Раді Вас бачити!

Ларс дав дівчині піти. Він і сам не міг збагнути, що це було. Якесь наслання, що затьмарило розум, не інакше. Але відчуття! Тягуче, ласкаве — не дежавю, ні! Щось таке, що вже було, але не так! Йому здалося, що він уже знав раніше ці вуста, цю пристрасть, якою пашіло жіноче тіло. Ларс пам'ятав усіх своїх жінок, окрім однієї. Як не силився згадати обличчя — не міг. Краще б він не пам'ятав усіх інших, але цю б не забував! Чоловік не помітив, як у роздумах дістався до своїх апартаментів.

​«Треба випити! Що це за туман у голові!» — скаржився подумки Ларс, наливаючи в келих міцний напій. Випивши кальвадос одним ковтком, чоловік присів у крісло. Стало ще гірше: події з минулого, підриваючи розум, крутилися в голові, мов калейдоскоп.

​Туманські острови, Канкуна. Дев'ять років тому.

​Стрункі напівоголені дівчата гойдали стегнами у східному танці. Рясні фонтани, що приємно дзюрчали посеред великої тераси, несли свіжість у полуденну спеку. Десь у заростях тропічних садів виспівували екзотичні пташки. На низькому диванчику серед шовкових подушок розвалився, виставивши голе пузо, Арішбек — торговець контрафактними товарами. Подейкували, що він не гидував і торгівлею людьми.

​Ларс у ті часи промишляв контрабандою, сколочуючи свій перший капітал. З Арішбеком він мав справу вперше, але, бажаючи розширити ринок збуту, вирішив ризикнути і прибув до Канкуни, столиці Туманських островів.

​Купець ліниво відщипував виноградинки з грона і тягнув до рота. Прищуривши маленькі свинячі очі на зажирілому бородатому обличчі, він уважно слухав свого співрозмовника.

​Саме зараз Ларс запропонував туманському торговцеві купити партію контрабандної зброї. Ціна Арішбека не влаштувала. Він хотів удвічі дешевше, адже товар незаконний. На що Ларс відповів, що законно його не придбати, відповідно, він міг би через дефіцит значно підвищити ціну, але, поважаючи шановного Арішбека, вирішив саме йому зробити вигідну пропозицію. Торговець заявив, що йому треба час подумати, а зараз він запрошує Ларса відпочити з дороги і відвідати хамам. Поки чоловік ніжився в басейні в обіймах розпусних красунь, Арішбек усе зважив. Він відповів контрабандистові, що згоден на його умови, і попросив показати зброю своїм помічникам. При цьому зауважив: якщо товар настільки якісний та чудовий, як його розхвалює Ларс, то угода відбудеться сьогодні ж.

​Контрабандист повів помічників Арішбека на свою двощоглову шхуну-бриг під гордою назвою «Перлина Хайраму», яка пришвартувалася в місцевому порту. Ларс показав покупцям зразки зброї, що виготовлялася найкращими амаркандськими зброярами. Туманці задоволено белькотіли на своєму діалекті, розмахували ятаганами, мечами, роздивлялися метальні ножі і кинджали. Потім, перейшовши на загальну мову, запросили Ларса знову до торговця на перемовини. Як і обіцяв Арішбек, угода відбулася. Сторони залишилися задоволеними, і купець замовив у контрабандиста втричі більшу партію. Ларс був на сьомому небі від щастя. Якщо вдасться провернути це дільце, він купить ще один корабель.

​Повернувшись на Туманські острови через місяць, Ларс потрапив у добре сплановану пастку. Повіривши людям Арішбека, він дозволив розвантажити товар з бригантини, а сам зі своїми помічниками вирушив за оплатою до торговця.

​Арішбек зустрів контрабандистів із розпростертими обіймами, запросив чоловіків обмитися з дороги і розділити з ним частування. Ларс із радістю погодився. За столом прислуговували дівчата, з якими він місяць тому розважався в хамамі. Час від часу вони відвертали увагу чоловіків на свої манкі принади. Розімлівши і відчувши якусь ейфорію, Ларс не помітив, як його помічники зникли.

​Контрабандист в’яло поцікавився у купця, де його люди. Арішбек, погладивши цапину борідку, відповів, що його помічники вже отримали оплату і вирушили на корабель.

​— Вони щойно пішли, Ларсе, ти швидко їх наздоженеш! — додав торговець.

​Чоловік трохи струснув головою, щоб упорядкувати думки — виходило не дуже. «Мабуть, це все східне вино... скоро мине». Він тепло попрощався з Арішбеком і навіть не звернув уваги на те, що нового замовлення купець не зробив.

​Трохи хитаючись, Ларс вирішив наздогнати помічників. Крокуючи вузькими вуличками, які вели від садиби торговця до порту, чоловік ніяк не міг угледіти своїх людей. Раптом на піску він побачив свіжі темні плями. «Невже кров?!» — здивувався Ларс. Чоловік нагнувся, щоб узяти дрібку піску і роздивитися краще, і це врятувало йому життя. Над самісінькою головою просвистіла стріла. Ларс інстинктивно згрупувався і відскочив до стіни якоїсь обшарпаної хатини. Він мав терміново оцінити обстановку, але в голові туманилося, і чоловік не міг зосередитися. Тим часом на вузьку вуличку з дахів сусідніх будинків зістрибнуло четверо вбивць. Оголивши ятагани, які місяць тому поставив Арішбеку Ларс, вони повільно наближалися до чоловіка. До них приєдналася ще група з п’яти осіб.

​Ларс вийняв із піхов парні мечі. В очах двоїлося, мерехтіли червоні спалахи. Чоловік зрозумів, що його обпоїли чимось сильним, але він не збирався так швидко здаватися. Прокліпавшись, став в оборонну стійку. Вбивці наступали. Першу трійку він усе-таки поранив, і вони відійшли, але на зміну їм стали інші. Якась важкість і втома сковували Ларсове тіло. Чоловік усвідомив, що довго не витримає — це його безславний кінець. Спочатку він втратив один меч, потім з його рук вибили другий. Нападник ударив Ларса у скроню, і той впав на коліна. Вбивця заніс над його головою ятаган, але раптом захрипів, схопившись за горло, і мертвий впав Ларсові під ноги. З його шиї стирчав метальний ніж. Через мить впав ще один. Ларс відчував, що скоро знепритомніє, так йому було зле. Він намагався триматися, якомога ширше розплющував очі і тер обличчя. На вуличці коїлося казна-що: якийсь юнак у пов’язці, що закривала майже все обличчя, методично знищував нападників одного за одним. Він настільки швидко крутився, розмахуючи своїми кривими мечами, що Ларс не встигав за ним стежити і просто заплющив очі, притулившись до стіни.

​Скільки він так просидів, Ларс не знав. До тями його привів жбан із водою, куди періодично юнак занурював його голову.

​— Нумо! Отямся! Бо зараз отримаєш ляпасів!

​«Якийсь не юнацький голос, — подумав Ларс. — Невже дівчина?!»

​І чомусь йому конче захотілося це з’ясувати, та в голові була якась мішанина зі слів і фраз. Нарешті з дурненькою посмішкою на обличчі Ларс видав, сильно розтягуючи слова:

​— Ти дівчина! Моя рятівнице! Дай я тебе поцілую! — склав бантиком губи і, потягнувшись у поцілунку, впав обличчям у дорожній пил.

​Спочатку йому прилетіло по правій щоці, потім по лівій. Врешті вода полилася на його голову. Дівчина вхопила Ларса за барки, намагаючись підняти його на ноги.

​— Вставай, лежню! Треба валити звідси, якщо хочеш жити!

​Ларс жити хотів. Терапія трохи подіяла, і чоловік зміг підвестися. Спираючись на дівчину і ледве пересуваючи ноги, він пошкутильгав у бік порту. Разом вони піднялися на «Перлину Хайраму». Капітан бригантини швидко оцінив ситуацію і наказав негайно віддати швартові та підняти вітрила. Піймавши вітер, шхуна-бриг відійшла від берега. Ларсу знову стало зле, і він провалився в пітьму.

​Поки чоловік був непритомним, вітрильник обігнув острів і став на якір у бухті з іншої сторони Канкуни. Матроси повантажили чоловіка в шлюпку і доправили на берег.

​Отямився Ларс від того, що ледь не захлинувся якимось міцним пійлом. Відкашлявшись, чоловік намагався сфокусувати погляд, але, як і раніше, все пливло перед очима, перемішуючись із червоними спалахами.

​— Що ви зі мною робите?! Я нічого не бачу! — обурився Ларс, не впізнавши власного голосу.

​— Тебе отруїли, судячи з усього, настоєм з ельвійських квітів, — почув він знайомий дівочий голос. — Потрібен антидот — поживна їжа і міцні напої. У тебе на кораблі порожньо, як у бідної відьми, тому довелося повернутися на північ острова.

​— Ми не встигли поповнити запаси, — ледве ворушачи язиком, виправдовувався Ларс.

​— Нічого, твої хлопці це виправлять! Ти йти зможеш? — схвильовано запитала дівчина.

​Чоловік спробував підвестися, його нещадно хитало, але на ногах він встояв. Ларс зробив кілька кроків.

​— Наче зможу, але нічого не бачу, все пливе перед очима! — просипів у відповідь.

​— Зір поступово відновиться. Ходімо, тут недалеко! У нас є трохи часу, поки тебе знову накриє.

​Ларс зі своєю рятівницею почимчикували до місцевого закладу. Він був особливий тим, що крім головної чималої споруди мав ще з десяток симпатичних бунгало. Дівчина завела чоловіка в порожній будиночок, посадила в плетене крісло з ротанга, а сама вирушила робити замовлення.

​Пройшло кілька хвилин, і рятівниця повернулася. За нею в бунгало зайшли офіціантки з важкими тарелями. Розставивши ароматні страви та випивку, прислужниці вклонилися і швидко вийшли.

​Дівчина насипала в миску печеню з качиною грудкою, налила в склянку канкунського рому і поставила все це перед Ларсом:

​— Пий залпом і заїдай гарно! — наказала вона. — Не зволікай, і стане легше!

​Чоловік намацав склянку і миттю осушив її. Пив наче воду. В очах стало менше сполохів, але чіткості так і не було. Як не намагався чоловік, так і не зміг розгледіти дівчину, що сиділа навпроти. Взявши до рук ложку, він з охотою почав їсти.

​— Так, досить! — скомандувала рятівниця. — Айда по другій!

​І знову налила Ларсу рому. Чоловік намацав келих.

​— По другій, так по другій, але ж ти і першої не випила?! — вже жвавішим голосом зауважив Ларс.

​— Я не п'ю! Крім того, не мене отруїли! — відрізала дівчина, демонстративно склавши руки на грудях.

​— Ні, рятівнице, так не годиться! Давай-но хоч трішки, за моє здоров'я! Налий собі, будь ласка, бо я погано бачу пляшку.

​— Ну добре, — дівчина посміхнулася і плеснула трохи рому у свою склянку. — За твоє здоров'я! Воно тобі он як зараз потрібне!

​Молоді люди просиділи за столом до пізнього вечора. Вони їли, пили, розмовляли про все на світі і сміялися. Офіціантки приносили все нові частування.

​Ларсові дійсно ставало краще, хоча зір так і не відновився цілком. А ще він уже не знав, від чого його хитало: від кількості випитого чи від залишків отрути.

​На терасу біля головної будівлі прийшли музики, і почалися справжні веселощі. Запальна музика спонукала до не менш запальних танців. Ларс не пам'ятав, як він із дівчиною опинився в колі відпочивальників, але витанцьовували вони так, що аж ноги гули.

​Натанцювавшись, веселі й розпашілі, Ларс із дівчиною повернулися до бунгало. В якусь мить чоловік обійняв свою рятівницю за талію і припав у поцілунку до її пухких вуст.

​Дівчина несміливо намагалася пручатися, але Ларс міцно стискав її в обіймах. Він продовжував її цілувати, пестити і запалювати своєю пристрастю, аж поки вона не здалася і не відповіла йому взаємністю.

​Ларс прокинувся від того, що хтось нетерпляче його штурхав.

​— Прокидайся, Ларсе, треба вшиватися звідси! Люди Арішбека прочісують острів, скоро і сюди доберуться! — шепотів йому на вухо якийсь чоловік.

​Ларс ледве розплющив очі — у голові ніби бився кришталь, у горлі пересохло. Він ніяк не міг збагнути, де він і про що йому говорять.

​— Де я? Хто ти? Який Арішбек? — хрипким голосом запитав Ларс.

​— У-у, брате, то ти добряче вчора нализався! Я Арман, капітан твоєї шхуни. Так, одягай штани і погнали звідси! — чоловік жбурнув у Ларса одяг.

​Якось нап’яливши на себе штани і сорочку, Ларс сонним поглядом кинув на ліжко. Серед скуйовджених простирадл спала оголена дівчина. Довге хвилясте волосся розсипалося по її спині, чорні пасма спадали на обличчя. «Напевно, зняв її вчора ввечері», — подумав Ларс.

​Чоловіки швидко покинули бунгало, а потім і острів. Уже на кораблі, коли бригантина вийшла у відкрите море і на всіх вітрилах мчала в Амарканд, протверезілий Ларс почав згадувати події минулого дня і ночі. Второпав він і те, кого залишив на острові. На душі стало кепсько! Чоловік відчув себе повним лайном і зрадником. Як не намагався Ларс згадати ім'я своєї рятівниці, так і не зміг. Риси її обличчя теж розпливалися. Пам'ятав він лише її вуста, її гаряче, ніжне, пристрасне тіло, її стогони і довге чорне хвилясте волосся. Ларс схопився і вибіг на палубу:

​— Армане, повертай назад! Хутко! Ми маємо повернутися і забрати дівчину, що була зі мною!

​— Ні, Ларсе, це неможливо! — знітившись, сумно відповів капітан.

​— Чому неможливо, ми ж недалеко відпливли?

​— У тому-то й справа. Поки ми тебе доправили на корабель, поки підняли якір, поставили вітрила, лягли на галс — на острові, серед тих бунгало, де ми тебе знайшли, трапилася пожежа. Скоріш за все, люди Арішбека таки туди дісталися. Думаю, вона не вижила. Заграву полум'я ще довго було видно в морі.

​— Ні!!! — закричав Ларс, упавши на коліна. Чоловік закрив руками обличчя. Відчуття втрати і незворотності рвало йому душу. Він би і закляк у тій позі, якби Арман не підвів його.

​— Заспокойся, друже, на все воля богів!

​— Заспокоїтися?! Хай я був сліпий, а ти ж її бачив! Знаєш, що вона мене врятувала, чому залишив її?

​— Я ж не знав, що ту забігайлівку спалять! Я подумав, що раз тебе там не буде, то і людям нічого не загрожує. І та дівчина була схожа на місцеву...

​Ларс вперше з самого дитинства заплакав. Це були сльози відчаю і злості. Злості на самого себе, на те, яка він скотина!

​— Ми обов'язково повернемося, Армане! Арішбек за все заплатить! Я вб'ю його і знищу все те кодло!

​Ларс виконав свою обіцянку. Він повернувся через рік з добре підготовленим угрупованням найманців. Садиба Арішбека палала, як ті бунгало, в яких чоловік залишив свою рятівницю. Торговець і його головорізи відправилися до праотців.

​Ларс змусив Арішбека сповна розплатитися за вкрадений товар, за його отруєння і смерть дівчини, яка посіяла безлад у його душі.

​Чоловік до цього часу був впевнений, що вона загинула. Дівчина спала, коли він її покинув, тим більше була без зброї. Поспішаючи врятувати його від отрути, вона забула на кораблі свої мечі та запоясники. Парні скимітари зі стародавньою в'яззю на руків'ях і набір метальних ножів досі зберігаються в Ларсовому маєтку в столиці Амарканда.

​«Вона врятувала його, а він її загубив!» — стара туга прокралася в Ларсову душу. «А раптом вона врятувалася? — прорізався голосок слабкої надії. — Може, Рамія і є та дівчина? Вона так само бездоганно володіє холодною зброєю, має схожу зовнішність, підходить за віком і, головне, це те, як відреагувало на неї моє тіло!»

​Думки краяли Ларсу серце, але разом з тим вселяли надію і якийсь острах — малодушний і ниций. «Якщо Рамія його тоді врятувала, то як їй дивитися у вічі? Три роки поспіль вона була поруч з ним, а він — ні сном, ні духом.

​Дев'ять років тому він кохався з нею, потім три роки ігнорував, а сьогодні мало не заліз під спідницю. Добре, що дівчина його зупинила! Як же все складно!»

​Ларс схилив голову на руки, потім потер скроні. Він вперше не знав, як йому діяти. На зміну доказам, що рятівниця — це Рамія, приходили докази, що це не вона.

​Чоловік імпульсивно схопився і підійшов до стіни, що розділяла його апартаменти і кімнати Рамії. Він натиснув на прихований важіль. Тихо посунулися таємні двері. Ларс босоніж, навшпиньках пройшов до дівочої спальні. Він не зовсім розумів свій порив, але ним керували якісь підсвідомі інстинкти. Ларс прочинив злегка відчинені двері і остовпів від побаченого.

​Серед скуйовджених простирадл спала напівоголена дівчина. Довге хвилясте волосся розсипалося по її спині, чорні пасма спадали на обличчя.