Коли Нора повернулася із санітарної кабіни, її сніданок плив біля стелі.
Пакет із густою кашею хтось приклеїв до поручня, але клейка смужка відірвалася разом із клаптем старої фарби. Тепер пакет повільно обертався поруч із вентиляційною решіткою. Нора підхопила його двома пальцями, натиснула на застібку й побачила, що вміст уже виповз назовні. Найгірше було навіть не прибирати. На вузлі закінчувалися чисті змінні фільтри для цієї решітки, і наступна поставка мала прийти саме сьогодні.
— Зате ти тепер точно прокинулася, — сказала Лера з протилежного люка.
Вона просувала через отвір вузький корпус електронного блока, притримуючи його коліном. На орбітальному вузлі всі предмети рано чи пізно примушували людей освоювати способи користуватися колінами, підборіддям і ліктями; зручний третій маніпулятор був постійною темою жартів. Лера вправлялася найкраще. Нора бачила, як вона одного разу їла суп, переписувала накладну й тримала ліхтар, не впустивши нічого, крім накладної.
— Ти закріплювала пакет? — запитала Нора.
— Учора. Нормально закріплювала. Хтось потім відірвав смужку від фарби.
— Це неможливо зробити, не відірвавши її від фарби.
— То напиши скаргу фарбі.
Нора провела серветкою над решіткою й запхнула забруднене в герметичний пакет для відходів. На решітці лишилася тонка смужка каші. Вона витягла другу серветку, потім третю — на останній усе нарешті було чисто. Якби бруд потрапив усередину повітропроводу, Лера першою почала б вимагати зупинити вентилятор, а Нора першою нагадала б, що зупиняти його без резерву не можна. Обидві знали наперед, як скінчиться суперечка. Посваритися з Лерою хотілося більше, ніж снідати. Вони жили в одному тісному об’ємі вісім місяців, знали, як кожна чистить зуби, які слова вимовляє перед поганою новиною, і коли краще взагалі не починати розмови. Нора часто думала, що під час відпустки не витримає її й доби. А тоді ловила себе на бажанні показати Лері якусь дурницю, помічену в іншому кінці станції, ще до того, як встигала усвідомити, що вже шукає її поглядом.
Лера прибрала блок у кріплення й обережно зачинила люк.
— Костя питає, чи скасовуємо йому приймання.
Нора відчула, як міняється її настрій. Приймання ще вночі перевели в режим очікування. Невідомий передавач не відповів на запит ідентифікації, а наземні приймачі підтвердили, що його рух не відповідає плану очікуваного транспорту. Нора власноруч заблокувала автоматичний коридор стикування. Але вантажники вже встигли підготувати захвати; закриття порту без погодженого нового часу означало додатковий цикл роботи механіків і витрату ресурсу обладнання.
— Скасовуємо. Костя нехай покаже, які механізми ще виведені назовні. Не хочу дізнатися про них після того, як хтось підлетить ближче.
Лера подивилася на Нору уважно.
— Він уже летить ближче?
— Він ще не має права наближатися. Це різні речі.
У відсіку зв’язку, куди Нора протиснулася за кілька хвилин, на неї чекав Фарид. Він заступив нічного навігатора й встиг розставити вздовж екрана шість маленьких позначок: власні спостереження, сигнали поверхні, службовий план, два запити перевірки та останній маяк. Нора давно просила його перестати прикріплювати до скла кольорові клаптики. Фарид казав, що коли станеться справжня аварія, електронний екран покаже рівно те, що йому накажуть, а папір хоча б не змінить колір за чужою командою.
— У мене є зображення, — сказав він.
Це виявилося важливішим за всю нічну зміну.
***
На оптичній камері об’єкт залишався лише темним клином на тлі розсипаних зір. Його фотографували з двох положень вузла, додаючи вимірювання від радіолокатора з короткими імпульсами. Тепер, коли він пройшов достатню дугу відносного руху, Фарид міг оцінити і відстань, і зміну швидкості. Залишалася помилка, показана широкою смугою на графіку, проте стало ясно, що передавач не летить там, де мав би бути вантажний транспорт.
— Може, вони змінили корпус, — сказала Нора.
— У польоті?
— Не жартуй.
Фарид відкрив другий кадр. Навіть крізь погану роздільність було видно, що об’єкт менший за заявлений вантажний корабель. Виступи по боках нагадували складені сервісні захвати, а не довгі радіатори транспортника. Він знижував відносну швидкість, ніби готувався до зближення, хоча ніякого дозволу від вузла не отримував.
Нора попросила переслати сирі вимірювання Антонові на поверхню й одночасно — черговому контролю траєкторій на сусідній орбітальній дузі. Того контролю не було на їхньому вузлі; відповідь могла прийти пізніше, якщо антени не дивитимуться одна на одну. Це не заважало надіслати запит зараз.
У навушниках пролунав голос незнайомого чоловіка. Він назвав ідентифікатор очікуваного вантажного судна, попросив надати аварійний коридор і сказав, що на борту відмовив регулятор атмосфери. Передача була рівною, без шуму, наче людина говорила з гарної кабіни, де нічого не ламалося.
— Повідомте кількість людей і залишок дихальної суміші, — відповіла Нора. — Порт закритий до підтвердження вашого судна. Можемо передати аварійний комплект у безпечну точку зустрічі.
Замість відповіді співрозмовник повторив номер судна. Потім додав, що чекати вони не можуть.
Нора дивилася на темний клин. Між ним і вузлом була достатня відстань, щоб люди, які справді потерпали від аварії, могли дати хоча б найпростішу відповідь. Навіть якщо зв’язок погано працював, корабель здатний був передати позначку тиску або сигнал особистого аварійного маяка. Вони не надали нічого.
— Ми не відмовляємо в допомозі, — сказала вона. — Ми відмовляємо в стикуванні непідтвердженого борту. Це не те саме.
Поки вона говорила, Фарид показав їй свій екран. Там уже була схема передачі аварійного запасу: автономний контейнер можна відправити з вантажного відсіку без відкриття стикувального порту. Для людей, які справді задихалися, це не було зручним порятунком. Їм довелося б ще прийняти контейнер, під’єднати обладнання, упевнитися в герметичності власного шлюзу. Нора хотіла, щоб у неї був простіший спосіб. Але цей принаймні не ставив під загрозу повітря шести людей на вузлі.
Вона підтвердила схему й показала Фаридові, що пропозицію слід залишити активною. Її лякала власна підозра. Якщо на тому судні справді ламався регулятор, вона щойно змусила людей витрачати дорогоцінний час на перевірку їхньої біди. Ніхто не скасує цього рішення заднім числом, хоч якою виявиться правда.
В ефірі щось клацнуло. Чоловік запитав, чи розуміє вона, що відповідатиме за смерть екіпажу.
Нора відчула, як Фарид обертається до неї, хоча бачила тільки край його рукава. Вона знала цю пастку з рятувальних навчань. У людини, що просить допомоги, є право на допомогу. У неї немає права наказати всім іншим без перевірки відкрити герметичні двері. Різниця здається формальністю, аж поки не з’являється перший мертвий від неправильної формальності.
— Я відповім за рішення, яке ухвалю, — сказала Нора. — Передайте параметри аварії.
Зв’язок урвався.
Костя ввійшов до відсіку з невеликим інструментальним мішком. Він був наймолодшим у зміні й єдиним, хто ще не навчився спокійно говорити про власні помилки. Тому спершу пояснив, що механізм другого вантажного захвата не повністю згорнуто: після нічного приготування до приймання привід відвів важелі, але один із фіксаторів залишився під навантаженням. Для звичайного ремонту це була б дрібниця. Для можливого аварійного маневру — зовсім ні.
Нора запитала, чи можна відвести захват руками зсередини.
— Зсередини можна скинути блокування, — сказав Костя. — Сам важіль потім забере пружинний привод. Якщо фіксатор не перекосило остаточно.
— Скільки часу?
— Тобі сказати для звіту чи як вийде насправді?
Нора подивилася на його мішок.
— Як вийде насправді.
Костя попросив Леру. Вона знала старий механізм краще, а після заміни блока живлення одна з контрольних ліній показувала неправдивий стан защіпки. Нора погодилася. Дві людини пішли через вузький внутрішній перехід до технічного відсіку, з якого можна було механічно розвантажити захват без виходу у відкритий космос.
Фарид тим часом отримав нову серію відстаней.
— Вони знову скинули швидкість. Ідуть до зовнішньої межі коридору.
— Нашого?
— Того, що був би нашим, якби ми їх упустили.
Нора відчинила загальний канал і наказала припинити всі роботи, пов’язані з прийманням, окрім аварійного згортання захвата. Двоє інших членів екіпажу, що обслуговували життєзабезпечення та вантажний склад, підтвердили готовність перейти у внутрішній захищений об’єм. На вузлі не було військового екіпажу, зброї для оборони від кораблів або другого такого самого вузла, за який можна було б сховатися. Усі їхні способи виживання починалися з одного: не дозволити чужому об’єкту торкнутися станції.
***
Невідомий корабель надіслав відео. На ньому з’явилася жінка з коротким темним волоссям і світлим шрамом біля брови. Камера стояла трохи збоку; за нею виднілася чиста кабіна й край поручня, обтягнутого тканиною. Жінка сказала, що їхнє обладнання для відповіді на стандартний виклик пошкоджене, але це не причина відмовляти людям у притулку. Вона представилася старшою за рейсовою частиною, назвала ім’я, яке Нора не знала, і попросила перейти з відкритого каналу на приватний.
— З чого б мені? — запитала Нора.
Жінка злегка схилила голову, ніби щойно почула відповідь, на яку розраховувала.
— У нас є розмова, яку вашим страховикам краще не слухати. Транспортний контракт із вашою планетою передано іншому операторові. Можу показати доручення.
— Зробіть це загальним каналом. Номер договору, підпис, час набуття чинності.
— Ви справді збираєтеся сперечатися про печатку, коли перед вами люди, яким потрібне повітря?
Нора попросила Фарида відкрити технічний протокол дзвінка. Передавання відео йшло чисто. Ознак погіршення бортового зв’язку не було. Це ще не спростовувало аварії: одна система могла працювати, поки інша ламалася. Але пояснювати власну відмову від перевірки вони досі не хотіли.
— Допомогу можна передати без стикування, — сказала Нора. — Я вже запропонувала.
Жінка нарешті перестала усміхатися.
— Нам не потрібен ваш аварійний балон.
Нора відчула, як холоне потилиця. Це не було визнанням провини; можливо, на судні справді вистачало повітря, а бракувало іншого. Але наступні слова не залишили сумнівів, навіщо вони прийшли.
— У вас на поверхні готова партія стабілізованого люменіту. Сім контейнерів за найближчим підтвердженим відвантаженням і решта з резервного складу. Передайте наземному командирові: ми приймемо партію на орбіті. Також нам потрібні записи процесу стабілізації за останній виробничий цикл. Не загальний лабораторний опис, а операційні журнали. У вас є час узгодити це без втрат.
Нора на мить перестала дивитися на обличчя жінки. Сім контейнерів — число з транспортних документів, які міг отримати будь-хто з доступом до рейсової накладної. За ним не обов’язково стояв шпигун на станції. Але журнали стабілізації були іншою справою. Звичайний перевізник мав знати, як тримати вантаж у дорозі, а не які відхилення допускали під час кожного циклу обробки. Хтось пояснив цим людям різницю. Або один із них і сам добре розумівся на матеріалі.
На екрані поряд із Норою засвітився службовий рядок: «АВАРІЙНИЙ КОМПЛЕКТ — ГОТОВИЙ ДО ВИДАЧІ». Фарид устиг підготувати його, поки вона слухала вимоги. Вона відчула коротку, майже дитячу вдячність до нього. Потім помітила, що жінка уважно дивиться кудись униз, ніби читає й власний список.
— Ваші люди знають, як утримувати стабілізований люменіт у контейнерах? — запитала Нора.
— Ми не просимо вас турбуватися про наш вантаж.
— Ви ще не маєте вантажу.
Жінка не заперечила. Вона повернула погляд у камеру й почекала, доки Нора знову заговорить першою.
Фарид беззвучно показав на службовий запис. Нора кивнула. Сама дивувалася, що голос залишається звичайним.
— Ви зараз вимагаєте майно під загрозою?
— Я кажу, за яких умов вам дозволять безпечно працювати. Називайте це як хочете.
— А справжній вантажний корабель де?
Жінка подивилася повз камеру. На долю секунди в кадрі з’явилася чиясь рука; людина поправила пристрій біля крісла, і жінка знову подивилася просто в об’єктив.
— У нас немає потреби обговорювати інші рейси.
Зв’язок обірвався. На службовій панелі ще довго лишалося нерухоме зображення чистої кабіни — останній кадр автоматично збереженого запису.
Фарид першим заговорив про справу. За його оцінкою, невідомий корабель уже міг перейти до ділянки, звідки невеликий керований апарат здатен за відносно короткий час дістатися вузла. Нора наказала тримати на контролі не тільки сам корабель, а й будь-які об’єкти, що від нього відокремляться. Цей наказ вона віддавала, намагаючись згадати, чи є в аварійному резерві достатньо робочого тіла для зміни їхньої орбіти без загрози майбутнім стикуванням.
Є, сказав Фарид. На одну обмежену корекцію — і запас для подальшого утримання орбіти. Не на нескінченну погоню з тим, хто має повні баки.
У внутрішньому каналі Лера повідомила, що дісталася до старого фіксатора. Костя намагається розвантажити защіпку, але вона стоїть із перекосом; якщо він силою відпустить ручку, привід може вдарити в сусідній упор. Нора попросила не поспішати заради красивого часу виконання. Спочатку — перевірка положення, потім робота.
— Мені потрібні десять хвилин без дурниць, — відповіла Лера.
— Мені теж, — сказала Нора.
Вони обидві знали, що така розмова не є домовленістю зі світом.
***
Перший чужий предмет Фарид побачив не відразу.
Він з’явився поблизу малого корабля як яскрава крапка, відділився й повільно змінив відносний напрямок руху. На другому знімку було видно, що це самостійний апарат, менший за вантажний контейнер. Він не рухався прямо на стикувальний отвір. Ішов до зовнішнього конструкційного кільця, на якому стояли навігаційні випромінювачі й кріпилися вантажні захвати.
— Це може бути датчик, — сказав Фарид.
Нора не стала називати його зброєю. Датчик із власним двигуном міг загрожувати так само, як зброя, якщо його спрямувати в потрібне місце. Вони не знали, що там усередині. Знали тільки, що судно, яке заявляє про екіпаж на борту, не має дозволу наближатися, а від нього відокремився керований об’єкт на траєкторії можливого небезпечного зближення.
Вона надіслала попередження, вимагаючи відвести апарат. Відповіді не було.
Фарид назвав попередній інтервал до зближення. Точне число ще стрибало від одного вимірювання до іншого, та в них були не години. Від маневру можна було виграти відстань, але спершу слід прибрати виставлений захват. Його важіль в аварійній конфігурації виходив за межі захищеного габариту вузла. Це створювало ризик: навіть якщо маневр відведе корпус вузла від чужого апарата, виставлений важіль може залишитися на його шляху.
Нора викликала Леру. Вона відповіла не одразу; у мікрофоні було чути часте дихання й постукування металу. Костя мав тримати упор із протилежного боку. Лера говорила з досадою, що їй бракує пів оберту до розвантаження. Вона вже двічі перевіряла, чи не стоїть за замком кабель.
— Тільки не вмикай загальний привод, — сказала вона. — Я тут рукою.
— Не вмикаю. Але в нас зовнішній об’єкт на підході.
Лера мовчала кілька секунд. Потім попросила назвати, скільки часу.
Нора сказала інтервал, який Фарид міг обґрунтувати спостереженнями, і додала, що їхній маневр почнуть раніше. Лера відповіла, що почула. Зв’язок лишила відкритим.
Нора передала Фаридові право виконати заздалегідь перевірений маневр за її голосовою командою й сама пішла до сусіднього відсіку. На карті було два можливі результати: якщо невідомий апарат не змінить рух, вони збільшать відстань до конструкційного кільця; якщо піде за ними, сам маневр ще нічого не вирішить. Фарид показав обидві траєкторії, не намагаючись надати другій менш тривожного кольору. Нора побачила, як мало робочого тіла залишиться для наступного транспортного вікна. Вони ще навіть не знали, де справжній транспорт, а вже витрачали запас, потрібний, щоб одного дня його прийняти. Ручний аварійний пульт узяла із собою — як останній засіб зупинити механізм, якщо його почне заклинювати. До захвата можна було дістатися зсередини, під нормальним тиском. Але між нею й робочим місцем Фарида тепер було два вузькі переходи та важкі захисні двері. Якщо їм доведеться швидко відводити людей у центральний відсік, усі мають знати, де вона перебуває.
На шляху її наздогнав Сашко з вантажного складу. Він ніс два легкі шоломи аварійного дихання. На обох була написана ручкою дата перевірки. Нора здивувалася, що він устиг дістати їх із кріплення до загального наказу, і зрозуміла, що на вузлі її тривогу почули всі задовго до прямого слова «небезпека».
— Мені страшно, — раптом сказав він.
Він вимовив це так буденно, ніби повідомив, що не знайшов потрібного інструмента. Нора не знала, як відповісти. На навчаннях такого не було. Там кожен знав, коли слід сказати «готовий», а коли — «виконую».
— Мені теж, — сказала вона. — Тримай другий шолом у вільній руці. Зараз Лера може попросити.
Сашко кивнув і пішов поруч. Через два переходи вони побачили Костині черевики, закріплені в петлях підлоги. Сам Костя був по пояс у відкритій сервісній ніші. Лера стояла вище, притискаючи до корпусу кутовий ключ. Вона не відривала погляду від замка, хоча чула їхні кроки по поручнях.
— Отут допоможеш, — сказала вона Норі. — Не торкайся важеля. Притримай цей кабель, бо він щомиті залізе під повзун.
Нора зробила, як попросили. Ключ у Лериних руках повільно пройшов останню чверть оберту. Костя сказав, що упор більше не тримає навантаження. Лера натиснула ручний розмикач.
Десь за обшивкою посунулася важка деталь. Усередині вони вловили глухий поштовх через кріплення й поручень; зовнішній механізм працював у вакуумі, і звичайного брязкоту металу не було. На мить Костя підняв голову з ніші, слухаючи корпус, хоча датчики вже показували рух важеля. Потім на внутрішньому індикаторі змінився стан фіксатора. Костя перевірив резервний механічний прапорець, і лише після цього Лера відібрала в Нори кабель.
— Тепер можна зрушуватися, — сказала вона.
Нора вже передавала дозвіл Фаридові, коли по відкритому зовнішньому каналу почула коротке чужорідне потріскування. Радіолінія з невідомим кораблем знову ожила. Та сама жінка говорила без відео.
— Не змінюйте траєкторію. Ваше стикувальне обладнання перебуває під контролем. Ми не хочемо його пошкодити.
Лера подивилася на Нору. Складно було визначити, чи жінка справді бачила їхню підготовку до маневру, чи просто припускала, що вузол спробує відступити.
— Відведіть свій апарат, — відповіла Нора. — Зближення не дозволено.
— Ваша відповідь створює додатковий ризик.
— Його створили ви.
Не чекаючи продовження суперечки, Нора наказала Фаридові виконати вже перевірену корекцію. Костя й Лера притиснулися до робочих упорів. Легкий поштовх був настільки непомітним, що Нора спершу дивилася на контрольний датчик, а не відчувала його. Після довгих секунд малий вузол продовжував рух за новою траєкторією, ледь відмінною від старої, але для небезпечного зближення цього могло вистачити.
Фарид передавав дані коротко. Чужий апарат зберіг свій колишній курс тільки спочатку. Потім на ньому спрацювала невелика корекція — він теж змінював траєкторію.
— Він коригується за нами? — спитала Нора.
— Поки не можу сказати, — відповів Фарид. — Але це вже не той розрахунок, під який ми витратили паливо.
Нора хотіла наказати ще одну корекцію. Команда вже стояла в неї на язиці; нею можна було на хвилину відкласти страх. На сусідньому екрані лежав залишок маневрового резерву. Якщо витратити його зараз, справжній транспорт після звільнення коридору, можливо, не зможе безпечно підійти до вузла. Це означало б іще одну затримку для людей унизу — серед них були ті, хто чекав вильоту вже кілька змін.
Вона попросила Фарида перевірити напрямок чужої корекції на наступній серії вимірювань. Продовжувати рух наосліп, тільки тому що всі дивилися на неї, було б легше за очікування. Довелося чекати.
Костя вимовив лайку, якої Нора ніколи від нього не чула. Лера попросила його не витрачати дихання і зняла ключ із фіксатора.
— Повертаємося до захищеного об’єму, — сказала Нора.
Вони попливли коридором, відштовхуючись від поручнів. Сашко пропустив Леру вперед і втратив шолом, який тримав за ремінець. Той пішов догори, обернувся й опинився за панеллю. Він спробував зловити його, поки Нора не схопила його за край комбінезона.
— Лиш. Потім дістанемо.
Сашко глянув на відкрите місце за панеллю, на її руку й послухався. Норі здалося, що після всього він найбільше соромиться саме цього шолома.
***
До центрального відсіку вони повернулися вже під нове повідомлення Фарида. Чужий апарат пройшов повз розраховану точку зближення, але зовнішні сенсори виявили ще один короткий спалах поблизу малого корабля. То міг бути маневровий двигун або інший пуск. Оптика не дозволяла визначити. У радіоканалі стояв сильний сторонній сигнал; вузька частина службових частот стала майже непридатною для роботи, тоді як резервний напрямлений канал до поверхні ще тримався.
Нора попросила зафіксувати запис, не позначаючи спалах як постріл. На Теврі Антон зможе зіставити часові мітки зі своїми вимірюваннями, якщо сигнал дійшов до них. Нікого з людей на наземній станції вони зараз не могли зробити ближчими. Тільки передати те, що знають, поки антени дивляться в потрібний бік.
Вона відкрила захищений канал униз. Антон відповів відразу. За ним чулося кілька голосів, потім Марко попросив сказати головне. Нора коротко назвала факт: невстановлене судно, яке передавало чужий транспортний ідентифікатор, наблизилося без дозволу; з нього відділився керований об’єкт із потенційно небезпечною траєкторією; вузол виконав маневр ухилення; невідомі особи вимагають стабілізований люменіт і операційні журнали.
— У вас є поранені? — спитав Марко.
— Ні. Обшивка ціла. Порт закритий. Ми витратили частину резерву маневрування, тож наступного разу не зможемо просто повторити те саме без розрахунку.
Марко сказав, що прийняв повідомлення. Нора знала його лише за службовими каналами; він ніколи не розмовляв багато, і раніше їй це не подобалося. Тепер відсутність зайвих слів трохи допомагала. Він запитав, чи можуть вони відправити людину на інший орбітальний вузол. Фарид перевірив варіант і заперечив: штатного транспорту для цього немає, а будь-який зовнішній вихід безпечним не буде.
— Не запускайте нічого з поверхні, — сказала Нора. — Навіть якщо вони вимагатимуть негайної відповіді. Поки ми не знаємо, де перебуває справжній транспорт, жодне вантажне вікно не є гарантованим.
Марко погодився. Нора надіслала повний пакет вимірювань і копію переговорів. Ірина, мабуть, у цей час сиділа над своїми тріщинами, а Селма готувалася до відрядження, хоча тепер ніхто не знав, чим воно обернеться. Норі захотілося сказати їм усім, що вони ще можуть усе виправити. Вона промовчала: це була б неправда.
Коли зв’язок закінчився, на приватну службову лінію прийшов короткий запис від нападників. У ньому не було голосу жінки. Лише зображення вантажного корабля, який повільно обертався на тлі Теври, та рядок із тією самою заявленою ідентифікацією, під якою вони підходили до вузла. На його зовнішньому борту Нора розгледіла форму великого транспортника — саме таку, якої їй бракувало на перших оптичних кадрах. За одним знімком неможливо було визначити, де й коли його зробили. Але під його службовим номером тепер стояв новий напис:
«ЕКІПАЖ ЖИВИЙ. ПІДТВЕРДЖЕННЯ — ПІСЛЯ ВІДПОВІДІ НА УМОВИ».
Нора спершу збільшила не обличчя й не номер, а край освітленого борту. На транспортнику виднілася світла латка біля старого кріплення радіатора. Вона пам’ятала цю латку зі службових фотографій: колись Лера сміялася, що ремонтники наклали її так криво, наче клеїли в темряві. Знімок міг бути справжнім. Він міг бути старим. Можливо, саме на це й розраховували ті, хто його надіслав: щоб люди на вузлі впізнали корабель і самі домислили все інше.
Їй захотілося негайно попросити показати екіпаж, поставити запитання, яке знає тільки капітан, хоча жодної гарантії це теж не дало б. Вона набрала відповідь: «НАДАЙТЕ ПОТОЧНЕ ЗОБРАЖЕННЯ ЛЮДЕЙ». Подивилася на рядок і не відправила. Усі вимоги мав бачити Марко, а не лише вона. Нора перенесла фразу до спільної чернетки, додала часові мітки та джерело кадру. Так було повільніше. Іншого надійного способу спільно вирішувати долю невідомих людей вона зараз не мала.
Сашко стояв поряд. Нора побачила, як він перечитує рядок і перевіряє, чи не зникло зображення. Лера відразу попросила у Фарида вихідний файл без обробки. Вона хотіла порівняти розташування дрібних ремонтних латок на транспортнику зі старими фотографіями. Це було розумно, хоча Нора не вірила, що чужий корабель надіслав їм доказ без можливості обману.
— Вони просто так цього не покажуть, — сказав Сашко.
— Звісно, — відповіла Лера. — Вони ж не музей відкривають.
Нора несподівано засміялася. Усі троє на неї подивилися; сміх урвався так само різко, як з’явився. Вона повернулася до пульта й попросила повторну перевірку близьких об’єктів. Вони не знали, скільки людей перебуває на іншому кораблі, не знали, в якому він стані, і ще не мали незалежного підтвердження навіть його нинішнього місця. Зате один факт уже був поза сумнівом: до їхнього порту прийшли не по допомогу.
На внутрішньому складі тихо ввімкнувся насос, передаючи через корпус звичне тремтіння. Нора впізнала його без показань. Зранку Лера скаржилася, що той спрацьовує із затримкою. Вона попросила перевірити його після обіду; Нора тоді подумала, що часу вистачить. Тепер насос працював, і від цього дрібного, цілком нормального звуку в неї нарешті потепліли долоні.
Вона відкрила журнал подій та внесла запис про напад. Слово довелося вибрати самій — не комп’ютерові, який пропонував «спір щодо ідентифікації транспорту». Потім Нора перевірила, чи зачинені всі шлюзи, і подивилася на порожнє місце за решіткою, звідки зранку діставала пакет із кашею. У звичайний день Лера вже знайшла б його й сказала щось нестерпне про прибирання. Тепер ніхто не згадував про сніданок.
Нора зловила себе на тому, що сердиться через цю тишу не менше, ніж через чужий корабель. Попросила Леру перевірити, чи збереглися сухі порції на вечерю, а Костю — відновити заміну фільтра, коли завершиться аварійний огляд. На вузлі було чим зайнятися, крім страху. І саме це — не бажання удавати, що все гаразд, а потреба робити потрібне — поки тримало їх усіх разом.
За зовнішнім ілюмінатором Тевра повільно відступала під край обшивки. Її сухі світлі плато з цієї висоти здавалися майже гладкими. Нора не бачила ні закритих людських доріг, ні темних тріщин, ні істот, що переносили невідомий вантаж крізь сіль. Вона знала тільки, що внизу живуть люди, для яких орбіта досі означала шлях додому. І що цей шлях щойно зайняли чужі люди з чужими умовами.
