Раді Вас бачити!

 Оговталася я лише, коли мені задзвоний телефон, вириваючи із коловороту творчих поривів. Перш, ніж вз′яти слухавку я зберегла документ.

-    Меліссо, - почула я такий рідний і заспокійливий голос, - ти коли звільнишся, бо я вже впорався зі своїми справими і йду чекати тебе в машину?

-    І тобі привіт, незнайомцю, - замріяно відповіла я ніжачись від його сексуального голосу, - я вже майже вільна, через 10-15 хвилин буду біля тебе.

-    Добре, чекатиму. Послухаю поки подкаст про книжкові новинки. – він зробив паузу. - Цілую.

-    Оооо, це так мило і я тебе цілую і скоро обійму, цьом,  - пошепки додала я, коли побачила на своє гучне «Ооо»  недобрий погляд бібліотекарки.

    Останні штрихи - я відправила документ. Тепер чекатиму на відповідь.

*************

    Вийшовши з бібліотеки я попрямувала швиденько до Естер, віддавати, я би сказала ці лахміття, але зі слів Естер це – «костюм».

-    Привіт, - Естер коротко обійняла мене і потягнула за руку подалі від натовну.

-    Привіт, щось сталося? – насторожено запитала я, передаючи їй пакет з речами.

-    Слухай, питаю одразу і сподіваюся від тебе на чесність. Що в тебе з Галицьким?

-    Емм, що? – в мене від несподіванки похололи долоні і серце завмерло на кілька довгих секунд.

-    Що в тебе з Галицьким, Меліссо? Бо він ходить і всім розповідає, в яких позах він тебе…кхм…трахав і що ти шалава і давалка.

-    Щооо? Естер, тобто Галицький? Як це Галицький? – оскільки моя голова відмовлялася від страху думати швидше, то я тупила безбожно.

-    Ну, ти з ним же тусувалася, всі бачили.

-    Як всі бачили? Коли? Що саме вони бачили? – я все ще не могла повірити в те, що мій Галицький міг так вчинити.

-    Ну, весь універ бачив, як ти тусувалася в їх компанії від початку навчання і зараз він таке розповідає. Тебе не попереджали, що він бабій? – недовірливо і співчутливо дивилася на мене дівчина.

    Зі ступору мене вивело повідомлення від Галицького: «Поки я чекаю, хочу замовити доставку додому, чого ти бажаєш, моя принцесо?» і сердечко. І сердечко…

-    Естер, - звернулася я до одногрупниці, потихеньку складаючи в пазл потрібного Галицького, А не мого Марка, - це Симаргл особисто поширює чутки про те, що він зі мною переспав?

-    Так, а хто ж іще?! Він і його дружки обговорювали це на перекурі. Ну, як - навмисно дуже голосно обговорювали, щоб всі, хто був навколо почули, а ті, в свою чергу, рознесли всі чутки по університету і зараз лише глухий про це не чув!

-    Вав, - остаточно радіючи і майже сміючись видихнула я, - оце він звісно козел ще той, - я вже відкрито сміялася і сподівалася, що це зараз не істерика.

-    То, що це правда? – а Естер не здавалася у намірах дізнатися історію другої сторони.

-    Ні, звісно ні, хоча ти можеш і не повірити мені, – я серйозно глянула в очі блондинки і продовжила, - Я дружила з ними, так, тут я зінаюся, але більше нічого не було. Хочеш вір, а хочеш ні. Сьогодні Симаргл запропонував мені зустрічатися, але я відмовилася і запропонувала дружити, як до цього. Він мене м′яко кажучи послав. І все. Після цього я з ним цілий день не спілкувалася і сиділа тут в бібліотеці, бо в мене була важлива незакінчена робота. Все, це вся історія. Я прийшла до тебе віддати речі і ти мене просто ошелешила! – я не приховувала свого шокованого ступору і злості на ситуацію.

-    Ого, ну, тоді цей придурок остаточно впав в моїх очах. Тупий гандон!

-    Дякую. Тепер і я так вважаю. Бо до сьогодні я знала його із хорошого боку, - я не збиралася розповідати дівчині, що всю дьогтьову душу Галицького молодшого мені розсекретили ще до того, як її нога ступила на першу східцю цього закладу.

-    Тоді, ти це… тримайся, ці чутки якось розвіються… Але будь готова до хейту.

-    Не переживай, я якось переживу, вибач за тавтологію, - я засміялася і пішла до виходу, - бувай, Естер, побачимось.

До авто Марка я майже бігла, ловлячи десятки зневажливих поглядів і міркуючи як про це розповісти філософу і чи розповідати взагалі… До викладацьких верхівок ця інформація не дійде, але якщо дійде не від мене, то мені все одно доведеться розповісти, тільки із дещо гіршими наслідками.

-    Нарешті! – обізвався чоловік, коли я сідала в машину. - Я очікував на відповідь, але так ще краще, - він поцілував мене, але відчуваючи напруження миттю відсторонився. – Щось сталося?

-    Марк… - я дійсно незнала як почати і до чого ця розмова взагалі призведе, - давай ми будемо їхати, я розказуватиму, а ти вислухаєш і не перебиватимеш. А тоді вже…щось скажеш.

-    Добре, Меллі, я тебе уважно слухаю, - погодився він, враз стаючи серйозним і виїжджаючи із парковки.

   І я розповіла. Не все, звісно, а саме сьогодняшню ситуацію і розмову із Естер і всі зневажливі погляди, і весь бруд, який я відчула на собі. Я бачила як пальці Марка стискаються на кермі, але він так і не промоив жодного слова, поки ми не доїхали до його дому. Я очікуала на вирок. Чомусь мені подумалося, що Марк може мені не повірити, оскільки мене він знає всього нічого, а брата… все життя. І я найбільше цього боялася, що він не повірить МЕНІ. Але для себе я вирішила, що, якщо він мені не повірить, то і доводити я нічого не збираюся. Я просто мовчки заберу свої речі і піду геть, назад в гуртожиток. Отже, я чекала.

-    Меллі…- він повернувся до мене корпусом, в голосі була лише тремтяча ніжність, а його очі, ніби були зіткані із гніву і майже метали блискавиці Перуна, - дівчинко моя, йди до мене, - я нагнулася, а він мене обійняв і поцілував у маківку, - не переживай, я з ним поговорю і він завтра привселюдно вибачиться, обіцяю все буде добре!

-    Марку, а ти впевнений, що треба з ним говорити? Може краще все залишити як є, щоб він не дізнався про тебе і мене? Про нас… - я тихо вдихала його аромат і заспокоювалася від того, що все ж таки все буде добре і що я більше ніколи не сумніватимуся у своєму коханому.

-    Мені плювати на те, що хтось дізнається чи ні, але вибачиться він – це однозначно, - побачивши мої вагання Марк із зітханням додав, - але, якщо ти хочеш, щоб я нічого про нас не казав, то я не буду.

-    Марк, мені однаково, але я переживаю за тебе! Якщо ти зараз втратив голову і не можеш раціонально мислити, то послухай мене і зроби як я кажу, - благально мовила я, коли він розчепив обійми і просто дивився мені в очі.

-    Тоді вирішено, - підсумував він і ми попрямували в квартиру.

*******

Того ж вечора мені телефонує Міра і розпитує, що, коли і як це сталося? Я коротко розповідаю суть і вона мене підтримує всіма можливоми способами.

Але найбільше мене підтримують теплі обійми Марка, його ніжні поцілунки і відерце морозива, яке ми з′їдаємо на двох.