Раді Вас бачити!

На щастя мені не довелося вигадувати наступних підступних планів. Сим знайшов мене в Інстаграмі сам, додав у друзі і одразу запропонував чогось випити на великій перерві. Звісно, що я погодилася і вже через 15 хвилин сиділа за їх столиком і намагалася "не помічати" обурливі погляди інших, поки Сим брав каву. Тортури тривали всього якихось 5 хвилин і потім Сим ближче представив мене всім і всіх представив мені. Рудоволосу звали Жевонія, її дружка - Руєвіт, а блондиночку - Дівонія, скорочено - Ді. З усіх зі мною говорила лише Дівонія, незважаючи на суворий погляд її подруги, якій це жах як не подобалося. Ді зокрема звернула увагу на мій наряд і сказала, що він мені пасує, особливо синій колір. Я подякувала і була в піднесеному настрої від того, що уже двоє з компанії зі мною спілкуються!

Сим розповів, що вони із Жев, як він ласкаво її називав, брат і сестра. Я не стала робити здововане обличчя, оскільки лише ідіот не помітив би їх схожість. Ідіоткою я не хотіла бути. Дівонія і Руєвіт – їх друзі з дитиснства і так випало, що всі вони вступиви в один вуз. Правда ніхто з них і словом не обмовився про те, яку владу вони мають тут поміж інших.

    Поки мій новоявлений друг ходив викидати стаканчики, до мене раптово нахилилася Жевонія і крізь зуби люто виплюнула:

-    Новенька, сильно не звикай до цього місця! Сим тобою награється, трахне і викине, як непотрібну іграшку. Якщо ти сподіваєшся на те, що станеш його коханням на віки вічні, то розслабся і повзи туди, звідки посміла висунутися – цього ніколи не буде!

-    Магі, ти що таке кажеш? - заступилася за мене Ді.

-     Правду, Дівоніє, я кажу лише правду, - відповідала та переключившись з мене на блондинку. – Чи ти не пам′ятаєш, наскільки часто мій брат змінює своїх підстилок? Порахуй і визначи, через скільки часу ми забудемо ім′я цієї, - вона окинула мене бридливим поглядом, - новенької. В тебе ж вищий бал по математичним наукам – от і прорахуй – і вона відсунулася назад на своє місце, як ні в чому не бувало і знову стала щебетати зі своїм бойфрендом.

-    Слухай, Мел, а яка в тебе наступна пара? – запитав Сим повертаючись до столика. – Давай я тебе проведу.

 Я погодилася і попрощалася:

-    Бувай Ді, Руєвіте, бувай Жевоніє, - нарочисто підкреслила я, - було дуже прийємно з тобою поспілкуватися, сподіваюся на скору зустріч, - і я посміхнулася наймилішою посмішкою, яка тільки була в моєму арсеналі. Нічого, невдовзі я покажу, що ікла в мене теж присутні і я вмію їх використовувати.

-    А про що з тобою говорила Жев? - здивовано запитав Сим, коли ми вже переміщувалися коридором на четвертий поверх. – Я запитую, тому що зазвичай вона не дуже дружелюбна і не говорить до … нових людей, яких я знайомлю з ними.

Ага, аякже, «нових людей» - я в душі сміялася. Про Сима я все знала ще до сьогодняшнього палкого монологу рудоволосої стерви, тож як би та не хотіла мене шокувати чи налякати – не вийшло. Звісно, що я не планувала стрибати до хлопця в ліжко, я його жорстко використовувала, та все не так погано – дружбу з ним я можу собі уявити. Але знаючи його «захоплення» - навіть дружити не хотілося б, якби не потреба.

-    Та нічого особливого, - мило відповідала я поправляючи волосся, - вона зробила комплімент моєму сьогодняшньому луку, - майже збрехала я, - і можливо сказала, що рада мене бачити у вашій компанії, - тут уже я брехала безбожно.

-    Серйозно? - очі хлопця округлилися.

-    Ну, майже, натякнула скоріше, хоча може я щось неправильно зрозуміла, зі мною таке буває, коли я хвилююся в новій компанії. Мене зазвичай тяжко сприймають і я майже ніде не вписуюся, - я почала тиснути на жалість, - навіть незнаю, чому – можливо просто я нікому не подобаюся…

-    Гей, - заспокійся, все добре, - Сим підбадьорливо дивився в мої очі, - я тебе підтримаю, ти в нашій компанії і ти стовідсотково всім сподобаєшся! Ти ж класна! А якщо раптом сестричка щось негарне скаже – одразу повідом мене, я з нею поговорю, так, вона специфічна особа, але згодом подобрішає.

-    Дякую, Сим, ти – справжній друг, - я підкреслила слово друг і обійняла його, хоча не хотілося аж до зубного скреготу.

  Віддпустивши хлопця, я буквально бачила його мисленнєві процеси, він явно не очікував такого повороту і не знав, що робити далі. 

-    Дякую, що провів, Симе, до зустрічі, - мило усміхнувшись я зайшла в аудиторію і лише там змогла зняти маску приторності. Мене вже нудило від цього, але я мала продовжувати.

  Після пар я мала йти до гуртожитка, але неочікувано почався дощ, злива – можна навіть сказати. Ось вам і осінь з її принадами у вигляді мінливості.

  Можна було написати Симу і попросити підвезти, адже в нього є автомобіль, як і в кожного з них. Але в них пари закінчилися. Він пропонував почекати, але в мене сьогодні заняття з постановки танця для представлення першокурсників. І я навіть не збрехала! Плюсик в карму.

Старшокурсники, які звикли до непередбачуваності панянки осені ясна річ уже поспішали за ворота з парасольками. Першаки – вирішили перечекати в бібліотеці чи в місцях, де ловить Wi-Fi. І лише я стояла на ганку, відчуваючи всю освіжаючу прохолоду осінніх крапень своїми ногами і долонями. До інших частин бризки не долітали. Мені дуже подобався дощ і я би прогулялася під ним, але йти мені досить далеко, тож я би прийшла мокрющою і могла захворіти. А хворіти мені зараз категорично заборонено!

-    Боїмося дощу, Беднарська? – почула я знайомий баритон за спиною.

-    Дощу я не боюся, я боюся промокнути і злягти із пневмонією, наприклад, - відповіла я фігурі, яка порівнялася зі мною і тримала в руках шлем.

  Я з подивом на нього витріщилася.

-    Ніколи не бачили шлема, Меліссо? – насмішкувато уточнив викладач, переводячи погляд з предмета в своїх руках на моє обличчя.

-    Бачила, Марку Романовичу, але навіть у найсміливіших фантазіях не уявляла, що ви можете їздити на байку! Ще скажіть, що у вас Харлей, як у «Дикій орхідеї» в Міккі Рурка!

-    Хмм, - він по-хитрому глянув мені в очі, наче я десь припустилася страшної помилки і я швидко зрозуміла, де і почервоніла мабуть, бо по відчуттям було саме так, - а ви дивитеся такі фільми, Меліссо?

-    Звісно дивлюся, якщо ВИ їх бачили, то я нічим не гірша, - шах і мат.

-    Туше, - відказав філософ. – Насправді, ви вгадали, Харлей, але не такий, як фільмі, стриманіша модель.

-    Вав, - все, що я змогла видихнути.

Викладач раптом окинув мене поглядом згори донизу сказав:

-    Давайте я вас підвезу. До вашого гуртожитка йти і йти, а чекати годину – собі в збиток – втрата дорогоцінного часу, якого нам і так мало дається. Сьогодні у вас вбрання більш стриманіше, ніж на першій нашій парі, тож цілком можете прокататися, не боячись виглядати провокативно.

-    Еммм, - я намагалася думати, але виходило погано, оскільки сині очі навпроти почали заважати цьому процесу і його слова про одяг – значить він запам′ятав у чому я була на його першій парі…, - ну, якщо у вас не буде проблем, бо я б не хотіла створювати вам проблеми, серйозно, – я роззирнулася навколо в пошуках якихось свідків, але на дворі було порожньо.

-    Заспокойтеся, Беднарська, все, що відбувається за межами університету – не створює мені жодних проблем, - прозвучало з підтекстом чи це моя параноя зі мною жартує?

-    Фактично – ми ще в межах універу.

-    Тоді швидше думайте і ми або виходимо ЗА межі, або ви залишаєтеся, - знову я почула не те, що є насправді, а те, що мені хочеться?

-    Добре, поїхали, - я погодилася, тому що просто не могла відмовитися, - але тільки від великої любові до Харлеїв і нелюбові до захворівань.

-    Я по-іншому і не думав, Беднарська, - відказав викладач, поки ми перебіжками добиралися до його транспорту.

І він виявився приголомшливим, неймовірним і просто запаморочливо фантастичним! У чорно-сірих тонах і у своїй тихій могутності він причаровував і змушував забувати про все навколо. Харлей Девідсон.

-    Вааав, - знову видихнула я і не вірила, що ось-ось осідлаю цього красеня. Знову двоякість – усміхнулася я до себе. Я навіть забула, що мокну, поки ми виходили за ворота. Марк Романович протягнув мені шлем.

-    Тільки бажано не сильно про це поширювати інформацію, Беднарська.

-    Про що саме, - незворушливо уточнила я, - про те, що у вас Харлей, чи про те, що ви мене на ньому підвезете до гуртожитка? До речі, - схаменулася я, одягаючи амуніцію, - яка у викладачів зарплата, що ви можете собі таке дозволити?

-    Закінчуйте навчання і приходьте викладати – тоді дізнаєтеся, - викрутися він, одягнувши шлем і сідаючи на байк.

   Я застібнула свою шкірянку і теж чимшвидше сіла позаду Марка Романовича. Довелося його обіймати і це було для мене через чур ніяково і водночас дещо інтимно. Хоча з його братом у мене не було ні першого відчуття, ні, тим паче, другого…

Я знову відчувала аромат парфуму Галицього в пермішку з його особистим запахом і про себе відмітила, що це дуже навіть збуджуюче. Парфум, не Галицький.

  Харлей завівся і легко рушив з місця, що змусило мене сильніше стиснути руки на грудях мого викладача. Я відчувала лише грубість його шкірянки, але його загальна фізична близькість була більш хвилюючою.

   Навколо нас політали люди, дерева, машини, дощ майже перестав відчуватися, відчувалося лише задоволення від їзди і від емоцій, які негадано заполонили мій розум і мою фантазію. Було добре, комфортно, затишно і навіть тепло всередині. Я закрила очі і насолоджувалася.

   Ми швидко дісталися до пункту призначення і я розчаровано віддала шлем назад.

-    Дякую за прогулянку і порятунок від мокрих ніг, Марку Романовичу.

-    Завжди радий допомогти, Меліссо. Я би сказав, що звертайтеся частіше, але боюся, що це неправильно зрозуміють.

-    Ну, Марку Романовичу, уже пізно боятися, тому що ви мене підвезли під гуртожиток, в якому очей удвічі більше, ніж вікон, тому завтра вам можуть приписати щось незаконне, - попередила я.

-    Я не боюся пустопорожніх балачок, Меліссо, - лукаво промовив мій візаві, - але, якщо надумаєте зробити їх не порожніми – дайте знати.

-    Що? – тупо перепитала я, не вірячи в те, що почула!

-    Я кажу, що, всі вікна залишаються порожніми, а отже можете спати спокійно, - він махнув рукою в бік поверхів і там дійсно не виднілося жодної душі.

  Давно зі мною моя підсвідомість не грала такого дурного жарту.

-    Ще раз дякую, Марку Романовичу.

-    На здоров′я, Беднарська, до зустрічі на парах, - і він зірвався в потік автомобілей, віртуозно лавіруючи і зник вдалечині.