Раді Вас бачити!

Епілог

Після народження Ештона, Ендер пообіцяв, що буде обережний, і так було цілих два роки. Поки я не завагітніла Еммою. Це знову сталося після повного місяця. Це взаємне, тваринне бажання і мої мізки поглинуло. І через тиждень я знову відчула, що більше не одна. Боже! Це неможливо! Я зараз іду вбивати цього вовка-осіменителя!

- Ендер! Я тебе зараз убивати буду! - Ендер якраз віддавав Ештона Саманті, коли я спускалася з черговою подушкою в руках.

- Ліліан, дівчинко моя! Заспокойся, тобі небажано хвилюватися... - усміхнувся він і став відходити в бік виходу на веранду.

- І як давно ти знаєш?

- Що знаю, любове моя? - усміхнулася ця нахабна морда

- Що хвилюватися мені не бажано, осіменитель чортів! - Ендер вийшов на веранду, я вилетіла слідом, і стала бити його подушкою. Такою злою давно не була. Вовчиця ніколи не втручалася в наші з Ендером стосунки, тим паче, що вона після укусу знову стала належати його вовку. І іноді мені здавалося, що була вона не на моєму боці. Адже народженню Ештона вона раділа, тепер я це відчувала. Зараз ось вона мовчала…

- Ліліан, кохана... ну перестань, - ухилявся Ендер від моїх ударів, - Не хочу, щоб ти собі нашкодила, йди сюди! - вирвав він із силою в мене подушку й притиснув до себе, маючи намір поцілувати.

- НІ! Навіть цілувати тебе тепер не хочу! І більше ти до мене не доторкнешся! - стала кричати я йому, і намагалася відштовхнути його від себе.

- О, Ліліан! Дівчинка моя! Я так тебе люблю! І буду вічно вдячний праматері за тебе і дітей, за те, що зробили моє життя щасливим і гідним! - усміхнувся він на всі мої обурення, потім потягнувся до моїх губ. Я відвернула від нього обличчя і не стала відповідати на поцілунок, навіть коли він насильно поцілував мене. Усе впиралася йому в груди руками… але не довго! Бо неможливо йому чинити опір… ослабла в його руках і віддалася поцілунку. Потім сама обняла за шию й пригорнулася до нього… неможливо боротися з цим взаємним бажанням... Ендер це знає й успішно користується. Я люблю його дуже! До болю в серці. Люблю так само сильно, як і він мене. І я теж щаслива, як би не бурчала на нього за дітей. Адже діти це все плід нашої любові. Я радію кожному дню. І схоже вже змирилася з тим, що в мене занадто велелюбний чоловік.

Минув рік

Сьогодні день народження в Едварда. У нашому особняку зібралося дуже багато гостей. Діти для зграї - це велика радість. Багато хто прийшов привітати Едварда і нас з Ендером, з тим що Едварду вже шість. Зовсім недавно вклала Емму на денний сон, Бетті залишилася з малюком, стерегти її сон, сьогодні вона вирішила побути нянею для моєї доньки, а я вдягнула найкрасивішу сукню й нарешті спустилася до гостей. Ендер був з дітьми й нянями, Саманта і Грета розважали розмовами гостей, а до мене якраз біг іменинник. Як же він стає схожим на Ендера. Ще маленький, а вже такий серйозний. І такий гарний... як Ендер! - лише на секунду подумала про чоловіка, як мене облило хвилею його емоцій.

- Мамо! - притулився до мене малюк й обхопив, на скільки міг, мене своїми маленькими ручками.

- О, мій малюк...- обійняла я сина, - тато вже вручив тобі подарунок? - зазирнула я в щасливі очі дитини, і поцілувала його в обидві щоки, Едвард щиро посміхнувся мені.

- Подав, - відповів синочок і знову посміхнувся мені... знову притулився до мене, і я із задоволенням знову притиснула до себе дитину. До нас саме підходив Ендер.

Едвард мовчав деякий час, а потім відсторонився і заглянув мені в очі.

- У мами буде ляля! - весело промовила дитина, посміхнулася і відійшла від мене, я відразу перевела свій погляд на Ендера, який різко зупинився, винувато посміхнулася й почав задкувати назад.

- ЕНДЕР!!!

Кінець