Раді Вас бачити!

Наступного ранку я ледь піднялася, щоб доповзти до душа, після якого трішки полегшало.

Міра пішла рано, оскільки в неї була зустріч з куратором з приводу обговорення її курсової.

  Одяг на сьогодні я обирала, як лінива лемуриха, тому просто фіолетова сукня до коліна з невеликим вирізом, пастельні туфлі в колір рюкзака - волошкові – і пішло воно все до біса. Поки.

   Дорогою на заняття я задумалася про викладача філософії і миттєво подумки дала собі добрячого копняка. Це не допомогло і я далі думала про нашу поїздку на його Харлеї. Блін, я стала не зібрана! А мені ще потрібно сьогодні багато чого зробити.

 Перша пара – загальна психологія, далі практична, філософія та історія чомусь… Для чого нам філософія я ще могла якось логічно підв′язати, а от з історією були реальні питання.

 На другій парі написав Сим – сказав, що після третьої йдемо на перекур за ворота університету. Я здивувалася тому факту, що вони курять, але він відповів, що лише хлопці і то – балуються, хоча і отримують добрячого прочухана від Марка. Я теж могла би, чисто, щоб позлити знову таки того ж Марка…Романовича.

Почалася третя пара. Нова тема. Всі записували терміни і пояснення, а я з-під лоба спостерігала за Галицьким. Він на мене не дивився абсолютно. Зрозуміло, не встигла собі нафантазувати, а вже відшили – подумалося мені і я засміялася. Виявилося, що це було голосніше, ніж можна було сподіватися, тому що мій викладач нарешті звернув на мене увагу.

-    Я сказав щось смішне, Беднарська? – питав він підходячи до мене впритул.

-    Ні, я просто про своє думала, вибачте.

-    Ооо, то ви ще й не слухаєте викладача, я вас присипляю своїм занудством?

-    Ні, Марку Романовиче, ви дуже збуджуєте, - сказала я з викликом, дивлячись прямісінько в синю вирву, очікувано слухаючи сміх одногрупників на задньому фоні. – Ой, вибачте, - наче б то щиро, але все ж награно промовила я, усміхаючись лише йому, - я не те хотіла сказати.

   А, що? Можна грати в ігри удвох. А можна інколи і у відкриту пограти, зображаючи тупеньку, насправді будучи досить розумною, щоб опинитися на фініші першою. Тільки це ще не фініш, а отже – граємо далі.

-    Добре, Беднарська, записуйте і не відволікайтеся, тому що вам буде тяжко на заліку, - на обличчі жодної зайвої емоції, а це значить, що він явно не сприймає мене, як студентку, яка його повеселила, він сприйняв це серйозно. А якщо ти сприймаєш щось серйозно – значить це тебе зачіпає.

   До кінця пари я ловила на собі короткі погляди, але не відповідала на жоден. Лише, коли до дзвінка залишилося 2 хвилини я підняла руку.

-    Так, Беднарська, ви щось хотіли? - спантеличено запитав філософ відповідаючи на мій погляд карих очей.

-    Марку Романовиче, чи не могли б ви порекомендувати якусь літературу для глибшого вивчення філософії? Можливо якісь цікаві відео, де розповідається не так сухо, як у підручнику?

-    Можу зробити, - задзвенів дзвоник, сповіщаючи про закінчення і всі ринулися на вихід, я встала і підійшла ближче, щоб чути його краще, - вам таку добірку і віддати завтра.

Він сидів за столом, але його рука лежала на столі і її пальці звисали з краю. Я зробила півкроку уважно вдивляючись йому в обличчя, щоб не пропустити жодної прихованої чи витісненої емоції, коли кінець моєї сукні обережно і ніби випадково торкнувся його пальців. Він смикнувася, але долоні не прибрав.

-    В нас із вами завтра немає пар, Марку Романовичу, - засмучено мовила я, майже відчуваючи зовнішнім боком стегна жар, що йшов від його пальців і ризикуючи всім – повільно, по міліметру, підсовуюся, все ще гіпнотизуючись від його погляду, і торкаюся оголеною частинкою шкіри його пальців. Щось майже непомітне сколихнуло його обличчя і так само швидко зникло. Я не змогла визначити ту емоцію, на жаль. Периферичним зором я бачу, що всі студенти вже чкурнули на перерву і ми залишилися удвох в порожньому кабінеті. Я боялася навіть дихати і все ще продовжувала очікувати його дій. Звісно я знала, що він точно не схопить і не повалить мене на стіл, жадібно зриваючи з мене одяг… Я нічого такого не очікувала. Більш за все, що він просто забере долоню, але пауза затягнулася надовго.

-    В такому разі, Меліссоо, - невідривно дивлячись мені в очі він провів кінчиками своїх пальців знизу до верху, злегка зачіпляючи край сукні і протягнувши її на кілька сантиметрів вверх та викликавши цим табун мурах по моїй шкірі і заховав руку до кишені, - я вам надам список, коли в нас буде пара. А зараз я вас не затримую, - розриваючи погляд він вказав на двері, - пара закінчилася.

     На ватних ногах я вийшла з аудиторії все ще відчуваючи його лоскочучий дотик на шкірі і аромат парфуму, який я вдихнула, коли стояла занадто близько… Занадто… З яких пір я граюся з вогнем? З тих самих, відколи прийшла в це місце з певним умислом.

 Що ж, я сама затіяла цю гру, щоб побачити результат. Але як тепер з ним поводитися я незнала і вирішила віддатися на волю випадку. Я втомилася щось вирішувати, я беру паузу.

І я пішла за ворота, щоб зустрітися з нашими мажорчиками.

Я їх знайшла одразу, бо навіть у непроглядному натовпі вони  виділялися. На диво, зі мною привіталися всі, в тому числі і  Жевонія. Сим навіть обійняв мене від чого стало не дуже комфортно, наче щось липке і блидотне залишило на мені відбиток, але я не подала виду і підійшла до дівчат. Ті обговорювали якусь книгу, про яку я не чула. Мені чомусь здавалося, що такі дівчата мають обговорювати, як мінімум одяг чи сумочки, а як максимум – пліткувати про своїх багатих подруг… Що ж, потрібно виганяти ці стереотипи з голови і не бути ханджою.

-    Меліссо, нам потрібна твоя думка, - звернулася до мене Ді

-    Так, уважно вас слухаю, - якнайвідкритіше прощебетала я.

-    Що ти думаєш про кемпінг в лісі? Ми збираємося через кілька тижнів, якщо хочеш – теж можеш з нами поїхати.

-    Так, це несподіване питання. Я гадаю, що поїду, якщо не буде якихось непередбачуваних ситуацій, завалів по навчанню чи ще чогось.

-    От і добре, це буде чудово, - засяяла Ді. Ми з нею точно подружимося. – Будемо ми вп′ятьох і Марк, - на цих словах я ледь не закашляла, хоча нічого стороннього в мене в горлі не було.

Щоб не видати себе я сфокусувала свій зір на хлопцях, які говорили про щось своє, періодично вітаючись з кожним, хто проходив повз. І лише зараз я помітила, що ми наче знаходимося в елітному колі, де всі студенти, які проходять повз, мають за честь привітатися з кожним з нас, ніби ми своєрідні ганстери, які тримають цей район. Аж смішно. І небезпечно. Вперше мабуть я відчула себе причетною до якоїсь групи, яку поважають, яка з усіма знайома і це було таке…незрозуміло-приємне почуття, наче я крута чи що? Я дійсно відчула частинку їх крутості. Я могла б до цього звикнути. Поки ще є до чого звикати.