Раді Вас бачити!

 На ранок я почала збиратися. Свято першокурсника на 13:00 і всі студенти до того часу знімаються з пар, щоб подивитися виступи. А ті, хто виступає – не йдуть на пари, а йдуть на репетицію. І ще – ні в якому разі не можна засвітити свій костюм! Його мають побачити лише на сцені!

  Мені написав Сим – побажав ні пуху, ні пера. Я подякувала.

  Ми(всі першокурсники) зібралися за сценою і групувалися для порядку виступів. Стояв галас і хаос, але ця атмосфера веселила і чимось надихала. Звідусіль лунав сміх вперемішку із криками, хтось умудрився притягнути алкоголь за куліси і підпоїв кількох першокурсниць і ті тепер не могли виступати! Так прибирають конкурентів – подумала я і не стримала посмішку.

   Нарешті все затихло – виходять ведучі. А отже в нас є ще десь 30 хвилин поки до нас дійде черга. Відкривали цей щорічний концерт хлопці, які танцювали щось зі старого репертуару Майкла Джексона, теж граючи на сексуальності, але в них це виходило не дуже, бо глядачі оцінили їх холодними оплесками. Наступними були дівчата і хлопці в хіп-хопових костюмах і запалювали під Бумбокс. Ще в них була родзинка – бітбоксерка, яка зірвала шалені оплески і бурхливу реакцію залу! Що ж, можливо вони будуть переможцями. Далі ведучі щось розповідали, хтось співав пісню Адель, знову щось розповідали і відбувся третій виступ першокурсників. Репертуар у них був шкільний, мабуть не дотанцювали вальс на останньому дзвонику, - зловила я себе на думці, яку перервала Злата, кажучи, що Естер кличе перевдягатися. Що ж, а ось і смерть. Моральна. Після виступу або буде соромно і я ховатимуся по кущам, або все буде добре і хтось можливо навіть поплескає в долоні. Ну, хоч одна людина. Хоч раз. Я сподівалася.

   Ми перевдягнулися. Ця вигадниця на ймення Естер одягнула нас у короткі чорні шкіряні сукні з вирізами, дала кожній по парі чорних мережевних колгот під ці сукні, прозорі накидки, наче від пеньюару і завершувало цей ансамбль – лаковані туфлі на невеликому(добре хоч на невеликому!) каблуку. Виглядали ми і шлюшно і водночас дуже сексуально. Волосся зібране і відвертий макіяж. Це було дуже по-сескистськи. Саме тому це мій перший і останній виступ. Та все ж хоч це і суперечило моїм внутрішнім правилам, але я хотіла відчути на собі  погляди. Я хотіла відчути саме той, один, погляд.

   Під улюлюкання неосвідчених неандертальців ми виходимо на сцену і замираємо в тих позах, як на тренуванні. Страшно до чортиків, але, як вчила Естер – тримаємо фокус на світлі посередині і не дивимося в зал.

-  Дівчата, все буде добре, ми впораємося, ви молодчинки, - підбадьорює тихо Естер і починає грати музика.

  Ми починаємо танець, в залі чутно пожвавлення, але я зосереджуюся на світлі, рухах і музиці. Все йде, як треба, ми вже на середині. Несподівано пісня обривається. Ми на автоматі ще продовжуємо танцювати, але теж зупиняємося і не розуміємо, що відбувається. До нас підбігає технік і каже, що з піснею все накрилося, доведеться на цьому закінчити виступ. Ми в шаленому розчаруванні… Ведуча перепрошує за незручності і ми вже крокуємо зі сцени.

   Краєм ока я помічаю фігуру, яка швидко підбігає по східцях до ведучої і вони про щось говорять. Я не можу побачити, хто там, тому що світло прожектора заважає щось розгледіти. Ведуча бере мікрофон і просить нас повернутися. Виявляється наш виступ рятує людина, яка заспіває цю пісню з того місця, де вона перервалася. Танцювати під соло? Вони, що здуріли? Естер киває, мовляв, все добре. Ми зможемо і всі дівчата повертаються в центр. Якщо я доживу до кінця і не помру від сорому – я закопаю цю дівку живцем! Не дай боже на ще щось подібне погодитися у своєму житті! І хто в біса може знати напам′ять цю бісову пісню?!

Хтось зі старожилів сценних виступів вибігає з гітарою, щоб допомогти з мелодією і…ми продовжуємо.

-    На три. - говорить співак і я миттю впізнаю голос, - Один, два, три:

  «Dancing through the night

 A vodka and a sprite

A glimpse of the silhouettes

A night that they never forget

Touch me, yeah I want you to touch me there

Make me feel like I am breathing

Feel like I am human

Touch me, yeah I want you to touch me there

Make me feel like I am breathing

Feel like I am human

She sought death on a queen-sized bed

And he had said,

"Darling, your looks can kill,

So now you're dead."

Touch me, yeah

I want you to touch me there

Make me feel like I am breathing

Feel like I am human»

Були свої нюанси, але все обійшлося. Я сама ледь не налажала, коли почула дуже знайомий голос виконавця. Дивитися в той бік я не наважувалася. Виявилося, що нам акомпанував сам Галицький Марк Романович! І від його голосу збивалися всі мої налаштування, наче від вірусу, який знищує всі поставлені захисні блоки. Я правда незнала як я дотанцювала і дожила до кінця, але коли я подивилася на Естер вкінці, то зрозуміла, що все добре. Про це також свідчили гучні оплески, але я не розуміла, кому вони призначені – нам чи Марку Романовичу, чи нашій колаборації?

Нас попросили на поклон, Марк Романович був в середині, ми всі обійнялися, наче театральна трупа і зі сміхом і вдячністю поклонилися вибагливим глядачам.

Викладач спустився назад на своє місце в залі, а ми побігли за куліси, де нас зустрічали трішки менш шалені оплески. Хтось обіймав, хтось вітав, наче ми вже виграли, хтось просто поплескував по спині, мовляв молодці. Словом, хаос у всій його стихії.

Я забрала свій телефон і побігла на вулицю, мені негайно треба подихати повітрям, бо голова лусне. На дворі я зняла блокування і побачила багато повідомлень з похвалами від Сима, від Ді, від одногрупників і одне невідоме повідомлення, де було написано: «Пощастило, що я сьогодні в довгому одязі, а то б моє захоплення побачило півуніверситету. Ти неймовірна! Не припиняй такою бути!». До мене довго доходило, що означає «моє захоплення побачило б півуніверситету» та коли дійшло я витріщила очі і шалено захотіла дізнатися, хто адресував мені це повідомлення. Номер невизначається. Можливо це Сим так почав активно діяти? Але, чому тоді номер прихований?

  Надійшло повідомлення від Міри: «Де б ти не була, швидко повертайся і знайди мене! Другий ряд, той, що біля виходу».

Логічно, - подумала я, вгамовуючи все ще шалено стрибаюче серце глибоким диханням, - в першому викладачі сидять. Що за терміновість? Я не могла оговтатися від цього всього, що щойно відбулося, голова була ватна. Я б навіть не відмовилася випити чогось слабоалкогольного, щоб попустило.

  Через 5 хвилин я вже пробиралася до сусідки, перед тим забравши за сценою свій рюкзак з речами.

-    Слухай, - прошепотіла я проповзаючи до вільного місця, яке вона мені тримала, - ти не хочеш чогось випити після концерту? Бо в мене, якщо чесно адреналін грає в крові і голова в хмарах літає.

-    Та без проблем, - так само тихо відповіла дівчина. – Ти захочеш випити чогось міцнішого після того, що я тобі покажу!

-    Оце інтригантка!

-    Дівчата, а ви знаєте як викладачі ставляться до розпиття алкогольних напоїв? – запитала темна фігура з першого ряду, повертаючись до нас і перехиляючись через спинку крісла. Так, знову він, знову і знову, і знову. Як я його взагалі не помітила? А, так, точно - помутніння розуму!

-    І вам добрий день, Марку Романовиче! Дякуємо за допомогу з виступом, ви нас реально виручили і врятували!!! І ви ще й пісню знали напам′ять! У вас дуже гарний голос і ваш виступ був неймовірним! – я знову потрапила в полон синіх очей і говорила все, що було в мене на серці.

-    Ну, що ви, Меліссо, мені було приємно рятувати таких красивих дівчат. До того ж це було не складно. Ця пісня – одна з моїх улюблених, - зазначив він пожимаючи плечима.

-    А де ви навчилися так гарно співати? – запитала Міра. І мене це теж зацікавило.

-    Хмм, - усміхнувся чоловік дивлячись почергово то на мене, то на Міру, - це довга історія, але скажем так – я часто брав участь у співочих конкурсах. І навіть вигравав.

-    Ого, - я по-новому подивилася на філософа, - може ви і на рок-концертах виступали?

-    Було діло, - ми з Мірою переглянулися, - тільки це було на розігріві однієї, скажем так, не супер відомої американської групи, але достатньо відомої, щоб після виступу наш гурт став популярним.

-    Оце так! Ви і зараз у гурті? – продовжувала розпитувати я.

-    Забагато питань, Меліссо, бІльше не можу нічого розповісти, - таємниче підморгнув він нам

-    Ну, Марку Романовичу, - запротестувала Міра, - це ж так цікаво, а ви шкодуєте розповісти. Нічого, ми вас загуглимо, - зіграла на випередження Міра.

-    Так, дівчата, гугліть, якщо знайдете мій псевдонім. Та якщо раптом все таки знайдете - не поширюйте цю інформацію!

-    Даємо слово!

-    Дякую. А ви молодці, Меліссо, - він перевів погляд на мене, - дуже…запальний і фантастичний виступ, костюмер теж постарався на славу, - в його погляді щось промайнуло, але я знову не зрозуміла, що, - пророкую вам перемогу.

-    Мені здається, Марку Романовиче, якщо ми переможемо, то це буде завдяки вам.

-    Я з вами не погоджуюся, але ви маєте право на власну думку, - і він повернувся назад у своє крісло, ковзнувши по мені останнім поглядом.

Я глянула на Міру. Та поглядом показувала на телефон. Повідомлення. Я відкрила Viber. Міра написала: «Те, що я хотіла тобі сказати стосується Галицького. Але оскільки він тут – поговориво в гуртожитку».

-    Добре, - дала я вербальну відповідь подрузі.

   Решту часу ми просиділи споглядаюси всі наступні виступи і сценки. Апаратуру змогли погагодити через півгодини і всім наступним учасникам щастило більше, ніж нам. Хооочааа…це як подумати…

   Хто б міг подумати? (Сарказм). Нас все-таки обрали переможцями і довелося ще раз пройти на сцену, щоб показатися і отримати нагороду. Галицький галантно подав мені руку, коли я остання виходила на сцену. Коли адреналін понизився, я відчува, що мене все ж заволікла і зачарувала ця атмосфера сцени: нам аплодують, всі дівчата посміхаються, я відчуваю себе причетною до чогось важливого, нехай і не глобального, але мені приємне саме визнання, єднання з людьми, бути частиною вього цього - з біса круто!

Після цього мені написав Сим і запропонував відсвяткувати. Я погодилася і взяла із собою Міру, хоча та категорично була проти і я б уже пішла одна, але й саму вона мене все ж не відпустила і я за це була вдячна.