Спочатку:
На сторінку книги
Ларс прокинувся серед ночі у своїй кімнаті. Чоловік встав і невпевною ходою попрямував до дзеркала. Скуйовджене волосся, зім'ятий костюм, заспане обличчя — від учорашнього лиску нічого не залишилося. Ларс пригадав, як Рамія витанцьовувала з Еріком і мліла в його руках, як його друг не відводив захопленого погляду від дівчини, а вона весь час йому всміхалася. А він, Ларс, так жодного разу і не потанцював із нею.
— Напився, мов свиня, краще й не скажеш! Кавалер на всі сто відсотків! — пожурив себе чоловік.
Швидко скинувши одяг, Ларс попрямував до ванної кімнати, щоб привести себе в належний вигляд. Думки останнім часом не залишали його в спокої. Блер звик володіти ситуацією, знати всі невідомі, аналізувати і прогнозувати. А тут це — щось уїдливе оселилося в серці: і ниє, і крутить, і мутить. «Що б там не було, але потрібно поговорити з Рамією!».
Ларс не міг і не хотів чекати ранку. Зрозуміло, що ніч і дівчина спочиває, але бажання побачити її штовхало чоловіка до дверей Рамії. Ларс чемно постукав, та ніхто не відчинив; смикнув за ручку — двері замкнені. Він повернувся до своїх апартаментів, взяв світильник і зайшов до Рамії через потайний хід.
Ось на крісло була недбало кинута розкішна сукня, на столику біля дзеркала лежали прикраси. Під канапою валялися витончені черевички. Ларс несміливо прочинив двері до спальні і зазирнув. На застеленому ліжку були розкидані старі речі найманиці. Дівчини в кімнаті не було. Ларс ще раз обстежив апартаменти: двері замкнені зсередини, а от вікно у вітальні було відчинене й акуратно притулене, щоб холод не пробирався до кімнати.
На мить ревнива думка кольнула Ларса: ану ж дівчина повернулася до принца? Але він швидко від неї відмахнувся. Чоловік повернувся до себе, швидко перевдягнувся в непримітне вбрання і покинув гостинний двір.
Повертаючись із балу, біля «Рози вітрів» Рамія запримітила знайому постать. Ховаючись під навісом сусіднього будинку, чоловік у чорному чекав на неї. Дівчина непомітно махнула йому рукою через віконце.
Карета під'їхала до рундука, швейцар підбіг і відчинив дверцята. Рамія попросила Дарін піднятися з нею і допомогти зняти сукню, а Мартін тим часом пішов провести Ларса до його кімнат.
Після того як Берліки поїхали додому, дівчина ще трохи почекала і почала переодягатися. Добре, що покоївка вже принесла її старий одяг із пральні. Рамія із задоволенням натягнула улюблені шкіряні штани, теплу вовняну сорочку, жакет і ботфорти. Закрутивши у вузол волосся, одягла крислатий капелюх, озброїлася мечем та кинджалами і накинула довгий теплий плащ. Схопивши рукавички, найманиця відчинила вікно і перемахнула через підвіконня в ніч.
Чоловік у чорному терпляче чекав у своєму укритті. Він бачив, як Рамія спритно, чіпляючись за виступи в стіні, спустилася з другого поверху гостинного двору і попрямувала в його бік.
— Привіт, Нормане! Давно чекаєш? — запитала найманиця.
— Доброї ночі, повелителько! Я готовий чекати вічність, якщо ви того забажаєте!
— О, друже, прошу, без цієї пишномовності. Не на часі, — ласкаво посміхаючись, попросила Рамія. — Де всі наші?
— Через дві вулиці, в таверні «Білий кіт». Народу повно, але ми завчасно замовили столик у закутку.
— Чудово, тоді ходімо, бо на бенкеті була, а майже не їла й не пила! — жартівливо промовила найманиця.
Рамія підхопила Нормана під руку, і вони попрямували вулицею. М'яко сяяли гасові ліхтарі. Пролітав дрібний сніжок, кружляв, підхоплений вітром, осідав білими купками, тулився до дерев і стін будинків. По вулицях ще снували екіпажі — гості та жителі міста поверталися з балу. Прості городяни святкували початок зимових свят у тавернах, тому біля закладів зустрічалися гамірні компанії. Траплялися і пари, і поодинокі перехожі, які діставалися додому.
Таверна «Білий кіт» була звичайним закладом. Дерев'яна будівля нічим не вирізнялася із загальної міської картини. Лише чимала вивіска у вигляді кота, що обіймає пляшку, вказувала на призначення приміщення. Всередині харчевня виявилася досить чистою і затишною: дерев'яні меблі, зелені скатертини та вази з сухоцвітом на столиках. На стінах висіли гірлянди з цибулі, часнику, колосся і червоного перцю; чисті вікна прикрашали жовто-зелені фіранки. Пишнотілі подавальниці вправно розносили їжу з напоями.
Норман підвів Рамію до їхнього столика, за яким сиділо четверо чоловіків. Вони про щось балакали, але коли побачили найманицю, відразу підвелися і привіталися в шанобливому поклоні. Всі як один — коротко стрижені, високі, кремезні, з гарною бойовою підготовкою. Рамія кивнула у відповідь. Гор, Ян, Мак і Дір — її вірні охоронці і за сумісництвом спільники у виконанні завдань для гільдії. Нерідко чоловіки брали на себе більшу частину роботи. Попри різний соціальний статус, Рамія вважала їх друзями, а радше — старшими братами. Норман допоміг дівчині зняти верхній одяг і повісив його разом зі своїм на вішалку. Дір галантно підсунув Рамії стілець.
Розмістившись за столом, найманиця відчула, що зголодніла, адже за цілий день нічого ситного не їла. Норман покликав подавальницю. Спритна офіціантка засервірувала стіл ще на два куверти і прийняла замовлення. Овочеве рагу, смажені реберця, мариновані гриби, різні соління, пироги з м'ясом та капустою, молоде вино та сидр — усе це швидко опинилося на столі найманців.
Чоловіки теж добряче хотіли їсти, тому деякий час усі насолоджувалися простими, але напрочуд смачними стравами, перериваючись тільки, щоб наповнити келихи та виголосити тост.
Втамувавши перший голод, спільники перейшли до справ. Гор, Ян і Мак мали таємно супроводжувати Ларса і Рамію до маєтку Блерісів. Дір і Норман вирушали в Маракен, столицю Амарканду.
— Нормане, мені потрібна будь-яка інформація про імператора: чим захоплюється, що і кого любить, усі його вподобання. Також мене цікавить політична ситуація в країні, ставлення народу до керівних еліт і настрої в самих верхах. І ще, — продовжувала роздавати вказівки Рамія, — я хочу знати, що сталося з учасницями минулих відборів.
— Буде виконано, повелителько! — чоловік приклав руку до серця.
— Я в цьому не сумніваюся. Тепер ти, Діре, — найманиця зосередила погляд на одному з охоронців. — Твоє завдання — піти на службу в палац Ксавія. Мені там знадобиться своя людина. Бажано Гора і Яна, коли вони приєднаються до вас, теж туди прилаштувати.
Чоловіки ствердно кивнули — вони були готові йти за дівчиною і у вогонь, і у воду.
— Маку, оселишся біля Блерісів неподалік, треба буде обдумати, як це краще зробити. А зараз — відпочиваймо, бо коли ще ми так усі зберемося?!
Рамія з усмішкою підняла свій келих. Друзі її підтримали. Вино полилося рікою, подавальниці приносили все нові й нові страви. Господар таверни швидко втямив, що з цього столика він чимало заробить, тому наказав якнайкраще його обслуговувати.
Компанія розважалася, згадуючи кумедні історії. Хтось уже трохи куняв, хтось потягував кальвадос. Рамія відкинулася на спинку стільця. Тут, серед вірних людей, вона змогла нарешті розслабитися. Дівчина заплющила очі, насолоджуючись відчуттям легкості, і просто ні про що не думала.
— Не познайомиш зі своїми друзями, крихітко?! — низький, трохи хрипкий голос буквально висмикнув найманицю зі стану блаженства. Дівчина ледве не впала зі стільця від несподіванки.
— А-а-а! Ларс, якого дідька?! Нащо так підкрадатися і лякати? — вигукнула Рамія і вже тихіше додала: — І чого тобі не спиться?
— Те саме питання я маю поставити тобі, найманице!
— Як бачиш, у мене тут справи! — обвівши рукою присутніх, відповіла дівчина.
— Справи в кількості п'яти нетверезих чоловіків сумнівної зовнішності? Потягнуло на розваги? — сердито запитав Ларс, дивлячись Рамії в очі.
Дівчина мовчала. Блер застав її зненацька. Що йому відповісти, як викрутитися? У розмову втрутився Дір:
— Гей, парубче, взагалі-то ми тут є і все чуємо. Чого причепився до дівчини? Може, це ти жадаєш розваг? То ми тобі організуємо! — і чоловіки дружно зареготали.
Рамія розсудила, що краще буде просто забратися з таверни, поки не стався конфлікт. Звісно, ніхто б на Ларса не нападав, але він про це не знав. Та й про своїх спільників найманиця не надто хотіла розповідати. Дівчина кинула на стіл кілька золотих монет, демонстративно підвівся і мовила:
— Дякую всім за компанію! Було приємно познайомитись! — і звернулася до Ларса: — Ходімо, час повертатися!
Ларс криво посміхнувся. Так само демонстративно взяв вільний стілець і всівся до столу, склавши руки на грудях.
— А я нікуди не поспішаю! Може, ти вже нас познайомиш?
Дівчина закотила очі, шумно видихнула і роздратовано проказала, показуючи рукою на чоловіків:
— Гаразд, це Норман, Дір, Ян, Мак і Гор. Ми познайомилися в таверні й повечеряли, а ось цей чоловік — пан Блер, ми разом подорожуємо.
Ларс уважно роздивився кожного. Якщо четверо були дещо схожі між собою — типові головорізи, — то п'ятий, Норман, відрізнявся. Він мав довге, зібране у хвіст біле волосся, проникливі сірі очі та аристократичні риси обличчя. Якби не шрам на лівій брові, Ларс міг би припустити, що перед ним нащадок драконів. Звісно, він не повірив Рамії. Сліди на снігу вказували, що хтось із цих чоловіків чекав її біля гостинного двору, а потім вони прийшли сюди. Усе це дуже не подобалося Ларсові. Мовчання затягнулося. Блер ще раз обвів поглядом присутніх, потім встав і мовчки покинув таверну.
— Він не повірив тобі, — порушив тишу Норман.
— Так, я знаю, — задумливо відповіла Рамія. — І що тепер робити?
— Скажи йому правду! — запропонував Гор.
— Котру із правд? — з кривою усмішкою запитала Рамія.
— Ну хоча б те, що ми працюємо з тобою. Не доведеться ховатися.
— Так, Раміє, це слушна пропозиція, — погодився Мак.
— Добре, я, мабуть, так і зроблю. Рада була вас усіх бачити! Бувайте!
— Ми теж! Добраніч! — хором відповіли чоловіки.
Дівчина тепло обійняла друзів. Норман допоміг Рамії одягнути плащ і хотів її провести, але вона відмовилася. Найманиця відчувала, що Ларс чекає на неї.
***
Дякую, за вподобайки, коментарі і підписку! Ви — моє натхнення!
