати, що він шпигун і шифрується від держави?

-    Пфф, ото вигадниця,  я просто не знаю його месенджерів.

-    Ой, та я не вірю, що ти не цікавилася?!

-    Я не цікавилася. І не буду цікавитися, тому що…тому що в мене інші пріорітети, В мене навчання на першому місці, а все інше заважатиме!

-    Добре, добре, я тебе почула, не галасуй. Навчайся, звісно, дуже корисне, але і жити не забувай, сонце, бо молодість вона одна.

-    Знову бабуська?

-    Знову бабуська, - ствердно засміялася Міра.

Ми ще побазікали з півгодини і перед тим як заснути я все-таки знайшла Марка Романовича в Інстаграмі.