Спочатку:
На сторінку книги
Апартаменти змовників суттєво відрізнялися як за розміром, так і за розкішшю оздоблення. Вітальня Ларса була оформлена в імперському стилі. Бордові з кремовим штори, прикрашені ламбрекеном, м'яко спадали до самої підлоги. Невагомий молочний тюль перекривав панорамні вікна. Меблі: канапки, крісла і стільці були зроблені з дорогоцінної кучерявої берези. Її мармурові візерунки ніжно підкреслювала темно-вишнева оббивка. Ворсисті бежеві килими додавали вітальні затишку і витонченості. Ансамбль завершувала фантазійна рожкова люстра з кришталевим оздобленням. В каміні ліниво палахкотіло багаття. В кадках по кутках кімнати, на підвіконнях розкошували молочні і темно-рожеві орхідеї.
Обідній стіл, накритий кремовою скатертиною, був сервірований в кращих аристократичних традиціях і ломився від яств. Рибна юшка з лосося з часниковими грінками, медальйони з телятини під вишневим соусом, качина грудка на фруктовій подушці, гарнір з броколі під гірчичним соусом, жульєн з куркою та грибами, салати, сири — все це зводило з розуму своїми пахощами і шалено апетитним виглядом.
Ларс допоміг Рамії сісти, підсуваючи до неї стілець. Дівчина звернула увагу на цілий арсенал столових приборів біля тарілки і посміхнулася про себе: «Мабуть, буде вчити, як цим всім користуватися! Може, для потіхи розвалитися на стільці, сьорбати та плямкати, чи вивернути щось ненароком?» — зловтішалася Рамія.
Ларс неспішно їв, і крадькома спостерігав за найманицею. Вона доволі спритно справлялася з розмаїттям ложок, виделок і ножів. «Жодної помилки! Браво!» — подумки поаплодував Рамії чоловік, а вголос додав:
— Ти чудово поводишся за столом! Я особисто вчився цьому довгий час, періодично виводячи з себе своїх наставників! — м'яко посміхнувся Ларс.
Рамія глузливо хмикнула.
— Я дівчина з різнобічними талантами! — самовпевнено заявила вона. — Ну, раз я пройшла твою перевірку, то тепер можу і розслабитися!
Рамія відломила шматок хліба і заходилася підбирати ним соус з тарілки. З'ївши, демонстративно облизала кожен палець, голосно причмокуючи.
— Ось так смачніше!
—Дикунка! — вигукнув Ларс і розсміявся.
Невимушено обідаючи, змовники дійшли висновку, що їм потрібно придумати якусь правдиву історію про повернення Айрін.
Ларс запропонував свою легенду:
— П'ятирічна дівчинка Айрін заблукала в лісі. Через три доби блукань, обірвана, голодна, шокована дитина вийшла на широкий тракт. Якраз повз проїжджала карета з бездітною літньою парою. Подружжя Кроул було з дрібної знатті і проживало в Ейріші, а в Амарканд їздило на весілля до внучатої племінниці.
Оскільки від стресу Айрін втратила мову, вона нічого не могла розповісти про себе. Пані Аніта та пан Якоб вирішили взяти дівчинку з собою і удочерити її. Таким чином, Айрін потрапила в Ейріш і там жила, поки я її не знайшов.
— Вся ця історія шита білими нитками! — обурилася найманиця. — Чому Кроули не звернулися до місцевого пристава? Не впала ж дитина з неба? В будь-якому випадку у дівчинки мали бути батьки, які її шукали?
— М-м-м, будемо вважати, що бездітна Аніта вирішила використати цей шанс, щоб стати матір'ю, — запропонував свою версію Ларс.
— Негарно якось, я б навіть сказала, егоїстично! — зазначила Рамія.
— Життя бентежне! — розвів руками чоловік.
— Ну, добре, дівчинка росла, виховувалася в заможній родині, а як ти її знайшов?!
— Ось тут проблемка, я ще не придумав. Може, ти маєш якісь ідеї? — запитав Ларс і впився поглядом в Рамію.
— От такої! Я, звісно, зрозуміла, що казкар з тебе ніякий, але щоб настільки... Це ж найголовніше! — обурено з натиском мовила Рамія.
Ларс зробив вигляд, що йому ніяково, і жартівливо-благаюче подивився на дівчину. Чоловік налив собі і Рамії по келиху вина. Вона з насолодою пригубила ігристий напій.
— Ну добре, слухай! — змилостивилася найманиця. — У тебе був пошуковий артефакт! — сказавши це, Рамія подумала про подарунок батька, який ретельно ховала серед своїх речей.
— Що? — здивувався чоловік. — Магія на крові? Ні, це нереально! Це купа грошей. В Амарканді, мабуть, не залишилося жодного жерця, який би провів такий ритуал для артефактника. Та й ті десь причаїлися!
Ларс відкинувся на спинку стільця і у звичному жесті скуйовдив волосся.
— То може зараз не залишилося, а п'ятнадцять років тому були такі майстри! А що, батьки Айрін такі вже бідні?! — запитала найманиця.
— Були бідні, мов храмові миші! — відповів Ларс. — Звісно, так було не завжди. При Ахтанію вони процвітали, адже були родичами Каянни, покійної дружини імператора.
— А потім що трапилося? — поцікавилася Рамія.
Вона помітила, як обличчя Ларса потемніло, в очах спалахнула лють, але він швидко взяв себе в руки і вже спокійно розповів:
— Коли після смерті імператорської сім'ї на престол сів Ксавій, айр Кларк Блеріс втратив при дворі дохідне місце і деякі привілеї. Він повернувся з родиною у батьківське помістя. Господар з нього був так собі, от і сім'я потрохи скочувалася в прірву бідності і безвихіддя. Якщо до зникнення Айрін справи були ще більш-менш, то після — все полетіло шкереберть.
Ларс на якусь мить задумався, потер підборіддя, наче якась думка промайнула в нього в голові, і неспішно проговорив:
— А знаєш, Раміє, ти маєш рацію! Дійсно, Кларк мав всі можливості замовити для доньки такий артефакт. Так що цілком реально включити його у нашу історію. Тільки от як він працює?
Найманиця роздумувала, чи варто розповідати, але сказала "А", говори і "Б" , тому, прийнявши рішення, вона промовила:
— Це, як правило, невеличкий механізм у вигляді прикраси або годинника. Роблять його на основі колориту — магічного каменя, і крові особи, яку треба знайти. Артефакт містить декілька погаслих віконець. При його активації, чим ближче він до об'єкту пошуку, тим більше віконець загорається. А якщо особа знайдена — центральний камінь починає переливатися усім спектром кольорів. Найсильніший артефакт починає діяти в радіусі трьохсот миль. Це дуже дорога річ.
Чоловік здивовано слухав, округливши очі, а потім у захваті вигукнув:
— Нічого собі, ти явно знаєш, про що розказуєш! Не поділишся, де зустрічала такий раритет? — Ларс змовницьки схилився до дівчини.
Їхню розмову перебив несміливий стукіт у двері. Це служниця прийшла прибрати зі столу, а слідом за нею офіціант вкотив на сервірувальному возику чай і десерти. Він доставив на стіл прибори на ще одну персону.
— Ми на когось чекаємо? — запитала найманиця.
— Так, на пана Берліка, мого помічника. Я вже зустрічався з ним перед тим, як по тебе зайти. Дав декілька доручень.
Ларс хотів ще поцікавитися у найманиці про артефакт, але момент був втрачений. Натомість він, притишуючи голос промовив:
— Раміє, забув тобі сказати: ти тут для всіх тепер леді Айрін, моя дальня родичка. Від цього дня ніхто не має знати про найманицю Рамію.
— Я вже це зрозуміла, Ларсе, а от хто такий пан Блер, цікаво було б дізнатися? — вкрадливо запитала найманиця.
В двері знову постукали.
