Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги

Любий щоденнику! Моє серце сповнене радості. Нарешті в цьому суворому, жорстокому та непсраведливому, як ціни в “чорну п’ятницю”, світі в мене з’явилися друзі. Ну… якщо це можна так назвати.

Якщо коротко – Мельхіор мене таки завербував. Я намагався відбиватись ногами від берега, налягав на те, що я звик працювати один… Ну, я ж все-таки типу горянин, хоч і не Крістофер Ламберт. Має лишитись тільки один, оце от все…

Та цей чортяка вміє бути переконливим. За деякими, майже непомітними на перший погляд, ознаками я зрозумів, що він теж колишня спецура. Чи з Технократії, чи котроїсь з сусідніх країн. Питав його – він не признається, халамидник такий. Нічого, все одно дізнаюсь.

І він не один. Один плюс один, ти не один, спогади дитинства… Але тут не про це.

Це ціла команда найманців. Четверо, включаючи самого Мельхіора.

Перша – Мія. Молода (я спочатку взагалі засумнівався, що доросла) дівчина з темними очима, фарбованим синім волоссям, рандомно заплетеним у косички, й виразом обличчя “я не така, як всі”.

В загоні ця юна леді відповідала за зв’язок, інформаційну безпеку (і небезпеку – для воріженьків) та дрони. Нарешті я мав можливість побачити місцевих “пташок” зблизька.

З нею б варто дружити – задля отримання корисної інфи, але ця дівчИна мене чогось одразу незлюбила. Вирішила, що я її буду домагатись, уявляєте?!

Ні, я, звичайно, хлопчина видний… І дуже скромний. Але ж, мала, май бога в серці! Все одно якого – їх тут багато, вибирай кого хочеш. Ти ще вчора в ляльки гралася, а сьогодні вже ось це от все!

Це раз, а два – я ніколи не любив нахабних малоліток. А Мія, як не крути, саме нахабною малоліткою й виглядає.

Та й, зрештою – я ж не москаль (і дяка всім богам за то), і прізвище в мене ні разу не Набоков.

На фоні всього вищесказаного було кумедно дізнатись, що у вільний час вона займається… рукоділлям та рунічною вишивкою. От такого когнітивчика я дійсно давно не ловив.

Другий – Гембл, і от цю шафу з ніжками я впізнав одразу. Бо вже колись його бачив – на плакаті у відділенні Спілки. Ага, той самий типовий голівудський качок – гора м’язів, майка-алкоголічка, камуфляжні штани, темні окуляри… І кулемет.

Скільки разів я реготав з отого кіношного штампу – коли герой бере мініган і шмаляє з нього просто з рук… А тут, диви, воно реально є. Хай і не в нашому світі.

Він точно на чомусь сидить – однієї “Растішки” тут було б замало. Про стероїди-анаболіки у цьому світі я не чув – але ж є алхімія, магія-шмагія, травництво і т.д. Способів приготувати всяку гидоту – мільйон. І мені таке не подобається. Як там казав Лебіга… “Засуджую!”.

Третій – Стью. Єдиний нелюд в команді. Не в тому сенсі, що жорстокий, деспотичний і взагалі цей… як його… аб’юзер, а просто не людина. Напіврослик.

Напівросликів я тут вже зустрічав, і щось вони мені не сподобались. Дрібні, пронозливі… А цей ще й з борідкою. І писок такий… хитрозроблений. Не буду казати, на кого схожий, а то мене ще рішуче засудять та піддадуть публічному остракізму.

А то й, чого доброго, глибоку стурбованість висловлять.

Попри всі ці мінуси, є й плюс. Стью – медик. Бойовий медик, фактично – тільки з поправкою на “магічність” світу.

Має аптечку (приблизно відповідає розширеній військовій аптечці у нас) та комбінований техномагічний жезл. І от на жезл я реально залип.

Гей, не про те думаєте, збоченці!

Просто я вперше наживо побачив, як працює магія в симбіозі з технікою. Навершя – металева оплітка з зеленим кристалом усередині – містить зцілююче закляття. А енергія надходить від звичайної батареї, захованої в руків’ї.

І кнопка активації. Ніяких тобі “авада кедавра”, кнопочку тиць – і все.

Це вам не штампи сяючі на папірцях ставити! Коротше – нормальний чолов’яга, хоч і напіврослик. Навіть те, що він носить рожеву сорочку, не виглядає так вже крінжово.

Ну і, звісно, сам Мельхіор – суворий, потужний, як субмарина “Незламність” у затоплених тунелях львівського метро, зібраний, рішучий… І все таке. І вдягнений у сірий мілітарі-прикид – майже як я. З однією лиш різницею. Як казав Віл Сміт: “Мені костюм ЛИЧИТЬ!”.

Мене вони взяли, бо їм потрібен був той, хто б тихо прийшов і так само тихо пішов – а це, звісно ж, я. Ну і додатковий стрілець – бо Мельхіор (який знався на стрілецькому бої, мав пістолет-кулемет і нівроку ним володів) не міг встигати всюди, а Гембл з його великою пушкою був дуже ситуативним. Хоча б через те, що він – велика ходяча мішень.

А нема чого ото всяку гидоту жерти!

Ну а ще, звісно ж, мене узяли за моє неперевершене почуття гумору і неабияку скромність. Ну, це я так гадаю.

В них є база – старий занедбаний хутір десь у прикордонні Бромвельда, подалі від цивілізації. Вони його відновили, трохи облагородили та обладнали захисною системою. Ключ-артефакт є лише в Мельхіора.

Зі столиці, коротше, довелось забратись. Пробач, Лоретто, та нам не судилось бути разом!

Зараз маємо вирушати в Нічийні Землі – на бойове злагодження. Мельхіор – дядько суворий, якщо тренування – то одразу в бойових умовах. Поважаю.

До речі, їхній дрім-тім чомусь не має ніякої назви. Я б їх назвав “Любі друзі”... Ну а що, прикольно ж! Треба буде Мельхіору запропонувати

* * *

Бойове злагодження минуло… Ну, можна сказати, що успішно. Хіба що я випадково збив одну з Міїних пташок… Гаразд, гаразд, не випадково. А ото нема чого наді мною літати!

Мене ще вдома тригерило, коли наші літуни зависали над нами. І тут я теж цього терпіти не збираюсь!

Мала дуже образилась. Попросив її не плакати й пообіцяв по поверненні купити льодяник на паличці. Образилась ще більше…

Мельхіор дав тризди. Сказав, я деморалізую особовий склад і ображаю дітей. Та камон! Якщо вона дитина, то якого милого вона тоді тут робить?

Гаразд, най тоді сам її заспокоює. І льодяник на паличці хай теж сам купляє.

Та ще Гембл мало мене не підстрелив. Довелось падати просто в аномалії… Добре хоч, я знав, що там є прохід.

За це, коли ми вже вертались і він думав, що навчання завершені, я кинув йому під ноги гранату. Та навчальну, звісно ж! Ви за кого мене маєте?

Так цей шафоподібний просто зупинився, прочистив вуха, гигикнув – і пішов собі далі!

Наркоман, точно вам кажу!

* * *

Ми повернулись до нашого лігва. Всі розсілись по кутках – чистили зброю, перевіряли спорядження та слухали Мельхіора, який, заклавши руки за спину, ходив туди-сюди й намагався своїм виглядом косплеїти сержанта з “Цільнометалевої оболонки”.

Виходило так собі.

– Загалом, все минуло не так погано, як я очікував. Тому – зараз можете трохи відпочити, я за кілька днів повернусь – і вирушимо на завдання.

Він нахилився до свого рюкзака, що стояв коло стіни, перевірив бічні кишені.

Рюкзачок в нього, до речі, цікавий. Туди влазить вся снаряга самого Мельхіора, кілька Міїних дронів (разом з резервною станцією керування) та припаси. Це при тому, що сам рюкзак… Ну явно не того об’єму.

Я в нього якось поцікавився, де він такий взяв. Мельхіор посміхнувся (ага, і таке буває) та відповів: “Де взяв – там більше нема”.

– Постарайтесь не перестріляти одне одного, – він закинув рюкзак на плечі.

– Це він тобі, – я некультурно тицьнув пальцем в Гембла.

– І взагалі, не розслабляйтесь тут сильно. Ти зрозумів, солдате Дурко? – чіпкий погляд Мельхіора зупинився на мені.

– Я МакДугал, пане командир! – бадьоро відповів я. – Запам’ятайте це прізвище – воно ще принесе нашій команді блиск та славу.

Мія пирхнула, сховавши обличчя в долонях.

– А ти іноді кумедний, – і одразу ж посерйознішала. – Але саме що іноді.

– Командир, а ти куди? – поцікавився Стью.

От все йому знати треба.

– Їду до Технократії, домовлятися з клієнтом, – Мельхіор знов звернув свій погляд до мене. – Я б тебе взяв з собою, МакДугал – ти б згодився… Шкода, що в тебе там проблеми з законом.

– Та що ти, друже! – я радісно всміхнувся. – Це у їхнього закону якісь проблеми зі мною.

Антон Очерет
Я, Дзен

Зміст книги: 29 розділів

Спочатку:
Орієнтири
1778078014
52 дн. тому
Виїзд
1779647429
34 дн. тому
Де моє тіло?!
1778078085
52 дн. тому
Потрапив… чи “втрапив”?
1778137200
51 дн. тому
Таки втрапив
1778223600
50 дн. тому
Великий новий світ
1778310000
49 дн. тому
Допит
1778396400
48 дн. тому
Нове життя, нові зв'язки
1778482800
47 дн. тому
Останній акорд
1778569200
46 дн. тому
На користь суспільства
1778655600
45 дн. тому
На користь суспільства - 2
1778742000
44 дн. тому
Технократія
1778828400
43 дн. тому
Щось незаконне
1778914800
42 дн. тому
Щось незаконне – 2
1779647729
34 дн. тому
Життя налагоджується
1779087600
40 дн. тому
Нічого особистого...
1779174000
39 дн. тому
Рефлексії та флешбеки
1781115773
17 дн. тому
Ляпас та інші буденності
1779346800
37 дн. тому
"Любі друзі"
1779433200
36 дн. тому
Пустельний двіж
1779519600
35 дн. тому
Синяки та садна
1779606000
34 дн. тому
Найманські будні
1779692400
33 дн. тому
Зіронька, палай!
1779778800
32 дн. тому
Журбинка
1779865200
31 дн. тому
Нова справа
1779947069
30 дн. тому
А я ж казав
1780051855
29 дн. тому
Сюрприз!
1780135638
28 дн. тому
Кілька років потому
1781115840
17 дн. тому
Аромат гібіскуса
1780341838
26 дн. тому
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу покупку!