Спочатку:
На сторінку книги
Наступного дня, як і планувалося, Ларс, Рамія, Ян та Гор вирушили до шахтарського містечка Срібленці. Їхали в кареті у супроводі ще кількох охоронців, як і годиться шановному панству.
Речі Рамії ще не прибули, плащ згорів, а єдиний теплий одяг подерли вовки. На допомогу прийшла леді Агата, адже жінки були схожої статури, тож її вбрання могло цілком підійти найманиці. Жінка повела Рамію до своєї гардеробної. Її розмір і кількість одягу просто вражали — леді Агата була затятою модницею. Серед усієї цієї розкоші найманиця обрала темно-бордову закриту сукню з дорогоцінної вовни, гаптовану золотою ниткою, і кремове манто, а в тон йому — високі чобітки на підборах. Айра задоволено схвалила вибір Рамії. Вона так захопилася образом дівчини, що збігала у свій будуар і принесла звідти прикраси — золоті сережки, каблучку та брошку з вкрапленнями вишневих альмандинів. А ще власноруч зробила найманиці елегантну зачіску.
Ларс як побачив Рамію в коридорі, то вкотре очманів — така вона була величава. Захотілося стати на одне коліно перед нею і поцілувати ручку, що він і зробив із властивим йому гумором:
— Дозвольте, моя королево, служити вам вірою і правдою — в одязі та без нього!
За що отримав легкого стусана в плече, бо сходами піднімалися служниці й могли почути зайве. Але все ж таки Ларс розвеселив дівчину, і тепер вона з усмішкою згадувала цей епізод.
Дорогою Блер розказував супутникам про маєток. Дещо Рамія вже знала, а от найманцям було дуже цікаво. Ларс розповідав, що маєток Блерісів був досить занедбаним. Кларк з Агатою проживали в столиці й зовсім не планували повертатися у це «богами забуте» місце. Селяни, що залишилися на цих землях, ледве зводили кінці з кінцями і фактично вели натуральне господарство.
Часи змінилися, і молоде подружжя, втративши всі свої статки, змушене було повернутися у родове гніздо, яке ще більше розорилося від їхнього «господарювання». Врешті-решт Кларк Блеріс узяв кредит у державному банку під заставу маєтку. Звісно, гроші повернути було нереально.
Маєток із землями довелося рятувати Ларсу. Він викупив його в банку й зайнявся реконструкцією та розвитком. Було відновлено два села: побудовано будинки для майбутніх фермерів, школи, лікарські пункти, крамнички. Потроху в маєток прибували нові люди, які бажали працювати на землі. Вони відновили занедбані поля і зайнялися розведенням худоби.
На землях маєтку знайшли рудоносні жили срібла. Ларс правдами й неправдами отримав офіційний патент на розробку родовищ, але ж потрібні були професійні шахтарі. Тож він знайшов і переманив до себе необхідних спеціалістів з інших земель, а то й країн. Деякі емігрували вже з сім'ями.
— Постало гостре питання про створення повноцінного містечка, — продовжував свою розповідь Ларс. — Так з'явилися Срібленці. Спочатку це було кілька будинків на одній вулиці, а зараз у ньому проживає близько шести тисяч мешканців.
— Ого! — вигукнув Гор. — А скільки ж місту років?
— Скоро сім. Крім шахт, я збудував кілька фабрик і заводів. Там виготовляють товари народного вжитку, необхідні для забезпечення містечка, а надлишки продають по всій імперії та за її межами. Значний прибуток дає виготовлення скла та скляних виробів. Мій геолог розвідав, що в сусідньому маєтку є поклади кварцового піску, тож я підговорив айра Кларка виступити в ролі купця тих земель. Власники були раді здихатися неродючої ділянки землі за кругленьку суму. Вони вважали нас ідіотами, а ми згодом казково збагатилися. Місто постійно розвивається, сюди приїздить усе більше й більше ремісників.
— Я вже хочу там побувати, Ларсе, ще довго їхати? — Рамія з нетерпінням смикнула фіранку на дверцятах карети. — О, дивіться, я його бачу, там у долині біля високої гори!
— То Кара-Кун, або Сита гора. Саме в ній розташована шахта, — пояснив Ларс.
Гор із Яном припали до вікна. Срібленці виявилися справжнім промисловим містом: із широкою торговельною площею, адміністративними будівлями, з рівненькими вулицями з акуратних двоповерхових будинків, які ховалися серед молодих дерев. Фабрики і заводи від житлових кварталів відділялися широкою парковою зоною.
— А піщаний кар'єр далеко? — поцікавився Гор.
— Не дуже, за десять миль звідси. Там облаштували невеличке робітниче селище. Містяни працюють вахтовим методом: тиждень через тиждень. Зараз видобутку майже немає, бо зима, але ми можемо туди якось з'їздити — дуже мальовниче місце.
— Неодмінно, тільки верхи, бо я вже зад відсидів у цій кареті, — комічно поскаржився Ян, чим викликав у всіх усмішку. — І ще я хочу їсти!
Рамія не витримала й засміялася.
— Чого смієшся? Я вже забув, коли їв в обід, а коли я голодний, у мене падає настрій! — пробурчав охоронець.
— Не хвилюйся, Яне, ми сюди з ночівлею. Буде надто пізно повертатися назад. Крім того, я маю для вас сюрприз, — заспокоїв його Ларс.
— Якщо той сюрприз можна з'їсти, то я згоден, можна й кілька таких! — надихнувся зголоднілий охоронець.
— О, боюся, що ти можеш зуби обламати об нього! — загадково зазначив Блер, підморгуючи Рамії.
