Спочатку:
На сторінку книги
— Можливо, Рамія теж вирішила покататися, — подумав Ларс.
Чоловік ускочив у сідло, легенько пришпорив коня і помчав у напрямку слідів.
Взимку світлові дні найкоротші. Ось уже рожевіє сніг на верхівках ялин, а берези закуталися в золотаво-рожеве сяйво. Ларс проскакав близько п'яти миль, а сліди на тракті все не закінчувалися. Блакитні тіні залягли поміж дерев, щоб згодом змінитися на сині та фіолетові. Небо поступово наливалося червоним рум'янцем.
Чоловік як міг вдивлявся вдалину, поки тракт робив черговий поворот серед дерев, але на дорозі було порожньо й тихо.
— Що за маячня?! Куди ж ти поділася, Раміє?! — Ларс не на жарт розхвилювався.
Аж раптом Красунчик зупинився і загарцював на місці. Він розвернувся в бік поля і голосно заіржав. З вечірніх сутінків донеслося гучне іржання у відповідь.
— Це ж Сніжка, Красунчику! Гей, до неї!
Кінь охоче послухався, адже ця примхлива кобилиця давно йому подобалася. Далеко в полі вгадувався обрис тварини, але без вершниці. З'їхавши з тракту, Ларс із тривогою в душі спрямував Красунчика в бік Сніжки. За добу навіяло чимало снігу. Кінь, зануривши копита в білу масу, перейшов на крок. Ларс під'їхав ближче і побачив, що недалеко від Сніжки лежить Рамія, мов нежива.
За мить сто думок пролетіло в голові чоловіка, одна гірша за іншу. Він швидко зістрибнув з коня і побіг до дівчини. Ноги тонули у в'язкому снігу, а серце гупало, мов скажене. «Невже з нею щось трапилося? Невже він запізнився?!»
— Раміє! Раміє! — кликав він, не полишаючи надії, що все погане йому примарилося.
Раптом дівчина поворухнулася і піднялася зі снігу.
— Ларсе?! Що ти тут робиш?
Найманиця геть не очікувала його побачити.
— Шукаю одну дурепу! Ти мене ледь до зупинки серця не звела! Як побачив Сніжку і тебе біля копит, думав, що ти там уже й захолола! — важко промовив чоловік, переводячи подих. — Фуух!
— Та що зі мною станеться! Покаталися трішки, а сніг у полі такий пухкий. Захотілося згадати дитинство. Ми маленькими падали в сніг, розмахували руками-ногами і крутили коло.
— Яке коло, які ноги-руки? Подивися на себе, ти наче снігова відьма! Зараз усе це розтане, і ти захворієш! — сердито бурчав Ларс.
Рамія дзвінко розсміялася.
— Я від таких дрібниць не хворію, та й ти теж. Краще падай поруч, відчуєш, як це весело! — І вона потягла чоловіка за руку.
— Ніч скоро, — невпевнено промовив Ларс.
— Всього один раз, бо ти дуже напружений! І поїдемо додому, — просила Рамія.
Ларсу стало неочікувано приємно, коли дівчина так по-простому сказала «додому», але бажання всипати їй по м'якому місцю залишилося. Чоловік сильно перехвилювався, страшні думки лізли в його голову, а вона тут кола робить серед поля.
Усе ж таки Ларс піддався на вмовляння найманиці й вивалявся в снігу не гірше за неї. Це й справді було весело. Він відчував, як роздратування покидає його, поступаючись місцем спокою, наче мерзла земля увібрала в себе всі негативні емоції.
Зі сходу насувалася темрява, вже й тонкий серпанок місяця з'явився. Несміливо проблиснули перші зорі. Коні напружено заворушили вухами, почали фиркати, виказуючи занепокоєння. Ларс хутко звівся на ноги і підняв Рамію.
— Треба вшиватися звідси, тварини щось відчули! — швидко промовив чоловік.
Дівчину не потрібно було довго вмовляти. Вона з Ларсом заскочила на коней, і вони попрямували в бік тракту.
Моторошне протяжне виття застало їх на узбіччі.
— Це вовк! — промовила дівчина, прислухаючись.
— Скоріш за все, вовки, і зовсім поруч. А це був заклик ватажка до полювання! Зброя є? — занепокоєно запитав Ларс.
— Так! — дівчина оголила легкий меч.
— Скачемо щосили! У нас кілька хвилин фори, поки зграя збереться, треба не дати їм загнати коней!
— Хвилинку, є ідея! Діставай кресало і знімай плащ, зробимо смолоскипи. Вовки бояться вогню!
Дівчина швидко відрубала мечем дві товсті гілки, одну кинула Ларсу. Чоловік вправно намотав плащ на палицю і підпалив, те саме зробила й найманиця.
— А тепер поскакали! Підійдуть близько — позбудуться шкури!
Дівчина пришпорила Сніжку і стрілою полетіла в бік маєтку. Ларс за мить її наздогнав.
Вовче підвивання-перегукування почастішало. Звірі домовилися і розділилися на тих, хто забігатиме наперед, тих, хто кидатиметься збоку, і свіжі сили, що бігтимуть позаду, не докладаючи багато зусиль. Пролунало гарчання альфи. Це був сигнал до атаки.
Рамія підняла вище смолоскип і освітила узбіччя. З її та Ларсового боків бігло по три особини — сильні, швидкі, прудкі, небезпечно красиві. Ще трохи — і вони зайдуть спереду. Дівчина не хотіла їх вбивати, але в цьому випадку мисливцями були звірі. Почекавши, коли перший із трьох вовків приготується кинутися напереріз, найманиця метнула йому в шию ножа. Тварина жалібно заскавучала і замертво впала побратимам під лапи. Це ненадовго їх затримало.
Ларс підняв Красунчика на диби, і кінь щосили вдарив нападника копитами. Двох інших чоловік поранив мечем.
Незважаючи на втрати, переслідування продовжилося. Звірі перегрупувалися і знову приготувалися до нападу. Декому з них вершники підпалили хутро, а дехто отримав смертельний удар мечем, але вовки продовжували прибувати. Зі втратою товаришів вони наче оскаженіли й вирішили за будь-яку ціну здобути пожертву. Звірі гарчали й вишкірялися, часом необдумано кидаючись на Ларса з Рамією.
Якби у вершників була бодай мить озирнутися, то вони б побачили тракт, усіяний мертвими та пораненими тваринами. Деякі з них каталися по снігу, рятуючись від опіків. Це була жорстока боротьба між вершниками й хижаками, де ніхто не збирався здаватися. Ларс і Рамія з останніх сил використовували всі свої вміння, зброю та спритність, щоб убезпечити себе та своїх коней.
Серед гарчання, скавчання та іржання почувся звук мисливських рожків. Троє вершників зі смолоскипами швидко наближалися до місця сутички. Це були охоронці Рамії.
Вони увірвалися в залишки вовчої зграї зі свистом та улюлюканням, розганяючи звірів ударами батогів, і ті, підібгавши хвости, розбігалися хто куди.
Рамія з Ларсом нарешті змогли перевести подих.
— Оце так прогулялися, — стомлено вимовила дівчина і безсилля припала до Сніжчиної шиї.
Гор зняв із себе плащ і накинув на Рамію.
— Дякую, хлопці! Ви навіть не уявляєте, наскільки вчасно з'явилися! — сказав Ларс і завзято потиснув охоронцям руки.
— Так, відпрацьовуємо контракт, пане! — покепкував Ян, щоб трохи розрядити моторошну обстановку.
— Що з цим усім робити? — показав Гор на тіла тварин.
— Чесно? Я про це найменше зараз думаю, — безбарвно відповів Ларс. — Скажу конюху, хай візьме зранку дужих чоловіків, щоб звільнили дорогу від цієї падалі. Скільки живу, такого ще не бачив. Звірі немов показилися.
Мак спішився з коня і підійшов до кількох мертвих звірів, схилився біля кожного й обмацав. Зробивши висновки, він поділився з присутніми:
— Ці вовки голодували довгий час. Я думаю, що це мігруюча зграя. Ознак сказу я не бачу. Судячи з кількості втрачених особин, вовки, що залишилися, не нестимуть більше загрози мандрівникам.
— Нічого не розумію, в цих лісах повно дичини! — обурився Ларс.
— В цих так, а в сусідніх? — поставив риторичне запитання Мак. — Як розповідав айр Кларк, у багатьох землевласників справи кепські, от і виживають завдяки полюванню. Я не здивуюся, якщо спочатку мігрували травоїдні, рятуючись від тотального знищення, а за ними вже прийшли хижаки.
— Я б краще поїхав уже звідси, — втрутився Ян. — Скоро пані Марта на вечерю покличе, там такі аромати линули з кухні, м-м-м, а я дико зголоднів!
— Слушна думка! — підхопив Гор і звернувся до найманиці: — Раміє, отямся, все скінчилося, годі розлежуватися.
Дівчина підняла голову зі скуйовдженим волоссям і тьмяним поглядом подивилася на присутніх.
— Я ще ніколи не вбивала стількох звірів! Вони ж були такі гарні, навіщо вони напали на нас! — жалібно протягнула найманиця і розридалася.
Ларс під'їхав до дівчини і пересадив її до себе. Рамія навіть не сперечалася.
— Це в неї шок, скоро мине! — повідомив Мак і скомандував: — Горе, веди Сніжку в поводі. — Потім охоронець подивився на Ларса і додав: — Хай краще Рамія виплачеться. Колись вона мала власного вовка, що, рятуючи її, загинув. Так що це особисте.
Почувши цю розповідь, Ларс ще міцніше обійняв Рамію, кутаючи її в Горовий плащ. Дівчина ще схлипувала, та згодом геть затихла. Залишаючи місце сутички, загін попрямував до маєтку.
