Раді Вас бачити!

- Ти навіть не уявляєш, що це означає для мене! Для всіх нас! Дякую тобі! - Ендер знову поцілував мій живіт, ніжно торкнувся рукою, - Дякую, що ти з'явилася в моєму житті! Я думав, що вже ніколи не відчую цього почуття, але зараз... цього не описати словами... Ліліан... кохана моя, рідна! - Ендер повернувся до мого обличчя і почав хаотично цілувати мене всю.

- Я такий щасливий! Дівчинка моя! - Ендер знову пристрасно і глибоко поцілував мене, знову підім'яв мене під себе і повільно кохав мене весь ранок.

Стою під струменем води вже десь пів години. Я вже зрозуміла, що Ендер відчув, що я схоже завагітніла... Я поки нічого не відчуваю, і зараз я розгублена... Як? Як так швидко? Адже я розумію, що це найімовірніше сталося там у лісі…

Руку опустила собі на живіт, заплющила очі, прислухаючись до себе, думала, може, зможу відчути щось, але відчула лише бурчання вовчиці. Вона зараз задоволена, і надто спокійна, я майже не відчуваю її зараз.

Боже! Як же швидко все відбувається... Дитина! Мамочки... я сама скоро стану мамою, я не готова! Не готова! Але Ендер! Ніколи не забуду вираз його обличчя, ніколи не забуду ці його очі. Щось всередині перевернулося від спогадів його емоцій... Думаю, що буду готова... Ендер так хоче цього, і він такий щасливий... Усе буде добре! Саме так потрібно себе налаштовувати.

Щось так їсти хочеться…

Виходжу з душу, обмотана рушником і біля дверей буквально вдаряюся об Ендера, він обережно притиснув мене до себе, не даючи впасти…

- Ендер!

- З тобою все добре? Ти так довго не виходила... я хвилювався.

- Ем... все добре, просто мені потрібно було побути на самоті! Це все... для мене занадто швидко!

- Розумію, - Ендер ніжно притиснув мене до себе, обіймаючи своїми величезними руками, як ковдрою.

- Ендер?

- М?

- Я так їсти хочу! Що з'їла б і слона! - Ендер хрипло засміявся, і випустив мене зі своїх ведмежих обіймів.

- Ходімо! - Ендер почекав, поки я одягнуся, і разом зі мною спустився вниз. Саманта якраз зайшла до будинку з величезним кошиком.

- Мамо, навіщо тягаєш важке? - тут же знайшовся Ендер і забрав у матері кошик.

- Я вам їсти принесла, і мені не важко, ти ж знаєш! - а я почувши слово "їжа" і без сорому почала копатися в кошику, голод затьмарював усе. Накинулася на їжу і, не звертаючи уваги ні на кого, почала поглинати їжу. Я дуже довго насичувалася. Почуття голоду нарешті притупилося, і я подивилася на остовпілу Саманту, Ендер же просто стояв і посміхався…

- А є ще? - поставила я запитання, Ендер засміявся, а Саманта закрила долоньками рот, очі засльозилися, жінка захвилювалася.

- Ліліан, люба... невже! - з очей полилися сльози, - Ендер, хлопчику мій, - Саманта підійшла й обійняла сина.

- О, я так рада! Я так цього чекала! Праматір! - схлипнула жінка, Ендер обійняв матір у відповідь. О, це такий жалісливий момент, що і мене пробирають сльози…

- Ліліан! Ти моя хороша! Ти наша розумничка… - почала промовляти жінка і перемкнулася на мене. Оточила мене турботою. З самого низу дістала пиріжки, які я відразу не помітила, і зробила мені чай.

Увесь цей тиждень ці двоє (Саманта й Ендер) проходу мені не давали, Саманта мене загодовувала, і я, до речі, зовсім проти не була. Апетит цей мене лякав не на жарт. Я спочатку лякалася такої кількості, але коли сідала їсти, майже все з'їдала... Ендер казав, що це нормально, щоб я не переживала, але я так не могла, для мене раніше такі порції за два-три дні з'їдалися, як я зараз за один раз можу з'їсти... Саманта каже, що буде богатир, можливо, Альфа і що потрібно добре харчуватися... Це її відповідальність... Вона активніше стала в'язати й тепер без сорому носить мені, показує ці крихітні одежинки…

А ось Ендер... Ендер зі мною двадцять годин на добу... Навіть одягатися тепер допомагає... У душ тепер зі мною ходить обов'язково, щоб я не впала... одну мене практично не залишає... Я ще не вирішила, напружує мене це чи ні.

Сьогодні Ендер за обідом був надто напруженим. Тільки я хотіла запитати, що з ним, як мене випередила Саманта.

- Ендер, щось сталося? Чому ти такий похмурий?

- Я викликав Лукаса! Обов'язки Альфи я зараз не можу і не здатен виконувати... Велика тривожність у мене, сама розумієш... Річарда більше немає, а Роберт замість мене відбув у зграю рудих вовків... У мене не було виходу… і я думаю, що це не найкраща моя ідея.

- У… - просто відповіла Саманта і втупилася в тарілку.

- А хто такий цей Лукас? - вирішила запитати я, бо Саманта з Ендером різко замовкли та тепер і Саманта була такою ж напруженою, як й Ендер.

- Лукас - це мій двоюрідний брат. Я ненавиджу його! Мій вовк ледь стримується в його присутності... Батько Лукаса вбив мого батька! Свого рідного брата, за місце Альфи. Коли я досяг необхідного віку і зміцнів, то кинув виклик, і переміг. У Лукаса з'явилася до мене така ж ненависть, за те, що я вбив його батька.

- Перебувати в тій зграї я не міг, і бути Альфою в тій зграї я не хотів, тому Лукас мене там замінює, хоча думає, що він там головний... Ми з мамою пішли зі зграї Чорних вовків, оселилися тут, у зграї Сірих... і я ніколи б не подумав, що мені потрібно буде до нього звернутися... - навіть трохи сердито пояснив Ендер. Але я розуміла, що злитися він не на мене, а на те, що йому довелося викликати цього Лукаса…

Тепер ось знайшлося трохи відповідей на запитання, які я так і не поставила... Наприклад, чому вовк Ендера чорний, хоча всі інші сірі... Де подівся його батько, раз Ендер Альфа, значить, і його батько мав бути Альфою... мені було незручно питати в Саманти про батька Ендера, бо я припускала, що трапилося з ним щось погане, раз його зараз немає поруч. І ось воно як виявилося.

- Сподіваюся, ти обговорив із ним його проживання... ти не зможеш довго перебувати з ним в одному приміщенні! - запитала Саманта

- Звичайно! - Відповів Ендер і встав.

- Ліліан, кохана моя, ходімо погуляємо! Тобі потрібне свіже повітря! - подав він мені свою руку, я тут же схопилася за неї й встала.

Я, звичайно, була не проти прогулятися. Але думаю, тут провітритися потрібно самому Ендеру…

Ми мовчки йшли вже хвилин п’ятнадцять. Він так само був таким же напруженим і серйозним. А мені не подобалося, що він усе тримав у собі. Мені б хотілося, щоб він зі мною поділився. Тому я почала сама.

- Ендер, коханий мій... ти такий напружений! Не хочеш зі мною поділитися? - від мого запитання ми різко зупинилися... Вірніше Ендер встав. Притиснув мене до найближчого дерева, чим здивував мене такою різкою зміною настрою.

- Напружений, але я знаю один спосіб… - далі Ендер не договорив, різко впився поцілунком у мої губи й вже всім своїм тілом затиснув мене біля дерева.

Так глибоко та пристрасно поцілував мене, що мені вже не потрібні були поцілунки мого плеча і мітки, на тяжіння, між нами, мітка більше не впливає, у всякому разі на мене... Я просто відчуваю, просто люблю та хочу Ендера…

І благо він не став мене підкидати на себе. Не дарма ж він так мене береже, тому я була не проти, коли він різко розвернув мене до себе спиною, змусивши прогнутися і наблизити до нього свою попу.

Усе відбулося швидко, і навіть трохи грубо. Але мені сподобалось.

Він перервав поцілунок, бо мені захотілося більшого, ніж спонтанний швидкий секс біля дерева.

- Ліліан, люба моя... рідна, пробач..., пробач, що не був обережний! Я просто… - тут уже я його перебила.

- Не треба, Ендер, я розумію, до того ж мені стало не вистачати таких наших моментів... Ви з Самантою ставитеся зараз до мене як до порцелянової вази.

- Може тобі й не подобається це, кохана моя, але ти просто не уявляєш, як це важливо для нас... Для мене! Я дуже хочу сина! І я такий щасливий... Ходімо, недалеко наша галявина! - нашою галявиною Ендер називає найпершу галявину з квітами, що подарував мені.

На небі яскраво світило сонечко, а ми лежали в траві. Ендер періодично цілував мене, цілував мою шию, мої руки, груди... Це було так ніжно... Боже, як же я люблю його…

- Ендер... Ти поділишся зі мною? Що тебе так турбує? - відвернула я його від такого приємного для мене заняття.

- Я просто... просто думаю, що це була дуже погана ідея покликати Лукаса. Мені, безсумнівно, зараз потрібна допомога, і він Альфа, але він такий підлий, і так само ненавидить мене, і я просто не знаю, чого від нього очікувати…

- Мені потрібен він, поки не повернеться Роберт... це тиждень або два... я останнім часом зовсім не беру участі в житті зграї та в їхніх проблемах, але я ні про що, крім тебе, зараз, думати не можу, мій вовк спокійний, тільки коли я поруч. І по-іншому зараз я просто не можу.

- Я не хотіла створювати тобі проблеми, і якщо тобі необхідно розв'язати якісь питання в зграї, ти можеш відлучитися на кілька годин. Зі мною нічого не трапиться, я буду вдома із Самантою! - запропонувала я, Ендер на мої слова насупився.

- Тобі не подобається, що мене так багато зараз у твоєму житті?

- Що? Боже, ні! Мені це дуже подобається! Що ти поруч! Це ніби на рівні інстинкту - необхідність!

- Так і є, люба! - погодився Ендер.

- Але я думаю, нічого не трапиться, якщо ти на кілька годин на день будеш відсутнім, ми з твоєю мамою можемо в цей час... - Ендер перебив мене.

- Ні! - прямо гаркнув він, - Це навіть не обговорюється, Ліліан! Я не можу тебе залишити, я не хочу цього, і вовк не може, для нього наша дитина зараз це цілий світ.

- Добре, добре! - примирливо посміхнулася я, - я просто не хотіла, щоб турбота про мене дуже впливала на твої обов'язки, але ні, так ні! Значить, ти весь мій! Іди сюди, поцілую тебе, чоловіче мій! - усміхнулася я, і поцілувала його не в губи, а мітку, ту, що ми з вовчицею поставили..., поцілувала, лизнула і знову поцілувала.

Ендера било тремтіння від кожного мого дотику до мітки, Боже! Мені так це подобається. Він такий чутливий... ніколи не думала, що чоловік може бути таким чутливим... Хоча, гадаю, це тільки перевертні такі й то, тільки коли так торкаються їхньої мітки…

- Ліліан! - знову гаркнув Ендер і повалив мене спиною на траву, накрив собою, запаморочливо поцілував і без церемоній увірвався в мою глибину.

Час, що залишився до темряви, ми провели вдвох в лісі. Ми б і довше посиділи, але я дуже захотіла їсти. Та й Ендер замотав мене... і мені потрібен був душ!

Ось тільки підходячи до особняка ми обидва відчули присутність чужинця. Ендер напружився, і схоже знав, хто це. А мені вже просто стало цікаво.

- Зайдемо в будинок, одразу підіймемося до нас у кімнату! - дав вказівку Ендер, я просто кивнула.

Ми увійшли в будинок, і Ендер одразу ж потягнув мене в бік сходів.

- Ну здрастуй, братику! - ми з Ендером зупинилися і побачили в холі високого блондина, що свердлив нас обох поглядом, а потім він принюхався і різко втупився на мене. На зріст був з Ендера. Невелика борода обрамляла мужнє обличчя, широкі брови. Він був схожий на Ендера буквально всім…, але було в ньому щось іще.

Мене пройняло тремтіння, я так само втупилася на незнайомого чоловіка, і від чогось не могла змусити себе припинити наш зоровий контакт. Уперше за такий довгий час відчула, як захвилювалася в мені вовчиця. Чоловік же навпроти мене показово втягнув повітря в себе, і його очі заблищали.

- Лукас! Хіба я запрошував тебе до себе додому? - майже проричав Ендер і відчутніше стиснув мою руку, і я вимушено перервала свій зоровий контакт із цим Лукасом.

- Справжня! Ти моя істинна! - Лукас продовжував дивитися на мене, його очі по-особливому заблищали, а я була немов під гіпнозом зараз, знову втупилася в його очі й тепер уже не могла перервати свій зоровий контакт із ним. У свідомість проривався грізний рик мого Ендера, і я розуміла, що відбувається щось дивне, але нічого вдіяти не могла, було дивно і те, як поводилася вовчиця, вона була, як і я, розгублена зараз і не діяла…

Ендер сильніше потягнув мене за руку й притиснув до себе, однією рукою обійняв за талію, іншою схопив мене за обличчя.

- Ендер! - часто заморгала я очима і тепер подивилася у стривожені очі свого чоловіка, я ніби з гіпнозу вийшла.

- Іди в кімнату, Ліліан! - серйозно сказав він і підштовхнув мене до сходів, я не стала обертатися, а швидко опинилася в кімнаті, зачинила двері й до них притулилася спиною. Стала прислухатися.

Почула зле гарчання, потім злий голос Ендера.

- Як смієш ти, приходити до мене додому і називати мою дружину Істинною?

- Хіба не ти кликав мене і казав, що тобі потрібна допомога? - відповів йому Лукас із насмішкою в голосі.

- Ми обговорили з тобою те, що ти живеш у виділеному тобі будинку…

- Тепер ось розумію, чому ти не можеш займатися своїми обов'язками... ти ж у курсі, що я можу претендувати на твою пару. Сам бачив її реакцію. Її вовчиця не сприйняла мене чужинцем, значить…

- Це нічого не означає! Ліліан моя дружина! Мій вовк перший визнав у ній пару! Поставив мітку, і вона поставила мені свою. За всіма вовчими законами - вона моя! - крізь зуби проричав Ендер, я відчувала його гнів на відстані, і розуміла, що він ледь стримує свого вовка.

- Лук-аа-с! - проричав по-звіриному Ендер, я відчувала сильні коливання сили, схоже Ендер був на межі перетворення…

- Лукас! - почула я голос Саманти, - Тобі краще піти зараз!

- Я піду! Але завтра я за нею прийду! - почула відповідь Лукаса, потім злий рик, скрик Саманти, і якийсь гуркіт. Падали предмети, глухі удари, і гарчали вже два вовки...