Спочатку:
На сторінку книги
Летимо на Дубаї –
Відрядний вже на руках.
Бій на нафтовій землі –
Не поможе їм Аллах!
Trench Orderly – ОТУ Дубай
_______________________
Ви колись бачили степових ельфів? Дурне питання, знаю. Звісно ж, не бачили – бо в нашому світі їх немає!
А я от тепер бачив.
Взагалі тут є різні види вухатих. Сонячні і темні – про них я вже згадував, високі – один такий приходив до нас арбайтен у каналізацію, місячні… Не в тому плані, що там у ельфійок “ці дні” частіше, ніж треба, а просто називаються так. Нічні, типу, створіння. Не про те думаєте, панове!
А є ще, от, степові.
Живуть вони у степах на схід від кордонів Технократії та альянсу. Кожне місто – своя окрема громада. Міста зовсім не схожі на людські – побудовані переважно руками, без всяких там технологій…
Ну і самі ельфи – які виглядають, особливо на фоні інших своїх “родичів”, відверто крінжово. Кволенькі, шкіра жовта, очі косі, вдягнені абияк…
На бурятів схожі. Не люблю бурятів.
А от Мія, схоже, іншої думки. Стоїть, оно, заливає до одного. Личко радісне, наче їй подарували найкращий у Мультивсесвіті льодяник на паличці.
Дивна вона.
Хоча – так-то вони взагалі нормальні. Живуть собі, традиції шанують, не чіпають нікого…
Зате чіпають їх – через що ми, власне, й тут.
Степи тягнуться далеко на схід. Ще далі – починається пустеля, а в ній живуть… А ну, вгадайте?
А хто-хто в нас проживає на дні… Блін, не те. Хто-хто живе в пустелі? Ну, зелені такі. Здоровенні. Шамани в них ще є. “Лок-Тар Огар!”. “За Орду!”. “Заг-заг!”. Та ну, ви що, реально не здогадались?
Орки там живуть, звичайно ж. Не ті, що у нас в сусідній країні, а справжні.
От орки тут саме такі, як в наших книгах. Зелені, тупі, нестримні й невблаганні. “Моя твоя стукать і в котел”. Майже такі, як у Професора – не того, що шапкокрад, а того, котрий Толкін.
І принципово ні з ким у мирі не живуть. Ну прямо як… Ви зрозуміли.
Чого їх при такому розкладі досі не винищили? А грець його знає.
Підозрюю, що всім пофіг – бо ж розвинутим країнам, як та сама Технократія, вони ніц не зроблять. У ситуації “ланка ударних дронів проти орди з вовками та шаманами” я б поставив на дрони – і був би правий.
Але то розвинуті країни – а от степовикам доводиться непереливки. Луками та списами, з їхньою-то субтильною тілобудовою (гаразд, не буду вживати слово “дрищ” – побуду трішки толерантним) багато не навоюєш. Шамани є – але вони більше вміють у побут, зачарування всякі, а не оте ваше рукомашество з дригоножеством.
Вогнепальну зброю вони принципово не використовують – їм, бачте, традиції не велять…
Традиції, іті їх мать. Традицій треба дотримуватись розумно – ну, там, батьків шанувати, обрядів якихось дотримуватись… Останнє, до речі, не жарт. В цьому світі, на відміну від нашого, не тільки магія існує, а й боги є, і регулярно свою присутність підтверджують (як і демони), тож бути мамчиним аметистом тут трохи сцикотно.
Але наймати групи на кшталт нашої традиції їм не забороняють. Для цього, як виняток, є невеличкий ретранслятор і планшет у головного старійшини – для зв’язку. Цікаво, як він духам предків то все пояснює?
Платять ельфи так званою “синьою яшмою”. Так, я знаю, що синьої яшми в чистому вигляді не існує – але то в нас, а тут є. Камені, особливим чином оброблені шаманами, годяться в якості батарей та накопичувачів для всяких техномагічних приблуд. І степові ельфи принципово ними не торгують – лише в обмін на послуги або щось потрібне.
– Ми зі старійшиною Хауджином домовились, – підійшов Мельхіор. – Завтра вирушаємо на схід, займемо позицію в пісках. Не варто підпускати орду близько до міста. Зараз – можете відпочити, нам надали приміщення.
– І пожерти б щось, – пробасив Гембл.
А цьому лиш би одне.
* * *
Вдивляючись в обрій, я лежав на бархані з рацією в руках.
Так, рації тут теж є. Хіба працюють інакше – я, чесно, не розбирався, бо там магія, інженерія, такого намішано, що Стівен ногу зломить (той, що Хокінг, а не той, що Кінг). Але прикольно. Можна казати “Повтори, не пройшло!”. Я Мельхіора навчив, йому сподобалось. Ну, мені здається, що сподобалось.
Гвинтівка була за спиною, напоготові. На рядні переді мною – розкладені гранати до підствольника (щоб не шукати їх по підсумках чи у рюкзаку).
Я на передньому краї. Трохи позаду, серед кущів на іншому пагорбі, зайняв позицію Гембл. Наш доморощений Рембо цього разу, крім мінігана, прихопив ще ручний гранатомет револьверного типу.
Трохи далі, у скелях, засів Мельхіор – зі снайперською гвинтівкою. Заодно з його позиції зручно контролювати обстановку.
А ще далі, зовсім на “відтяжці”, у маленькому оазисі, перебуває Мія. Вона веде повітряну розвідку – на випадок, якщо нас вирішать обійти з флангу або втнути ще яку капость. Он, дрон висить в повітрі… Блищить металевими бортами, руни золотом сяють. Пофарбувала б вона його, а то за кільометр видно.
Там же, з нею – Стью. Щоб прикрити, в разі чого. Або – чимдуж бігти до когось з нас, якщо воріженьки нас трьохсотнуть.
Рація заговорила – та не просто так, а ще й голосом Мельхіора.
– Перекличка.
– Готовий, – це Гембл. Ти диви, не лише про жрачку може думати!
– Готова, – тоненьким, але впевненим голосом відгукнулась Мія.
– Готовий, командире, – а це Стью.
– Дзен? Статус?
– Повтори, не пройшло! – промовив я таким голосом, яким зазвичай кажуть “Га? Шо? Не чує баба!”.
– За кожне “Повтори, не пройшло” буду вираховувати десять процентів з твоєї долі.
– Плюс-плюс, командир, прийняв! Готовий.
– Орда наближається. Дзен, коли увійдуть в зону контакту – починай.
– Плюс, – я скинув з плеча “Гарнюню” і припав до приціла, поклавши рацію поруч.
Коли Мельхіор казав про орду – я думав, він це образно… Ач ні, реально орда. Пару сотень точно є. Здорові, зелені, з іклами… Мечі, сокири, булави. В деяких обладунки, плетені, дерев’яні. Авангард – верхи на вовках. Ну от звідки стільки збігів, скажіть мені?
Позаду йдуть шамани. Старі, зморшкуваті, у шкурах, в руці у кожного – ціпок з навершям у вигляді черепа. Більше черепів для трона!
Ну що, зона впевненого ураження, здається, вже є…
– Триста! Тридцять! Три!!! – заволав я в радєйку.
Та знаю я, що ми не артилеристи. Так, і те, що в арті команда “триста тридцять три” давно не використовується, я теж знаю. Ви мені щось про це хочете розповісти? Сіріузлі? Не треба. І взагалі, я просто по приколу голос… Упс, не те. Ну, я жартома це ляпнув, коротше. З таким же успіхом я міг крикнути “Екстермінатус!”, хоча моє ім’я ані разу не Кріптманн.
І понеслась.
Орки лягали, як… Як орки. Під коксохімом, наприклад. Гемблів машингвер вибивав стовпи піску (іноді перекриваючи мені видимість), але заодно й вибивав живу силу противника. Іноді кулемет тимчасово замовкав, і чулось лунке бумкання – це вступала в гру “велика пушка”. Від влучання гранати зеленошкірі розлітались, як кеглі при страйку.
Вовчі вершники рвонули вперед, намагаючись швидше дістатись до ворогів з мерзенними “стрілядлами” – але я, працюючи одиночними, методично вибивав їх з сідла. Найбільш прудким, що намагались мансити й ухилятися – садив з підствольника під ноги.
При такому розкладі, правда, страждав і вовк… Пробач, Грето, мені моє життя важливіше за права тварин.
Шамани намагались вирахувати наші вогневі точки й закидати якимось страшним чаклунством – але Мія не давала їм сумувати, засипаючи скидами з дрона. І це вам не два нещасних ВОГа, і навіть не чотири-п’ять бімб, як у “Вампіра” – а ціла обойма конвеєрного типу. Коли БК закінчувався, дрон відлітав, а на його місце одразу прибував інший. Як вона керує одразу двома – в душі не гребу.
Коротше, стариганям доводилось спрямовувати свої магічні скіли на те, щоб захиститись від бомбардування. Іноді в когось із шаманів захист просідав – і його голова одразу розліталась, наче спілий кавун. Мельхіор не дрімав.
Не про те думаю. Воріженьки підійшли надто близько, і коло мене почали лягати стріли. Фіг би з ним, я в броніку – але ж стріли не прості, а замагічені. Та крижана – он, осколки розлетілись. Та вогняна – від влучання пісок почав плавитись.
Час міняти позицію. Схопивши рядно з БК для підствольника в оберемок, я підскочив, тримаючи гвинтівку однією рукою. Дві морди з сокирами лізуть до мене знизу – зрізав обох короткими чергами. Он вовчий вершник несеться – на тобі гранату.
Відстрілюючись, перебіг на сусідній пагорб, заліг там за каменем, знов прилип до приціла. Шоу має тривати! Як казав Фредді (не той, що Крюгер).
– Дзен! – рація знов ожила. – Відповідай!
Та відвали, в мене тут як би війна іде.
– Дзен! Тебе обходять по флангах! Відступай!
Повтори, не пройшло!
