Раді Вас бачити!

В обід до нас прийшов Річард. Здивував мене тим, що приніс мені квіти, не змогла не посміхнутися такому жесту.

- Дякую, - прийняла я квіти та попросила Саманту про вазу. Жінка була явно не задоволена. А мені було все одно.

- Ліліан, я хотів би показати наше селище, ти побачиш, чим у нас тут займаються жінки, можливо знайдеш щось і для себе, ти не проти? - усміхнувся Річард, але залишався на достатній відстані.

- Звичайно не проти! У Ендера на мене немає часу. - зраділа я такій перспективі покинути маєток. Мені вже відверто стало нудно.

- Сподіваюся, так буде не завжди. Я б, наприклад, собі такого не дозволив! - відкрито заговорив Річард.

- Річарде! Не забувайся! Ендер не простий Альфа, ти ж знаєш, яка на ньому відповідальність!

- Знаю, а ще знаю, що зустріти для вовка свою пару велике щастя і рідкість…

- Річарде! - воно й зрозуміло, що Саманта буде на боці свого сина. Ось тільки мене зараз це зовсім не чіпає…

- Якщо ти готова, то можемо йти? - візуально натякнув Річард на двері, і я із задоволенням пішла. Зрештою, не зобов'язана ж я весь час сидіти вдома! Та й роботу собі хотілося б знайти.

Річард виявився цікавим співрозмовником, був надто ввічливий та турботливий. Багато розповідав про поселення і про те, що для кожного перевертня є тут робота.

- А це, що за будівля? - вказала я на невелику будівлю в яскравих тонах.

- Це щось типу школи! Діти, це велика радість для нас, але, на жаль, не у всіх пар вони з'являються... як ти вже знаєш, тільки справжня пара вовка зможе народити йому вовченя... або вовчицю. На все селище в нас п'ятнадцять дітей, різного віку. Від п'яти до дев'яти років. З учителями теж не просто, ніхто з перевертнів не може повноцінно викладати, тому що ми й самі то в школі не вчилися, всі знання беремо від рідних або від книжок, що є у бібліотеці кожного будинку.

- Хм, може я б і змогла допомогти! Ти можеш мене познайомити з хлопцями?

- Думаю, зможу це влаштувати, але краще буде зробити це завтра. Сьогодні думав ще показати тобі наше місто.

Річард заводив мене в крамниці, знайомив з їхніми власниками. Показував місця, де зазвичай проводять свій час дами. Познайомив з їхнім місцевим лікарем. Так само завів мене у два бари.

- А це найбільший бар у нашому поселенні. Тут навіть Ендер буває. - мурашки пішли по тілу, від тільки однієї згадки про Ендера, схоже, моя подружка, внутрішня, зовсім мені не подружка, бо я зараз відчула щось на кшталт туги. Подумки струснула головою і змусила зробити собі якомога невимушений вигляд.

Трохи зачіпало, що всі жінки, з якими мене сьогодні знайомив Річард, дивилися на мене з часткою зверхності. Навіть лестощів з їхнього боку не було. Коли мене Річард представляв, вони просто кивали, представляючись у відповідь. Та так дивилися на мене, що заводити дружню розмову в мене не було бажання.

Ще кілька місць ми відвідали з Річардом, і він провів мене до маєтку, бо в нього з'явилися якісь там справи, мені, в принципі, на сьогодні цього було достатньо.

Річард залишив мене біля воріт маєтку, коли увійшла в будинок мене зустріла незадоволена Саманта.

- Якби тут був зараз Ендер, то він би дуже розлютився, коли відчув на тобі запах Річарда!

- Я спіткнулася, і Річард лише притримав мене за руку! Не потрібно з цього роздмухувати проблему, Саманта! - насуплена відповіла я.

- Ти ще не все розумієш, дівчинко моя, для вовка дуже важливий запах, особливо в шлюбний період, а вже Альфу краще зайвий раз не дратувати, - я пирхнула на її висловлювання і піднялася у свою кімнату. Просиділа там близько години, потім навідалася в бібліотеку в пошуках відповідних книг. Тієї інформації, що є в мене зараз, явно для мене недостатньо…

Наступний день здивував мене ще більше. До нас у маєток завітала Аманда зі своїми подружками.

- Що ти задумала Аманда? - насупилася Саманта, коли дізналася мету приходу Аманди.

- Нічого такого, просто хочу показати місцевість парі нашого Альфи, - відповіла вона.

Я особисто проти не була. Я здогадувалася, що Аманда щось задумала, і тому відмовлятися я не хотіла. Було цікаво, до чого призведе наша прогулянка.

Ми пішли в протилежний бік від міста, схоже до якихось руїн.

- Хм, а куди ми йдемо? - поставила я запитання, подружки Аманди посміхнулися.

- Хочемо показати тобі місцевість! У нашому поселенні тобі ще набридне! - відповіла Аманда, а потім, щоб зайняти час, почала розповідати мені про те, що має робити пара Альфи.

- Виходить, - підсумувала я розповідь Аманди, - навіть якщо я не перевертень, я однаково муситиму разом з Ендером, ваші місячні заходи відвідувати? - узагальнила я їхні тваринні справи.

- Не впевнена, ти ж людина. Я взагалі не знаю, що з тобою робитиме Ендер, - відповіла Аманда.

- Ходімо, звідти відкривається чудовий краєвид на наше поселення! - запропонувала Аманда і почала підійматися на гору. Мені нічого не залишалося, як слідувати за ними. Дивним було те, що я не відчувала втоми, як це було б раніше. Ми піднімалися на гору вже добрих пів години.

- Тобі потрібно відпочити? - турботливо запитала Аманда.

- Ні! Ще довго?

- Майже прийшли! - усміхнулася вона.

За десять хвилин ми дісталися вершини. Тут справді було красиво. Я підійшла до краю, і не встигла нічого зрозуміти, як мене хтось штовхнув, і я полетіла вниз. Страх, відчай, ці емоції долали мене, різко прийшло усвідомлення, що мені прийшов кінець. Ніколи не відчувала стільки страху. Страху померти. Так відчайдушно захотілося жити! Раптом, наче хтось узяв контроль над моїм тілом. Я зачепилася рукою за скелю і скотилася в нішу, що була під ногами, це буквально врятувало мені життя, ця ніша в скелі виявилася дуже доречною, це навіть було схоже на якусь печеру.

Зір нормальний повернувся до мене не відразу. Злякалася власних рук, вони були вкриті попелястою шерстю. Кігті довгі як у дикої тварини, відчувала сильну злість, і те, як вовчиця хотіла повністю захопити владу над моїм тілом, щоб, мабуть, помститися, але я змусила себе заспокоїтися і налаштувати слух. Мені потрібно було дізнатися, що скажуть ці вовчиці, хочу дізнатися, як це сталося, хто мене зіштовхнув.

- Аманда! Ти з глузду з'їхала! Навіщо ти це зробила? - навперебій запитувала Сюзі та Олівія.

- Заспокойтеся, ніхто не дізнається, що я її скинула. Я її палицею штовхнула, зараз підемо до озера, і я палицю втоплю. Ніхто не відчує на ній мій запах. Я спеціально її не торкалася!

- Та яка різниця, Амандо! Хіба не очевидно, що це зробила ти?

- Це був нещасний випадок! Зрозуміло? Зараз ви разом зі мною покажете всю свою акторську майстерність, головне переконати Саманту, а вже вона зможе вплинути на Ендера.

- Все одно! Ніхто не повірить, що це був нещасний випадок! Про що ти думала, Амандо, це ж занадто очевидно, що ти її зіштовхнула!

- А мені все одно! Я не віддам їй Ендера! Він мій! Її взагалі не повинно тут бути! Людям тут не місце! Ніколи не схилюся перед такою, як вона! Вона не гідна Ендера! Ненавиджу її! Думаю, багато хто мені б ще й подякував! Здається, ви також були проти людини.

- Були, але мовчали, бо вона пара Альфи! А зараз я навіть не знаю, що буде?! - голоси стали віддалятися, а в мені злість зростала з кожним сказаним ними словом, не хочуть вони мене бачити біля Ендера, проста людина я!

Почула власний рик, і з образів у голові немов слова почали з'являтися.

"Випусти мене! Я вб'ю зараз цих сук"

Нічого собі!

"Випусти!" - у скронях застукало, пальці рук подовжилися, кисті, та й самі руки стали покриватися шерстю. А я відчула жахливу злість усередині себе і силу, що хотіла вирватися разом із вовчицею.

- Не час ще! - наказала сама собі, і доклала всіх зусиль, щоб взяти себе в руки й заспокоїтися, хоч зробити це було дуже важко.

"Вбити! Їх треба вбити за це!" - набатом стукало в мене в голові.

- Сказано ні! - майже крикнула я. Адже добре пам'ятаю, що бабця та сказала, що тільки на другий місяць їй можна вийти, а зараз тільки перший наближається…

Цілих пів години боролася із собою. Вгамовувала злість, а потім, з горем навпіл, спустилася з гори, знайшла поступки й так добралася до стежки, а там уже просто по пам'яті знайшла дорогу до маєтку. На зустріч мені бігло троє чоловіків. В одному з них впізнала Річарда, решту двох бачила вже одного разу.

- Ліліан, хвала праматері, з тобою все добре! - Річард, не соромлячись, на коротку мить притиснув мене до себе, потім тут же відступив. Став пильно оглядати мене.

"Чужий вовк!" - знову спливло у свідомості. Чорт, схоже вовчиця моя досить зміцніла, цікаво я завжди так буду її чути?

- З тобою все гаразд? Аманда сказала, що ти впала з гори? - стурбовано запитав Річард.

- Ну, як бачиш, жива, здорова! Не знаю, що сталося. Я просто впала! Пощастило, що зачепилася за виступ, там була ніша в скелі і я видерлася на неї. Я дуже злякалася!

- Ходімо! Саманта дуже хвилюється! І думаю сюди вже мчить Ендер!

- Ендер?

- Якщо ваш зв'язок справді стає сильнішим із кожним днем, то він мав відчути твій страх, а може й не тільки! - я лише здивувалася його словам.

Варто було тільки ступити на територію маєтку, як до мене вибігла Саманта. Міцно обійняла, і стурбовано на мене подивилася.

- З тобою все гаразд, люба? - схвильовано запитала вона.

- Ем... так. Здається, все добре. Я просто дуже злякалася! - відповіла я правдиво, адже спочатку справді дуже злякалася…

- Ви! - розвернулася Саманта в бік трьох вовчиць, - Вам краще зараз піти! - зло промовила вона. Аманда зло пирхнула, розвернулася і пішла, подружки побігли за нею, а я намагалася поки що не дати ходу своїй злості. Попри те, що я не дала вихід вовчиці, я була також зла на Аманду та її шісток.

- Ходімо люба! - Саманта схопила мене за лікоть і повела в будинок. Річард попрощався і пішов. Минуло буквально кілька хвилин, як ми почули гуркіт. Двері злетіли з петель і в хол до нас увірвався величезний чорний вовк. Ендер. Усе моє єство раділо його приходу. Вовк схвильовано на мене подивився і, побачивши, що зі мною все гаразд, він швидко наблизився до мене і за скулив. Облизав мені руки й шию. Було зрозуміло, що він дуже був наляканий моїми емоціями.

- А тепер вийди й зайди нормально! - скомандувала Саманта, - Ти ж знаєш правила цього будинку! Вовку сюди ходу немає! - Ендер ще з хвилину дивився на мене і швидко вибіг. А зайшов буквально за хвилину на ходу застібаючи штани на голе тіло.

- Що сталося, Ліліан? З тобою все добре? - тут же поставив він запитання і притиснув мене до себе. Вовчиця в мені завурчала... Зрадниця.

- Я впала… - почала я.

- Або їй допомогли! - втрутилася Саманта.

- Впала з обриву, не знаю, як це сталося, але я дивом змогла зачепитись руками за виступ і потрапити в нішу у скелі, це мене і врятувало. Усе добре!

- Добре? - насупився Ендер і вже запитав у Саманти, - Що ти мала на увазі, коли сказала, що їй допомогли?

- Аманда з дівчатами водила її на цю гору. І не важко здогадатися, що там могло трапитися…

- Вважаєш Аманда її зіштовхнула?

- Так! Я так вважаю! Ти ж знаєш, як вона схиблена на владі, і тобі! Її навіть покарання за такий вчинок не налякало.

- Я не відчуваю на ній запаху Аманди. Тому з цим я розберуся пізніше. Саме зараз хочу знати, чому від тебе тхне Річардом? Чому в будинку його запах?

- Боже! Ти зараз серйозно? - я була в шоці! Мене тут мало не вбили, а йому цікавий зараз запах Річарда? Та якби я була і справді простою людиною, мене б зараз не було в живих!

- Звичайно, мати його, серйозно! Чому на тобі його запах? - підвищуючи голос, став просто-таки кричати на мене Ендер.

Може це нормально для них, що їхня звіряча сутність бере гору і логіки зараз місця немає, але мене той факт, що ревнощі взяли його вище, розлютив!

- Я не буду з тобою таким розмовляти! - розвернулася і почала підійматися нагору.

- Я ще не закінчив! Ліліан, ти відповіси мені! Стій! Я не дозволив тобі йти! - Що? Не дозволяв він! У-у-у, тільки бісить мене!

- А мені не потрібен твій дозвіл! Я не твій підлеглий! - фиркнула я і швидко дійшла до нашої спільної кімнати, хотіла голосно грюкнути дверима від злості, але не встигла, Ендер буквально влетів за мною слідом і вже він голосно грюкнув дверима!

- Що це за квіти? Це Річард приніс? - спокійнішим голосом запитав він, але я на емоційному рівні відчувала, як він злитися!

- Так! Річард! - прикрикнула я, відповіддю мені було лише зле гарчання. Вовчиця в мені, приходила в захват від такої хвилі ревнощів, що зараз просто била по вухах. Ця чутливість… до цього ще треба звикнути.

- І мені був приємний цей жест, з його боку! - вирішила добити Ендера, - У моєму світі, коли чоловік залицяється до жінки, він дарує їй квіти, запрошує на прогулянки, розмовляє з нею, дізнається про неї більше, вже потім між ними відбувається зв'язок, який, згодом, може перерости у стосунки, у шлюб. А ти! Ти просто зґвалтував мене! Поставив мені мітку, і сказав, що тепер я твоя дружина! Тобі від мене потрібен тільки спадкоємець! Я не цікава тобі як людина! Ти не прагнеш пізнати мене. Зі мною ти тільки кохаєшся! Все! А Річард, він був ввічливий зі мною, подарував квіти! Це нічого не означає, але мені було приємно. І мені подобалося, що він мною цікавився, що показав мені ТВОЄ поселення, розповів, як у вас тут усе влаштовано! А що зробив ти для мене? - на емоціях випалила я, - не кажучи вже про те, що я мало життя не втратила сьогодні... - сказала я вже трохи тихіше.

Поки говорила, хвилі агресії й злості виходили навіть за межі нашої кімнати, але Ендер, як і раніше, мовчав. Потім психанув і вибіг, голосно грюкнувши дверима, буквально за хвилину я почула протяжне, відчайдушне виття. І подивившись у вікно, ледь помітила чорного вовка, що побіг у ліс. Його виття я чула ще хвилин десять. Потім воно затихло.

А я підійшла до ліжка і присіла. Вовчиця всередині мене біснувалася. Вона ніби вила йому в такт. Чи шкодувала я про ті слова, що йому сказала? І так, і ні! Може, потрібно було сказати це трохи не так. Не в такому моєму стані, не в такому його стані?