Раді Вас бачити!

До тями приходила фрагментами. Голова страшенно боліла. Востаннє, коли приходила до тями, бачила схилену наді мною бабцю, ту, що винна у всьому, що зі мною сталося. Потім пам'ятаю як вона знову в мене щось вливала. Якась біла хмара оточила її, потім вона порізала себе по руці, піднесла чашу і наповнила її своєю кров'ю, водночас не припиняючи шепотіти якусь змову.

Найстрашніше почалося потім, коли мене, як маріонетку, підняло з ліжка. Я, не усвідомлюючи цього, прийняла сидяче положення, бабця підійшла і буквально влила мені всю свою кров із цієї гущавини, а я ковтала її жадібно. Немов місяць не пила.

Після цього мене стало страшенно колотити. Я навіть кричала. Нутрощі знову обпекло немов кислотою! Навколо мене літав білий серпанок. Потім мене відпустило, і бухнулася назад на свою лежанку, останнє, що почула, це падіння ще одного тіла. Смію припустити, що це була бабця.

Наступне моє пробудження було довгим. Я довго не наважувалася розплющити очі. Спочатку пробувала поворухнути руками й ногами, начебто ворушитися можу.

- Я знаю, що ти вже прийшла до тями! Вставай, у нас мало часу! - почула я голос бабки.

Розплющила очі й побачила, що перебуваю в якійсь старій хатині. Змусила себе піднятися і сісти. На здивування, ніякого тягучого болю в районі живота і промежини не відчула, поклала руку на живіт, прислухаючись.

- Дивуєшся чому нічого не болить після такої ночі з перевертнем? - немов читає вона мої думки, і сама ж продовжує, - слина перевертня має загоювальний ефект, особливо швидко діє на пару перевертня, тепер вважай дружину! - нічого не зрозуміла. Що за маячня?

Бабуся дала мені одяг, безрозмірні штани та футболку. Ще кинула мені мій маленький рюкзачок, я спочатку здивувалася, де вона відкопала мої речі, потім вирішила не надавати цьому значення. Як вдало, що я напередодні потішила себе купівлею кількох комплектів білизни, тож, не соромлячись бабці швидко вдягнулася, та втупилася на неї з недовірою.

- Бачу, що тобі зараз важко все буде усвідомити, тому уважно слухай і запам'ятовуй. Те, що я тобі скажу, ти не повинна нікому поки що розповідати, навіть чоловікові принаймні поки не зрозумієш, що готова йому все розповісти.

- Я віддала тобі найдорожче, що є у нас, перевертнів, я віддала тобі свою вовчицю. Вона зародилася в тобі й твоє тіло її прийняло. Я вже свій вік прожила, але вона не повинна була піти разом зі мною, вона ще молода. За допомогою стародавнього ритуалу я перемістила її сутність у тебе. Потрібен якийсь час, поки вона зміцніє, і ти зможеш зробити свій перший оборот.

- Не знаю, скільки мине часу, місяць, може, більше, може, менше... усе від тебе залежить, як ти приймеш її, зможеш її чути й контролювати…

- Ви зараз серйозно? Яка вовчиця? Про що ви говорите? - почала я.

- Ти не про те питаєш, а часу в тебе вже зовсім мало, я відчуваю, що твій чоловік уже перейшов кордон цього лісу, значить скоро буде тут! - хотіла я запитати про якого це вона зараз чоловіка, але мене знову перебили.

- Краще запам'ятай те, що я кажу. Вовчицю свою нікому не показуй, не раніше другого повного місяця ти можеш це зробити. Хоча, гадаю, раніше вона й не зможе зміцніти.

- Добре, що я ще у твоєму світі почала твою трансформацію, змусила випити тебе першу чашу зілля. Інакше від стількох укусів, скільки зробила ця хтива собака, ти б уже богу душу віддала б. Перевертні не люблять людей, вважають їх слабкими, і гадаю, чоловік твій теж не зрадіє, що ти просто людина... уже не просто людина, але він поки що про це не дізнається.

- Боже, про що ви взагалі говорите... і стійте, значить цей перевертень іде сюди? За мною? - вихопила я головне з її слів.

- Звичайно йде! Ти його пара, він по-іншому і не зможе. Це наша природа, коли ми знаходимо пару, вона стає для нас усім. Тому що не всім так щастить. Не кожен перевертень може знайти собі ідеальну жінку, що підходить йому в усьому, і тільки в таких пар з'являються справжні спадкоємці - Альфи. Від будь-якої іншої вовчиці, іноді можливий приплід, але це вовченя ніколи не буде альфою, дуже рідко бували бети. Та й сама можливість народити простій вовчиці дуже мала. Тільки справжня пара зможе! І знайти таку, як я вже говорила, велика рідкість і удача.

- Значить той перевертень вважає мене своєю парою? Від того він так багато мене нюхав?

- Не просто вважає, тепер ти його дружина!

- Чому це дружина? Та і як я можу бути дружиною перевертню? - ніяк не вкладається в голові картина, де я живу з вовком, або з тим жахливим чудовиськом, на яке він перетворюється…

- Мітка в тебе на шиї, поставлена в момент твого власного оргазму, зробила тебе його дружиною. За нашими вовчими законами, ти його дружина!

- І треба ж так зійтися зіркам, що зробили тебе парою найсильнішому Альфі нашого півострова... - перервала вона свою промову, бо зовні почулося жахливо знайоме виття. Мурашки пішли по всьому тілу.

- Матінко! - скрикнула я, коли двері різко відчинилися й у дверний отвір ледве протиснувся чорний вовк із сірими очима. Побачивши мене, він знову завив, а я від переляку сховалася за бабкою. Вовку це не сподобалося, і він почав гарчати.

- Не гарчи на мене! - тут же знайшлася бабця, він фиркнув і замовк. Потім став принюхуватися й оглядати все приміщення очима, зрештою він знову залишив свій погляд на мені й гаркнув.

- Ой, - скрикнула я і вся стиснулася, продовжуючи ховатися за бабкою. Перед очима стоять події тієї ночі, як уявляю, що мені знову доведеться залишитися з ним наодинці, у мене серце йде в п'яти від страху... Вовк, відчувши мій страх заскиглив.

- А чого ти очікував? Бідолаха боїться тебе... після всього, що ти з нею зробив! Ти ж Альфа, як дозволив хтивості затьмарити свій розум? Та я ледве врятувала її! Скільки міток ти їй поставив? Хіба не знаєш ти, що людина не завжди й одну мітку здатна пережити... - вовк на всю її гнівну тираду лише заричав, мені здалося, ніби вона йому сказала зараз, і так, очевидні для нього речі, і він не задоволений тим, що вона їх йому нагадала... отже, розум у цієї істоти все ж таки є.

Вовк знову подивився на мене і загарчав, я знову стиснулася вся!

- Заспокойся, і не лякай її ще більше. А краще вийди, я дам їй трохи речей із собою в дорогу. - вовк довго дивився на бабку з недовірою, та з місця так і не зрушив.

- Ти робиш тільки гірше! - відповіла бабуся на гарчання вовка, мені ж стало страшно від однієї тільки думки, що мені доведеться з ним зараз кудись іти!

Вовк ще погарчав, але він усе-таки розвернувся, і перед тим, як насилу протиснутися у дверний отвір, він багатозначно подивився на бабцю.

- Я не піду з ним! Боже! Не віддавайте мене йому! - щойно ми залишилися наодинці, слізно стала просити я, схопивши бабку за руку, але вона мене від себе трохи відштовхнула.

- Тепер уже ти заспокойся! Я не можу тримати тебе тут вічно, та й вовк твій із цим буде категорично не згоден, у нього терпіння максимум на п'ять хвилин, тому слухай…

- Ні, ні! Будь ласка! - слізно стала просити я, але мене перебили

- Я дам тобі трохи речей. У мене є кілька штанів і одна довга сорочка. Трохи коржиків у дорогу, адже завтра Місяць піде на спад, і твій перевертень зможе обернутися і сам забезпечити тебе всім необхідним!

- Я не піду туди! - не слухала я її, не хотіла йти до того монстра.

- Підеш! Або він забере тебе сам. Послухай! - смикнула вона мене, - Ти тепер його дружина, цього вже ніщо не змінить! Тобі потрібно прийняти все так, як є! Він буде вовком до кінця цього дня! Занадто впливає на нього зараз Місяць і обряд.

- На! - всунула вона мені торбинку і мій рюкзак, стала наполегливо штовхати мене до виходу.

- Вам потрібно швидше йти! Ми зараз на території Північних зграй. Твій Альфа порушив їхній кордон, тому що йшов за тобою. Вони скоро будуть тут, і якщо ти не хочеш чергового кровопролиття, то раджу скоріше зараз звідси забиратися! - бабця буквально виштовхала мене за двері й вийшла сама. Чорний вовк стояв до нас спиною, насторожено вслухався в тишу лісу. Я поки що нічого не чула, але вовк із бабкою схоже чули краще за мене.

- Залізай йому на спину, торбинку перекинь за спину, як свій рюкзак, притиснися до нього гарненько, обхопивши руками шию, так найзручніше буде триматися на ньому під час бігу, - повчає мене бабця, і невже вона думає, що я полізу зараз на цього монстра?

Усе, що вона мені розповіла, ні в які ворота не лізе! І вже тим більше я не збираюся лізти на спину і хоч якось торкатися цього монстра.

Вовк теж став проявляти своє невдоволення, почав гарчати на мене. Ще раз прислухався і підійшов до мене ближче, потім опустився на живіт, прийнявши лежачу позу, і я розумію, що це все для того, щоб я зараз його осідлала, але як я можу дозволити собі після всього, що зі мною сталося, точніше, після всього, що він зі мною зробив, навіть доторкнутися до нього. Я так і стояла, не збираючись нічого робити. Єдине, чого я хотіла, це залишитися в хатині й подумати на дозвіллі, як повернутися до колишнього життя.

Почулося виття вовків, поки ще дуже далеко, але думаю, що це ненадовго. Чорний вовк знову гаркнув, а бабця з нелюдською силою штовхнула мене до вовка, і буквально змусила на нього залісти. Не встигла я нічого вдіяти, як звірюка різко піднялася, я ледве встигла вхопитися за нього руками, і, пирхнувши на прощання старенькій, рушив уперед.

- Ой, Боже... почекай! Я зараз упаду! - стала просити, щоб він сповільнився, але до мого прохання не прислухалися. Вовк, навпаки, став перебирати лапами ще швидше. Мені насилу вдавалося сидіти на ньому, а коли він став бігти підтюпцем, щоправда, не так швидко, як йому хотілося, я, долаючи свій страх і неприязнь до цього монстра, нахилилася вперед і обхопила його могутню шию руками, настільки, наскільки змогла. Вовк ніби тільки цього й чекав. Коли він зрозумів, що тепер я міцно тримаюся, він побіг.

Він біг так швидко, що вітер неприємно холодив моє обличчя, довелося притиснутися до його тіла ще й щокою. До речі Вовк був напрочуд надто теплим.

Бігли ми так не менш як години, поки вовк не почав підйом на гору. Стежки майже не було, були лише зарості та каміння. Мені довелося не легко. І такий підйом здавався мені вічністю. Мені було абсолютно байдуже, чи важко вовкові.

На вулиці давно стемніло. Я не розуміла, куди ми йдемо, для чого... Мені вже просто хотілося злізти з цієї звірюки! Я ніколи не каталася на коні, але гадаю, що без сідла і таке тривале перебування на тварині позначилося б на мені в будь-якому випадку. А мені зараз у сто разів гірше.

Я загубилася в часі, навколо себе вже нічого не бачила, придивлятися навіть не намагалася, кругом темрява і не відома для мене територія. Плюнула навіть на своє ставлення до вовка. Голову зручно примостила і просто намагалася не впасти.

Вовк давно перестав бігти, він повільно й обережно йшов, немов відчував мій стан.

Незабаром ми опинилися майже біля самого верху гори. Пройшовши повз високі кущі, ми опинилися в печері. Так принаймні мені здалося. Вовк зовсім сповільнився і зупинився. Я нарешті від нього відлипла. І раз він став, то я так розумію мені можна з нього вже злізти?

Вовк повільно опустився до землі, і я із задоволенням з нього сповзла. Саме сповзла, бо на ноги встати в мене не вийшло. Вони ніби оніміли від такої їзди. Звір на таке моє падіння лише фиркнув, потім піднявся, принюхався і кудись пішов.

Я мовчки лежала в темряві хвилин п'ять, очі потихеньку звикли, і я більш-менш змогла розрізнити стіну.

Це безперечно якась печера, і тільки сподіваюся, що тут безпечно. Хоча чесно сказати, накочує на мене якась байдужість, дуже втомилася, хочеться відпочити, а краще поспати…

За кілька хвилин повернувся вовк, оскільки я своєї позиції не змінила, він став принюхуватися до мене, потім уткнувся мені в шию своїм мокрим носом, я одразу ж скрикнула і відповзла від нього якомога далі.

Вовк на таку мою реакцію лише фиркнув, розвернувся і пішов углиб печери. Там вмостився і ліг. У темряві яскраво світилося жовтим його очі! І це дуже дивно, очі то в нього сірі, а в темряві жовті…

Ми довго дивились одне на одного, доки вовк укотре не пирхнув і не заплющив свої очі.

Ясно, значить тут нам можна переночувати…

Здається, вовк заснув, а до мене сон більше не йшов. Я стала замерзати. Земля холодна, на мені тоненька футболка і безрозмірні штани.

Дивлюся на вовка - спить звірюка і йому хоч би хни. Згадую, який він теплий і в голову раз у раз лізуть думки, що не погано було б бути до нього хоч трохи ближче.

Ще пів години мучилася від сумнівів, але в кінцевому підсумку замерзла так сильно, що наплювала на свій інстинкт самозбереження і стала потроху рухатися до вовка ближче. Ну не вб'є ж він мене врешті-решт, начебто дружина йому... І про цю роль я зараз думати зовсім не хочу, і згадувати те, що було тієї ночі. Жену ці думки далі, бо єдине, що мені зараз хочеться, це зігрітися…

Підповзла до вовка ближче, і переконавшись, що він спить, повернулася до нього спиною і лягла, залишивши між нами трохи відстані, все ж таки притискатися до цього стурбованого звіра я не хотіла, а тепло від нього і на такій відстані йде. Стало трохи тепліше, але лише трохи.

Але я змусила себе заплющити очі й спробувати заснути. На диво, заснути в мене все ж вийшло, і провалюючись у дрімоту, здивувалася, як раптом стало тепло й комфортно... Можливо, це вовк посунувся ближче, але мені було вже байдуже, мені було тепло і добре.

Прокинулася я від несподіваної ласки. Чиясь рука пробралася під сорочку і стиснула мої груди... Рука? Я розплющила очі і перекотилася на спину. Мене тут же притиснув до землі темноволосий чоловік. Величезний чоловік! Я не бачила нічого, крім його сірих очей, що вивчали моє обличчя.

- Нарешті ти прокинулася, дівчинко моя! - сказав чоловік, і я подивилась на нього, вражена тим, що відбувається...

- Хто ти? - оговталася я від першого шоку, - І відчепись від мене! - Я поклала руки на його потужні груди.

- Що значить "хто"? Я твій чоловік! А ти - моя дружина! - він усміхнувся, спантеличивши мене ще більше.