Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги

У фільмі крадій уже втретє повертався до будинку, звідки пів години тому ледве втік. Цього разу він удав сантехніка, хоча за попередні двадцять хвилин устиг показати своє обличчя охоронцеві, господині й двом сусідам.

Кіра Сен дивилася цю дурню із задоволенням. Їй не доводилося ухвалювати жодного рішення; якщо чоловіка зараз упіймають, він просто вибереться ще безглуздішим способом. Люба принесла з кухні миску хрустких пластинок, пересолених настільки, що запивати їх доводилося кожні кілька хвилин. На задньому ряду Данило, який зазвичай уникав товариства, тихо посміювався з чогось у планшеті. Цілий маленький світ людей, яким на годину дозволили не бути експедицією.

Перш ніж герой дістався до водопровідного крана, Кірин браслет двічі завібрував.

Вона зітхнула так голосно, що Люба тицьнула їй миску — мовляв, бери ще й іди вже, якщо треба. Повідомлення було від чергового: рух біля північного насипу не припинився після вечірнього спостереження. Навпаки, на камері з’явилося більше дрібних особин, ніж удалося порахувати за денними записами. Вони працювали за двома великими каменями, через які зовнішній прожектор майже не діставав до землі.

Кіра поставила миску на порожнє місце й вийшла перед тим, як фільмовий сантехнік відкрив рот. У коридорі Люба догнала її з курткою. Виявилося, Кіра залишила її на спинці стільця; на звороті коміра лишилася борошняна пляма від попередньої зміни.

— Ти ж пів години тому казала, що сьогодні нічого не трапиться, — нагадала Люба.

Кіра відповіла, що намагалася бути приємною співрозмовницею. Люба поправила комір і пішла назад, прихопивши миску. Іноді вони дражнили одна одну по кілька днів за одну необережну обіцянку. Кіра любила, що Люба дозволяє собі це навіть тоді, коли всі інші стежать за кожним словом начальниці безпеки.

На посту старший оператор уже розгорнув перед нею дві картинки — звичайну й теплову. У прожекторах північний насип здавався порожнім, тільки відбивна мітка, яку денні техніки забули біля борту, час від часу ворушилася від вітру. На тепловій карті між каменями мерехтіли дрібні плями. Вони не переміщалися навмання. Частина виходила до сухого сірого матеріалу, затримувалася на кілька секунд і поверталася в ту саму щілину; інші з’являлися там майже відразу.

Черговий увімкнув пришвидшений запис за дві години. Тепер став помітним інший рух: темна смуга під боковим укріпленням повільно видовжувалася в напрямку старої виїмки. Вдень камери дивилися зверху, і ніхто не звернув уваги на вузький край, який комахи надбудовували над поверхнею. Вони не просто забирали грудочки. Частину переносили на кілька десятків сантиметрів і залишали поруч із уже покладеним матеріалом.

Кіра попросила знайти кадр, на якому це почалося. Оператор дійшов до вечірнього запису: велика особина витягла з насипу довгу пластину, малі притягли під неї кілька грудок, і пластина залишилася стояти під кутом. Через годину таких пластин було вже три.

— Вони собі накриття роблять? — запитав черговий.

Кіра запропонувала записати те, що видно. Похиле перекриття з місцевого матеріалу, напрямок до старої виїмки, активність дрібних особин. Хай Ірина назве це як захоче, коли матиме більше даних.

Окремо вона відкрила розпорядження Марка. Північний проїзд він закрив до кінця доби, а та вже закінчувалася за станційним годинником. Зараз залишалося тільки подовжити заборону до огляду вранці й отримати підтвердження командира. Кіра написала обидва повідомлення, а тоді переглянула список автоматичних завдань на дорозі. Жодної машини там не мало бути. Проте в ранковому журналі стояла перевірка оптики камери північного периметра: техніки збиралися змінити опромінювач, який почав втрачати яскравість.

У збільшенні край нового накриття раптом виявився нерівним. Одна пластина лежала поверх іншої, а третя стирчала, наче погано вставлена полиця. На записі дві дрібні особини довго штовхали її з різних боків. Велика підійшла, вивільнила затиснутий край, і тільки тоді пластина лягла рівно. Дрібні продовжили роботу без неї.

— Вони ту штуку поправили? — Черговий нахилився до екрана.

Кіра не відповіла. Різниця між будівництвом і випадковим зсувом була очевидною, проте зображення не пояснювало, навіщо споруду ставлять саме тут. Їй не сподобалося інше: вона дивилася на цей насип кілька днів і весь час вважала його незмінною частиною місцевості. За її зміни каміння встигло отримати дах.

Вона зняла заявку з автоматичного виконання. Будь-який вихід тепер вимагав її окремого погодження.

Черговий зауважив, що лінза й справді майже не бачить нижньої частини насипу. Без огляду вдень буде ще складніше. Кіра сказала, що знає. На одному й тому самому екрані перед ними було і пояснення, чому туди треба вийти, і причина не поспішати.

***

Уранці Кіра спочатку поговорила з Богданом, а вже потім із Левом.

Богдан стояв біля відкритого люка теплового вузла й намагався дістати тонким захоплювачем гвинт, який упав за захисний кожух. З усіх можливих речей, що могли зникнути в технічній шахті, гвинти він ненавидів найбільше: працювати без них було не можна, а пояснювати втрату одного маленького кріплення складському контролю доводилося на цілу сторінку.

Кіра запитала про продувку зовнішнього теплообмінника. За графіком вона мала відбутися в середині ранкової зміни. Система коротко виводила нагріте повітря через боковий канал, щоби прибрати пил із захисних жалюзі; основне охолодження при цьому не припинялося.

Богдан здивувався: продувку ставили саме на час, коли вітер відносив пил від станції. Її можна було відкласти, але тоді доведеться зробити це пізніше, за іншої погоди, або вручну очистити зовнішні решітки. Він хотів знати, що сталося з теплообмінником.

Із ним нічого не сталося. Кіра показала карту північного насипу та вузький хід, який комахи споруджували поблизу старої виїмки. Верхня точка продувного каналу виходила далі, за дорожнім укріпленням. Прямого контакту не було, проте змінювався потік повітря вздовж схилу.

— Ти думаєш, їм не сподобається теплий вітер? — запитав Богдан.

Кіра не знала, що їм сподобається. Вона не хотіла одночасно спостерігати за незнайомими тваринами й вмикати поряд те, чого ті раніше не бачили. Богдан кивнув, не сперечаючись. Записав відкладення, хоча одразу попередив, що безкінечно пересувати роботи зі своїм обладнанням не зможе. На теплообміннику вже наростав пил, а запасна решітка для цього вузла лежала в контейнері, який Дарина встигла переставити на інший маршрут.

Лев прийшов на розмову з двома електронними дозволами й маленькою пластмасовою коробочкою. Він знімав кріплення з лівої рукавички: після вчорашнього виходу воно надто туго закривалося, а заміну обіцяли лише за тиждень. Кіра пам’ятала його на північному насипі — саме він першим виконав команду відступати, коли з каміння вийшли комахи. Другий технік затримався з шиною, а Лев, уже біля шлюзу, повернувся поглядом до товариша, але не пішов назад.

Йому, виявилося, досі було неприємно про це згадувати.

— Я ж бачив, що він застряг із кронштейном, — сказав Лев, коли вона перевірила його допуск. — Можна було хоча б підказати.

— Ти йому кричав залишити залізяку. Я чула запис.

Лев потер зап’ясток під ремінцем. На цьому тема закінчилася тільки для паперів. Кіра знала, як довго люди пам’ятають моменти, коли правильно виконали наказ, але потім уявляли, що могло статися з іншою людиною.

Вона пояснила новий план. Виходити до насипу не можна. Оптичний вузол стояв на внутрішній стороні захисного борту, під невисоким навісом, куди можна було дістатися коротким маршрутом із технічного шлюзу, не перетинаючи закритої дороги. Його місце перевірять із машини й дистанційного далекоміра; якщо з’явиться хоч якась активність поблизу робочої ділянки, вони повернуться без ремонту. Лев спершу запропонував послати одного з маленьких сервісних роботів, але потрібний маніпулятор перебував на профілактиці після пошкодження ущільнення. Щоб повернути картинку вже сьогодні, доведеться зробити це руками.

Кіра підписала вихід для двох осіб — себе й Лева. Вона могла відправити з ним іншого техніка, але той мав учорашній досвід зовнішнього сектора, а ще цього ранку їх було достатньо для короткого технічного завдання. Начальниця безпеки не повинна була ходити на кожну заміну лінзи. У цьому випадку їй хотілося самій побачити, на якій відстані комахи працюють від людської дороги.

Марко погодив план після перегляду маршруту. Попросив лише, щоб Кіра не почала по дорозі збирати «додаткові докази». Вона обурилася. Він нагадав, що саме так Ірина назвала свою поїздку в сектор 6-Б, а Тимур досі сидить із фіксатором на нозі.

Кіра пообіцяла не збирати нічого, крім Лева, якщо той забуде дорогу назад.

***

Зовнішнє світло було низьким і неприємно прямим. Далекі скелі зберігали нічну холоднечу; пісок ближче до станції вже прогрівся настільки, що над ним тремтіли дрібні примарні смуги. Повітря Теври тримало пил недовго, зате охоче переносило його через кожну щілину в обладнанні. На захисному склі костюма Кіра бачила два вузькі сліди від попереднього очищення; вона не стала їх витирати, бо це тільки розтерло б порошок по поверхні.

До оптичного вузла дісталися машиною за шість хвилин. Вона зупинилася всередині периметра біля короткого металевого навісу. Далі була службова смуга, закрита огорожею й датчиками, а ще далі — боковий насип, з якого вчора виходили комахи. На відстані він видавався невеликим, майже безглуздим нагромадженням каменів. Люди колись складали його з того, що не вдалося використати в іншому місці.

Лев увімкнув ручний далекомір. Той показав, що до найближчої вчорашньої точки появи тварин більше ніж сімдесят метрів, а на поверхні між ними немає руху. Кіра ще раз перевірила стаціонарний огляд і дозволила йому вийти. Вони лишили машину поряд із робочим майданчиком, дверцята зовнішнього відсіку — відчиненими, як передбачав короткий технічний вихід.

Несправний модуль виявився мокрим від конденсату з внутрішнього боку захисної кришки. Волога збиралася щоранку в одному куточку, а потім змішувалася з пилом і заважала механізму повертати опромінювач. Лев крізь гарнітуру бурчав, що цей вузол почали робити гірше відтоді, як хтось запровадив універсальні корпуси: на кресленнях усе взаємозамінне, а в руках кожна деталь має власну примху.

Кіра притримувала кришку, поки він діставав старе ущільнення. Біля неї був гарний огляд на насип, і від цього робота здавалася майже спокійною. Далеко, за каменями, щось рухнуло вниз дрібним шурхотом; камера збільшила ділянку й показала лише невелику осипану грудку. Кіра позначила час і повернулася до Лева.

Він саме збирався закривати кришку, коли в навушнику заговорила чергова спостережного поста. На зовнішній камері з’явилися невеликі рухомі об’єкти. Схоже, із тріщини вийшла група дрібних колоніальних особин і рушила вздовж свого новозбудованого накриття.

Кіра помітила, що легкий пил тепер повзе вздовж огорожі, хоча вранці його здувало до виїмки. Вітер трохи змінив напрямок; цього вистачило, щоб потік від станційного борту розвернувся вздовж дороги. Чи ніс він тепло від обладнання, з-під шолома не визначити. Вона відкрила погодну схему на зап’ястку, але закрила, не дочитавши: повертатися треба було вже зараз.

Кіра не сперечалася з відстанню, яку вони щойно виміряли. Наказала Левові залишити другий гвинт і повертатися до машини. Кришка трималася на першому кріпленні; це було краще, ніж витрачати хвилину на завершення ремонту.

Вони відійшли від навісу майже одночасно. Лев уже взявся за поручень машинного відсіку, коли по його плечах ковзнула велика тінь.

Кіра встигла підняти голову. Над схилом, де за огорожею виходив теплий потік повітря, розгорнулася широка темна мембрана. За нею йшло видовжене тіло, незвично тонке для такої площі крил. Воно не махало ними так, як земні птахи. Лише змінювало кут, ловлячи висхідне повітря вздовж кам’яного уступу.

Істота пройшла над дорогою й пішла нижче, до відкритого місця біля насипу. Там якраз рухалися дрібні робітниці — тепер Кіра бачила їх без збільшення, як темні крапки поряд зі світлими грудочками. Одна крапка відірвалася від групи, потім друга. Велика мембрана різко згорнулася з одного боку. Хижак упав майже вертикально, у самий центр цієї метушні.

Удару вони не почули, зате побачили хмарку пилу.

За кілька секунд порив доніс до них сухий пил. Під навісом задзеленчала незакріплена пластина, злегка здригнувся металевий настил. Лев обернувся на звук, залишивши одну ногу на сходинці машини, а другу на землі. Його рука ковзнула по поручню.

Кіра подумала, що дотягнеться до нього без кроку. Довелося зробити два. За огорожею в пилу ворухнулося щось велике; обвалилося кілька каменів біля краю нового проходу. Це було далеко, за всіма дозволеними відстанями, — але відстань нічого не могла сказати їй про наступні три секунди.

— У відсік, — сказала вона. На службовому каналі замість відповіді пролунав писк нового виклику. Кіра вимкнула його. Хтось потім обов’язково запитає чому.

Кіра вперлася рукою в корпус машини. На польовому каналі хтось питав, чи потрібна допомога, але вона не відразу зрозуміла, хто говорить. На краю пилової хмари з’явився великий колоніальний охоронець, той самий тип із широким головним щитом, що вчора витягував пластини з насипу. Він підняв передню частину тіла, і хижак відскочив убік, лишаючись на землі. Його мембрани тепер лежали напівскладеними, важкими й незграбними.

Лев підняв камеру на зап’ястку, інстинктивно намагаючись упіймати кадр. На прозорій вставці його шолома спалахнуло нагадування підтвердити повернення з відкритого майданчика. Лев скинув повідомлення, навіть не глянувши, що підтверджує. Саме тоді Кіра помітила, як він виставив другу ногу назад, упираючись у щебінь, аби краще зняти напад.

— Леве, досить.

Він, здається, не почув. Великий охоронець розвернув головний щит назустріч хижакові, і Кіра на мить втратила з поля зору саме тіло летючої істоти. Відстань до каміння не зменшилася, але від цієї сліпої секунди їй стало холодно. Вона схопила Лева за передпліччя. Він спробував розвернути зап’ясток, щоб не збити запис, і захисна муфта заскреготіла об поручень.

Кіра потягнула його до себе вже обома руками. На вході черевик Лева зачепив металевий бортик. Він глухо вилаявся й упав боком на сидіння. Кіра залізла слідом, зачинила зовнішню стулку та лише після індикації замка перевірила манжету його костюма. Тиск тримався. Десь у корпусі двигуна продовжував стукати залишений увімкненим аварійний сигнал.

— Я не збирався виходити, — сказав Лев.

Він не виправдовувався. Просто сам тільки-но побачив, у якому положенні стояв на сходинці. Кіра хотіла відповісти різко, але нічого корисного від різкості зараз не стало б. Вона ввімкнула зовнішню камеру машини.

Звідти, крізь скло, вони побачили, як великий охоронець кинувся на хижака. Той відступив на двох коротких задніх кінцівках, незграбно підбираючи крила. Із-під його тіла вислизнула менша колоніальна істота — неушкоджена чи поранена, Кіра не розрізнила. На мить здавалося, що хижак відмовився від здобичі, але потім він розвернув голову й схопив щось, що борсалося в пилюці поруч. Коли випростався, між нижніми захоплювальними придатками висіла одна з дрібних робітниць.

Кіра притиснула долоню до внутрішньої стінки відсіку. Дрібна істота ще рухала лапками. Великий охоронець наблизився, намагаючись дістати хижака, але той уже змістився до краю дороги, де над камінням тремтіло нагріте повітря.

— Він зараз полетить, — сказав Лев.

Кіра теж це зрозуміла. І побачила, куди спрямований потік — просто вздовж захисного навісу, під яким вони щойно стояли.

Вона попросила чергову повідомити Богдана й негайно перевірити, чи продувку теплообмінника справді відкладено. У гарнітурі зашурхотіло. Богдан відповів за кілька секунд: продувки не було, насос не вмикали. Тепле повітря виходило через штатний скид надлишкового тепла; він працював навіть за відкладеного очищення. Цього Кіра не спитала вранці.

На зап’ястку зберігся її ранковий запит: «Продувку відкласти». Богдан підтвердив саме його. Жодної технічної помилки, яку можна було б знайти в журналі й закреслити червоним, не сталося.

— Чи можна прибрати теплий скид зараз? — запитала вона.

Богдан не почав довго пояснювати схему. Сказав тільки, що за командою негайного закриття тепло піде в резервний контур, якого не вистачить на повний робочий цикл, і попросив хвилину на розрахунок. Кіра бачила хижака на екрані перед собою. Хвилини в неї не було, зате й підстав вимагати аварійного перемикання всього вузла вона не мала.

— Не чіпай поки. Ми в машині. Розрахуй і передзвони.

Лев не втручався. На його зап’ястку все ще тривав запис, але цього разу камера дивилася в підлогу між їхніми черевиками.

Хижак зробив короткий розбіг. Мембрани напнулися, схопили потік і понесли його вгору. Перший підйом вийшов низьким, майже над самою дорогою; його тіло хиталося, і Кірі здалося, що воно впаде на огорожу. Потім він пішов вище, змінивши кут і відпустивши зайву висоту в широкому повороті.

Саме на повороті він пройшов над їхньою машиною. Велика тінь закрила зовнішнє світло на секунду. Лев інстинктивно пригнув голову, хоча сидів під міцним дахом. Кіра теж пригнулася і відчула, як незграбно це виглядало б на записі. На даху машини сухо застукотіли кілька камінців, підхоплених поривом повітря від прольоту.

Іще раніше, ніж тінь зникла, обидва побачили, що за нею лишилося в повітрі: довга вузька смуга пилу, підібрана потоком біля насипу. Вона посунулася до навісу й закрила його майже до основи. Кіра спробувала відшукати в сірому вікні двері, через які вони щойно зайшли, і не змогла. Якби затрималися, навіть надійти до машини довелося б навпомацки.

Через зовнішній мікрофон прорізався сухий скрегіт. Це вітер водив по навісу кришкою оптичного вузла, залишеною на одному гвинті. Лев опустив очі. У нього була ця кришка на руках дві хвилини тому, і він покинув роботу за наказом Кіри. Тепер обоє слухали, як вона б’ється, а вийти й закріпити її не могли.

Потім тінь пішла за схил. Хижак зникав поволі, користуючись тим самим потоком, який станція створювала для власного життя. Здобич Кіра вже не бачила, лише тонку темну риска між його придатками.

— Він не до нас летів, — сказав Лев після довгої паузи.

Кіра погодилася й наказала йому не виходити, доки спостережний пост не перевірить увесь сектор. Він притулився лобом до внутрішньої прокладки шолома. Його дихання знову стало рівним, але пальці на рукавичках трохи тремтіли.

Дрібні робітниці тим часом зникали під новим накриттям. Великий охоронець залишився зовні ще на кілька хвилин. Він пройшов уздовж свіжих пластин, кілька разів торкнувся їх придатками й повернувся до входу, біля якого хижак убив маленьку особину. Ніхто не намагався наздоганяти його в небі.

Кіра помітила, що Лев продовжує дивитися на те саме місце. Вона запитала, чи все гаразд із костюмом. Він показав нормальний тиск і температуру. Потім зізнався, що коли тінь упала на них, він забув про зовнішній люк і хотів вискочити з машини просто на дорогу.

— А я схопила тебе за руку. Ще трохи — і зламала б ущільнення, — сказала Кіра.

Вона оглянула його манжету; там лишилася біла смуга від тертя, але датчик герметичності показував норму. Відпустила, щойно переконалася, що не пошкодила костюм.

Лев подивився на неї й несподівано засміявся. Не від радості. Вони обоє знали, як мало бракувало до дурного рішення, яке не виправити наступним пунктом інструкції.

***

Коли вони повернулися, Богдан прийшов на розбір ще до того, як Кіра встигла зняти скафандр. Він не сперечався з висновком, що теплий потік міг допомогти хижакові набрати висоту. За його словами, зовнішні скидні канали змінювали напрямок залежно від роботи станції; конкретного виміру швидкості повітря в момент прольоту не було. Зрозуміло було тільки те, що підйом стався над смугою, де на тепловій карті фіксували стійке нагрівання.

Для найближчого циклу Богдан запропонував скоротити скид на цій стороні та перенаправити частину тепла через інший теплообмінний блок. Це підвищувало навантаження на резервний контур і скорочувало інтервал між його обслуговуваннями. Він не намагався зробити рішення безкоштовним. Попросив Марка погодити додаткове технічне вікно й одразу попередив Дарину про можливі зміни виробничого графіка.

Дарина зателефонувала Кірі пізніше. Вона хотіла знати, коли можна відновити північний проїзд, бо перенесення контейнерів уже забирало більше змін, ніж вона спочатку розраховувала. Почувши про нового хижака, Дарина замовкла, а потім поцікавилася, чи той узагалі здатний завдати шкоди людям у машині.

Кіра відповіла, що не має таких даних. Вони не бачили нападу на людину, але тварина пролетіла дуже близько до місця, де зовсім недавно стояли двоє працівників. Причини відкривати дорогу, доки не буде нового огляду, вона не знаходила.

— Тобто ми продовжуємо платити за невідоме, — сказала Дарина.

— Так.

У слухавці довго чулися чужі кроки. Дарина, здається, ходила своїм кабінетом. Кіра вже приготувалася до суперечки, але та лише попросила уточнити, скільки часу потрібно на перегляд записів. Після цього побажала їм обом не повторювати сьогоднішньої прогулянки й відключилася.

Ірина теж подивилася запис. Найбільше її зацікавило не полювання, а поведінка дрібних робітниць після нього. На пришвидшеному фрагменті вони відновлювали роботу там, де щойно зупинилися, але тепер значно частіше залишалися під похилими пластинами. Ірина показала Кірі вузький простір, який вони створили: на кінцях він не був закритий, зате посередині міг приховати рух від істоти, що дивиться згори.

Вона не стала називати це захистом від парусника. Самого хижака вони ще не класифікували, а довести призначення споруди за одним полюванням було неможливо. Натомість попросила у Кіри обидва записи — той, що почався вночі, й сьогоднішній, із моментом втрати здобичі. Їй хотілося знати, чи змінювалася робота колонії до появи тіні, коли хижака ще не було видно людським камерам.

Повернувшись до нічного відтинку, Ірина довго дивилася на одну велику робітницю. Та тричі поверталася до пластини, яку малі ніяк не могли влаштувати під кутом. Перші два рази вона лише пересувала матеріал. Третього стала вздовж щілини, затрималася — і дрібні особини почали вкладати під неї каміння з іншого боку.

— Ти хочеш сказати, вона їх навчала? — запитала Кіра.

— Я хочу зберегти всі три спроби, — відповіла Ірина. — Пізніше люди згадають тільки третю й скажуть, що там усе працювало від початку.

Кіра переслала їй також кадр із невдалою пластиною. Такі кадри зазвичай видаляли першими, щоб не захаращувати архів.

Кіра відкрила їй доступ і пішла в їдальню. Біля медичного відсіку зустріла Яну. Та стояла біля автомата з водою, тримаючи порожню пляшку в обох руках, і дивилася на темний екран видачі, хоча вода вже наливалася. Кіра спершу подумала, що Яна знову погано відчуває пальці, але та просто забула відпустити кнопку.

— Ви були надворі, — сказала Яна.

— Так. Уже повернулися.

Яна знала про хижака з короткого повідомлення в загальній стрічці. Вона спитала не про розмах мембран і навіть не про те, чи він становив небезпеку для людей. Хотіла знати, чи вдалося дрібним робітницям сховатися під пластинами.

Кіра розповіла те, що бачила. Більшість устигла. Одну хижак забрав.

Яна закрутила кришку пляшки надто сильно й одразу послабила. Попросила посилання на запис — якщо доступ дозволений. Кіра пообіцяла відправити, але попередила, що там добре видно здобич. Яна подякувала. Їй знадобилося кілька секунд, щоб відвести погляд від пляшки.

— Вони ж це накриття ще вночі робили, — сказала вона.

— Ми не знаємо, навіщо.

— Я знаю. Просто хотіла, щоб воно спрацювало.

Кіра не стала пояснювати, що для більшості робітниць воно, можливо, й спрацювало. Яна вже пішла медичним коридором, обережно тримаючи пляшку за шийку. Фільм у їдальні закінчився. Люба сиділа за столом, ремонтувала маленький ручний дозатор, який забила солона паста, і виглядала так, наче саме тепер має вільну хвилину.

Вона спитала, чи Кіра хоча б сьогодні нічого не втратила.

— Один гвинт. Лев залишив його в кришці камери. Звідти він нікуди не дінеться.

Люба скептично глянула на неї. На Теврі такі слова зазвичай вимовляли перед тим, як виявити, що зник цілий візок, але сьогодні обмежилася тим, що присунула Кірі тарілку. На ній лежали холодні хрусткі пластинки. Вони вже зовсім не хрустіли.

Кіра поїла кілька, запила водою й попросила розповісти, чим закінчився фільм. Люба відмовилася: крадій, мовляв, заслужив хоча б одного глядача, який додивиться його пригоди нормально.

На зап’ястку Кіри знову завібрував браслет. Цього разу то був не виклик, а повідомлення від Лева. Він дякував за те, що вона не стала в рапорті писати, як він затримався на сходинці заради зйомки. Кіра перечитала повідомлення двічі. Вона не згадала цього в загальному звіті, бо технічна помилка не сталася; для післяаварійного розбору з Оксаною зазначила коротку реакцію паніки в обох учасників, включно з власною. Приховувати нічого не збиралася.

Написала йому, що завтра треба разом перевірити порядок аварійного повернення. А сьогодні — дати собі відпочити.

Люба тим часом увімкнула на планшеті останні десять хвилин фільму. Кіра хотіла заперечити, що тепер уже пізно. Потім підсунула стілець ближче. На екрані чоловік із краденою сумкою ховався під столом, за яким сиділи всі люди, котрим він її заборгував. Кіра тихо засміялася, і Люба зробила звук голосніше.

На службовому терміналі в неї ще чекав незаповнений рядок: «Мета поведінки місцевих організмів». Кіра залишила його порожнім, а в сусідній графі записала час прольоту й напрямок вітру. Ірина, певно, попросить ще десяток уточнень, коли добереться до файлу.

На екрані фільму крадій нарешті виліз з-під столу. Він знову обрав не ті двері.

Лія Денвер
ТЕВРА: ПАСТКА ДЛЯ КОРОЛЕВИ

Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу покупку!