Раді Вас бачити!

Новорічні свята закінчилися, і цілком задоволені гості вже роз'їхалися по своїх домівках. Ларс нарешті міг повернутися. Його чимала квартира в Срібленцях усе ж таки була не надто придатною для комфортного проживання взимку.

Звісно, він міг би тишком-нишком пересидіти в маєтку у своїх апартаментах, але проблема полягала в тому, що він уже собі не довіряв. Боявся, що не витримає і прокрадеться до Рамії. Не дай боги, хтось помітить цей моветон: якийсь родич, тринадцята вода на киселі, крутиться біля знатної айри.

Затримуючись час від часу в Срібленцях, Ларс привчав себе жити без неї. Адже річ була не лише в кількох святкових днях, а в самому відборі. Якщо в мисливській хижці, коли тільки запропонував Рамії цю авантюру, він ні секунди не сумнівався у своєму душевному спокої, то зараз чоловік тричі подумав би, чи варто взагалі відправляти її на цей клятий відбір.

«Але ж вона — найкраща кандидатура!» — заспокоював він себе, придушуючи власницькі інстинкти.

У веселій компанії охоронців удавалося більш-менш забутися й відсторонитися від бентежних думок, а от коли Ларс залишався на самоті — хотілося завити вовком. Чим би він не займався, з ким би не розмовляв, спомин про Рамію в його обіймах маревом висів перед очима.

«Відьма, а не дівка, геть причарувала!» — сердився на себе Ларс, змушуючи коня бігти швидше. Білий день добігав кінця, тому чоловік волів дістатися дому засвітла.

Приїхавши в маєток, він, перестрибуючи через сходинку, попрямував до себе. Затримався біля дверей Рамії, прислухався. Звідти лунав дівочий сміх. «Мабуть, знову з Лолою щось обговорює!» — ревниво подумав чоловік, заходячи до своїх апартаментів.

Він скинув на ходу одяг, і першим його бажанням було прийняти ванну.

У Срібленцях із гарячою водою була проблема. Будинки там зводилися нашвидкуруч, а в багатьох вбиральня взагалі розташовувалася на вулиці.

Ларс любив комфорт і всіляко створював його навколо себе. Лежачи у величезній купелі з ароматною гарячою водою, чоловік намагався обдумати реконструкцію Срібленців. Але замість архітектурних планів у голові спливали кадри, як він у цій самій ванні два тижні тому кохався з Рамією. «Навіщо я себе катую, уникаю її? Часу до розлуки залишилося зовсім мало, а я поводжуся наче перезрілий підліток».

Лола зазирнула до величезної шафи, дістала вбрання, яке їй припало до душі, і простягнула його Рамії.

— Ось, дивись! Сукня якраз для довгоочікуваного побачення! З розрізом, як я люблю! І колір який гарний — темно-фіолетовий! А це чорне зі сріблястим мереживо в зоні декольте — очей не відвести! М-м-м, будеш королевою ночі!

— Лоло! Це не сукня! — засміялася Рамія.

— А що? Штани? Так, знімай із себе цю сувору сукеночку старої діви й одягайся як годиться!

Камеристка простягнула вбрання Рамії.

— Лоло, це нічна сорочка! — вигукнула найманиця.

— Ну я ж кажу — будеш королевою ночі! — хитро підморгнула дівчина.

— Та я в такому навіть у коридор не визирну!

— Тю, я у відвертіших сукнях на сцені виступала! Так, подивимося, що тут у нас є? — камеристка знову занурилася в шафу. — А ось і халатик до комплекту знайшовся. Яка краса!

Дівчина притулила до себе прозорий, невагомий пеньюар і покрутилася.

— Так, десь я бачила гарненькі капці в тон. — Покоївка діловито дістала з коробки пару вишитого візерунками домашнього взуття. — От тепер готово! Волосся зараз розпустимо, розчешемо, — бурмотіла Лола.

— Я не піду! Він останнім часом демонструє мені постійну зайнятість, тож не хочу нав'язуватися.

— Добре, не йди! Зробимо так, що він сам прийде до тебе, а ти тут така гарна!..

І камеристка швиденько прошепотіла свій план.

Ларс спустився на вечерю в піднесеному настрої. Блеріси дуже зраділи, що він повернувся. Вони із захопленням розповідали Ларсові, як минули свята та банкет.

Чоловік зацікавлено слухав, але крадькома поглядав на вхід до їдальні, бо Рамія так і не прийшла.

«Хм, якщо Лола тут, то де ж вона?» — замислився Ларс.

Камеристка, хоч за статусом і не повинна була сидіти з господарями за одним столом, як і, власне, охоронці Рамії, але всіх цих людей об'єднувала спільна мета та таємна змова. Вони цілком затишно почувалися в одній компанії і вирішили в сімейному колі не дотримуватися міжкласових традицій. Єдине, що вимагалося — називати Рамію новим ім'ям.

— Лоло, а леді Айрін чому не спустилася вечеряти? Вона чимось зайнята? — між іншим запитав Ларс.

Камеристка перестала їсти й із сумом промовила:

— Пане Блере, вона погано почувається. Мабуть, усі ці свята її втомили, тож вона вечерятиме в себе.

— Погано почувається? — здивувався Ларс. — Не може такого бути! Це про кого завгодно, але не про неї!

«От самовпевнений осел, весь план мені зараз зіпсує!» — роздратовано подумала телепатка.

— Навіть найміцніший меч колись роз'їсть іржа, якщо за ним не доглядати, — загадково відповіла Лола, демонструючи, що розмову закінчено.

Ларс натяк зрозумів. Він дійсно завинив перед Рамією.

Закінчивши вечеряти, чоловік подякував за частування. Посилаючись на важливі справи, він швидко залишив їдальню.

Щоб розвіяти ніяковість, яка утворилася, Лола запропонувала після десерту заспівати кілька своїх пісень — звісно, якщо Гор їй акомпануватиме. Блеріси радо погодилися, адже охоронці не раз розповідали про талант дівчини, і от нарешті випала нагода почути її спів.

Тим часом Блер тихенько постукав до Рамії і, не чекаючи, поки йому відчинять, натиснув на дверну ручку. Було незамкнено. Чоловік увійшов до ледь освітленої вітальні й одразу попрямував до спальні, але там нікого не було.

Рамія одягла «сукню», що так сподобалася Лолі, і чекала на Блера, але в останню мить передумала й сховалася в шафі. І тепер сиділа в очікуванні, коли Ларс піде з її кімнати.

Ось він обстежив ванну кімнату, ще раз оглядів вітальню, навіть гукнув її і нарешті пішов. Дівчина мала б відчути полегшення, але в душі неприємно розлилося розчарування. Зла на себе, Рамія вийшла зі своєї схованки.

— Дуже гарна сукня, Крихітко, але в шафі, мабуть, не дуже зручно переодягатися? — усміхаючись, запитав Ларс.

Рамія від несподіванки аж підстрибнула і злякано вхопилася рукою за дверцята гардероба.

Ларс, який до того лежав на ліжку із закинутими за голову руками, стрімко підвівся й хутко підскочив до найманиці.

— Ого, невже я такий страшний? А мені здалося, що ти мене чекала... — прошепотів він їй на вушко, мов змій-спокусник.

Ларс обійняв Рамію за струнку талію, провівши руками по ніжному атласу нічної сорочки.

Швидко опанувавши себе, дівчина відповіла:

— Якби я тебе чекала, то це виглядало б інакше.

— То мені піти? — піднявши одну брову, запитав Ларс.

— Так.

— Добре, тоді один поцілунок на прощання.

Найманиця підставила чоловікові щоку, але він, узявши її обличчя в долоні, легенько поцілував у губи.

— То я піду? — вдивляючись їй в очі, запитав Ларс.

— Так, — серйозно відповіла дівчина.

Він, усміхаючись, відпустив найманицю і вже збирався йти, але потім, наче щось згадавши, промовив:

— Ой, я ж забув тебе поцілувати!

Ларс різким рухом схопив Рамію в сталеві обійми і, поки та не оговталася, припав до її вуст з усією ніжністю своєї пристрасті, що мучила його тіло та душу останні дні.