Раді Вас бачити!

Зранку бажання йти на пари немає. Приходить думка, що взагалі-то я можу і не йти на них, бо я ж уже виконала потрібну роботу. Але Марк наполягає і щоб не викликати зайвих підозр я вилізаю із теплого кокона.

Сьогодні знову дощить і в мене знову настрій одягати свої діряво-пошматовані джинси та синю футболку, на ноги – фіолетові кроси. Та дивлячись на цей невинний образ Марк сказав, що не можна бути настільки сексуальною в цьому одязі, що змусило мене зашарітися, а його – поцілувати мене.

  Ми знову повторили наш ранковий шифрувальний ритуал.

Марк попрощався зі мною і швидко зник за великими дверима, а я ще мала зустрітися з Мірою.

Очікувано, що поки я долала ту коротку відстань від воріт до лавок на подвір′ї університету, то на мене витріщалися всі, кому не лінь. Я їх ігнорувала, бо не народилася ще ні одна людинка, яка змусить мене почуватися ніяково через брехню!

-    Слухай, а я не знала, що ти в нас Ніколь Кідман, - намагалася розрядити атмосферу Міра, вітаючись зі мною обіймами, - стільки уваги, мені аж захотілося автограф попросити.

-    І тобі доброго ранку! - доброзичливо привіталася я. - Тепер ти розумієш знаменитостей, які кидають щось там в папараці?

-    Ага, саме так, щось там, - засміялася дівчина.

-    Не звертай уваги, таке враження, наче вони ніколи не бачили живу людину, - тут уже я засміялася.

-    Так, давай не про цих імбецилів. Як у тебе справи, розповідай?!

-    Нууу… - протягнула я замріяно, - взагалі, все добре. Ні, не так, все навіть краще, ніж добре. Я…щаслива?.. Мабуть чи не вперше в життя я настільки щаслива, що готова обійняти весь світ…, окрім, звісно, цих імбецилів, як ти сказала. А в тебе, що?

-    Що ж, по-перше, я дуже рада, що ти щаслива і по твоїм очам і по всій тобі дійсно видно це, ти – світишся! Банально, але так – ти світишся! А по-друге, в мене теж все добре, мені добре з Ді і ми не можемо відлипнути одна від одної! Навіть на пари хотіли забити, щоб тільки вдома сховатися від усього світу і побути разом. Але здоровий глузд переміг. І ще ти. Я ще хотіла тебе підтримати.

-    Дякую, Міро, - я обійняла подругу, - отже, я так розумію, що ми двоє закоханих дуреп?

-    Тааак, я попрошу слово «дурепа» не викоритовувати до моєї персони! Чому не можна бути закоханою розумакою?

-    Ну, можливо через те, що закохані не бачать нічого, окрім своєї коханої чи коханого і іноді видаються…дурненькими. Від цього і пішов цей ярлик.

-    Логічно, - погодилася Міра. – Слухай, і стосовно цієї брехливої ситуації, Ді перестала спілкуватися з Симом і з ними усіма загалом. Це так, щоб ти знала.

-    Ооо, я здивована? Хоча ні, не здивована! Якраз таки лише Ді мені видавалася найприємнішою серед них.

  Ми ще посиділи хвилин двадцять, поговорили і розійшлися на пари. Я стійко витримувала всі погляди і швидко сховалася в аудиторії.

  На парах легше не ставало, тому що навіть мої одногрупники перешіптувалися, хоч Естер і намагалася привести їх до тями, за що я їй була щиро вдячна.

  Під кінець останньої пари напруження виросло настільки, що в мене почалася мігрень. Після рятівного дзвінка я поспішила на вихід, бажаючи якнайшвидше покинути цю будівлю. І бажано ніколи більше сюди не повертатися.

  Все ті ж погляди, все ті ж насмішки. Та чашу мого терпіння переповнила одна дівчина, яка наважилася тикнути в мене пальцем і фиркнути в мій бік, я не стрималася. Швидко подолавши відстань між нами і притиснувши піддату, від несподіванки, дівчину до стінки, я подивилася спопеляючим поглядом в її очі і запитала:

-    Чого ти скалишся, курва, давно не перевіряла обличчям міцність асфальту?

  Її подружки, які до цього так жваво мене обговорювали, враз замовкли і стали відходити подалі.

-    А ти давно не розставляла ніг і в тебе недотрах? – а дівчина була не промах. Що ж я люблю виклики.

-    Оооо, то може ти хочеш опинитися на моєму місці? Щоб з тобою робили усі ті брудні штуки, про які брехав той, за ким ти очевидно пускаєш слину? Зізнайся, ти хочеш, щоб він звернув на тебе увагу і затрахав до безпам′ятства? – очі дівчини забігали, щоки почервоніли і вона спробувала вирватися з моєї хватки.

-    Що тут відбувається?! Що за натовп? – почула я голос Марка і від несподіванки випустила дівчину, яка схопила свої речі і дала драпу – їй проблеми явно не потрібні, на відміну від мене.

  Натовп почав швидко розходитися і Марк нарешті зміг пробратися до мене.

-    Що тут коїлося, Меліссо? – стурбовано запитав він.

-    Та так, дещо пояснювала одній хвой.. дівчині, - я присоромлено відвела погляд.

-    Так, пішли до мене в кабінет, все розкажеш.

   Коли ми опинилися в кабінеті філософії і Марк зачинив двері на ключ, я дозволила собі видихнути і замучено впасти на стілець. Я розповіла, що сталося і очікувала на осуджувальну лекцію, але на диво Марк мене підтримав.

-    На тебе багато звалилося брехні і непотрібної негативної уваги і це тисне психологічно, - його долоня пестила мене по голові і я заспокоювалася, вдихаючи рідний запах. – Але, повір, рано чи пізно їм набридне і це мине. А до того часу я поговорю з братом. Він не бере від мене слухавку, не відповідає на повідомлення і наша мама незнає, де його шукати. На пари він не прийшов. Тому, як бачиш - він дуже хитрий малий гандон!

-    Марку, ми ж говорили про це – не варто, я не хочу, щоб про нас хтось дізнався і тобі потім було гірше.

-    Плани змінилися, Меллі, я не споглядатиму, як мій тупий розбалуваний брат завдає болю моїй коханій!

   На цих словай я здивовано підняла на нього очі, очікуючи побачити там лють, але побачила лише безмежну ніжність.

-    Так, Меллі, тобі не почулося. Ти – моя кохана! – він нахилився і поцілував мене. – Шкода, що це сказано поспіхом і в таких умовах, - сумно завершив Марк.

-    Гееей, все добре, - я притислася своїм лобом до його не перериваючи нашого погляду, - я тебе теж кохаю, Марку, дуже сильно і дуже глибоко. І мабуть навічно…

   Він несподівано підхопив мене на руки і всадив на край письмового столу.

-    Марку, що ти таке робиш? – вдавано серйозно запитала я.

-    Нічого особливого, просто цілую свою кохану дівчину, - і його вуста ніжно торкнулися моїх і по відчуттям він передавав мені всю невиказану підтримку, любов, захоплення і захист. Хоча можливо це лише я так відчувала. А відчувала я себе дійсно захищеною, коли Марк був поруч.

   Щось задзеленчало. Марк відірвався від поцілунку і невдоволено дістав телефон. Прочитавши його зміст він швидко перевів погляд на мене і знову на телефон.

-    Щось сталося?

-    Так, тобто ні, словом, я маю відійти на кілька хвилин. Сим відписав, поговорити хоче.

-    Поговорити? Ти ж нічого більшого не зробиш?

-    Меллі, я на 10 хвилин максимум, можеш мене тут почекати, - так і не давши чіткої відповіді Марк подарував мені швидкий цілунок і покинув кабінет.

           Коли минуло більше 30 хвилин я почала панікувати. Що можна так довго робити? Я тихенько визирнула з кабінету. Йшли пари, була тиша. Цю тишу порушила мелодія мого телефону.

-    Так, Ді, щось трапилося? – неочікуваний абонент.

-    Так, Мел, привіт, збери, будь ласка, речі Марка і йди до його машини. Він мене випадково побачив і попросив тобі зателефонувати, бо його телефон розбився і сам він…

-    Що, Ді? Що з Марком? – я схопилася на ноги і хаотично почала збирати речі Марка.

-    Та там нічого страшного, заспокійся, просто трішки розбита губа, ми випадково з Мірою побачили їх бійку із Симом – це було очікувано, але все відбувалося за межами університету, тож не хвилюйся, правил вони не порушували і Марку нічого не буде. Просто йди до машини, а там він тобі все вже детальніше розповість.

-    А ти вже знаєш? – я мчала по коридорам аби чимшвидше добігти до Марка.

-    Що ви разом? Так. І ні, це мені не Міра проговорилася, а я сама була дуже спостережливою. І ні, я нікому не розповім, - випереджаючи моє питання відказала дівчина.

-    Дякую, Ді, ти дуже хороша!

-    Немає за що, все буде добре! Обіймаю, бувай.

-    Бувай, - видихнула я і скинула виклик, коли врешті добігла до авто.

  Закинувши наші рюкзаки на заднє сидіння, я сіла наперед і питально повернулася до Марка. Все дійсно було не так страшно, як я собі нафантазувала – лише розбита губа. Але навіть такого не мало трапитися!

-    Пояснення будуть?

-    Так, - Марк винувато підняв на мене очі.

-    Ну?? Я чекаю.

-    На свій захист я скажу лише те, що я набив йому пику за діло. Він ображав твою честь і гідність, брешучи мені прямо в очі! Тож, я його розмалював.

-    Добре, герой, - я здалася і не хотіла сперечатися, бо сильно втомилася як морально, так і фізично, - поїхали додому.

-    А лікувальний поцілунок?

  Я нахилилася і обережно поцілувала ділянку губ навколо рани. Марк задоволено замуркотів.

-    Дякую, тепер можна й додому, - погодився він.

Вдома я обробила місце травми і дала Марку прикласти лід. А сама в цей час готувала вечерю і переписувалася із Мірою і Ді. Ті поприсилали мені фото, які розійшлися вже по всьому інтернету – Симаргл Галицький віддухопелений, весь в синцях із розфарбованим обличчям. Благо, що ніхто не зняв відео інциденту. Принаймні тема пліток трохи змінить ракурс від «шльондри-давалки» до «побитого мажора». І всім же цікаво, хто це зробив?